АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

У чому специфіка суспільних відносин?

Читайте также:
  1. Громадянське суспільство – це сфера недержавних суспільних інститутів і відносин.
  2. Етнонаціональні процеси в Україні та їх специфіка
  3. Етносоціальді процеси в системі суспільних відносин
  4. Загальна специфіка нового культурного етапу
  5. Категорія буття: її смисл і специфіка. Матеріальна єдність світу та її світоглядний зміст
  6. Лекція 3. Механізм адміністративно-правового регулювання суспільних
  7. Місце політичних відносин у системі суспільних відносин
  8. Основні проблеми філософії. Специфіка філософського знання
  9. Регіональне управління: сутність, цілі та специфіка.
  10. СПЕЦИФІКА ІНТЕРНЕТ-ВИДАННЯ
  11. Специфіка мовлення фахівця (відповідно до напряму підготовки).
  12. Специфіка нарахування амортизації різними способами

Миколаївський національний університет ім.В.О.Сухомлинського

Кафедра політології

Лекція № 2.

 

З предмету:Політичні зв'язки з громадськістю

Тема:« Комунікація як процес і структура.»

Миколаїв – 2012

ТЕМА 2. Комунікація як процес і структура

Навчальні питання

1. Суспільні відносини та соціальна комунікація та її види.

Структура комунікації.

Форми соціальної комунікації.

Питання. Суспільні відносини та соціальна комунікація

 

 

Сучасне суспільство є суспільством комунікації. Вважають, що до 70 відсотків свого часу людина витрачає на комунікацію. Будь-яка діяльність у суспільстві будується на основі комунікації, успіх якої забезпечують не лише знання про комунікаційні процеси, але й вдале і зрозуміле подання відомостей про себе. Без комунікації не могло б існувати жодне, навіть примітивне, суспільство, оскільки суспільні відносини тримаються на комунікації, існують завдяки комунікації.

Суспільні відносини –це система різноманітних та розгалужених стосунків і зв’язків між людьми. Вони виникають у процесі діяльності та спілкування людей, закріплюються та охороняються певними соціальними інститутами.

Існують різні види суспільних відносин:

Економічні відносини. Завдяки їм виникає і функціонує економічна сфера суспільства та економічна діяльність, результатом якої є економічні інститути, що виражають її стабільність і значущість для життя людей, для існування суспільства.

Політичні відносини пов’язані відповідно з політичною сферою суспільства, її інститутами та політичною діяльністю.

Духовні відносини охоплюють усі духовні процеси суспільного життя.

Соціальні відносини пов’язані зі стосунками та зв’язками між групами людей.

Усі вони органічно пов’язані між собою і проникають одне в одне. Більш-менш однозначне їх визначення можливе лише в абстракції, на рівні теоретичного аналізу. Реальне ж життя суспільства характеризується їхнім переплетінням та взаємодією, певною їх субординацією.

Політична система суспільства -це сукупність взаємозв'язаних і взаємозалежних політичних інституцій та організацій, за допомогою яких здійснюється завоювання, утвердження і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівня його політичної культури.



Особливість політичної системи полягає у тому:

· що вона володіє монополією на владу в масштабах усього суспільства;

· визначає стратегію суспільного розвитку;

· забезпечує політичне й адміністативно-державне управління суспільними процесами;

· формує правову системую.

Політична система включає :

· організацію політичної влади;

· відносини між суспільством і державою;

· характеризує протікання політичних процесів, включаючи інституалізацію влади, стан політичної діяльності, рівень політичної творчості у суспільстві, характер участі у політичному житті.

Основними ознаками політичної системи є:

· взаємозв'язок групи елементів;

· утворення цими елементами певної цілісності;

· внутрішня взаємодія всіх елементів;

· прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;

· здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами

 

 

Структура політичної системи — сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.

Головний єднальний компонент системи — політична влада — зосереджена в державі, політичних партіях і громадських організаціях. Важливою функцією влади є створення внутрішніх, зв'язків системи, врегулювання конфліктів політичними засобами і регламентація поведінки людини, тобто можливість впливати на неї з допомогою певних засобів — волі, авторитету, права, сили. Отже, влада — це елемент, джерело управління, основа розвитку й функціонування політичних систем.

Структуру політичної системи становлять:

· Політичні відносини.

· Політична організація суспільства.

· Засоби масової інформації.

· Політичні принципи та норми.

· Політична свідомість і культура.

· Cуб'єкти (носії) політики;

Політичні відносини. Вони формуються в суспільстві щодо завоювання та здійснення політичної влади. Це —

‡агрузка...

· міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини;

· вертикальні відносини у процесі здійснення влади між політичними організаціями (державою, партіями, трудовими колективами);

· відносини між політичними організаціями та установами (адміністрацією, інститутами).

Політична організація суспільства виростає з політичних відносин охоплюючи його стабільні політичні організації та установи, які здійснюють політичну владу. Їх поділяють на три види:

1. власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи);

2. політизовані організації (народні рухи, профспілки);

3. неполітичні організації (об'єднання за інтересами).

 

Визначальним компонентом політичної системи є держава. Крім неї, у політичну систему суспільства входять законодавча, судова, виконавча системи, центральні, проміжні, місцеві системи управління (самоуправління), політичні партії, профспілки, асоціації, ініціативні групи, групи впливу й тиску, соціально-політичні рухи та інші об'єднання, змістом діяльності яких є політичні процеси.

· Держава з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, збройними силами. Будучи головним інститутом політичної системи, держава здійснює управління суспільством, охороняє його економічну, соціальну і культурну сфери.

· Політичні партії здійснюють взаємозв'язок між різними рівнями й гілками державної влади, між державою та громадянським суспільством. Політичні партії — певні групи людей, яких єднають спільні цілі та інтереси. Головним призначенням партій є досягнення державної влади; оволодіння апаратом управління для реалізації соціальних інтересів, які вони представляють; участь у розробці політичного курсу країни та вплив на висування і призначення державних лідерів. Поступово розширюється також впливовість трудових колективів на функціонування політичної організації суспільства.

· Трудові колективи створені для виконання виробничих завдань, але за певних умов вони можуть стати й політичними суб'єктами. Вирішальну роль у політичному житті суспільства відіграють громадські організації та рухи, які мають на меті вирішення політичних проблем, задоволення й захист потреб та інтересів своїх членів. Кожне з професійних, молодіжних, творчих та інших добровільних об'єднань має статут із чітко визначеними завданнями в межах чинних державних законів.

· Засоби масової інформації(Мас-медіа). Вони є активним і самостійним елементом політичної системи суспільства і в демократичних країнах відіграють роль четвертої влади. Засоби масової інформації — це розгалужена мережа установ, що займаються збиранням, обробкою та поширенням інформації. Вони впливають на регулятивно-управлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені політичні й правові норми. Засоби масової інформації намагаються звільнитися з-під державного й політичного диктату, але їхня незалежність не забезпечує нейтральності. Інтереси певних соціальних сил завжди домінують у викладі масової інформації.

Політичні принципи й норми. Їх призначення полягає у формуванні політичної поведінки та свідомості людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодав­чих актах політичні принципи й норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й недозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму.

Політична свідомість і політична культура. Будучи важливими елементами політичної системи, вони формуються під впливом соціальної та політичної практики. Політична свідомість постає як сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних документах, правових нормах, як частина суспільної свідомості, а політична культура як сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя. Політична культура сприяє формуванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних цілей і змісту політики держави. Значущість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка передбачає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки системи влади, політичної системи загалом.

 

Суб'єкти (носії) політики — це класи, нації, соціальні прошарки, групи; представники їхніх інтересів — різноманітні об'єднання, організації, в т.ч. держава, а також окремі люди.

У чому специфіка суспільних відносин?

Þ У тому, що вони пов’язані не просто із “зустрічами” одних індивідів з іншими, не просто з відносинами однієї людини з іншою. Люди взаємодіють як представники певних соціальних груп (класів, професійних, етнічних чи інших соціальних груп), що виникли або на основі розподілу праці, або на основі різних політичних, духовних та інших інтересів. Студент і викладач зустрічаються в аудиторії не як особистості, а як представники соціальної групи студентства і соціальної групи викладачів. Ідучи до лікаря в поліклініку, ми звертаємося не до “Марії Петрівни”, а до лікаря – представника певної професійної групи.

Þ Ця специфіка суспільних відносин зумовлює особливості взаємодії індивідів: не симпатія чи антипатія примушує нас вступати у взаємодію, а певне соціальне становище кожного з нас (взаємодіють не конкретні особи, а соціальні ролі).

Þ Суспільні відносини мають безособовий та безособистісний характер.

Комунікації (від лат. communico — спілкуюся з кимось, поєдную) — це процес двостороннього обміну інформацією, на основі якого керівник одержує інформацію, необхідну для прийняття ефективних рішень, і доводить прийняті рішення до працівників організації.

Комунікація – основа соціального життя. Вважають, що комунікація виконує функцію життєзабезпечення як у суспільстві в цілому, так і в окремих його складових – соціальних організаціях, соціальних спільностях, соціальних інститутах. Як тільки припиниться комунікація між складовими соціальних підструктур, соціальне перестане існувати.

Комунікація - є засобом залучення соціальних організацій у зовнішнє середовище, забезпечує необхідний рівень їх взаємодії з соціальним оточенням, без спілкування з якими неможливе або безглузде існування соціальних організацій.

Що таке комунікація? У науковій літературі цей термін з’явився на початку ХХ століття і досі трактується по-різному. Існує величезна кількість її визначень, які розрізняються в різних науках досить суттєво. Вважають, що слово “комунікація” походить від латинського – повідомлення, передача. Можна виділити кілька основних підходів до розуміння комунікації в сучасній науці.

Комунікація розглядається:

а) як засіб зв’язку будь-яких об’єктів матеріального чи духовного світу;

б) як спілкування, передача інформації від людини до людини або від одного соціального суб’єкта до іншого (соціальна інформація);

в) як передача інформації від однієї системи до іншої з використанням спеціальних матеріальних носіїв.

Коротким, але досить точним і зрозумілим, на наш погляд, є таке

визначення, яке пропонуємо використовувати як робоче в нашому курсі:

 

У людському суспільстві комунікація здійснюється з використанням певних знакових систем (насамперед мов). Вона відбувається у формі спілкування.

Соціальна комунікаціяце обмін між людьми або іншими соціальними суб’єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо.

Соціальна комунікація — це передача інформації на великі або малі групи аудиторії. Вона передається за допомогою символів і знаків. Зі стрімким розвитком техніки цей вид комунікації знайшов різноманітні форми, що, на жаль, не означає підвищення його ефективності. Також деякі теоретики розглядають це явище як спосіб впливу на великі групи аудиторії, за допомогою чого реалізуються цілі тих, хто транслює інформацію.

Соціальна комунікація: характеристика

У процесі комунікації задіяні 5 елементів, без яких вона не може реалізуватися:

  • Комунікатор — той, хто є ініціатором передачі і формує її в мовну, текстову, аудіо та відео форму;
  • Саме повідомлення;
  • Канал, за допомогою якого встановлюється зв’язок з аудиторією;
  • Аудиторія, до якої направляється інформація;
  • Мета передачі і рівень ефективності повідомлення (дії).

Таким чином, соціальна комунікація характеризується наявністю певної інформації, яка розповсюджується за допомогою каналу зв’язку з широкою аудиторією, мета її — вплив на поведінку, емоції і відчуття людей. Також існує така подача інформації, яка орієнтована виключно на інтелектуальний розвиток мас і розширення їх кругозору. Така подача характеризується нейтральністю і максимально можливою об’єктивністю без оціночних елементів.

Види соціальної комунікації

  • За типом аудиторії соціальна комунікація поділяється на спеціалізовану та масову. Друга категорія не має на увазі ніякої специфіки і готова сприймати будь-яку суспільно значиму інформацію.
  • За джерела повідомлення буває формальною і неформальною: офіційні заяви влади відповідають першому увазі, а, наприклад, чутки про зірок відносяться до другого.
  • По каналу передачі може бути вербальною і невербальною.

Соціальна комунікація та її інтенція

Інтенція — це мета. Дуже важливий елемент масової комунікації, оскільки від цього залежить якість сприйняття. У сучасній комунікації існує кілька видів інтенцій:

  • Поширити знання про оточення, проінформувати людей;
  • Популяризувати ідеї добра, звернути увагу аудиторії на загальнолюдські цінності, поширити культуру і достовірну інформацію про неї;
  • Вплив на громадську думку і свідомість, а також емоційний стан аудиторії;
  • Підтримка і допомогою в рішенні важких завдань, прояснення ситуацій;
  • Прагнення до нейтрального і псевдооб’ектівному висвітленню подій;
  • Встановлення діалогу між аудиторією та джерелом мовлення.

Соціальна комунікація та критерії її ефективності

Основа будь-якого виду комунікації — встановлення діалогу між адресатом і адресантом. Якщо він встановлений погано, або якщо інтерпретація приймає інформацію невірна, то говорити про ефективність комунікації не доводиться. Тому дана тема є важливою при висвітленні будь-якого типу і виду комунікації.

Існує ряд критеріїв, за якими встановлюється ефективність цього явища:

  • Обов’язкова умова — бажання комунікатора зрозуміло донести аудиторії, навіщо він публікує інформацію, яка мета трансляції тих чи інших подій.
  • Наступний критерій — довіра. Якщо аудиторія довіряє автору-комунікатора та засобу, за допомогою якого здійснюється повідомлення, то діалог може бути успішним. Цілі автора і аудиторії при цьому повинні відповідати один одному.
  • Прагнення побудувати матеріал на основі загальнолюдських цінностей, зробивши правильні акценти.
  • Повідомлення не повинні бути нав’язливими або подаватись у надмірно нейтральній формі: це порушує їх природність, і значить, знижує ефективність впливу, асоціюючись з брехнею.

Таким чином, ефективність комунікації легко досяжна, якщо дотримуватися ряду принципів подачі інформації і чітко позначити своє ставлення до аудиторії. Незважаючи на те, що існують різноманітні типи комунікації, в цій статті розписані самі універсальні характеристики та поради, які стануть в нагоді всім, хто пов’язаний з СМЯ.

Політична комунікаціяце процес, що охоплює політичну сферу життя людини, посередництвом якого відбувається спілкування між органами влади, політичними партіями, громадськими організаціями і рухами, посадовими особами, виборцями, населенням. Її обов’язковими складниками є комунікатор, повідомлення, канал, комунікант, реакція і зворотний зв’язок. Сам процес комунікації безперервний, проте його активізація спостерігається у виборчий період, коли застосовуються найрізноманітніші шляхи впливу на електорат з метою завоювання його прихильності.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 |


При использовании материала, поставите ссылку на Студалл.Орг (0.013 сек.)