Структура уроку

Оскільки урок є певною педагогічною системою, під структурою уроку слід розуміти функціональні зв'язки і логічні відношення між його елементами: організаційний елемент, постановка мети уроку,

Скаткчн М.Н. Совершенствование процесса обучения в школе. — М, 1971. — С. 149.

2.6. Форми організації навчання

мотивація мети, актуалізація опорних знань, підготовка школярів до сприйняття навчальної інформації, організація сприйняття, закріп­лення вивченого, домашнє завдання, перевірка і оцінка знань тощо.

Дидактичний елемент яв­ляє собою логічно заверше­ний процесуальний відрізок уроку, що характеризується власним конкретним дидак­тичним завданням, конкрет­ним фрагментом змісту осві­ти, певними методами на­вчання, формами організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, конкретним реальним результатом.

Організаційний елемент уроку. Будь-який урок починається з попередньої організації, яка виконує функції забезпечення нор­мальної зовнішньої обстановки для роботи та психологічного на­строю учнів на заняття (привітання вчителя з учнями, перевірка відсутніх робочих місць).

Повідомлення учням про тему, мету і завдання уроку. Способи повідомлення можуть бути різними. Тут немає стандарту. Це може бути проблемна ситуація, пізнавальне завдання, попередній запис плану на дошці тощо.

Мотивація мети. Вчитель не лише повідомляє про тему, мету, завдання, але і стимулює пізнавальні інтереси школярів, розкри­ваючи значення матеріалу, що вивчається.

Вивчення нового матеріалу. Це найголовніший елемент будь-якої форми навчання. Вчитель продумує питання підготовки уч­нів до засвоєння нового.

Закріплення вивченого, засвоєного. Щоб забезпечити усвідом-леність, міцність засвоєння, розвиток самостійності, необхідне постійне закріплення матеріалу, що вивчається.

Перевірка засвоєного, контроль і оцінювання навчальних дося­гнень учнів.

Домашнє завдання.

В.А. Онищук називає і такий компонент, як актуалізація опорних знань учнів, тобто відновлення попередніх знань, які необхідні для засвоєння нових.

Варіанти сполучень елементів уроку здійснюються в певній залежності від його мети, завдань, змісту, методів, прийомів на­вчання, рівня підготовки школярів.

Академік І. Звєрев конкретизує такі структурні елементи (ета­пи) уроку: постановка пізнавальної задачі (що буде вивчатися; мотивація (чому треба вивчати, знати й уміти); відбір змісту, ви­значення послідовності вивчення; застосування способів та засо­бів (як, за допомогою чого досягати результату, включаючи конт-

роль, самоперевірку, розуміння, усвідомлення та застосування знань і вмінь, а також відпрацювання навичок). (Див. Й. Зверев. Урок: каким ему бьіть? Учительская газета. — 19.VI.1986).

Наведемо орієнтовну структурну побудову уроків різних типів.

Таблиця 27 Дидактичні завдання і зміст дидактичних елементів уроку

2.6. Форми організації навчання _____________________________341

Урок засвоєння наукових знань і знань про способи діяльності:

— організація початку роботи; •

— повідомлення про тему, мету, завдання уроку;

— мотивація мети; '^f

— при необхідності актуалізація опорних знань;

— організація сприйняття й осмислення нової інформації;

— закріплення (при необхідності); "¹

— перевірка розуміння; [

— підведення підсумків;

— домашнє завдання. \
Урок засвоєння інтелектуальних і практичних засобів діяльності:

— організація початку роботи;

— повідомлення теми, мети, завдань уроку; '

— мотивація мети; ^

— актуалізація опорних знань;

— виконання різноманітних вправ за допомогою вчителя; 2

— самостійне виконання школярами вправ як центральна ланюі Уроку;

— перевірка виконаного, підведення підсумків;

— завдання додому.

Уроки контролю та оцінки рівня засвоєння змісту освіти:

— організація початку роботи;

— повідомлення теми, мети, завдань уроку;

— мотивація діяльності;

— перевірка знань, умінь, навичок різними методами;

— підведення підсумків;

— завдання додому. Комбінований урок:

— організація початку роботи;

— повідомлення мети, завдань уроку;

— мотивація (на різних етапах);

— перевірка виконання домашніх завдань;

— підготовка до засвоєння нового матеріалу;

— при необхідності — актуалізація опорних знань;

— організація сприйняття та осмислення нової інформації;

— закріплення, виконання вправ за зразком;

— застосування знань і способів діяльності шляхом розв'язан­ня пізнавальних завдань, проблем;

— узагальнення вивченого на уроці і введення його в систему раніше засвоєного;

— контроль та самоконтроль за результатами навчальної діяль­ності.

Структура уроку не може бути шаблонною, стандартною. Уро­ки проблемного характеру мають свою структуру, яка відповідає

особливостям пошукової пізнавальної діяльності, тому включає компоненти: створення проблемної ситуації, формування пробле­ми, висунення гіпотез та їх обґрунтування, обговорення висуну­тих гіпотез, обґрунтування правильного розв'язання проблеми, закріплення знань, застосування за нових умов.

Своєрідному «розкріпаченню» побудови уроків сприяв досвід липецьких учителів (у 60-ті роки). Сутність досвіду передових учи­телів Липецької області була в тому, що вони, відмовившись від традиційної обов'язкової форми комбінованого уроку, об'єднали роботу щодо формування нових знань з удосконаленням і перевір­кою раніше засвоєного, використовуючи для цього різні за фор­мою і змістом види самостійної діяльності учнів на уроці. Це до­зволило найбільш раціонально використовувати навчальний час, підвищувати інтенсивність роботи учнів на уроці, забезпечувати безперервність повторення, закріплення засвоєного, виробляти стійкі навички самостійної роботи учнів, повсякденно оцінювати її результати.

Якість уроку визначає не скільки структура уроку і тип його, стільки особливість учителя, який організує урок.

Прикладом можуть бути дії Ш.О. Амонашвілі на уроці:

1. Перед початком кожного уроку він, як правило:
. — повідомляє дітям, які їх чекають важливі справи;

— повідомляє і часто записує план (хід) уроку, погоджує його з дітьми;

— іноді пропонує визначити, з якого завдання починати урок.

2. Коли має на меті перевірити новий для себе спосіб, метод, форму, заздалегідь повідомляє учнів про це, просить допомогти, сприяти успішній роботі.

3. Коли урок проходить напружено, в пізнавальній боротьбі і він відчуває внутрішнє задоволення, то в кінці уроку:

— дякує дітям;

— пояснює, чому сам навчився на уроці, чому діти його навчили;
; — буває, що діти дякують учителю за цікавий урок, і це прино­
сить радість.

4. Час від часу просить дітей оцінити урок:

— як він пройшов і чи захопив їх;

— які завдання найбільш сподобалися; '- ' •-. — які вони хотіли б дати поради вчителю, чого чекають від нього;

— яке «домашнє завдання» хотіли б запропонувати вчителю.

5. У кінці уроку вчитель, як правило, пропонує підвести підсумки:

— до чого прагнули на уроці, чи задоволені своєю участю;

— хто чому навчився, чим оволодів, чим задоволений, або неза-
доволений;
, —у кого які виникли проблеми, інтереси. ₁₍

2.6. Форми організації навчання 343

6. Якщо Ш.О. Амонашвілі відчуває, що урок пройшов невдало, то
_s в кінці уроку повідомляє про це дітям, по можливості називає причину.
,, 7. Часто пропонує дітям на уроках альтернативні навчальні мате-
\.. ріали, завдання і задачі (вибрати вірш, яким задачам і завданням від­
дати перевагу, пакет із завданням різного рівня складності).
,, 8. Часто звертається дітей з прохання допомогти:
.] — підготовити завдання (задачі, приклади, кросворди);

— знайти розповідь, вірш на певну тему.
„ 9...................................................................................................

І» 10. Іноді при написанні творів сам сідає за вільну парту і пише
.,:. з ними твір, потім читає його, діти аналізують його.

11..................................................................................................

•;. 12. Заохочує в дитині:

і — сміливість розуму, вміння сумніватися;

•'"; — прагнення до самостійності, готовність захищати свою точку зору;

— творчий підхід;

— допитливість.

13, Допитливість придає суспільну значущість пізнавальним ус­піхам дитини'.

Останнім часом у педагогічній літературі широко вживається поняття «нетрадиційний урок», «нестандартний урок». До них від­носяться: інтегровані, коли вивчається матеріал декількох тем од­ним блоком; міжпредметний, який об'єднує споріднений матеріал декількох предметів; урок-есе; театралізований урок; урок-кон-курс; урок-аукціон; урок КВК; урок-телеміст; урок — прес-кон­ференція; урок-ділова гра; урок-концерт; урок-вечорниці; урок-суд; урок-практикум; урок-семінар; урок-екскурсія; урок-діалог; урок-гра «Поле чудес»; урок-брейн-ринг тощо.

Нетрадиційні форми навчання можна визначити як такі, що вже відомі в номенклатурі організаційних форм навчання, але їх актуалізація здійснюється в ті моменти, коли з'являються якісно нові соціальні завдання, а також форми, котрі відзначаються не­стандартністю організації навчального процесу, забезпечуючи оп-тимальність розв'язання навчально-виховних завдань.

Нетрадиційні форми навчання дозволяють урізноманітнювати форми і методи роботи з учнями, відходити від шаблонів, сприя­ють вихованню творчої особистості школяра, розширенню функ­цій учителя, дають можливість враховувати специфіку навчально­го матеріалу та індивідуальні особливості учнів.

Специфіка нетрадиційних форм навчання передбачає розроб­ку адекватної технології кожного уроку, а це, в свою чергу, вима­гає певної їх класифікації.

Амонашвшш Ш.А. Размьішления о гуманной педагогике. — М., 1995. — С. 410—414.

344 ____________________________________ Розділ 2. Дидактика

На основі аналізу наукової літератури та досвіду проведення нетрадиційних уроків учителями можна визначити дві основні гру­пи таких уроків: 1) «пульсуючі», тобто форми навчання, які відомі в педагогіці давно, але в силу соціальних та інших умов, потреб частота їх застосування в практиці різна (урок-диспут, уроки-семі-нари, уроки-конференції); 2) «нестандартні уроки», які відзначаються оригінальністю їх організації та проведення. Вони в основному ви­никли в останні роки під впливом засобів масової інформації — телебачення, радіо (урок-КВК, урок — «Слідство ведуть знавці»).

У залежності від реалізації основних компонентів навчання при розв'язанні його дидактичних завдань визначаються наступні види уроків:

нетрадиційні уроки цілісного розв'язання завдань навчання: сприйняття мети, організація сприйняття, осмислення, закріплен­ня, застосування знань, умінь, здійснення контролю і самоконт­ролю (урок-змагання, урок-аукціон, бінарні, міжпредметні);

«пролонговані» уроки, які не реалізують цілісно-дидактичних за­вдань за час проведення, тому що вимагають довгої попередньої під­готовки (вечорниці, прес-конференції, театралізовані уроки тощо).

За способами організації взаємодії суб'єктів навчального про­цесу визначаються такі моделі нетрадиційних уроків:

Модель «А», яка забезпечує однобічність, вплив на учня: вчи-тель->учень, учень-»учень.

Модель «В» забезпечує взаємодію в процесі спілкування су­б'єктів навчання в умовах парної роботи, роботи в малих групах, міжгруповій роботі. В цій моделі учень не є об'єктом діяння, а рів­ноправним суб'єктом.

Модель «С», що передбачає як однобічне діяння, так і взаємо­дію суб'єктів навчання¹.

Експериментальні дослідження свідчать про вплив нетрадицій­них форм навчання на якість навчально-пізнавальної діяльності школярів при різних способах організації спілкування суб'єктів навчання.

Встановлено, що позитивні зміни основних показників якості знань (повноти, міцності, усвідомленості, глибини, системності), у формуванні загальнонавчальних умінь, рівнів пізнавальної і ко­мунікативної активності більш значущі при застосуванні нетради­ційних форм навчання моделей «В» і «С». Тим самим доведено, що взаємодія суб'єктів навчання є фактором, який суттєво впли­ває на якість навчального процесу.

Це можна пояснити тим, що застосування нетрадиційних форм сприяє формуванню пізнавальних інтересів школярів; учень без-

Див.: Стяглчк Н.І. Нетрадиційні форми навчання та їх вплив на якість навчаль­ного процесу в школі. Автор дис. к.п.н. — Харків, 1994. — С. 12—13.

2.6. Форми організації навчання 345

посередньо бере участь у діяльності, в якій оволодіває знаннями, вміннями та навичками. Пізнавальна діяльність учнів у таких спо­собах її організації в основному має колективний характер, який створює передумови для взаємодії суб'єктів навчання, дає можли­вість обміну інтелектуальними цінностями, порівнянню і узгоджен­ню різних точок зору про об'єкти, які вивчаються.

При проведенні нетрадиційних форм, які забезпечують одно­бічне діяння на учня (модель «А»), не виявлено значних змін яко­сті знань учнів, але підвищилася успішність невстигаючих учнів, тому що однобічне діяння відбувалось в основному в парах «слаб­кий—дужий», що дозволяло враховувати індивідуальні особливос­ті школяра, його реальні навчальні можливості, створювати атмо­сферу «комфорту» в навчанні. Підвищується також успішність тих школярів, які виконують функції вчителя.

При використанні нетрадиційних форм всіх трьох моделей були досягнуті значні позитивні результати у формуванні загальнонав-чальних умінь, але кожна модель організації навчально-пізнавальної діяльності школярів по-різному впливає на групи цих умінь (на­вчально-організаційні, навчально-інформаційні, навчально-інте­лектуальні).

Теоретичний аналіз проблеми, експериментальна робота по застосуванню нетрадиційних форм навчання дозволили виявити педагогічні умови, які забезпечують позитивний вплив нетради­ційних форм навчання на якість навчального процесу, а саме:

а) чітке визначення мети для оптимального обґрунтування до­цільності застосування нетрадиційних форм навчання;

б) адекватність нетрадиційних форм навчання типу навчаль­ного предмета (предметам, провідним компонентом змісту яких є:

— знання основ наук;

— способи діяльності;

— художня освіта, естетичне виховання);

в) урахування при застосуванні нетрадиційних форм навчання особливостей основних етапів навчання (сприйняття, осмислен­ня, закріплення, застосування, контроль);

г) органічне поєднання нетрадиційних форм навчання з тра­диційним уроком;

д) відповідна підготовка вчителя до застосування форм навчання:

— глибоке знання свого предмета, методики його викладання, структури процесу навчання, психолого-педагогічних особливос­тей учнів, способів організації взаємодії вчителя і учнів;

— постійне прагнення до підвищення своєї професійної майс­терності, яке передбачає ознайомлення з новинками педагогічної та методичної літератури;

— творчий підхід до розв'язання завдань навчання;

346 ____________________________________ Розділ 2. Дидактика

— високий рівень культури спілкування;

— створення позитивного мікроклімату в класі. Нетрадиційні форми навчання пред'являють певні вимоги і до учнів: оволодін­ня інтелектуальними вміннями (самостійно добувати потрібну ін­формацію, узагальнювати, виділяти головне) і комунікативними (вміння слухати, ставити питання), що створює умови для колек­тивної пізнавальної діяльності;

е) якість навчального процесу визначається також оптималь­ною кількістю нетрадиційних форм навчання протягом місяця, півріччя.

Поиск по сайту: