АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Правове забезпечення безпеки життєдіяльності. Конституційні основи безпеки

Читайте также:
  1. VI. Матеріали методичного забезпечення заняття
  2. А.4. Ресурсне забезпечення виконання протоколу
  3. А.4. Ресурсне забезпечення виконання протоколу
  4. А.4. Ресурсне забезпечення виконання протоколу
  5. Абезпечення громадського порядку і громадської безпеки.
  6. Агрохімічне забезпечення і обслуговування
  7. Аксіома потенційної небезпеки.
  8. Аналіз небезпеки, що виникає при стіканні струму в землю. Захисне заземлення
  9. Апаратне забезпечення інформаційних процесів
  10. Баланс інтересів як необхідна умова безпеки соціальних систем
  11. Біологічні небезпеки
  12. Бюджетний механізм забезпечення фінансування соціальної сфери

Тема 5. Правове забезпечення та управління безпекою життєдіяльності.

 

Лекція 8. Правові, нормативні та організаційні основи безпеки життєдіяльності.

 

Правове забезпечення безпеки життєдіяльності. Конституційні основи безпеки.

 

Під регулюванням суспільних явищ і процесів здебільшого розуміють визначення поведінки людей та їх колективів, надання цій поведінці певного спрямування і розвитку, введення її в певні межі. Регулювання в соціумі невід'ємне від встановлення певних норм (правил) поведінки. Формально правило поведінки зобов'язує діяти за певних обставин належним чином. Однак на практиці жодне правило не може повністю передбачити всіх можливих обставин, за яких воно має застосовуватися. Щодо цього норма, як правило, завжди відрізняється від індивідуального зобов'язання діяти певним чином у конкретній ситуації.

Серед найважливіших регуляторів суспільної життєдіяльності - норми права, специфіка регулятивного впливу яких визначається їх формуванням державою, визначеністю за змістом, загальнообов'язковістю, гарантованістю державою.

Певний регулятивний вплив можуть справляти індивідуальні правові акти. Прийняття таких актів, адресованих конкретним суб'єктам управління, сприймається іншими суб'єктами в багатьох випадках як встановлення загальних правил. За істотних прогалин у нормативних актах регулювання в такий спосіб має місце де-факто, що дало підстави для виокремлення індивідуального правового регулювання (Н. Нижник) на відміну від загального (нормативного).

Складною є проблема об'єктивності правового регулювання. Адже в суспільстві побутує сприйняття правових норм передусім як прояву і результату суб'єктивної діяльності влади. Однак право пов'язане із глибинними інтересами і потребами людей в упорядкуванні публічної та приватної життєдіяльності. Закон як "позитивне право" має бути віддзеркаленням "природного права" . Дієвість, ефективність та справедливість закону значною мірою залежать від того, наскільки він відповідає праву. Проте здатність писаного закону творити право, бути одним із його джерел закладає передумови для юридичної сваволі, може породжувати видимість того, що життя цілком rpунтується лише на писаних законах. З іншого боку викривлення суспільної свідомості є ілюзорна думка, що достатньо прийняти правильний закон, добру постанову, як відразу від цього виникає реальне право.



Держава стосовно права постає формуючим і гарантуючим чинником, але саме право є головним інститутом, спроможним обмежити свавілля держави. Відповідно, правове регулювання в умовах демократичного суспільства слід розглядати як обмежене регулювання, чиї масштаби визначені межами вторгнення держави у ті чи інші сфери суспільної життєдіяльності. Практично єдиною галуззю суспільної життєдіяльності, де правове регулювання не обмежується, є організація та функціонування державного апарату.

Правовому регулюванню державного управління притаманна єдність соціологічного, нормативного і практичного аспектів.

Соціологічний аспект правового регулювання полягає в тому, що він починається включно тоді, коли в цілі, змістові, вимогах закону віддзеркалюється і назріла суспільна потреба в упорядкуванні взаємозв'язків і взаємодії людей.

Нормативний аспект правового регулювання постає як розробка і юридичне (в актах державних органів) закріплення (встановлення) норм (правил), поведінки людей і ведення суспільно значущих справ. Якість нормативного, аспекту визначається тим, як уповноважені на те державні органи формулюють юридичні норми. В юридичній нормі виокремлюються гіпотеза - частина норми, яка вказує на умови та обставини, за яких норма діє; диспозиція - частина норми, яка розкриває сенс, зміст самого правила поведінки, права та обов'язки суб'єктів правовідносин, що регулюються даною нормою; санкція - частина норми, що визначає заходи, які можуть бути вжиті у випадку невиконання диспозиції. Норми, що встановлюють права та обов'язки позитивного, характеру (тобто можливість або необхідність щось робити), складаються, як правило, з гіпотези та диспозиції. При формуванні норм в управлінських, актах санкція здебільшого безпосередньо не вказується, що не означає її відсутності.

‡агрузка...

Практичний аспект правового регулювання - це реальне застосування, норми в суспільній практиці. Прийняття того чи іншого правового акта має не тільки орієнтуватися на задоволення певних суспільних інтересів, але й враховувати те, наскільки він виконуватиметься носіями інших інтересів. Зокрема, специфіка правовстановлення в українському суспільстві за сучасних умов визначається тим, що:

а) воно здебільшого має базисний характер, оскільки йдеться про закріплення якісно нових суспільних відносин;

б) суспільна життєдіяльність значною мірою базується на старих уявленнях про законне, доцільне, справедливе;

в) процес правовстановлення переважно абсолютизований, часто-густо не співвідноситься з реальним становищем і потребами суспільства.

Загалом, правове регулювання можна визначити як здійснюваний за допомогою системи правових заходів результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування відповідно до суспільних потреб.

Предметом правового регулювання державного управління постають державно-правові інститути або їх елементи, свідомість, поведінка та діяльність людей, пов'язані із забезпеченням формування і реалізації державно-управлінських впливів. При здійсненні правового регулювання державного управління однаково важливі як норми матеріальні, так і процесуальні.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 |


При использовании материала, поставите ссылку на Студалл.Орг (0.006 сек.)