Релігійний тип правової системи

При класифікації правових систем багато як зарубіжних, так і вітчизняних учених виділяють особливий тип правової системи – релігійний. Головним критерієм виділення цього типу правової системи є державне визнання і забезпечення релігійних приписів. Історично багато релігій були вогнищами правоутворення і, кінець кінцем, державоутворення. Досить пригадати Синайське законодавство у стародавніх іудеїв або канонічне право в середньовічній Європі. Але в цей час в рамках релігійного типа правової системи виділяються тільки дві підсистеми – мусульманське та індуське право. До релігійного типу належать правові системи таких мусульманських країн, як Іран, Ірак, Пакистан, Судан та ін., а також індуське право громад Індії, Сінгапуру, Бірми, Малайзії та ін.

Характерні риси релігійного типу правової системи:

1) домінуюче місце в соціальному регулюванні займають не норми права, а релігійні норми. Головний творець права – Бог, а не суспільство або держава, тому юридичні приписи надані раз і назавжди, в них потрібно вірити і, відповідно, строго дотримуватись. Так, в мусульманському суспільстві норми ісламу мають пріоритет перед позитивним законодавством, а останнє повинне відповідати Корану;

2) джерелом права виступають священні книги: Коран, Сунна, Іджма, що розповсюджуються на мусульман, Шастри, Веди, Закони Ману, що діють відносно індусів, на основі яких створюються власне правові форми у вигляді тлумачень і коментарів. Релігійно-філософські ідеї ісламу, індуїзму грають роль принципів права.

Нормативні правові акти (законодавство) мають вторинне значення. Судова практика у власному сенсі слова не є джерелом права;

3) особливе місце в системі джерел права займають праці учених–богословів (доктрини), які конкретизують тлумачені першоджерела і покладаються в основу конкретних рішень;

4) правові норми не розчленовані з нормами релігії, а складають з ними синкретичну єдність. Так, норма мусульманського права розглядається як загальнообов’язкове правило поведінки, адресоване мусульманам Аллахом;

5) право не структуроване, а саме – відсутній звичний для романо-германського типу поділ права на приватне і публічне, на галузі та інститути. Наприклад, мусульманське право містить такі структурні спільності: правила здійснення релігійних обов’язків, право особистого статусу, деліктне право, регулювання майнових відносин;

6) у правовому регулюванні переважають зобов’язання, на відміну від систем європейського права, де переважають дозволи.

Релігійний тип правової системи є найменше схильним до зовнішнього впливу. Для цього типу права характерна стабільність, навіть консерватизм, а деколи і нетерпимість до інших впливів.

Поиск по сайту: