АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Найістотніші ознаки літературної мови

Читайте также:
  1. IX. У припущенні про розподіл ознаки по закону Пуассона обчислити теоретичні частоти, перевірити погодженість теоретичних і фактичних частот на основі критерію Ястремського.
  2. Акти застосування права: поняття, ознаки, види, структура
  3. Атрибутивні ознаки і властивості культури
  4. Внесок харківської школи романтиків у розвиток української літературної критики. М. І. Костомаровяк критик
  5. Держава як суб’єкт міжнародного приватного права. Імунітет держави: поняття, ознаки, види.
  6. ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ: ЇХ ОЗНАКИ, ХАРАКТЕРИСТИКА І ВИДИ
  7. Джерела-об’єкти історії літературної критики
  8. Для знаходження середнього квадрата ознаки складемо таблицю
  9. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ. СУТНІСТЬ І ОЗНАКИ ДЕРЖАВИ
  10. Клінічні ознаки природженого сифілісу
  11. Кредитна система: суть, види, ознаки, складові
  12. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови

До основних ознак літературної мови належать: наддіалектність, нормативність і кодифікація, поліфункціональність, наявність двох форм – усної та писемної.

За своїм культурним і соціальним статусом літературна мова протистоїть територіальним діалектам, койне та просторіччю. Під діалектом розуміють різновид даної мови, що вживається як засіб спілкування особами, пов’язаними територіальною, соціальною або професійною спільністю. Койне – це функціональний тип мови, що вживається як основний засіб повсякденного спілкування з широким діапазоном комунікативних сфер в умовах регулярних соціальних контактів між носіями різних діалектів чи мов. Просторіччя – це одна з форм національної мови, поряд із діалектним, жаргонним мовленням і літературною мовою; разом з народними говорами і жаргонами складає усну не кодифіковану сферу загальнонаціональної мовленнєвої комунікації – народно-розмовна мова; має над діалектний характер та є, на відміну від говорів і жаргонів, загальнозрозумілим для носіїв національної мови мовленням.

Літературна мова хоч і протистоїть діалектам, койне та просторіччю, але при цьому тісно пов’язана з ними, оскільки постійно збагачується через проникнення діалектизмів, жаргонних та просторічних слів. Тому ці поняття слід характеризувати й усвідомлювати не як такі, що взаємозаперечують одне одного, а як такі, що перебувають у тісному функціональному зв’язку.

Поняття нормативності і кодифікації взаємопов’язані між собою. Під нормативністю розуміють сукупність найбільш стійких традиційних реалізацій мовної системи, відібраних і закріплених у процесі суспільної комунікації. Нормативність як сукупність стабільних та уніфікованих мовних засобів і правил їх уживання, що свідомо фіксуються та культивуються суспільством, є специфічною і провідною ознакою літературної мови національного періоду. У ширшому трактуванні нормативність розуміється як невід’ємний атрибут мови на всіх етапах його розвитку. Кодифікація – це упорядкування мовних норм та їх фіксація у довíдниках, словниках, граматиках тощо. Кодифікація відіграє важливу прогресивну роль в історії різноманітних давніх і сучасних текстів. Вона постійно використовується суспільством для укладання дайджестів, журналів, книг.

Літературна мова як універсальний засіб спілкування між членами суспільства характеризується поліфункціональністю. Це означає, що літературна мова забезпечує усі без винятку сфери суспільної діяльності: науку, культуру, мистецтво, ЗМІ тощо. Під поліфункціональністю також розуміють диференціацію літературної мови на функціональні стилі. При цьому функціональність літературної мови може характеризуватися більшим чи меншим навантаженням., що залежить від закріплення окремих сфер спілкування за тією чи іншою формою існування мови, інакше кажучи - від мовної ситуації. Під мовною ситуацією розуміють сукупність форм існування однієї мови чи сукупність мов у їх територіально-соціальному співвідношенні та функціональній взаємодії в межах певних географічних регіонів чи адміністративно-політичних утворень. Так, функціонування сучасної української літературної мови характеризується певним функціональним обмеженням. Здебільшого українська мова використовується як засіб офіційного або наукового спілкування, проте на побутовому рівні (за винятком північних та західних регіонів України) перевага надається російській мові.

Розрізняють усну та писемну форми літературної мови.

Усною формою літературної мови називають первинну форму існування, що являє собою безпосередній процес говоріння, яка реалізується шляхом вимовляння звуків, з яких складаються слова і речення, і розрахована на слухове сприйняття.

Писемна форма літературної мови – це вторинна форма існування мови, яка зафіксована на папері за допомогою графічних знаків і яка розрахована на зорове сприйняття.

Мовлення буває діалогічним і монологічним.

Під монологічним мовленням розуміють особливу форму побудови усного чи писемного мовлення, що являє розгорнуте висловлювання однієї особи та розраховане на необмежену кількість слухачів або читачів.

Під діалогічним мовленням розуміють особливу форму побудови усного мовлення, що являє собою процес спілкування між двома особами. На відміну від монологу, діалог характеризується простотою синтаксичної будови, неповними, обірваними, незакінченими реченнями, короткими висловлюваннями, широким уживанням слів-речень тощо. Різновид діалог є полілог, що представляє спілкування між трьома і більше особами.

Усне мовлення буває як монологічним, так і діалогічним, а писемне мовлення – тільки монологічним, при цьому воно поділяється на два види: рукописне і друковане.

Специфіка усного та писемного мовлення

Усне і писемне мовлення має свою специфіку. Усне мовлення розраховане на певних слухачів, що виступають співрозмовниками, а писемне – графічно оформлене; як правило, усне мовлення спонтанне, імпровізоване непідготовлене заздалегідь, а писемне пов’язане з попереднім обдумуванням; усне мовлення характеризується інтонацією, мімікою, жестами, через які сприймається значна частина інформації, а писемне ґрунтується на старанному відборі мовних засобів, чіткому підпорядкуванню стилю і типу мовлення; усне мовлення є чітко індивідуалізованим, що характеризується спеціальною інтонацією, темпом висловлювання, висотою голосу, емоційно-експресивним забарвленням, а для писемного мовлення характерні поглиблена робота над текстом, повний і ґрунтовний виклад думок, редагування написаного.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)