Співвідношення культури і цивілізації

Історія людства при глибокому осмисленні постає не як ці­лісність, а як низка послідовних і співіснуючих соціокультурних утворень, розмежованих у просторі і часі. Для нелінійного осмислення історичного процесу важливо опанувати поняттям "цивілізація" (латиною -"громадянський", "громадянське сус­пільство"). Воно, як і культура, в сучасній літературі немає од­нозначного тлумачення.

У XVIII ст. цивілізацію розуміли як соціально-історичний процес, як ступінь розвитку суспільства, а цивілізування вва­жалося залученням до культури. Пізніше американський етно­граф Люїс Морган (1818-1885) назвав цивілізацією стан суспі­льства, відмінний від дикості і варварства. А російський соціо­лог Микола Данилевський (1822-1885) в книзі "Росія і Європа" вже розглядав історичний процес як низку автономних співіс­нуючих культурно-історичних типів, етап зрілості яких на­звано цивілізацією. Так з'явилася думка про множину цивілі­зацій (у Данилевського їх характеризується 10). Вже згаданий О.Шпенглер ділив історію на 8 замкнених у собі культур, але для нього цивілізація була не злетом, а омертвінням культури.

По іншому оцінив феномен цивілізації англійський історик і соціолог Арнольд Тойнбі (1889-1975) в 12-титомній праці "До­слідження історії". Він відзначив послідовне існування ЗО куль­тур і зробив висновок, що кожна з них не обособлене явище, а таке історичне утворення, що має тисячі соціокультурних взає­мин з іншими. Такою є, наприклад, "цивілізація християнсько­го Заходу ".

Тойнбі пояснював, що серед компонентів зародження циві­лізації наявні і вселенська церква, і універсальна держава, і рух племен, і певні кліматичні умови тощо. Ці сили приводить в дію Виклик - ситуацію, яка загрожує існуванню суспільства (скорочення родючості земель, демографічний вибух та ін.). То­ді суспільство, згуртовуючись і активізуючи дії проти Виклику, дає Відповідь. Хто не дає відповіді - гине. Ключова роль в опо­рі Виклику належить творчій меншості, але повинна бути активною дія і нетворчої більшості. Тим самим Тойнбі підійшов До нелінійного розуміння цивілізації, розуміння її як складної системи, що здатна до самозародження, самозбереження і само­розвитку.

Нелінійним є монадо логічний підхід до вивчення цивілізаційного процесу. Монада (грецькою - "єдине", "цілісне") в філософських вченнях означає конструктивне начало буття. Йо­го сутність стає зрозумілою при уяві живої істоти не як чогось одиничного, замкненого у собі, а як множини, що ввібрала у себе багатьох інших індивідів, навіть коли ця істота не схожа з ними у явищі. Адже за суттю живі самостійні істоти однакові.

Такими є і цивілізації, що складають конструктивне начало і творчий процес історії людства. У загрозливій ситуації певна соціальна спільнота (населення регіону, країна, нація) дає від­повідь на виклик зовнішнього середовища і тоді з'являється геном — сукупність детермінант - сил та умов, завдяки яким зароджується цивілізаційний процес. Наслідком реалізації геному стає набуття відповідною цивілізацією своєрідної індиві­дуальності, особливого характеру. Причому, принциповим тут е не ієрархія цивілізацій (від нижчої до вищої), а розгляд їх як своєрідних, неповторних індивідів історичного масштабу. Тоді історичний процес постає як спільнота, цілісність таких індиві­дів і від того він набуває різноманітних форм і багатомірності.

Якщо лінійний підхід до розгляду цивілізації подає істори­чний прогрес у вигляді постійного вдосконалення суспільного життя, ідеал якого знаходиться за його межами, десь попереду, то монадологічне уявлення інше. Нелінійний підхід бачить ци­вілізацію як процес її самовизначення і внутрішньої реалізації суспільного ідеалу, створення самобутніх структур з обов'язковим засвоєнням цінностей загальнолюдського характе­ру. Такі структури і цінності належать лише даній цивілізації і є архетипними утвореннями.