Виховного процесу

— самодіяльність, спрямована на саморозви­ток, самореалізацію.

— система вимог, які визначають мету, зміст, методи і форми організації виховання.

Література

1. Декларация прав ребенка // Народнеє образование. —1993. — № 5. — С. 22—24.

2. Конвенция о правах ребенка // Народное образование. — 1993. — № 5. — С. 24-40.

3. Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття) // Освіта. — 1993. — № 44—46. — С. 2, 4.

4. Киричук О.В. Концепція виховання підростаючих поколінь суверенної Ук­раїни // Рідна школа. — 1991. — № 5.

5. Киричук О.В. Основні принципи і структура організації виховного процесу в школі // Рідна школа. — 1991. — № 12. — С. 3—11.

1.3. Змістовний компонент виховного процесу 59

6. Кочетов Л.И., Верцинская Н.Н. Работа с трудньїми детьми. — М., 1986.

7. Сухомлинский В.А. О воспитании. — М., 1978.

8. Педагогіка (під ред. М.Д. Ярмаченка. — Розділи 2, 3, 4, 6.

9. Подласньїй И.П. Педагогика. — М., 1999. — ТемьІ 3, 4, 5, 6.

10. Харламов И.Ф. Педагогика. — М., 1997. — Розд. З, 4, 5.

11. Щуркова Н. Что же такое воспитание? // Воспитание школьников. — 1989. —
№ 6. - С. 33-45.

1.3. ЗМІСТОВНИЙ КОМПОНЕНТ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

У державних документах з питань національної освітньої полі­тики визначені пріоритетні ідеї змісту виховання особистості: ідеї сво­боди, рівності, національної і особистої гідності; формування праце­любності, взаємодопомоги і самодисципліни; бережливості; ставлен­ня до свого життя і життя інших людей як до вищої цінності та ін.

З гуманістичних позицій визначено завдання змісту вихован­ня в «Конвенції про права дитини». У статті 29 говориться: «Осві­та дитина повинна бути спрямована на: а) розвиток особистості, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в їх повному обсязі; б) виховання поваги до прав і основних свобод, а також принципів, які проголошені у Статуті ООН; в) виховання поваги до батьків у дитини, їх культурної самобутності, мови, до націо­нальних цінностей країни, в якій дитина мешкає, країни її похо­дження, і до цивілізацій, відмінних від її власної; г) підготовку дитини до свідомого життя у свідомому суспільстві в дусі поро­зуміння, миру, терпіння...; д) виховання поваги до оточуючої при­роди¹.

Засобом реалізації цих завдань є засвоєння індивідом основ культури як сфери духовного життя людей, що сприяє формуван­ню здібностей особистості самостійно виробляти принципи своєї діяльності, поведінки, спілкування, орієнтуючись на кращі зразки загальнолюдської та національної культури. Тому метою відбору змісту виховання особистості школяра є формування інтелектуаль­ної, моральної, екологічної, політичної, правової, економічної, комунікативної, естетичної, фізичної культури, а також культури праці, сімейних стосунків та ін.

Моральне виховання школяра Питання теми:

1. У чому суть морального виховання, моральної культури осо­бистості?

2. Які шляхи формування моральної культури школяра?

3. Які умови сприяють успіху морального виховання школярів?

«Народнеє образование». — 1993. — № 5. — С. 24—40.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

Моральне виховання — це цілеспрямований процес взаємодії вихователів і вихованців, спрямований на оволодіння школярами моральною культурою, яка визначає ставлення школярів до навко­лишнього світу.

Моральна культура — це найголовніший компонент духовного життя людини, який характеризує її досягнення в оволодінні ос­новами моралі як сукупності принципів, вимог, норм, правил, які регулюють дії в усіх сферах її життя, у формуванні моральної сві­домості, розвитку моральних почуттів, виробленні звичок мораль­ної поведінки особистості.

Моральні норми — це система вимог, які визначають обов'язки людини по відношенню до оточуючого світу, зразки, які не тільки орієнтують поведінку особистості, але й дають можливість оціню­вати й контролювати її. Слово «мораль» прийшло із Франції (morale — моральність), а до Франції — з Давнього Риму (moralis — моральний). У словнику В. Даля визначається як «правила для волі та совісті».

Вимоги до поведінки людини сформульовані в десяти запові­дях «Ветхого завіту», серед яких:

1. Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі зверху і що у воді нижче землі, — не схиляйся перед ними і не служи їм.

2. Поважай батька і матір твою, щоб продовжити дні твої на землі...

3. Не вбивай.

4. Не прелюбодій.

5. Не проголошуй брехливого свідоцтва на ближнього твого.

6. Не бажай домівки ближнього твого¹.

Вимоги представлені також у двох заповідях Ісуса («Еванге-

лие»). Друга з них говорить: «Полюби ближнього твого, як самого себе»².

Таким чином, моральні норми закріплені в таких поняттях, як: добро, обов'язок, совість, гідність, справедливість, щастя, зміст життя та інше, які визначають характер поведінки людини.

Поняття «добро» відбиває все те позитивне, що спрямоване на благо людей. Тому добро служить засобом моральної оцінки вчин­ків, дій, стосунків між людьми. Але по-справжньому вчинок хоро­ший, якщо його мета, мотив, результати є позитивними. Проти­стоїть добру зло, тобто згубна, ворожа людині діяльність. Роз­криваючи сутність поняття «добро», В.О. Сухомлинський пише: «Добро — це думка, помножена на волю, тільки за цієї умови матимемо непримиренність до зла, — а це і є сама суть добра. Те,

¹ Детская библия. — Стокгольм, 1990. — С. 102.

² Там же. — С. 400.,.....,,,,.,. •'Т~"'. ""'"'. "?,7 "7

/.3. Змістовний компонент виховного процесу 61

що повинно стати моральною серцевиною твоєї особистості, — моральна чистота, благородність, непримиренність до зла — зале­жить від того, як ідея добра стає твоїм переконанням, суттю твоєї душі — твоєю органічною потребою застосувати на кожному кро­ці мірку оцінки того, що відбувається у світі... Мета виховання заключається в тому, щоб, морально вдосконалюючись, людина в своїх взаємовідносинах з іншими людьми перемагала зло»¹.

Обов'язок — припускає певні зобов'язання людини, виконання яких виходить із складних стосунків між людьми, усвідомлення своїх прав і обов'язків по відношенню до Батьківщини — громадянський обов'язок, до сім'ї — сімейний обов'язок та ін. Але ці обов'язки повинні бути усвідомлені особистістю і виконуватися за внутрішнім покликом. В.О. Сухомлинський писав: «Обов'язок перед Батьків­щиною — святиня людини. Від нас, батьків та матерів, від вихова­телів залежить, щоб кожний юний громадянин дорожив цієї святи­нею, як дорожить чесна людина своїм добрим ім'ям, гідністю своєї сім'ї. Громадянські думки, почуття, переживання, громадянський обов'язок, громадянська відповідальність — це основа людської гідності»².

Совість — почуття і свідомість моральної відповідальності за свою поведінку та вчинки перед оточуючими людьми. Це внутрішня самооцінка своїх вчинків, емоційне хвилювання, внутрішній суд­дя, спонукач доброго вчинку.

Честь — визнання вчинків, дій людини, ЇЇ заслуг, що проявля­ється в шануванні, авторитеті і в той же час у прагненні людини до визнання і високої оцінки з боку оточуючих, похвали, популяр­ності (честолюбство чи марнолюбство).

Гідність — передбачає усвідомлення особистістю своїх висо­ких моральних якостей і повагу їх у самому собі, тобто усвідомлення особистістю своєї цінності (національна гідність, власна гідність). «Щоб стати справжньою людиною, — говорив В.О. Сухомлин­ський, — учень повинен перш за все поважати самого себе, без цієї поваги, без любові до краси в самому собі немислима людська культура, немислима і нетерпимість до всього, що принижує лю­дину... Це не самомилування, а гордість, чиста віра в добрий по­чаток у самому собі»³.

