Освітня, виховна і розвивальна функції навчання

Головне призначення навчання — освоєння школярами знань, умінь, навичок. Тому освітня функція навчання — основна і ви­значальна.

Проте ефективність навчального процесу оцінюється не лише сумою набутих школярами знань, а й їх розумовим розвитком. У сучасній школі реалізація розвивальної функції навчання — одне з найважливіших завдань, розв'язання якого будується на теорії Л.С. Виготського. Відповідно до цієї точки зору, навчання і вихо­вання має провідну роль у психічному розвитку дитини, тому що «навчання йде попереду розвитку, просуваючи його далі та ви­кликаючи в ньому новоутворення».

Цієї ж позиції додержується американський вчений Дж. Бру­нер: «...викладання основ наук, навіть на елементарному рівні, не повинно сліпо наслідувати природний хід пізнавального розвитку дитини. Викладання може стати навіть провідним фактором цьо­го розвитку, коли давати учню привабливі і цілком здійснювані можливості самому формувати свій розвиток»³.

¹ Усоеа А.В., Боброе А.А. Формирование у учашихся учебньїх умений. — М., 1987. - С. 14.

² Брунер Дж. Психология познания. — М., 1977. — С. 370—371.

³ Брунер Дж. Психология познания. — М., 1977. — С. 364......,•

Розділ 2. Дидактика І

Із цих положень виходить, що навчання і розвиток пов'язані між собою, але навчання, випереджаючи розвиток, стимулює його, і в той же час воно само спирається на актуальний розвиток дити­ни. Отже, навчання, на думку Виготського, повинно орієнтувати­ся не на вчорашній, а на завтрашній день, що є принциповим для всієї організації навчання.

Розвиток дитини здійснюється одночасно в різних напрямах: розвиток пізнавальної сфери (становлення інтелекту, розвиток механізмів пізнання); становлення цілей, мотивів, засвоєння спо­собів і засобів діяльності.

Таким чином, розвивальний характер навчання передбачає удосконалення розумових здібностей, які дозволяють людині здійс­нювати пізнавальну діяльність, яка забезпечує: а) самостійність мислення, швидкість і міцність засвоєння знань, винахідливість при розв'язанні нестандартних завдань, критичність, гнучкість розумових операцій, перенесення прийомів розумової діяльності, вміння робити зіставлення, висувати гіпотези тощо; б) розвиток мовлення (збагачення та ускладнення словникового запасу, глибо­ке розуміння змісту знань, оволодіння виразовими засобами мови, влучність, логічність); в) розвиток уяви, фантазії, спостережливо­сті; г) розвиток пам 'яті, почуттів, волі тощо.

Але для цього необхідно так організувати процес засвоєння знань, розумової культури, щоб учень постійно був змушений тренувати не лише і не стільки пам'ять, скільки здатність самостійно розв'я­зувати завдання, що вимагає мислення, тобто навчання повинно сприяти новоутворенням особистості в розвитку розуму, волі, по­чуттів, ставлення до дійсності.

Реалізація функції пов'язана як із побудовою навчання, так і з його змістом, методами (постановка важкої, але можливої для досягнення мети, випереджаюче навчання, швидкий темп та ін.).

Виховуючий характер навчання — об'єктивна закономірність. У процесі навчання учні набувають знань, які стають базою для формування світогляду, наукових переконань, працьовитості, здій­снюється моральне, естетичне виховання, тобто відбувається ду­ховне збагачення, всебічний розвиток особистості школяра.

;• Короткі висновки:

Процес навчання як спеціально організована пізнавальна діяльність є двобічним процесом, який охоплює: а) викладання (діяльність учи­теля), дидактичне проектування, організацію керування цим проце­сом, оцінювання навчальних досягнень школярів, корекцію навчан­ня; б) учіння (діяльність учня): усвідомлення мети навчання, сприй­няття, розуміння матеріалу, закріплення, застосування знань, умінь і навичок, самоконтроль, що вимагає від учня виконання певних дій

2.1. Процес навчання ____________________________________ 217

(прослухування розповіді або пояснення вчителя, роботи з підручни­ком, складання конспектів, відповідей на запитання, розв'язання за­дач, виконання вправ, спостереження за явищами і процесами, які відбуваються в природі, проведення експериментів, постановка і роз­в'язання проблем, вибору способів своєї пізнавальної діяльності, усві­домлення видів зв'язку між предметами, явищами та ін.).

Отже, процес навчання забезпечує освіту, виховання і розви­ток особистості школяра.

Успішність навчання визначається мотивацією навчальної діяль­ності, характером співробітництва вчителя і учнів (педагогіка спів­робітництва).

Питання для обговорення

1. У словниках поняття «процес» визначається як розвиток пев­ного явища, послідовна зміна становища в розвитку чого-небудь.

— Чому навчання визначаємо як «процес»?

2. Які ланки навчання, на вашу думку, повинні відбивати його сутність?

3. У чому значення самоконтролю в навчанні?

4. Які шляхи здійснення розвивальної функції навчання?

5. Вчитель-новатор І.П. Волков висловив таку думку: «Якщо з дитинства виявляти і розвивати індивідуальні здібності учнів, у тому числі і творчі, то формування талантів стає таким же звичайним явищем, як і підготовка спеціалістів вищої кваліфікації взагалі, чи то слюсар, лікар, вчитель або директор підприємства»¹.

— Висловте свою точку зору щодо вислову педагога.

6.1.Я. Лернер визначив такі завдання виховуючого навчання:

— учнів готувати до виконання універсальних для всіх грома­дян соціальних функцій;

— виховувати готовність, в міру становлення самостійності шко­лярів, адаптуватися до змін природнього і соціального середовища;

— розвивати у кожного доступну йому готовність до відповід­ного рівня і форми безперервної освіти, яка відповідає потребам особистості;

— виховувати схильність більшості учнів до ініціативного, твор­чого самовиявлення;

— формувати необхідну готовність бути у почуттях і поведінці но­сієм соціально-моральних цінностей, які виступають в якості джерела потреб, мотивів особистості, виконання нею соціальних функцій;

— виховувати в учнів готовність до свідомого (у відповідності до своїх особистих інтересів і потреб) спрямування професійної підготовки².

¹ Волков И.П. Много ли в школе талантов? — М., 1989. — С. 10.

² Современная дидактика: теория — практика / Под ред. Й.Я. Лернера, U.K. Жу-, равлева. — М., 1994. — С. 13—14.

— Якими завданнями ви доповнили б ті, що назвав І.Я. Лернер? Чому?

Поиск по сайту: