АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ САНАЦІЄЮ ПІДПРИЄМСТВА

Читайте также:
  1. Автоматизовані системи управління процесом розформування составів на сортувальних гірках
  2. Адміністративні методи державного управління.
  3. Аналіз беззбитковості підприємства
  4. Аналіз валового прибутку підприємства
  5. Аналіз платоспроможності підприємства
  6. Аналіз показників використання основних засобів підприємства
  7. Аналіз структури капіталу підприємства
  8. Аналітична ідентифікація фінансових ризиків підприємства
  9. Верховна Рада та державне управління
  10. Верховна Рада та державне управління.
  11. Взаємодія органів публічної влади з трудовими колективами, підприємствами, установами, організаціями
  12. Взаємозв'язок інформаційних підсистем підприємства

Miraculix — это русская 32-х битная операционная система. Первая версия этой ОС, вышедшая в 2003 году, носила название «UCS» (United Control System). Она была создана с использованием собcтвенного языка программирования похожего на С++. UCS работала со своей файловой системой и предоставляла пользователю простенькую консоль. В 2004 году готовилась вторая редакция Miraculix, которая писалась полностью на ассемблере. Был разработан прототип GUI, появилась поддержка многозадачности (все программы выполнялись в режиме ядра). Но эта редакция так и не была завершена. И в 2005 году вышла новая, третья версия Miraculix. В этой версии имелся работающий GUI, набор необходимых драйверов (fdd, cd-rom, видео, мышь и т.д.), появилась защита процессов с использованием межкольцевого разделения и страничной памяти. В конце 2005 года было объявлено о четвертой версии Miraculix, разработка которой продолжается и сейчас.

 

 

ОС для Macintosh:

Mac OS (Macintosh Operating System), это торговая марка для серии операционных систем с графическим интерфейсом пользователя разработаных корпорацией Apple (ранее Apple Computer) для их линейки компьютеров Macintosh. Популяризация графического интерфейса пользователя в современных операционных системах часто считается заслугой Mac OS. Она была впервые представлена в 1984 году вместе с оригинальным Macintosh 128K.

Apple сознательно преуменьшала значение существования операционной системы в ранние годы существования Макинтоша чтобы помочь машине выглядеть более дружественной к пользователю и чтобы отдалить ее от других операционных систем, таких как MS-DOS, которые представлялись запутанными и трудными в освоении и использовании. Apple хотела чтобы Макинтош представлялся как компьютер «для остальных нас» («for the rest of us»). Сам термин «Mac OS» в действительности не существовал до тех пор пока не был официально использован в середине 1990-ых годов. С тех пор термин применяется ко всем версиям операционных систем Макинтоша как удобный способ выделения их в контексте других операционных систем.

Ранние версии Mac OS были совместимы только с Макинтошами основаными на процессорах Motorola 68000, следующие версии были совместимы с архитектурой PowerPC (PPC). С недавних пор Mac OS X стала совместима с архитектурой Intel x86.



 

 

 

 

УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ САНАЦІЄЮ ПІДПРИЄМСТВА

ЗМІСТ

Тема 1. Сутність управління фінансовою санацією підприємства: економічний зміст, порядок проведення. 5

1.1.Фінансова криза на підприємстві: фази, види та фактори виникнення. 5

1.2. Економічна сутність санації та випадки, в яких приймається рішення про санацію. Поняття та порядок проведення досудової санації 7

1.2.1. Економічна сутність санації підприємств. 7

1.2.2. Випадки, в яких приймається рішення про проведення санації 8

1.2.3.Поняття та порядок проведення досудової санації 9

1.3. Класична модель фінансової санації 10

1.4. Антикризовий фінансовий менеджмент.. 11

Тема 2. Контролінг : сутність, завдання, методи та роль у санації підприємств. 13

2.1. Сутність та основні завдання фінансового контролінгу. 13

2.2. Характеристика методів контролінгу. 14

2.2.1.Опитування (анкетування) 14

2.2.2. Факторний аналіз відхилень. 14

2.2.3. Софт-аналіз ( аналіз сильних і слабких сторін підприємства) 16

2.2.4. Портфельний аналіз. 17

2.2.5. Вартісний аналіз. 17

2.2.6. Аналіз точки беззбитковості 18

2.2.7. Нуль-базис- бюджетування (zbb, zero-base-budgeting) 19

2.2.8. АВС (XYZ)-аналіз. 19

2.2.9. Бенчмаркінг. 20

2.3. Система раннього попередження та реагування. Методи прогнозування банкрутства. 21

2.3.1.Характеристика системи, завдання, етапи створення. 21

2.3.2. Методи прогнозування банкрутства. 22

2.3.2.1. Підходи до моделей прогнозування банкрутства. 22

2.3.2.2. Моделі прогнозування банкрутства. 22

2.4. Зміст та розробка плану санації 26

Тема 3. Санаційний аудит. 30

3.1. Сутність, мета та характерні риси санаційного аудиту. 30

Санаційна спроможність. 30

3.2. Методи та програма санаційного аудиту. 32

3.3. Порядок проведення санаційного аудиту. 32

3.3.1. Дослідження наявної санаційної концепції 32

‡агрузка...

3.3.2. Аналіз виробничо-господарської діяльності 33

3.3.2.1. Дослідження загальної виробничої структури підприємства. 33

3.3.2.2. Дослідження рівня технології виробництва. 34

3.3.2.3. Дослідження витрат на виробництво. 34

3.3.2.4. Дослідження основних фондів та амортизаційних відрахувань. Оцінка майнового стану. 34

3.3.2.5. Дослідження показників праці 35

3.3.3. Аудит фінансової сфери підприємства. 35

3.3.3.1. Оцінювання динаміки та структури валюти балансу. 35

3.3.3.2. Аудит власного капіталу. 36

3.3.3.3. Оцінка ліквідності активів підприємства та його платоспроможності 37

3.3.3.4. Аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості 39

3.3.3.5. Аудит дебіторської заборгованості 40

3.3.3.6. Аудит реальних та фінансових інвестицій (вкладень) 40

3.3.3.7. Аналіз Cash-flow.. 41

3.3.3.8. Оцінка ділової активності підприємства. 42

3.3.4. Додатки. 43

3.3.4.1. Таблиця 1.Показники оцінки майнового стану. 43

3.3.4.2. Таблиця 2. Показники фінансової незалежності та структури капіталу. 44

3.3.4.3. Таблиця 3. Показники ліквідності та платоспроможності 44

3.3.4.4. Таблиця 4. Показники ділової активності підприємства. 45

3.3.4.5. Таблиця 5. Показники прибутковості підприємства. 45

3.3.4.6. Таблиця 6. Показники ринкової активності 45

3.3.5.Оцінка підприємства на ринку факторів виробництва та на ринку збуту готової продукції 46

3.4. Складання та зміст акту аудиторської перевірки. 46

Тема 4. Cанація балансу. 47

4.1. Власний капітал, його функції та складові 47

4.2. Збитки підприємства та джерела їх покриття. 49

4.3. Економічний зміст санації балансу та призначення санаційного прибутку. 50

4.4.Цілі та методи зменшення статутного фонду підприємств. 50

4.4.1. Деномінація та конверсія акцій. 51

4.4.2. Санація викупом акцій (придбання часток) у власників. 51

Тема 5. Фінансові джерела санації підприємства. 52

5.1. Внутрішні фінансові джерела санації підприємств. 52

5.1.1 Поняття та класифікація внутрішніх джерел фінансової стабілізації 52

5.1.2. Збільшення вхідних грошових потоків. 53

5.1.2.1. Збільшення виручки від реалізації 53

5.1.2.2. Реструктуризація активів. 54

5.1.3. Зменшення вихідних грошових потоків. 55

5.1.3.1. Зниження собівартості продукції 56

5.1.3.2. Згортання інвестицій та зменшення витрат, які не належать до собівартості продукції 57

5.2. Зовнішні фінансові джерела санації підприємств. 58

5.2.1. Фінансування санації за рахунок акціонерного (пайового) капіталу. 58

5.2.1.1. Основні цілі та порядок збільшення статутного фонду. 58

5.2.1.2. Методи та джерела збільшення статутного фонду. 59

5.2.1.2.1. Збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості 59

5.2.1.2.2. Збільшення номінальної вартості корпоративних прав. 60

5.2.1.2.3. Обмін облігацій на акції 61

5.2.1.3. Альтернативна санація. 62

5.2.2. Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника. 62

5.2.2.1.Форми реструктуризації заборгованості 63

5.2.2.1.1.Трансформація боргу у власність. 63

5.2.2.1.2. Пролонгація та списання заборгованості 63

5.2.2.2. Санаційні кредити. 64

5.2.3. Фінансова участь персоналу в санації підприємства. 65

Тема 6. Реструктуризація підприємства. 65

6.1.Cутність , форми, види та передумови реструктуризації підприємств. 65

6.2. Реорганізація, спрямована на укрупнення підприємств (злиття, приєднання, поглинання) 70

6.3. Реорганізація підприємств, спрямована на їх розукрупнення (поділ, виділення) 72

6.4. Перетворення. 73

6.5.Передавальний та розподільний баланси. 73

Тема 7. Економіко-правові аспекти санації, банкрутства та ліквідації підприємств. 74

7.1. Необхідність, функції та завдання інституту банкрутства підприємств. 74

7.2. Порядок порушення справи про банкрутство. 75

7.3. Підготовче засідання господарського суду. 78

7.4. Процедура розпорядження майном боржника. Функції та повноваження розпорядника майна. 79

7.5. Попереднє засідання господарського суду. 80

7.6. Проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів. 80

7.7. Санація боржника на ухвалу господарського суду. 81

7.7.1.Винесення ухвали про проведення санації боржника. Функції та повноваження керуючого санацією.. 81

7.7.2. Продаж в процедурі санації майна боржника як цілісного майнового комплексу. 83

7.7.3. Звіт керуючого санацією.. 84

7.8. Ліквідаційна процедура. 85

7.8.1. Функції та повноваження ліквідатора та членів ліквідаційної комісії 85

7.8.2. Ліквідаційна маса. 86

7.8.3. Черговість задоволення вимог кредиторів. 86

7.8.4. Звіт ліквідатора. Ліквідаційний баланс. 87

7.9. Мирова угода. 89

7.10. Припинення провадження у справі про банкрутство. 90

7.11. Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство. 90

7.12. Методика виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства. 91

Тема 8. Особливості банкрутства окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності 94

8.1.Особливості банкрутства містоутворюючих підприємств. 94

8.2.Особливості банкрутства особливо небезпечних підприємств. 95

8.3.Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств. 96

8.4. Особливості банкрутства страховиків. 97

8.5.Особливості банкрутства професійних учасників ринку цінних паперів. 97

8.6.Особливості банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина. 98

8.7.Особливості банкрутства селянського (фермерського) господарства. 100

8.8. Особливості банкрутства боржника, що ліквідується власником.. 102

8.9.Особливості банкрутства відсутнього боржника. 102

8.10. Особливості провадження санації боржника його керівником.. 103

8.11. Особливості санації, банкрутства та ліквідації комерційних банків. 103

8.11.1. Причини, симптоми та наслідки фінансової кризи банківської установи. 103

8.11.2. Санація комерційного банку . Функціонування банку в режимі фінансового оздоровлення. 104

8.11.3. Призначення тимчасової адміністрації для управління комерційним банком.. 107

8.11.4. Ліквідація та реорганізація комерційного банку. 108

Тема 9. Форми, правила та умови фінансування санації підприємств. 110

9.1. Форми фінансової санації 110

9.2. Визначення потреби в капіталі 111

9.2.1. Зміст та види потреби в капіталі 111

9.2.2. Потреба в капіталі для проведення санації підприємства. 112

9.2.2.1. Визначення потреби в інвестиційному капіталі 113

9.2.2.2. Визначення потреби в оборотному капіталі 113

9.3. Забезпечення фінансової рівноваги на підприємстві 114

9.4. Правила фінансування. 115

9.4.1. Золоте правило фінансування. 115

9.4.2. Золоте правило балансу. 116

9.4.3. Правило вертикальної структури капіталу. 117

9.4.4. Ефект фінансового лівериджу. 117

Тема 10. Оцінювання вартості майна підприємства. 119

10.1. Необхідність, завдання та принципи експертного оцінювання вартості майна підприємства. 119

10.2. Порядок оцінювання вартості майна. 120

10.3. Методи оцінювання вартості майна. 120

10.3.1. Метод балансової вартості 120

10.3.2. Метод ринкової вартості 121

10.3.2.1. Метод витрат. 121

10.3.2.2. Метод аналогів. 122

10.3.3. Метод капіталізованої вартості 122

10.4. Інвентаризація майна як складова частина оцінки його вартості 123

10.5. Аудиторська перевірка фінансової звітності 125

10.6. Оцінювання вартості підприємства як цілісного майнового комплексу. 126

10.7. Оцінювання вартості корпоративних прав. 127

10.8. Оцінювання об'єктів нерухомості 129

10. 9. Оцінювання вартості нематеріальних активів і рухомого майна підприємств. 131

10.10. Звіт про експертне оцінювання вартості майна. 132

Тема 11. Державна фінансова підтримка санації підприємств. 133

11.1. Зміст та необхідність державної санаційної підтримки підприємств. 133

11.2. Форми та методи державної фінансової підтримки підприємств. 134

11.2.1. Пряме державне фінансування санації підприємств. 134

11.2.2. Непрямі форми державного фінансового сприяння санації підприємств. 136

Ключові слова до теми 1: 137

Ключові слова до теми 2: 137

Ключові слова до теми 3: 138

Ключові слова до теми 4: 138

Ключові слова до теми 5: 138

Ключові слова до теми 6: 139

Ключові слова до теми 7: 139

Ключові слова до теми 8: 140

Ключові слова до теми 9: 140

Ключові слова до теми 10: 140

Ключові слова до теми 11: 141


ТЕМА 1. СУТНІСТЬ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ САНАЦІЄЮ ПІДПРИЄМСТВА: ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ, ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ

 

1.1.Фінансова криза на підприємстві: фази, види та фактори виникнення

У вітчизняній та зарубіжній літературі поняття кризи розглядається на макро-, мезо- та мікрорівнях. З погляду керівництва підприємства основну цінність має визначення кризи на мікрорівні, тобто на рівні підприємства та його підрозділів (елемента економічної системи), що і пропонуємо детальніше розглянути.

У науковій літературі подаються такі уявлення про кризу в найширшому її розумінні. Так, А.Д. Чернявський зазначає, що: “Криза – це переломний етап функціонування будь-якої системи, на якому вона зазнає впливу ззовні чи зсередини, що потребує від неї якісно нового реагування” [1, с.6]. Згідно з визначенням В.О. Василенка: “Криза – це крайнє загострення протиріч у соціально- економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості в навколишньому середовищі” [2, с.12]. Також А.Д. Чернявський наводить визначення кризи, яка стосується елемента системи управління: ”Це наслідок зриву досягнення окремої цілі чи випадання одного елемента із системи управління (втрата постачальника, джерела сировини, зміна транспортної схеми, звільнення провідного спеціаліста)” [1, с.78]. Наведені вище різні визначення кризи як явища вважаємо одночасно справедливими, бо стосуються вони різних рівнів системи (рис. 1.1): системи як загальної категорії, економічної системи та елемента економічної системи [3].

Фінансова криза – це фаза розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

 

Вивчення механізму поглиблення кризи буде неповним без ви­значення та систематизації факторів, що її зумовлюють. Знання фак­торів (причин) кризи є необхідною передумовою для виявлення поте­нційних проблем та їх локалізації, перш ніж ситуація стане катастро­фічною.

Як відомо, поняття «фактор» одне з основних у будь-якому економічному дослідженні. Виходячи зі змісту даного терміну, фак­тор (лат. factor -той, що робить, обумовлює)- рушійна сила будь-якого

29процесу (явища), яка визначає його характер або характерні ознаки. В економічних дослідженнях під фактором прийнято розуміти умови, що є необхідними та визначальними для даного процесу (явища), а також причини, що безпосередньо обумовлюють його виникнення або отриманий результат [50, с.635].

Питання стосовно факторів розвитку кризових явищ (далі - кри­зові фактори) є одним з найбільш розроблених як у зарубіжних дослі­дженнях [40,51-72], так і в російськомовних виданнях, присвячених даній проблемі [17-23, 39, 43, 73-83]. Практично кожен дослідник за­пропонував свій перелік кризових факторів, висунув цікаві гіпотези та інструментарій розгляду, що заслуговують на увагу.

Проведене дослідження сутності та механізму виникнення кри­зових явищ та імпульсів, що їх провокують, дозволило автору розви­нути існуючі пропозиції та виокремити такі ознаки класифікації кри­зових факторів.

1.Залежно від місця виникнення кризових факторів:

внутрішні (ендогенні), виникнення та інтенсивність прояву яких залежить від діяльності підприємства, провокується певними рі­шеннями, подіями або внутрішнім станом системи;

зовнішні (екзогенні), виникнення та інтенсивність прояву яких не залежить від діяльності підприємства, обумовлюється станом зов­нішнього оточення.

2.Залежно від наслідків прояву окремих факторів:

загальні кризові фактори, дія яких призводить до погіршення зага­льних умов здійснення підприємницької діяльності;

специфічні кризові фактори, дія яких погіршує перспективи діяльності підприємств окремого профілю діяльності (галузі, спеціалізації;

індивідуальні кризові фактори, дія яких безпосередньо спричиняє виникнення ситуації банкрутства конкретного підприємства.

3. Залежно від ступеня впливу в межах кожної групи можуть бу­ти визначені основні та другорядні кризові фактори. Критерієм поді­лу на ці групи є ступінь впливу на виникнення кризових явищ та си­туації банкрутства.

4. Залежно від ступеня взаємообумовленості ~ незалежні та по­хідні кризові фактори. Незалежні фактори визначаються певними по­діями або тенденціями, похідні - є їх наслідком у результаті дії при-чинно-наслідкового зв'язку.

5. Залежно від часу дії - постійні та тимчасові кризові факто­ри. Постійні фактори визначають загальний рівень загрози появи кризових явищ, тимчасові - посилюють цей рівень внаслідок тих чи ін­ших подій.

6. Залежно від підходу до визначення - потенційні та фактичні кризові фактори. Перелік потенційних кризових факторів визначаєть­ся сутністю явищ та процесів, що обумовлюють імовірність виник­нення ознак кризи та неплатоспроможність підприємства, фактичні - є результатом дослідження процесу розвитку кризи конкретного під­приємства, що визначені в перебігу проведення спеціального дослідження.

Найважливіше значення в процесі дослідження, на думку автора, має виокремлення груп зовнішніх та внутрішніх кризових факторів, ви­ділення різноманітних факторіальних підгруп у межах кожної з них.

і/ При дослідженні зовнішніх кризових факторів , зазвичай, вио­кремлюються міжнародні та національні кризові фактори [21], що уявляється автору коректним та доцільним.

Міжнародні кризові фактори обумовлюються ситуацією поза межами країни, станом та тенденціями світової економіки. У їх складі можуть бути виділені такі факторіальні підгрупи:

1) загальноекономічні (стадія циклу розвитку та кон'юнктура світової економіки, фінансова політика транснаціональних банків та корпорацій тощо);

2) політичні (ставлення до соціально-економічних та політичних перетворень в Україні, розвиток контактів на міждержавному рівні та сприятливість міждержавних угод з питань економічного співробіт­ництва, розвиток міжнародних науково-технічних зв'язків, обсяги та умови надання технічної допомоги в ринкових реформах);

3) пов'язані з діяльністю окремих іноземних партнерів (еконо­мічна стратегія та політика діяльності на зовнішніх ринках, насампе­ред, цінова та інвестиційна, рівень конкурентоспроможності проду­кції (товарів, послуг), технологій, організація міжнародного маркети­нгу, форми конкурентної боротьби, фінансовий стан іноземних парт­нерів, їх можливості та ціни доступу до фінансових ресурсів, норма­льний рівень прибутковості, стандарти співробітництва тощо).

Міжнародні кризові фактори мають найбільше значення для підприємств, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльністю. Вплив цієї групи факторів на їх діяльність є прямим, оскільки ці підприємст­ва безпосередньо взаємодіють з іноземними суб'єктами господарю­вання. Водночас, оскільки Україна бере активну участь у міжнародній торгівлі та є імпортером багатьох стратегічних ресурсів масового споживання, усі підприємства опосередковано перебувають під впливом цих факторів, оскільки саме вони визначають ціни на важливіші матері­ально-сировинні ресурси (передусім - енергетичні та паливні). В умовах дефіцитності Державного бюджету та значного зовнішнього боргу між­народні фактори значною мірою визначають і загальну ситуацію на фі­нансовому ринку України, а отже, рівень інфляції, стабільність націона­льної валюти, кредитні ставки тощо, що також має суттєве значення для діяльності усіх без винятку підприємств України.

Національні фактори розвитку кризових явищ формуються в ме­жах країни та можуть бути агреговані у такі факторіальні підгрупи:

1) демографічні, дія яких визначає розмір і структуру потреб споживачів (населення), а за відомих економічних передумов - його платоспроможний попит;

2) економічні, які характеризують стан розвитку економіки, її галузеву та територіальну структуру, насиченість ринку окремими то­варами; тенденції зміни реального рівня доходів населення, обумов­люють сприятливість розвитку бізнесу через рівень інфляції, податків, кредитних ставок, характер та стабільність інструментів державного регулювання бізнесу, особливо регулюючого та податкового, обсяги державного замовлення та фінансування, інвестиційний клімат тощо;

3) політичні, що визначають стабільність та спрямованість внут­рішньої політики, ставлення держави до підприємницької діяльності, характер державного регулювання економіки, ставлення до реформу­вання відносин власності, заходи щодо захисту споживачів, з одного боку, та підприємця (захист конкуренції, обмеження монополізму і т. ін.) - з іншого;

4) соціальні, що виявляються у звичках та нормах споживання, відданні переваги одним товарам та негативному ставленні до інших;

5) науково-технічні, дія яких пов'язана із впровадженням досяг­нень науки й техніки, визначає конкурентоспроможність окремих то­варів, тривалість життєвого циклу окремих виробництв (технологій), імовірність технологічних проривів тощо;

6) природні, які визначають кон'юнктуру ринку сировинних та сільськогосподарських ресурсів, обсяги розвитку натурального спо­живання населення (продуктів, вирощених самостійно на присадиб­них ділянках), зміни споживчого попиту (споживання окремих видів товарів та послуг, пов'язаних зі зміною кліматичних умов тощо);

7) інші фактори (криміногенна ситуація, екологічні фактори, стихійні лиха тощо).

Найбільш негативний вплив на поглиблення кризи, безумовно, справляють економічні фактори, які акумулюють та віддзеркалюють вплив інших груп факторів. У складі економічних факторів традицій­но виокремлюють:

• загально-економічні , що визначають загальні умови функціону­вання підприємств, а отже, й результати господарської діяльності,

• ринкові фактори, пов'язані з негативними для даного підприємст­ва тенденціями розвитку окремих ринків, з якими взаємодіє підприємство в процесі своєї діяльності.

Поглиблене вивчення ринкових факторів потребує розробки їх дезагрегованого переліку за такими ознаками, як:

1) види ринків, з якими взаємодіє підприємство (фактори, що ви­значають кон'юнктуру споживчого ринку, ринку товарних та інших ма­теріальних ресурсів, ринку праці, ринку капіталів (у тому числі валют­ного, кредитного, страхового, фінансового та інших його сегментів);

2) чинники, що визначають кон'юнктуру окремих ринків (фак­тори попиту, пропозиції, конкуренції, державного регулювання).

Доцільність висунутої пропозиції обумовлюється таким. Виник­нення імпульсу каталізатору кризи може бути зумовлено погіршенням кон'юнктури ринків, з якими взаємодіє підприємство як покупець відповідних ресурсів. Зовнішнім проявом негативних змін кон'юнктури ринків є зростання цін, зниження пропозиції та погір­шення умов доступу до окремих видів ресурсів. Зростання цін на ре­сурси, як правило, обумовлюється індивідуальним або сумісним впливом таких факторів, як зростання попиту, зниження пропозиції, посилення державного регулювання.

Найважливіше значення для поглиблення кризи має також погір­шення кон'юнктури ринку (для торговельних підприємств кон'юнктури споживчого ринку), на якому підприємство є продавцем своєї продукції, проявом чого є зниження попиту на продукцію (това­ри, послуги), або негативна зміна його асортиментної структури; зни­ження цін на продукцію (послуги); збільшення обсягів товарної про­позиції, поява товарів-замінників з кращими споживчими якостями; зростання конкурентної боротьби на відповідному регіональному сег­менті ринку.

Внутрішні фактори, що обумовлюють появу кризових явищ, також достатньо різноманітніші Виходячи з розглянутого в попередньо­му розділі механізму розвитку кризи, найбільш аргументоване, на дум­ку автора, пояснення його внутрішніх першопричин знаходимо в дослідженні англійських фахівців [40]. Розвиток кризи розглядається ни­ми як результат взаємної та комплексної дії 3 найважливіших чинни­ків: незадовільне керівництво, недостатній контроль, незбалансованість у діях. Негативний прояв цих чинників посилюються при погіршенні кон'юнктури, тобто загальних умов діяльності підприємства.

Первинним внутрішнім фактором, який є головною першопричи­ною розвитку кризи, англійські фахівці вважають погане керівництво. Команда, яка добре керує, реагує на несприятливі зовнішні обставини та може застосувати дії, які сприяють відродженню; погане керівництво зазнає краху. Виокремлюються такі недоліки керівництва, які зумовлюють кризовий тип менеджменту: владний склад керівників; недостатні знання керівництва; незбалансована адміністративна команда; команда, яка погано працює; відсутність стратегічного підходу; слабка дисципліна; аморальність та недостатність ентузіазму.

\/Погане керівництво посилює дію такого фактора кризи і банк­рутства, як недостатній контроль. Даний фактор виявляє себе в трьох найважливіших царинах: відсутність планування та необґрунтоване прийняття рішень; недостатній фінансовий контроль; недоста­тність маркетингових зусиль.

Типовою причиною краху підприємств є погане планування та прийняття рішень. Якщо керівники не планують роботу своєї компа­нії, то проблеми виникають "сьогодні на сьогодні". Неправильні рі­шення або їх відсутність свідчать про неможливість реагувати на змі­ну ділової кон'юнктури.

Доведено, що для ефективної роботи підприємства керівник по­винен: оцінювати кон'юнктуру, в якій діє компанія, приділяючи пер­шочергову увагу зовнішнім факторам; оцінювати наявність ресурсів; встановлювати цілі та визначати стратегію діяльності підприємства; розроблювати довгострокові та короткострокові програми дій для до­сягнення поставлених цілей. Незнання або неспроможність якісно та своєчасно виконувати ці функції підштовхують підприємство до не­минучого краху.

Недостатній контроль обумовлює ситуацію, за якої підприємст­во не знає про свій стан, не має необхідної інформації, щоб визначити напрям та шлях руху. Типовими помилками в цій сфері визнаються: недостатній бюджетний контроль; невикористання планів руху готів­ки; неповна інформації про рентабельність виробництва та реалізації окремих продуктів (робіт, послуг, напрямів діяльності); поганий контроль за кредиторами; надмірні витрати; недостатність маркетингових зусиль для розширення обсягів збуту. / Недостатній контроль зумовлює включення до процесу розвитку банкрутства третього фактора, який названо дисбалансом дій. Зов­нішнім проявом дії цього фактора є:

1) недостатність власного капіталу, у зв'язку з обмеженістю фі­нансових ресурсів засновників та (або) нездатністю до самофінансу­вання;

2) надмірна залежність від кредитних ресурсів або перевищення кредиту як джерела капіталу та можливу втрату контролю над части­ною бізнесу;

3) "глибока залученість", під якою розуміється висока питома вага умовно - постійних витрат, передусім, на оплату позикового ка­піталу.

За цих умов підприємства змушені значну частину валового до­ходу спрямовувати на фінансування позикового капіталу, в результаті чого підприємство стає вразливим через погіршення умов торгівлі (зниження обсягу товарообороту);

4) високий рівень витрат на одиницю обороту. Якщо підприємство з високим рівнем витрат встановлює ціни близькі до цін конкурентів, но­рма отримуваного прибутку буде нижча, і з'явиться необхідність додатко­вих позик;

5) неефективна структура витрат (перевага умовно-постійних ви­трат) внаслідок високих відсотків, низької продуктивності праці або надмірної інвестиції в основні фонди (постійні активи), негативної дії ефекту операційного важеля при скороченні обсягів виробництва;

6) "перерозвиток бізнесу", тобто ситуація, за якої бізнес розши­рюється швидше, ніж його спроможність фінансувати себе. Вартість залучення позик в умовах критичної структури капіталу критично зростає, що і може зумовити збитковість діяльності;

7) здійснення великих інвестиційних проектів, особливо якщо у випадку невдачі ставиться під удар весь власний капітал підприємства;

8) отримання значних форс-мажорних збитків за результатами проведення окремих господарсько-фінансових операцій, які зумовлюють одночасну втрату великого обсягу власного капіталу, яка не може бути швидко відновлена.

Визначені таким чином внутрішні кризові фактори необхідно розглядати лише як концептуальні, що обумовлює доцільність їх де загрегації.

Залежно від джерела формування грошового потоку можна погодитися з пропозицією [39, с.341-342] виокремлення кризових фа­кторів, що пов'язані з:

1) операційною діяльністю: неефективний маркетинг, неефекти­вна структура поточних витрат (висока частка постійних витрат), ни­зький рівень використання основних фондів, високий розмір страхо­вих та сезонних запасів, недостатньо диверсифікований асортимент продукції, неефективний виробничий менеджмент;

2) інвестиційною діяльністю: довготривалість освоєння інвес­тиційних ресурсів, суттєве перевитрачання інвестиційних ресурсів, недосягнення запланованих обсягів прибутку за здійсненими інвести­ційними проектами, неефективно сформований фондовий портфель, неефективний інвестиційний менеджмент;

3) фінансовою діяльністю: неефективна фінансова стратегія, не­ефективна (з точки зору ліквідності) структура активів, надмірна час­тка позикового капіталу, висока частка короткострокових джерел за­лучення позикового капіталу, перевищення допустимих меж фінансо­вих ризиків, неефективний фінансовий менеджмент тощо.

Запропонована класифікація враховує взаємозв'язок між розгор­танням кризи та джерелами формування грошових потоків, що дає можливість визначити "зони уваги" - окремі напрями діяльності під­приємства, неефективність проведення яких призводить до неплато­спроможності підприємства.

Залежно від виду ресурсів, що використовуються підприємством та обумовлюють результати його господарсько-фінансової діяльності, автор вважає за доцільне виокремлення кризових факторів, які пов'язані зі станом:

1) технічних ресурсів - незадовільний стан та якість викорис­тання основних фондів, матеріально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсів, велика матеріаломісткість виробництва, висо­кий рівень матеріальних втрат;

2) технологічних ресурсів - застаріла технологія виробництва (операційної діяльності);

3) трудових ресурсів - низька якість кадрів управлінського, ви­конавчого та технічного персоналу, дефіцит та висока плинність кад­рів, втрата ключових працівників;

4) інформаційних ресурсів - відсутність доступу до стратегічної та оперативної інформації, незадовільний стан системи інформацій­ного забезпечення прийняття управлінських рішень;

5) організаційних ресурсів - незадовільний стан організаційної структури управління, стилю та засобів управління, неадекватний та несвоєчасний управлінський вплив на розвиток ситуації;

6) фінансових ресурсів - недостатність власного капіталу та (або) його недостатня мобільність, неможливість отримання та (або) обслуговування позикового капіталу, збитковість діяльності;

7) просторових ресурсів - неможливість територіальної дивер­сифікації діяльності, зміни району збуту продукції;

8) товарних ресурсів - невідповідність товарних запасів попиту споживачів, неспроможність закупівлі товарів, що користуються по­питом (організаційна та (або) фінансова неефективність каналів заку­півлі товарів) тощо.

Такий підхід до аналізу факторів дає можливість визначити, не­ефективність залучення чи використання яких видів ресурсів зумов­люють кризу.

Залежно від функціонального спрямування менеджменту, якість якого зумовила появу кризових явищ у діяльності підприємст­ва, автор вважає за доцільне виділяти кризові фактори, обумовлені станом:

1) загального менеджменту - невідповідність сучасним вимо­гам загальних принципів управління підприємством, відсутність стра­тегічного підходу, неопануванням сучасних методів аналізу, плану­вання, прийняття рішень;

2) операційного (виробничого) менеджменту неоптимальність виробничої програми, збитковість випуску окремих видів продукції (товарів), високий рівень накладних (постійних) витрат, неефективна закупівельна діяльність та організація виробничого процесу;

3) фінансового менеджменту - неефективне управління форму­ванням та використанням окремих видів активів, неефективність фор­мування власного та залучення позикового капіталу, високий рівень фінансового ризику тощо;

4) маркетингу - неефективність товарної, цінової, збутової та комунікаційної політики, незадовільне вивчення та прогнозування попиту;

5) інвестиційного менеджменту - неефективність відбору та реалізації окремих інвестиційних проектів, незбалансованість інвес­тиційних потреб та можливостей, збитковість та неліквідність інвес­тиційного портфеля підприємства в цілому тощо.

Такий підхід виявляє залежність кризових факторів від діяльності фахівців відповідного профілю (функціональної служби апарату управління)

Дослідження факторів, що спричиняють появу кризових явищ, не обмежується визначенням та систематизацією їх переліку. Необ­хідним елементом дослідження автор вважає визначення значущості окремих груп факторів, усвідомлення характеру їх негативного впли­ву. Критично осмислюючи результати проведеного дослідження, мо­жна сформулювати такі твердження відносно характеру дії факто­рів,що зумовлюють кризовий стан підприємства.

Розгортання кризи є результатом спільної й водночас негативної дії обох видів факторів, частка впливу яких може бути різною. Як сві­дчать зарубіжні дослідження, у розвинутих країнах зі стійкою еконо­мічною і політичною системою до банкрутства на 1/3 призводять зов­нішні фактори і 2/3 внутрішні [17, с. 28]. Для України та країн СНД, що перебувають в умовах становлення ринку, економічної і політич­ної нестабільності, наведена вище кількісна оцінка різноманітних фа­кторів ініціаторів кризи не є адекватною. Зовнішні фактори є більш вагомими, якщо не переважними. Цей висновок підтверджується со­ціологічним опитуванням, проведеним автором серед керівників та спеціалістів підприємств України - понад 80% реципієнтів визначають головною причиною кризового стану та (або) банкрутства саме дію зов­нішніх факторів, а не власну неспроможність до ефективного ведення бізнесу (див. додаток А). Хоча цей висновок досить суб'єктивний, вра­ховуючи макроекономічну ситуацію останнього десятиріччя в Україні, з ним певною мірою можна погодитися.

Значущість впливу окремих внутрішніх та зовнішніх факторів у часі не є константою, вона суттєво змінюється залежно від стадії життє­вого циклу конкурентної переваги, на якій знаходиться певне підприєм­ство. На кожному етапі загальноприйнятої періодизації життєвого циклу конкурентної переваги (тобто на стадії зародження, прискорення зрос­тання, уповільнення зростання, зрілості та спаду (втрати) конкурентного статусу) діє індивідуальна система внутрішніх та зовнішніх факторів, кожен з яких має різну дестабілізуючу силу.

Фактори кризи діють не ізольовано, а системно, що посилює не­гативні наслідки дії окремо взятого фактора. Як свідчать дослідження більшості фахівців з корпоративного банкрутства, поглиблення кризи до стадії юридичного банкрутства не є результатом дії одного із за­значених вище факторів. За наявності достатнього рівня надійності усього економічного механізму підприємство протистоїть поглиблен­ню кризи. Однак комбінація причин, взаємно посилюючи їхній вплив на ситуацію, а також ефект "доміно", що виникає, підривають життє­здатність підприємства і призводять до катастрофічних наслідків. Дія кожного кризового фактора обумовлює певні причинно-наслідкові зв'язки, вивчення та формалізація яких може стати підґрунтям моде­лювання процесу розгортання кризи.

Підводячи підсумок проведеного дослідження факторів, що обумовлюють виникнення та розвиток кризи, можна зробити такі ви­сновки:

1. Існує типовий перелік факторів, які підвищують імовірність виникнення та розвитку кризових явищ. Ці фактори слід назвати фак­торами потенційної загрози, або факторами-провокаторами. Набір факторів, що зумовили виникнення кризових явищ та банкрутство окремого підприємства, завжди індивідуальний, він залежить від вну­трішніх можливостей підприємства протидіяти факторам потенційної загрози. Система кризових факторів не є постійною, вона змінюється в часі залежно від етапу життєвого циклу підприємства та стадії циклу конкурентної переваги. Фактори кризи, як правило, діють у комплексі, що посилює їх негативний вплив на підприємство.

2. Для організації моніторингу кризових факторів доцільна їх кла­сифікація за такими ознаками, як місце виникнення, наслідок прояву, ступінь впливу, ступінь взаємообумовленості, час та характер дії.

3. Зовнішні кризові фактори (загального, регіонального або товар­ного характеру) створюють загальні передумови погіршення ситуації, однак при відповідній організації управління та прийнятті необхідних корпоративних рішень підприємство має усі можливості уникнути банк­рутства, незважаючи на негативний вплив зовнішнього оточення. Цей висновок підтверджує різний фінансовий стан підприємств, що знахо­дяться в рівним умовах з точки зору зовнішнього оточення.

4. Розвиток кризи та виникнення ситуації банкрутства окремого підприємства головним чином обумовлюється внутрішніми фактора­ми, насамперед, є результатом неефективного менеджменту, загаль­ного та функціонального. Інші внутрішні фактори є похідними від цього фактора, наслідком попередніх помилок та неефективних рі­шень. Дезагрегований перелік внутрішніх факторів може бути розро­блений за такими ознаками, як: джерело формування грошового пото­ку, вид ресурсів, функціональне спрямування менеджменту.

39За суттю розробка законодавства про банкрутство спрямована на досягнення в рамках єдиних процесуальних відносин компромісу між боржником та його кредиторами для гармонізації їхніх інтересів. Борж­никові воно має забезпечувати можливість збереження бізнесу, а креди­торам максимальне задоволення фінансових та майнових вимог. Харак­тер компромісу залежить від конкретних умов економіки певної країни, стадії її економічного розвитку, політичної орієнтації, менталітету нації тощо.

Підсумовуючи викладене, доходимо висновків:

1. Виходячи з інтересів розвитку країни в цілому інститут банк­рутства є одним з найважливіших державних інструментів регулювання процесів виникнення та розвитку кризових явищ у діяльності окремих суб'єктів господарювання.

2. Діючий правовий механізм регламентації процедури та нас­лідків банкрутства, незважаючи на істотний крок вперед в бік захисту інтересів відродження підприємств в Україні, продовжує залишатися на стадії свого становлення та потребує подальшої роботи щодо удос­коналення.

3. Існуючі правові засади та організаційний механізм впрова­дження справи про банкрутства, ліквідаційної та реорганізаційної процедур є вагомим фактором (обмеженням), який повинен врахову­ватися при розробці та впровадженні заходів щодо виведення підпри­ємства зі стану кризи.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 |


При использовании материала, поставите ссылку на Студалл.Орг (0.07 сек.)