АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Шпалери

Читайте также:
  1. Ацетилен
  2. Музейна мережа Львова
  3. Первинні засоби гасіння пожежі
  4. ТОПІАРНОГО МИСТЕЦТВА

Шпалери – ряд густо посаджених дерев, стрижених у вигляді стіни. Використовувався і тип шпалер, створений із в¢юнких рослин, опорою для яких була дерев¢яна решітка. Їх ще називали трельяжами.

Шпалери часто набували форму архітектури будівель (рис. 1.28). Утворювали вони справжні мури, яким надавалися певні форми і пропорції, а також стіни залів і театрів, а також кабінетів у боскетах. Виконували архітектурно-пластичні, а також практичні функції: закривали небажані види та захищали від вітру. Залежно від функцій і місця саду створювалися шпалери різного типу: високі, напівповні, ажурні, низькі та шпалери-фігури.

Високі шпалери. Являли собою повні стіни, однорідні з верху до низу. Часто утворювали алеї, тоді висота шпалер становила 2/3 ширини. В садових кабінетах шпалери нерідко профілювали, використовуючи архітектурні елементи будинку – цоколь, портал, колону тощо (рис. 1.28).

Напівповні шпалери. Їх ще називають італійськими. Складалися з одного або кількох рядів дерев, в яких стрижена частина займала лише певний об¢єм конструкції, а стовбури залишалися відкритими (рис. 1.28). Дерева в широких шпалерах висаджувалися в шахматному порядку, як це робилося в італійських садах.

Ажурні шпалери. Створювали різноманітні декоративні мотиви. Часто це були аркади, над якими виступали крони дерев, кулі та інші геометричні форми (рис. ).

Низькі шпалери. Стрижені живоплоти, заввишки близько 1,3 м (щоб не заслоняти краєвиду), які формувалися боками подвійних алей. Деколи їх прямі лінії урізноманітнювалися стриженими кулями або нішами для лавок.

Шпалери фігурні. Елементи топіарного мистецтва, відомого з часів Стародавнього Риму. Стрижкою створювалися окремі фігури звірів і людей, або й цілі групи. Переважно зустрічалися в Італії і Іспанії, де був ширший асортимент пластичних рослин (лаври, лавровишні, тиси). Згодом знайшли поширення в Голландії, Фландрії та Англії.

Боскети, живоплоти, зелені стіни.

Боскет – це компактна об’ємно-просторова композиція, виконана з дерев і чагарників, в яку включають павільйони, фонтани, водні влаштування, скульптуру, партери тощо. Боскети, як правило, презентують відкриту частину композиції, являючи собою чудовий фон для її декоративних деталей.



Як зазначає В.П. Кучерявий (2005), залежно від особливостей їх формування боскети поділялися на звичайні, відкриті, шахівницеві і вічнозелені.

Звичайний боскетмав регулярну (квадратну чи прямокутну) форму, оточувався стриженим живоплотом. Цими боскетами декорували звичайно різноманітні зали, альтанки, басейни і фонтани. Висота боскетів обмежувалася 9-12 м. У великих боскетах влаштовували великі зали з кабінетами, у середніх – лише один зал, у малих – лише один кабінет або малий зал.

Відкритий боскет– наймальовничіший тип з усіх боскетів. Від попереднього типу відрізняється тим, що тут дерева висаджували лише вздовж доріг і довкола площ, які виділяли боскети, зате простір між алеями був вільний: його займали газони. Алеї підкреслювалися низькими (0,8 м) живоплотами. Всередині боскетів влаштовували зали і кабінети. В боскетах використовували дерева різної форми, а також стрижені форми тису.

Шахівницевий боскетпланувався у вигляді шахівниці з квадратами, які оточували рядові посадки дерев без шпалер, розміщені на газоні. Доріжки і майданчики покривали піском.

Вічнозелений боскет створювався з вічнозелених дерев і чагарників. Особливо ефектним був узимку.

Лабіринти

Якщо в ренесансових садах лабіринти оздоблювали партери своїм оригінальним орнаментом, то в часи бароко вони мали високі стіни і виконували прогулянково-пізнавальну функцію (рис. 1.31). Доріжки лабіринту приводили до скульптурних сценок з байок Езопа, численних фонтанів з скульптурою (Версаль). Славилися лабіринтами сади Наварри.

Великий творчий спадок залишив нащадкам А.Ленотр: він створив або перепланував такі парки, як Во-ле-Віконт (1661-1665), Кланьї (1674), Со і Медон (1680), Шантільї і Шаузі (1693), Нінон, Версаль (1662-1700), Марлі (1699), Сен-Клу. Йому належить планування Єлисейських полів у Парижі.

(презентація – Во-ле-Віконт).

Неперевершеним прикладом французького класицизму та розквіту топіарного мистецтва став палацово-парковий ансамбль у Версалі (презентація – Версаль), побудований для короля-сонця Людовіка ХIV (рис. _). При створенні цього шедевра королівський художник та садівник Андре Ленотр досяг великих успіхів у мистецтві планування парку регулярного стилю з симетричними насадженнями. Він створив ціле місто з фантастично підстриженими живоплотами. Для цього з Нормандії та Фландрії привезли граби висотою 4-5 метрів, що утворили високі підстрижені стіни алей. Взимку, за відсутності розмаїття кольорів, акценти розставляла геометрія малюнка вічнозелених боскетів (замкнута ділянка з насадженнями правильної геометричної форми, обмежена живоплотом), що оточували круглі фонтани.

‡агрузка...

У нішах, вистрижених у зелені дерев, ставили статуї. Використання фігурно підстрижених кущів самшиту як вертикалі акцентувало головні вісі саду. Розігріті сонцем лаврові і самшитові огорожі, шпалери з виткими рослинами поширювали аромат. Проходи в численні боскети різноманітної форми зненацька відкривали колони або арки з рослин. Боскети «Зал раковин» чи «Бальний зал» являли собою приміщення, стінами яких слугували дерева (живі стіни). В середині них розміщувався амфітеатр з дернових ослонів із зеленими сходинками, на яких були розставлені різні вази з фонтанами. Боскети «Зелений театр» чи «Водяний театр» складалися із зелених стін із влаштованими в них ложами. За вирізаним із зелені портиком сцени знаходилася жива декорація. Розкішним був боскет «Тріумфальна арка», у зелені якого стояли статуї і вази. Багато круглих боскетів слугували залами для відпочинку, танців, видовищ, а великі, довгасті, з химерними фонтанами – для прогулянок.

 

Рис. _. Версаль. Нижній партер

До кінця ХVIII століття Версальський парк помітно занепав. Високі стіни могутнів грабів замінили дубами, кленами і липами. Лабіринт та інші боскети зникли. Але й донині палац і парк Версалю справляють незабутні враження величі та надзвичайної витонченості.

Стиль, у якому А.Ленотр створив Версаль, вплинув не на одну епоху, не один парк був створений за його подобою. Регулярний французький стиль, що насамперед знаходив застосування у живоплотах, за уявленнями того часу, найбільше відповідав царській королівській величі. У Росії дух Версаля позначився у Літньому саду, де замість тиса висаджували й підстригали ялівець, пересаджували з лісу ялини, облямовували газони брусницею. Однак штучні форми підстрижених дерев потребували високої майстерності, відповідних засобів. Найбільшого розвитку одержують у Росії живоплоти з хвойних порід. Наприклад, уздовж Фонтанки, поблизу Літнього палацу, простягалися стрижені стіни з ялини заввишки 6 м. Нева була облямована формованими огорожами висотою 2,5 м. Зелені стіни бічних алей не перевищували 2 м. Прямі алеї поділяли Літній сад на кілька прямокутних боскетів, обсаджених стриженими шпалерами з карагани деревоподібної. У середину боскетів вели вистрижені в цих живих стінах напівкруглі ворота. На початку ХVIII століття Літній сад був першим у Петербурзі й у Росії зразком регулярного стилю (рис. _).

 

 

Рис. _. Прогулянкова алея у Літньому саду

Парки в стилі Ленотра особливо відомі в Шонбруні, поблизу Відня (презентація – Шонбрун) та Бельведері (презентація – Бельведер), у Сан-сусі та Хьорренхаузі (Німеччина) презентація – Сан-Сусі (рис. _); до наших днів збереглися вілла Альдобрандіні (презентація Альдобрандіні) та сад Джорджіно Джусті у Вероні (Італія), знаменитий французький садово-парковий ансамбль Вілландр. У багатьох садах Англії зараз використовують ленотрівський стиль формування дерев. Також цей стиль можна побачити у парках Росії – Петергоф та України – Воронцовський палац та Лівадія (презентація – Лівадія).

 

Рис. . Фрагмент парку Сан-Сусі (Німечина)

Із середини ХVIII століття архітектурний стиль у садах і парках Європи змінився іншим, пейзажним (ландшафтним), що витіснив штучну регулярність. З розвитком парків ландшафтного типу архітектурний стиль, що зародився в Стародавніх Персії та Єгипті, розцвів при Ленотрі і був успішно втілений у Петергофі (рис. _), але не отримав подальшого удосконалення. У порівнянні з ландшафтними такі парки були занадто дорогими і надуманими. Топіарне мистецтво втратило своє колишнє значення, підстригання дерев і чагарників у французькому стилі почали вважати застарілим.

 

 

Рис. _. Петергоф

У цей час в Англії на перше місце вийшло господарське значення живоплотів, що особливої популярності набуло з розширенням фермерських господарств у ХVIII – XIX століттях. Донині тут збереглося багато стародавніх огорож, вік яких – понад 100 років. Вони – національна гордість англійців і охороняються законом, а власники цих зелених скарбів одержують від держави фінансову підтримку для їхнього збереження і догляду. Найбільша жива огорожа, яку ботаніки і садівники називають садовим дивом, прикрашає парк Ерл Батхурст у Кіренкестері (Англія). Для щорічного підрізування тисової огорожі в країні класично доглянутих садів потрібно не менше десяти днів. Ця огорожа, посаджена у 1720 році, має довжину 155 м, висоту – 11 м, ширину – 4,5 м.

Загалом у Королівстві Великобританія топіарне мистецтво розвинулося на високому рівні, про що свідчать кадри презентації (інтернет-презентація).

З частковим поверненням наприкінці XIX століття до будівництва регулярних садів і парків, з подальшим розвитком нових заходів, які поєднують елементи регулярного і ландшафтного стилю, топіарне мистецтво відроджується знову. Формовані рослини здебільшого використовували на ділянках садів і парків з регулярним плануванням, а також у партерних насадженнях поблизу будинків. В останньому випадку за допомогою строгих геометричних форм найповніше досягається єдність стилю будинку і навколишніх зелених насаджень. Зразками застосування формованих насаджень є сквери.

Українським садовим майстрам топіарне мистецтво було знайоме вже у середині XVII століття. Його застосовували у формуванні звичайних живоплотів, для огородження розсадників і городів, а також при створенні шпалер, арок, тунелів, боскетів, фігурних стрижок окремих чагарників, що прикрашали партери багатих садиб. У Стрийському парку, що є перлиною м. Львова, донині зростає грабова зелена стіна, яка є незмінним атрибутом цього садово-паркового об’єкта.

 

 

Рис. _. Грабові стіна у Стрийському парку

Хоча топіарне мистецтво – данина штучному регулярному стилю, стародавнім садам і паркам, нині стрижені рослини знову входять у моду в сучасних садах, що дозволяє нам бачити зразки майстерності садівників у справі формування з рослин різноманітних фігур. (довільна презентація фото)

 


1 | 2 |


При использовании материала, поставите ссылку на Студалл.Орг (0.171 сек.)