Поняття «щастя» безпосередньо пов'язане з розумінням лю­диною сенсу життя, бо воно визначається як стан морального за­доволення, задоволення власним життям. Для одних щастя в тому, щоб кохати і бути коханим, мати сім'ю, дітей, хороших друзів, для

Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину. Твори в 5-ти т. — Т. 2 1976. - С. 230.

Сухомлинский В.А.О воспитании. — М., 1975. — С. 219. ' -' Сухомлинскип В.А.О воспитании. — М., 1975. — С. 28. .,>•),;,.. -- f

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії'виховання

інших — мати матеріальний достаток тощо, тобто щастя конкрет­ної людини визначається сенсом її життя, її потребами.

Для давнього філософа Епікура, моральний ідеал — мудрець, філософ, який знаходиться поза мирськими турботами і мужньо пе­реносить страждання. Етика Платона будується на тому, що душа людини поділяється на розум, волю, чуттєвість. Доброчесністю ро­зумного є мудрість, волі — мужність, чуттєвості — помірність. Можна говорити про «споживчу» мораль, в основі якої — на­солода, володіння речами, як сутність і зміст людського життя, «нігілістичну» мораль, яка характеризується спрямованістю на певне заперечення моральних і культурних цінностей суспільства. Ця мораль здебільшого знаходить вияв у зовнішніх формах: у за­дерикуватій поведінці, манерах одягатися тощо.

Образно відбиті різні життєві позиції людей у поемі А. Вознесенського «Ода». У шостій частині поеми поет вступає в діалог з чорним вороном:

...Внезапно черньїй ворон

примешался к разговорам, вспьіхнув синими очами,

он сказал: «А на фига?!»

Я вскричал: «Мне жаль вас, птица, человеком вам родиться б,

счастье вьісшее трудиться, полпланетьі раскроя...» Он сказал: «А на фига?!» «Будешь тьі — великий ментор, бог машин, зкспериментов,

будешь бронзой монументов знаменит во все края.,.» Он сказал: «А на фига?!» «Уничтожив олигархов, тьі настроишь агрегатов,

демократией заменишь короля й холуя...» Он сказал: «А на фига?!» Я сказал: «А хочешь — будешь

спать в заброшенной избушке, утром пальчики девичьи будут класть на губьі вишни, глушь такая, что не сльїшна ни хвала, й ни хула...»

Он ответил: «Все — мура...._...
жизнь бьіла — а на фига?!» •. •'•'

1.3. Змістовний компонент виховного процесу 63

Как сказать ему, подонку,

что живем не чтоб подохнуть, —

чтоб губами тронуть чудо

поцелуя й ручья! -

Чудо жить — необьяснимо.
'.'"<• Кто не жил — что спорить с ним?

Можно бьі — да на фига? ^!
Отже, норми поведінки знаходять вияв у:

1. Ставленні людини до народу, Батьківщини, національної куль­тури, історії, народних звичаїв, що дозволяє говорити про патріо­тизм людини, ЇЇ повагу до свободи інших народів. «Формування патріотичних почуттів визначає вироблення і зміцнення високого ідеалу служіння своєму народові, готовності до трудового та геро­їчного подвигу в ім'я процвітання своєї держави, прагнення бачи­ти її незалежною»¹.

2. Ставленні до праці, національного багатства, природи. Се­ред багатьох цінностей людського життя праця займає особливе місце. Уже сам факт, працює людина чи с простим споживачем, визначає зміст ЇЇ життя, розуміння щастя, добра. А.С. Макаренко говорив, що людина, яка не вміє нічого робити, викликає жалість і осудження. А К.Д. Ушинський вірно зазначав: якщо у людини не виявиться своєї власної праці в житті, то вона позбувається справжнього шляху, і перед нею відкриваються два інших, обидва однаково згубні: дорога невтомного незадоволення життям, по­хмурої апатії та бездонної нудоти або шлях добровільного непоміт­ного самознищення, по якому людина швидко опускається до ди­тячих утіх чи скотинячої насолоди.

Праця, на думку К.Д. Ушинського, є єдине доступне людині на землі і єдине гідне її щастя. Позитивне ставлення до праці, конкрет­ної справи проявляється в тому, чи працює людина із задоволен­ням, старанно, добросовісно, вміє переборювати труднощі. Таку людину характеризує зосередженість, зібраність, прагнення вклас­тися у відведений час, контроль за якістю виконання тощо.

Негативне ставлення до праці виражається в тому, що людина працює без захоплення, інтересу, губить багато часу на розмови, на «початок», не виявляє старання, якщо її не контролюють, не виявляє зібраності, зосередження і таке інше.

Відношення до національного багатства, природи здійснюєть­ся в процесі екологічного виховання, яке передбачає:

— формування системи наукових знань, ціннісних орієнтацій, поглядів і переконань, що забезпечують формування і необхідне ста­влення школярів до оточуючого світу на основі принципів моралі;

Концепція національного виховання // Освіта. — 1994. — 26 жовтня. — С. 6.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання _{1 3 Зм!стовний компонент} виховного процесу

— виховання у школярів потреби свідомо дотримуватись еко­логічних норм і правил у власній поведінці;

— нетерпимість до проявів безвідповідального ставлення до навколишнього світу;

— формування навичок екологічної діяльності, які у школярії виявляються в діях, що проявляються у захисті, догляді і покращ щанні природного оточення, в пропаганді екологічних знань.;'

Як підкреслювалось в одній із публікацій «Учительской газе-І тьі» (14 березня 1995 p.), екологія як наука світоглядна вимагає додержання заповітів предків: «Не можна рвати траву — це волос­ся Матері-Землі. Не можна кидати у воду сміття — це очі Матері-Землі. Поки все це ми не згадаємо, природа не буде любити нас, своїх дітей, за зневагу. Вона буде нас карати. А пам'ять поверта­ється не так скоро, як хотілось би. Потрібні роки — захоплювати­ся і, граючи, осягати».

3. Про моральність свідчить і ставлення дитини до людей, всьо­го живого, що дозволяє говорити про почуття дружби, любові, поваги до друзів, батьків, старших (чуйність, тактовність, повага, турбота про оточуючих людей, нетерпимість до проявів прини­ження, ображення особистості, несправедливості, гуманізм), про що так зворушливо пише В.О. Сухомлинський: «Опановуй головне в духовній культурі — культуру людських відносин, умій розріз­няти в людині світле і темне...»¹.

Дружні стосунки в класному колективі знаходять вияв у вмін­ні підтримувати один одного у важку хвилину, надавати допомо­гу, виявляти турботу та ін. Повага до старших виявляється у ввіч­ливості, доброзичливості, тактовності, точності та обов'язковості, сором'язливості, яка припускає відсутність позерства (як показу­ють опитування старшокласників, гордими хочуть бути 99,1 %, сором'язливими — 0,9 %).

У системі виховної роботи В.О. Сухомлинський визначив де­сять «не можна» у ставленні до старших. Дотримання цих заборон вважалось справою честі і гідності, порушення — ганьбою і мораль­ною неосвіченістю:

— не можна ледарювати, коли всі працюють;

— негідно людської мудрості і розсудливості поспішно висло­влювати сумнів у істинності того, що радять старші;

— не можна виявляти незадоволення, що в тебе немає якоїсь речі;

— не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі;

— не можна робити те, що осуджують старші;

Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину. Твори в 5-ти т. — Т. 2. — К., 1976 — С. 190.

— не можна залишати старшу рідну людину одинокою, особ­ливо матір, якщо в неї немає нікого, крім тебе, та ін.¹.

Особливої уваги заслуговують питання статевого виховання. Його завдання:

— формування моральних стосунків між хлопчиками та дівча­тками, юнаками та дівчатами;

— виховання культури інтимних почуттів — прихильності, дру­жби, любові;

— формування понять про біологічні та соціальні проблеми особистості;

— розвиток у дівчаток рис жіночності, у хлопчиків — рис муж­ності;

— підготовка юнаків та дівчат до шлюбу, створення здорової та щасливої сім'ї.

4. Норми поведінки знаходять також виявлення у ставленні людини до самої себе, що проявляється в чесності, правдивості, безкорисливості, великодушності, самоволодінні школяра, його дисциплінованості або: в зарозумілості, пихатості, честолюбстві, самолюбстві, байдужості до оточуючих, хвастливості, самовпевне­ності, самонадіяності.

Дисциплінованість — риса характеру, яка проявляється у свідомому дотриманні люди­ною норм і правил поведінки в школі та поза нею, чіткому та організованому виконанні обов'язків. Дисциплінованість характеризує не тільки став-

лення до себе, але і до інших, справи, праці. Тому можна говори­ти про трудову, навчальну дисципліну, дисципліну виконання су-,, спільних доручень, дисципліну власної поведінки (ввічливість, точ­ність, ретельність).

Процес формування дисциплінованості, як зазначає Г.І. Щу-кіна, являє собою процес зміни мотивів, вчинків та поведінки від «я так хочу, мені так подобається» до «так потрібно, в цьому „ мій обов'язок»². «Дисципліна, яка тримається на примушенні як ', у школі, так і в сім'ї, не прямо, але неминуче готує дітей до поневолення, диктатури, до фашизму. Тільки за допомогою волі можна підготувати до волі; тільки за допомогою співробітництва

¹ Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину. — Твори в 5-ти т. — К., 1976. - С. 202-204.

² Теория й методика коммунистического воспитания в школе / Под ред. Г.И. Щу-киной. - М., 1974. — Гл. XII.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

можна підготувати до соціальної гармонії і співробітництва, тільки за допомогою демократії можна підготувати до демократії»¹. Формуванню дисциплінованості як риси особистості сприяє:

— організація навчальне-виховного процесу в школі (чітка під­готовка і проведення уроків, навантаження школярів на уроці, активізація їх уваги, різноманітні засоби та прийоми; справедли­вість учителя, особистий приклад учителя);

— дотримання школярем режиму;

— індивідуальна робота вчителя з учнями, вивчення мотивів вчинків учнів тощо;

— зв'язок з родиною, співпраця школи і родини;

— правове виховання школярів, завдання якого полягають у тому:

— щоб школа забезпечувала оволодіння школярами системою знань з питань держави і права;

— щоб у школярів виховувати шанобливе ставлення до законів своєї держави, переконаність у необхідності їх виконання;

— щоб виховувати навички правової поведінки, потреби захи­щати інтереси і права своєї особистості, державні, суспільні;

— щоб виховувати активну громадянську позицію у вихован­ців, нетерпимість до порушників правопорядку.

Таким чином, правове виховання сприяє підготовці молодого покоління до виконання громадянських обов'язків у відношенні до держави, праці, сім'ї.

Кожна людина повинна знати норми і правила поведінки в су­спільстві, свої права і обов'язки, основні положення про працю, одруження і сім'ю, громадянського і карного кодексів, законодав­ство про охорону здоров'я.

В умовах демократичної держави велике значення має ознайом­лення з такими міжнародними документами, як: «Конвенція про права дитини», яку було прийнято Генеральною Асамблеєю 00Н (1989 p.), «Резолюція з прав людини» (1989 р.) та ін. У школі здій­снюється правове виховання на уроках всіх дисциплін, а також при вивченні спеціального предмета «Людина і суспільство», в позакласній роботі.

Поиск по сайту: