АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Основні закони, правила та інші документи з БЖД

Читайте также:
  1. B3.4. Правила оформления графиков
  2. I. Основні риси політичної системи України
  3. I. Правила терминов
  4. Аудиторські робочі документи
  5. Б) Основні властивості операцій над множинами
  6. Бази даних, їх призначення та основні елементи.
  7. Будова, призначення та правила використання порошкових вогнегасників.
  8. Бюджетна система України: основні характеристики
  9. Виды нотариальных действий и правила их совершения
  10. Виникнення економічної теорії та основні етапи її розвитку.
  11. Виникнення, джерела та основні періоди розвитку індуїзму
  12. Виола лишь снова переглянулась с Нейтаном и отвернулась в сторону женщины, которая рассказывала о правилах на балу.

 

У питаннях нормативно-правового регулювання безпеки життєді­яльності не буває першорядних і другорядних правових і нормативних документів. Однак є документи основні, на підставі яких надалі розроб­ляються всі інші.

Деякі з основних нормативно-правових документів з БЖД будуть наведені далі.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ (прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року із змінами від 2 грудня 2004 року №2222-IV).

Основні положення БЖД наведені в Конституції України [13]:

• «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Пра­ва і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість ді­яльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і за6езпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» (Ст. 3);

• «Забезпечення екологічної безпеки і дотримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідку Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави» (ст. 16);

• «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством» (ст. 16);

• «Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань» (ст. 27); .

• «Кожен має право на повагу до його гідності. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам» (Ст. 28);

• «Кожна людина має право на волю та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку встановлених законом. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого або затриманого. Затримана особа негайно звільняється якщо протягом сімдесяти двох годин їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою» (ст. 29);

• «Кожному гарантується недоторканність житла» (ст. 30);



• «Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень які встановлюються законом» (ст. 33)

• «…Кожен має право па належні, безпечні і здорові умови пpaці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я ро­ботах забороняється» (ст. 43);

• «Кожен, хто працює, має право на відпочинок» (ст. 45);

• «Громадяни мають право на соціальний захист» (ст. 46)

• «Кожен має право на житло» (ст. 47);

• «Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло» (ст.48);

• «Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування» (ст. 49)

• «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена» (ст. 50);

• "Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані їм збитки» (ст. 66);

• «… Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і сво­бод людини і громадянина» (ст. 102);

• «Кабінет міністрів України ... забезпечує ... проведення політики у сферах праці і занятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористуван­ня ...» (ст. 116).

Закон України ”Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18 січня 2001 року і доповненнями та змінами від 15 травня 2003 року №762-IV визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов’язаною з об’єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров’я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об’єктах, шляхом запобігання їх виникнення, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків[14].

‡агрузка...

В статті 3 наведені вили державного нагляду та контролю у сфері діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки здійснюють у повноваженні законами органи влади, в тому числі спеціально уповноважені центральні органи влади, в тому числі спеціально уповноважені центральні органи влади ті їх відповідні територіальні органи, до відання яких відповідно закону внесені питання:

1. Охорони праці

2. Забезпечення економічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища

3. Захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

4. Пожежної безпеки

5. Санітарно-епідемічної безпеки

Стаття 8 містить обов’язки суб’єктів господарської діяльності, головним з них є:

а. Вжиття заходів, направлених на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію їх наслідків та захист людей і довкілля від їх впливу;

б. Повідомляти про аварію, що сталися на об’єкті підвищеної небезпеки і вжиті заходи;

в. Забезпечувати експлуатацію об’єктів підвищеної небезпеку з додержанням мінімально можливого ризику.

В статті 9 суб’єкт господарської діяльності ідентифікує об’єкти підвищеної небезпеки відповідно до кількості небезпечних речовин, а Кабінет міністрів встановлює порогові маси небезпечних речовин та затверджує класифікацію об’єктів підвищеної небезпеки і порядок їх обліку.

Стаття 10 містить декларацію безпеки суб’єкт підприємець готує і подає до місцевих органів виконавчоє влади, декларації безпеки об’єкта підвищеної небезпеки і несе відповадльність за достовірність даних.

В статті 11 наводяться плани локалізації і ліквідації аварії на об’єктах підвищеної небезпеки які переглядаються кожні 5 років.

Стаття 12 передюачає порядок будівництва і/або реконструкцію об’єктів підвищеної небезпеки який передбачає наступні кроки від суб’єкта господарської діяльності:

1. Одержати дозвіл на будівництва об’єкта підвищеної небезпеки, а попередньо одержати згоду відповідної міської чи селищної ради на розміщення такого об’єкту;

2. Подання заяви, до якої слід додати:

– Техніко-економічне обґрунтування, можливі аварії та наслідки;

– Висновки державних експертиз, атакож громадських експертиз у разі їх наявності;

– Повідомлення через засоби масової інформації та громадські обговорення (мета реалізації проекту, можливі наслідки впливу на життєдіяльності людей та довкілля, заходи і засоби запобігання аваріям та захисту людей та довкілля);

Виконавчі органи протягом 5-ти днів віддати отримання заяви повідомляють через засоби масової інформації адресу, на яку кожна юридична і фізична особа може протігом одного місяця з дати опублікування надіслати в письмовій формі свої пропозиції про доцільність реалізації проекту. Адміністрація в строк не більше 6 місяців з дати повідомлення розглядають на відкритих засіданнях, час і місце яких повідомляється через засоби масової інсофрмації отримані пропозиції про доцільність його реалізації.

Стаття 13 містить порядок надання дозволу на експлуатацію об’єктів підвищеної небезпеки.

Суб’єкт господарської діяльності подає до відповідних обласної, Київської або Севастопольскої, міської дерадміністрації заяву на отримання дозволу до якої додаються:

а) Декларація безпеки;

б) Договір обов’язкового страхування відповідальності за шкоду, яка може бути заводіяна;

в) План локалізації і ліквідації аварії;

г) Копію дозволу на будівництво або реконструкцію;

д) Висновки державних і громадських експертиз;

е) Копію рішення відповідної ради про надання згоди на розміщення об’єкта підвищеної небезпеки на території села, селища, міста;

Закон «Про охорону праці» визначає конституційне право громадян на захист їхнього життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює взаємини між працюючими громадянами і їх наймачами (роботодавцями), а також між керівниками підприємств і установ і державних орга­нів при вирішенні питань безпеки, гігієни праці і виробничої санітарії.

Чинність Закону поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, що відповідно до законодавства використовують найману працю, а та­кож на всіх працюючих (ст. 2 Закону «Про охорону праці»).

Відповідно до статті 4 закону «Про охорону праці» державна політи­ка охорони праці базується на принципах, позначених у законі, основним з яких можна вважати пріоритет життя і здоров'я праців­ників стосовно результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов підвищення рівня промислової безпеки, комплексного щодо охорони праці, соціального захисту працюючих, встановлення однакових вимог з охорони праці для всіх підприємств суб'єктів підприємницької діяльності, адаптації трудових процесів по можливостях працівника, використання економічних методів керування охороною праіці, інформування населення, проведення навчання, професійна підготовка, підвищення кваліфікації з питань охорони праці, використання світового досвіду організації безпечної роботи.

Законом «Про охорону праці» гарантуються права громадян на охорону праці трудового договору (ст. 5), під час роботи на підприємстві (ст. 6), право на пільги і компенсації за важкі і шкідливі умови праці (ст. 7), видача працівникам спецодягу і засобів індивідуального за­хисту(ст. 8), відшкодування власником збитку працівникам у випадку ушкодження їхнього здоров'я (ст. 9), охорона праці жінок (ст. 10), охоро­на праці неповнолітніх (ст. 11), охорона праці інвалідів (ст. 12).

Закон України «Про охорону праці» - це значний крок держави впе­ред у галузі забезпечення безпеки громадян України.

Дуже важливим документом є Закон України «Про загальнообов'яз­кове державне соціальне страхування від нещасного випадку на ви­робництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (23 вересня 1999 року). Дійсний Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загально­обов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм і організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що тягне за собою втрату працездатності чи загибель застрахованих на виробництві (далі - стра­хування від нещасного випадку).

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загаль­нообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя і здоров'я гро­мадян у процесі Їхньої трудової діяльності. Завданнями страхування від нещасного випадку є: проведення профілактичних заходів, спря­мованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, попередження нещасних випадків на виробництві, професійних захво­рювань та інших випадків загрози здоров'ю застрахованих, виклика­них умовами праці; відновлення здоров'я і працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків чи професійних захворювань; відшкодування матеріального і морального збитку застрахованим і членам їхніх родин. Чинність дійсного Закону поширюється на осіб, що працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їхніх форм власності і господа­рювання (далі - підприємства), у фізичних осіб, на осіб, що забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяль­ності. Держава гарантує всім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професій­ного захворювання.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 |


При использовании материала, поставите ссылку на Студалл.Орг (0.008 сек.)