Концепція Школи діалогу культур

Вихідні позиції концепції розроблено B.C. Біблером¹.

Перші програми Школи діалогу культур розроблялися групою однодумців: організатором експериментальної авторської школи С.Ю. Кургановим, психологами І.Є. Берлянд, P.P. Кондратовим, М.Г. Малаховим, ученими і педагогами м. Харкова: В.Р. Литовсь­ким, І.М. Соломадіним, І. Манько, В.О. Ямпольським, педагога-ми-діалогістами Новосибірська та інших міст.

Свої наробки дослідники представили в різних публікаціях².

Концепція Школи діалогу культур³ передбачає наступні ідеї:

1. У процесі навчання необхідно відтворювати діалогічність, одночасність культур, одночасність різних форм розуміння людсь­кого буття. Діалогізм культур спроектовано в культуру сходжен­ня, де реалізується рівноправність учасників навчального діалогу.

2. У школі здійснюється певне культивування і розвиток куль­тури діяльності як «до-діяльності». Учень сидить у класі, програє заново у можливих варіантах уже здійснене людством або можливо­сті іншого здійснення і (що суттєво) зупиняє себе в момент пере­гравання, програвання заново вже здійсненого, придуманого, ство­реного людьми. У ході цієї «до-діяльності» виникають певні зв'яз­ки між учнями і вчителями, а також у процесі самостійного, поодинокого учіння між учнем і виникаючими в його уяві людьми культур, які зникли. Так, наприклад, вивчаючи грецьку трагедію, учень може стати учасником трагедії або її глядачем того часу. Отже, школа веде «гру в культуру, гру в людей тієї чи іншої культури».

3. Проекціювання діалогізму культур на духовне дорослення: дитина—юнак—дорослий, якому дитина наслідує і від якого від­штовхується; вона хоче стати таким (як всі, як дорослі) і хоче не бути таким. Передбачається, що свідомість — це не просто якась духовна і психічна діяльність і не просто якийсь варіант знання. Це саме свідомість, основою якої є усвідомлення себе й іншої люди­ни, себе і предмета, себе і світу. Постійна установка на перетво-

Див.: Библер B.C. Культура. Диалог культур. Опьіт определения // ВопросьІ фи-лософии. — 1989. — № 6; B.C. Библер. Михаил Михайлович Бахтин, или Позти-ка культури. — М., 1951; B.C. Библер. Галилей й логика мьішления нового вре-мени // Механика й цивилизация XVII—XIX в. в. — М., 1978; B.C. Библер От наукоучения к логике культурьі. — М., 1991.

Курганов С.Ю. Психологические проблеми учебного диалога // ВопросьІ фило-софии. — 1988. — № 2; Курганов С.Ю., Соломадин И.М. Учебньїй диалог й психо-логическое исследование мьішления // Методологические проблеми основания науки. — Киев, 1986; Курганов С.Ю., Литовский В.Р. Учебньїй диалог как форма обучения. Психология. Республиканский научно-методический сборник. — Киев, 1983. - Випуск 22.

См.: Школа диалога культур: Идеи. Опит. Проблеми. Под общей редакцией B.C.
Библера. — Кемерово, 1993. — С. 416., „. і,>-

2.4. Види, концепції навчання, авторські педагогічні ідеї ______________ 301

рення «свідомість—мислення—свідомість» є суттєвою рисою шко­ли діалогу культур.

4. Знання розглядається як грань культури. Сучасна фізика, математика, біологія, гуманітарне мислення повинні звертатися до витоків (мінімум до XVII століття), переглядати наукові поняття.

Із XVII ст. беруться основні аксіоми, на яких будувалась складна дедукція. Тепер все це повинно бути визначено і обґрунтовано заново. (Це елементарність у фізиці, поняття «множини» в мате­матиці, поняття «дії на» в усіх сучасних науках).

Отже, наукові знання сьогодні стають самосумнівними, знову звертаються до витоків, де воно здавалось до останнього часу без­сумнівним і необхідним.

Знову виникають питання: «А чи так це? Як це можливо?» у від­ношенні до часового простору, в ставленні до буття людини та ін.

Здійснюється це, на думку B.C. Біблера, лише за умови органі­зації діалогічного спілкування, коли культура розглядається не просто як східці історичних культур, що змінюють одна одну (Ан­тичність, Середньовіччя, Новий час), а як одночасні голоси, як форми сучасного мислення. Людина сучасної культури стає одно­часно людиною іншого культурного кола, але не втрачає при цьо­му свого обличчя. Так, античну культуру можна сприймати як вигук: «Рятуйте наші душі!», звернений до середньовічної культу­ри, яка, в свою чергу, є певними питаннями, голосом, відповіддю, зверненими до інших культур. Історія, за думкою B.C. Біблера, не лише в тому, що реально відбулося, а і в тому, що могло б відбу­тися, а не відбулося, залишилось у свідомості античних людей і зараз нами актуалізується як античний голос нашого духовного буття.

Антична культура спрямована на формування образу, ідеальних форм, середньовіччя — на ідею причастя, нового часу — на пізнан­ня, розкриття сутності речей, сучасного діалогічного розуму.

Важливо розбудити у школяра сумлінність у пізнанні, в мож­ливості однієї відповіді на запитання: «Що означає розуміти світ, речі, людей, самого себе?».

Таким чином, теоретики Школи діалогу культур сутність ідеї визначають як зміну в змісті й сенсі ідеї освіти в контексті культури:

— у переході від ідеї «освіченої людини» до ідеї «людини куль­тури», бо передача сучасних знань і розвиток культури мислення, моральної культури — це різні завдання. Не готовими знаннями, уміннями, навичками, а культурою формування, здійсненням змін, трансформацій, перетворень повинен володіти кожен випускник школи;

— у володінні школярами діалогізмом як шляхом мислення: «Думка є думкою, доки не збігається сама з собою, сумнівається

302 ____________________________________ Розділ 2, Дидактика

в собі, доки вона не відсторонена від самої себе. Якщо цього не­має, не існує і думки взагалі»;

— у побудові процесу навчання як процесу цілеспрямованого спірального повернення думки до вихідного початку, що розвиває не стільки здатність особистості розуміти буття, скільки розуміти можливості буття і можливості думки. (А як можливе це буття, число, слово, усвідомлення свого «я»?);

— у визначенні у змісті шкільного курсу «точок перетворен­ня», в яких всю культуру можна зрозуміти як цілісну протягом її розвитку. Наприклад, навіть для учнів початкових класів такими точками здивування можуть бути: слова, числа, явища природи, момент історії, загадки свідомості тощо.

Таким чином, по-перше, «діалог — це не просто евристичний прийом засвоєння монологічного знання і вміння, а визначення са­мої сутності й сенсу понять, які засвоюються і творчо формуються».

По-друге, «діалог, який має реальний освітний і дійовий сенс, — це діалог культур, які спілкуються між собою і в контексті сучас­ної культури, у зосередженні основних питань буття, основних крапок здивування нашого розуму».

По-третє, діалог — «це постійний діалог у свідомості учня (і вчи­теля) голосів поета (художника) і теоретика як основа реального розвитку творчого (гуманітарного) мислення».

Поиск по сайту: