Створення агрохімічної служби в СРСР

Різке збільшення виробництва і застосування мінеральних і органічних добрив, а також інших засобів хімізації землеробства і тваринництва покладено в основу інтенсифікації сільського господарства. Поряд із збільшенням виробництва дорив виключно важливе значення має організація правильного їх використання, щоб витрати на виробництво і застосування добрив окуповувались високими врожаями сільськогосподарських культур [2].

У 1965 р. прийняте рішення щодо інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на основі широкомасштабного наукового забезпечення, інженерного переоснащення галузі та хімізації виробництва. За короткий період реконструйовано й побудовано нові заводи для виробництва тракторів, комбайнів, сільськогосподарських машин та інвентарю, добрив, засобів захисту рослин. Хімічні заводи в той час стали виробляти понад 5 млн. т мінеральних добрив. Нарощування пологів’я тварин забезпечило виробництво майже 300 млн. т органічних добрив. Науково-дослідні інститути розробили обґрунтовані зональні системи землеробства, інтенсивні технології вирощування зернових і технічних культур, картоплі, овочів та плодової продукції.

За період з 1965 по 1975 рр. виробництво мінеральних добрив зросло майже в 3 рази. При цьому, характерне не лише зростання абсолютних обсягів виробництва, а й помітне поліпшення їх якості. Налагоджено виробництво концентрованих добрив – амофосу, нітрофоски, нітроамофоски, нітрофосу тощо [13].

Застосування мінеральних добрив в СРСР у 1976-1977 рр. зросло у порівнянні з періодом 1961-1966 в 2,5 рази, в тому числі азотних – в 3 рази, фосфорних – в 2,1 рази і калійних – в 2,5 рази [4]. Зростання застосування добрив сприяло підвищенню врожайності сільськогосподарських культур [4].

Зміни відбулись і в структурі мінеральних добрив. З 1965 по 1984 р. питома вага азотних добрив збільшилась з 35,4% до 48.6%, фосфорних знизилась від 32,6 до 22,6, калійних – від 31,8 до 28,8%. Вміст поживних речовин в мінеральних добривах підвищився з 26,5 до 38,8% [13].

У ці ж роки почалось зростання використання засобів захисту рослин. Так, виробництво пестицидів в СРСР у 1978 р. становило 492 тис. т у.о. проти 61,4 тис. т у 1960 р. [4]

За короткий період реконструюються та будуються нові заводи для виробництва тракторів, комбайнів, сільськогосподарських машин, інвентарю, добрив, засобів захисту рослин. Хімічні заводи стали виробляти більше 5 млн. тон мінеральних добрив. Нарощування поголів ’ я тварин забезпечило виробництво майже 300 млн. тон органічних добрив. Науково-дослідні інститути розробили обґрунтовані зональні системи землеробства, інтенсивні технології вирощування зернових і технічних культур, картоплі, овочів та плодової продукції. Удосконалюється організація праці в сільському господарстві [12].

Консультативна робота з використання в господарствах добрив до 1964 р. проводилась сільськогосподарськими зональними і галузевими науково-дослідними інститутами і обласними сільськогосподарськими дослідними станціями, а також навчальними сільськогосподарськими закладами. Рекомендації із застосування добрив розроблялись на певну зону (район) без врахування вмісту в ґрунті доступних для рослин елементів живлення на конкретних полях (ділянках) господарств і інших умов. Рекомендації такого загального характеру призводили до шаблону, зниженню ефективності мінеральних добрив, оскільки вони нерідко вносились на поля, де рослини менш за все потребували додаткового внесення. Знижувалась також і якість врожаю.

Щоб конкретно і оперативно керувати збереженням і використанням мінеральних добрив і інших засобів хімізації, в СРСР у 1964 р. була створена єдина Державна агрохімічна служба, основу якої складали 205 республіканських, зональних, крайових, обласних агрохімічних лабораторій і пунктів хімізації, що знаходились в основних ґрунтово-кліматичних зонах країни. В середньому на кожну лабораторію (станція хімізації) припадало близько 250 господарства з площею угідь 2,7 млн. га, в т.ч. 1,1 млн. га орних земель [2,4].

Було постановлено «створити в різних зонах країни необхідну кількість агрохімічних лабораторій, обладнаних сучасним обладнанням» [2].

Агрохімічні лабораторії виконували наступні функції:

- проведення систематичного дослідження полів, визначення в них вмісту елементів живлення рослин, кислотність ґрунту і інші властивості, які дозволяють створити ефективні рекомендації для раціонального застосування добрив;

- аналіз добрив, рослин і кормів;

- проведення польових дослідів з вивчення ефективності різних норм і поєднань добрив на полях господарств з наступною розробкою і виданням господарству відповідних кваліфікованих рекомендації з раціонального застосування добрив, вапнякових матеріалів і кормів;

- створення і періодичне оновлення агрохімічних картограм на землі господарства

- контроль впровадження рекомендацій у виробництво і правильне використання засобів хімізації [2,4].

Загальне керівництво роботою агрохімічної служби в країні виконували Головне управління хімізації Міністерства сільського господарства СРСР і ЦІНАО [7]. Для методичного керівництва, узагальнення результатів роботи агрохімічної служби у 1967 р. було створено Республіканську контрольну агрохімічну лабораторію (РКАЛ) [7].

Обов’язки Республіканської контрольної агрохімічної лабораторії:

· науково-методичне керівництво і контроль за якістю агрохімічного обстеження земель, узагальнення даних агрохімічного обстеження;

· контроль за якістю проведенням польових дослідів з добривами і хімічними меліорантами, узагальнення їх результатів і на цій основі визначення агрономічної і економічної ефективності добрив і меліорантів по зонах республіки;

· вивчення балансу елементів живлення в ґрунтах за різних природно-кліматичних зонах республіки і на основі цих даних розробка відповідних пропозицій;

· узагальнення даних по якості кормів в республіці і складання пропозицій з покращення технології їх заготівлі;

· методичне керівництво контролем за якістю мінеральних добрив і меліорантів, що постачаються сільському господарству, та заготовлених і використовуваних органічних добрив, узагальнення даних і розробка відповідних пропозицій;

· контроль за використанням і експлуатацією приладів, обладнання і інших матеріально-технічних засобів в агрохімічних лабораторіях, постійне сприяння технічному обладнанню лабораторій, впровадження новітніх технологій масових аналізів ґрунтів, кормів, рослин і добрив;

· організація і участь у проведенні науково-методичних нарад, семінарів з обміну досвідом і підвищенню кваліфікації робітників агрохімічних лабораторій і спеціалістів сільськогосподарського виробництва;

· пропаганда агрохімічних знань;

· узагальнення і впровадження передового досвіду з агрохімічного обслуговування сільськогосподарського виробництва [7].

[7]

Центральна агрохімічна лабораторія проводила систематичний контроль за якістю аналітичних і інших робіт, що виконували зональні лабораторії, випробовувала і оцінювала нові методи і прилади, рекомендувала їх для впровадження [2].

В складі обласної (зональної) агрохімічної лабораторії були групи співробітників, що виконували певні завдання: 1) відбір зразків ґрунту в господарствах і доставка їх у лабораторію; 2) організація польових дослідів з добривами у виробничих умовах; 3) постійний нагляд за правильним зберіганням і застосуванням добрив у господарствах; 4) пропаганда досягнень науки і передового досвіду з хімізації сільськогосподарського виробництва. Інша група забезпечувала підготовку зразків ґрунту до аналізу, аналітична група проводила хімічний аналіз зразків, спеціальна група займалась створенням картограм, невелика група спеціалістів аналізувала дані і давала рекомендації [2].

У господарствах було рекомендовано створювати невеликі лабораторії з набором найпростіших агрохімічних приладів і апаратури, за допомогою яких робітники господарства змогли б самостійно визначити окремі показники і оцінити умови живлення рослин або якість продукції.

Зміст

Поиск по сайту: