АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Законодавство про охорону навколишнього природного середовища

Читайте также:
  1. Антимонопольне законодавство
  2. ВЗАЄМОДІЯ ГЕНОТИПУ Й УМОВ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА. МОДИФІКАЦІЙНА МІНЛИВІСТЬ
  3. Види відповідальності за порушення законодавства про охорону праці
  4. Види і масштаби забруднення навколишнього середовища
  5. Вступ. Економіка охорони навколишнього середовища як наука Рівень життя, виробництва і стан навколишнього середовища
  6. Гарантії прав громадян на охорону праці
  7. ДЕРЖАВНІ НОРМАТИВНІ АКТИ ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ
  8. Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.
  9. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 2.1.1. ЗАКОНОДАВСТВО В ГАЛУЗІ ГІГІЄНИ ПРАЦІ
  10. Закон України про охорону праці. Принципи державної політики в галузі охорони праці.
  11. Закон україни про «охорону праці». Основні положення законодавства про охорону праці

Важливість і пріоритетність законів, спрямованих на збереження середовища проживання людини - очевидна, оскільки без якісних по­казників середовища проживання неможливо повнокровне існування й, отже, життєдіяльність людини.

Законодавчо це регулюється за допомогою Законів України: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмо­сферного повітря», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про екологічну експертизу», «Про поводження з радіо­активними відходами», «Про відходи», «Про ратифікацію рамкової конвенції ООН про зміну клімату», постанов Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» спрямований на збереження безпечного існування живої і неживої приро­ди, навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від не­гативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природно­го середовища, досягненням гармонічної взаємодії суспільства і природи, охорони, раціонального використання і відновлення природних ресурсів.

У статті 3 закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» указується серед інших пунктів, що основними принципами охорони навколишнього природного середовища є пріоритетність вимог екологічної безпеки, гарантування екологічно безпечного середо­вища для життя і здоров'я людей. У статті 9 підкреслюється, що кожен громадянин України має право на безпечне для його життя і здоров'я навколишнє природне середовище.[16]

У 1996 році була введена нова редакція закону, що доповнює й уточ­нює попередню: стаття про адміністративну і кримінальну відпові­дальність за екологічні правопорушення і злочини, у якій указується, що визначення складу екологічних правопорушень і злочинів, порядок залучення винних до адміністративної і кримінальної відповідально­сті за їхнє здійснення встановлюється Кодексом України про адміні­стративні правопорушення і Кримінальним кодексом України (ст. 70).

Доповнює зазначений закон Постанова Верховної Ради України від 5 березня 1998 року №l88/98-ВР, яка затвердила «Основні напрямки державної політики України в галузі охорони навколишнього середо­вища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної бсзпеки». Цей документ розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної рівноваги на те­риторії України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.



У розділі І зазначеного документа наводиться характеристика стану навколишнього природного середовища. Нинішню екологічну ситуацію в Україні характеризують як кризову, яка сформувалася протягом тривалого періоду через зневагу до об'єктивних законів розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Вказується, що ці та інші причини, у тому числі низький рівень екологічної свідомості су­спільства, призвели до значної дeгpaдaції навколишнього природного середовища України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря і землі, нагромадження в них дуже великих кількостей шкідливих, у тому числі високотоксичних відходів вироб­ництва. Такі процеси відбувалися десятиліттями і призвели до різкого погіршення стану здоров’я людей, зниження народжуваності і збільшення смертності, а це загрожує вимиранням та біологічно-генетичною деградацією народу України.

Верховною Радою України були прийняті закони щодо охорони дов­кілля:

• Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992;

• Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16.061992;

• Закон України «Про тваринний світ» від 03.03.1993;

• Закон України «Про екологічну експертизу» від 09.02.1995;

• Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08.02.1995;

• Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30.06.1995;

• Закон України «Про захист рослин» від 14.10.1998;

• Закон України «Про рослинний світ» від 19.01.1999.

Охорона й використання окремих природних ресурсів регулю­ються відповідними кодексами. Так, охорона і використання земель регулюються Земельним кодексом України (1992); охорона і використання надр - Кодексом про надра України (1994); охорона і ви­користання вод - Водним кодексом (1995); охорона й використання лісів - Лісовим кодексом України (1994).

‡агрузка...

Підзаконними актами служать нормативно-правові акти держав­них органів України. Вони видаються на основі законодавчих ак­тів. Насамперед це постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України: «Про затвердження порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища» (1992), «Про затвердження Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища» (1993), «Про затвердження концепції охорони та відтворення навколишнього природного середо­вища Азовського та Чорного морів» (1998), «Про затвердження По­ложення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища» (1998), «Про Комплексну програму поводження з радіо­активними відходами» (1999).

У цьому ж документі наводяться: основні пріоритети в галузі охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (розділ ІІ); стратегія і тактика гармонічного роз­витку виробництва і природо ресурсного потенціалу (розділ ІІІ); основні заходи щодо збалансованості використання і відновлення природних ресурсів (розділ IV); основні етапи реалізації ключових напрямків дер­жавної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища; використання природних ресурсів і забезпечення екологіч­ної безпеки (розділ V); механізм реалізації основних напрямків державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середо­вища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної без­пеки (розділ VI); екологічна експертиза (розділ VП) і міжнародне співро­бітництво (розділ VПI).

Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000 року №1809-ІІІ з доповненнями від 9 лютого 2006 року №3421-ІV вказує, що запобігання виникненню надзвичайних ситуацій (НС) техногенного та природного характеру – це підготовка і реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, санітарно-гігієнічних та інших заходів спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення НС на основі даних моніторингу, експертизи досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення НС або пом’якшення її можливих наслідків.[17]

У статті 5 проголошені права громадян України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру. Громадяни України у випадку НС мають право

а) Отримання інформації про надзвичайні ситуації, що виникли, або можуть виникнути, та про заходи необхідної безпеки;

б) Забезпечення та використання засобів колективногоі індивідуального захисту у разі виникнення НС;

в) Звереннення до місцевих органів виконавчої влади з питань захисту від НС;

г) Відшкодування згідно із законом шкоди, заподіяної іх здоров’ю ті мійну в наслідок НС;

д) Компенсацію за роботу в зонах НС;

е) На медичну допомогу за висновками Держаної служби медицини у разі отримання важких фізичних та психологічних травм.

У статті 11 наведені евакуаційні заходи, запобіганням проявам паніки і недопущення загибелі людей, які забезпечуються шляхом

а) Планування евакуації населення;

б) Визначення зон, придатниз для розміщення;

в) Організації оповіщення керівників підприємств і населення про почеток евакуації;

г) Організації управляння евакуацією;

д) Всебічного життєзабезпечення в місцях розселення населення;

е) Навчення населення діям під час проведення евакуації;

Стаття 19 вимагає декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки з метою запобіганням надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру. Порядок та методика декларації встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В статтях 29-31 наведені повноваження відповідно Кабінету Міністрів України, уповноваженого центрального органу виконавчої влади, Ради міністрів АРК та місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

В статті 37 зафіксовано, що Україна бере участь у міжнародних конгресах,конференціях, симпозіумах, виставках, якмарках, навчаннях аварійно-рятувальних служб та спеціально-воєнізованих на основі багатосторонніх і двохсторонніх угод.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного бла­гополуччя населення» від 24 лютого 1994 року зі змінами і доповнення­ми регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епі­деміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміоло­гічного нагляду в Україні.[18]

У статті 7 визначено, що сані'гарне та епідемічне благополуччя населення - оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення й поширення інфекційних захворювань.

У статті 4 проголошені права громадян, які мають право на:

• безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та нав­колишнє природне середовище;

• участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проек­тів, програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;

• відшодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок порушен­ня підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;

• достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здо­ров'я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.

• Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

• У статті 5 визначені обов'язки громадян, які зобов'язані:

• піклуватися про своє здоров'я та здоров'я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян тощо.

Дуже важливе значення має Закон «Про запобігання захворю­вання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний за­хист населення». Закон викладено в новій редакції (згідно із Законом Українивід 3 березня 1998 р.№155/98-ВР).

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) - особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту люди­ни (ВІЛ) і через відсутність специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.

Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спри­чиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зу­мовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства. Боротьба з цією хворо­бою є одним із пріоритетних завдань держави в галузі охорони здо­ров'я населення.

Визначимо деякі нормативно-правові акти щодо охорони здоров'я, які розроблялися останнім часом:

• Постанова Кабінету Міністрів від 24.04.1999 №696 «Про затвер­дження правил санітарної охорони території України»;

• Постанова Кабінету Міністрів від 23.04.1999 №667 «Про комп­лексні заходи боротьби з туберкульозом»;

• Постанова Кабінету Міністрів від 09.03.1999 №341 «Про Про­граму профілактики СНІДу та наркоманії на 1999-2000 роки»;

• Постанова Верховної Ради від 19.02.1999 №453-XIV «Про проект Закону України про захист населення від інфекційних хвороб»;

• Постанова Кабінету Міністрів від 23.03.1998 №357 «Про комплексні заходи для запобігання розповсюдження хвороб, що пере­даються статевим шляхом».

Основи законодавства України про охорону здоров'явід 19 листо­пада 1992 р. зі змінами і доповненнями, внесеними законами Укра­їни, проголошують, що кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відпо­відальні перед сучасним і майбутнім поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритет­ність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здоро­вого способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здо­ров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, ви­сокої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попере­дження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, по­ліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відпо­відно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров’я.

У статті 4 проголошені основні принципи охорони здоров'я, а саме:

визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

• дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охоро­пи здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гаран­тій;

• рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;

• відповідність завданням і рівню соціально-економічного та куль­турного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матері­ально-технічна і фінансова забезпеченість;

• орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень зі світовим досвідом у галузі охорони здоров'я;

У статті 5 «Оxopонa здоров'я» - загальний обов'язок суспільства та держави вказується, що державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов’язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення й окремих осіб, у межах своєї компетенції подавати допомогу хворим, інвалідам та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 р. прого­лошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, націо­нального багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи забез­печення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалеж­но від виду їх діяльності та форм власності.

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки й відповідальність суб'єктів - учас­ників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів дер­жавної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Зокрема у статті 14 визначені права та обов'язки учасників дорож­нього руху. Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, при­значені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних зuсо6ів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху мають право на:

• безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, зав­даних унаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, ву­лиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху;

• вивчення норм і правил дорожнього руху;

• отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних та інших організацій, а також органів Державтоінспекції Міні­стерства внутрішніх справ України інформації про умови доро­жнього руху;

Учасники дорожнього руху може оскаржити дію працівника органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у разі порушення з йога боку чинного законодавства.

Учасники дорожнього руху зобов'язані:

• знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів із питань безпеки дорожнього руху;

• створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, устано­вам, організаціям і громадянам;

• виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих випро­мінювань» від 14 січня 1998 року спрямований на забезпечення захисту життя, здоров'я та майна людей від негативного впливу іонізуючих ви­промінювань, спричиненого практичною діяльністю, а також у випадках радіаційних аварій, шляхом виконання запобіжних та рятувальних за­ходів і відшкодування шкоди.

У статті 3 проголошені права людини на забезпечення захисту від впли­ву іонізуючих випромінювань: «Кожна людина, яка проживає або тимча­сово перебуває на території України, має право на захист від впливу іоні­зуючих випромінювань. Це право забезпечується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впливу іонізуючих випромінювань на організм людини вище встановлених дозових меж опромінення, компенсацією за перевищення встановлених дозових меж опромінення та відшкодуван­ням збитків, заподіяних внаслідок впливу іонізуючих випромінювань».

Однією з основних задач держави є збереження здоров'я нащадків, тому особливе значення мають законодавчі та інші документи, націлені на виконання цього завдання.

20 липня 1996 р. була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України №767 про реалізацію Конвенції ООН про права дітей, Все­світньої декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, Національну програму «Діти України» і підготовку щорічної державної доповіді про стан дітей в Україні. У цю постанову були вне­сені зміни 16.02.1998 р.

Відповідно до цієї постанови були виконані дуже важливі умови, що надалі мають допомогти державі в справі збереження свого потомства, а саме:

• створено міжвідомчу комісію з координації дій по виконанню Конвенції ООН про права дітей, Всесвітньої декларації про за­безпечення виживання, захисту і розвитку дітей і Національної програми «Діти України». Головою Комісії був призначений віце-­прем'єр-міністр України. Затверджено Положення про Комісії та її персональний склад;

• був затверджений Порядок підготовки і поширення щорічної державної доповіді про стан дітей в Україні

На основі зазначених законів розроблено значну кількість нормативно-правових документів. До хиб існуючої нормативно-правової влади належать:

Ø відсутність державної системи забезпечення населення країни нормативно-правовими документами;

Ø відсутність сите ми навчання всіх жителів України в доступній ізрозумілій формі принципам безпечної життєдіяльності і раціонального існування.

Нормативно-правова основа БЖД в Україні тільки формується. Знач­ний крок уперед у цьому напрямку допомогло зробити отримання дер­жавної самостійності України. Однак законодавство і система керування безпекою життєдіяльності потребують удосконалювання і поліпшення, насамперед у питаннях попередження виникнення надзвичайних ситу­ацій, інформованості та підготовки населення до правильного реагуван­ня на розвиток надзвичайних ситуацій, підготовки фахівців з БЖД.

Нині існує розгалужена мережа Інтернет, де є ряд інформаційних сайтів МНС, науково-методичної комісії Міністерства освіти і науки України з питань БЖДЛ. Можна використовувати міжнародний сайт Со­юзу фахівців БЖД Росії. Однак не в усіх громадян України є доступ до комп'ютерної мережі Інтернет, а тому одним із першорядних завдань є видання і поширення в доступній формі нормативно-правової літера­тури, а також використання радіо і телебачення для вирішення цих зав­дань. Необхідно ширше впроваджувати навчальні радіо- і телевізійні програми із залученням до участі в них фахівців, громадянських організацій.

Характерною рисою сучасного періоду розвитку суспільства є змі­на домінуючих видів людської діяльності. При цьому на безпеці як на базисній потребі людини наголошено в Концепції ООН про «Постій­ний людський розвиток». Метою Концепції ООН є створення умов для збалансованого безпечного існування кожної окремої людини сучасно­сті і наступних поколінь. Економіка, стабільність державних кордонів, суспільні цінності тощо розглядаються як засоби досягнення цієї мети.

Зазначена концепція ООН і сучасний незадовільний рівень безпеки людей потребують істотних змін на всіх рівнях системи забезпечення БЖДЛ, установах і органах управління, що створить можливість освіті бути випереджальною на шляху вирішення проблеми безпеки людини як умови постійного розвитку людства.

Перелічені умови розвитку освіти з БЖДЛ мають об'єктивний і в пе­реважній більшості глобальний характер. Так, країни Європейського співтовариства почали створювати децентралізовану систему освіти у сфері ризику як найважливішу складову частково відкриту Угоду Ради Європи із запобігання і взаємодопомоги при природних і техногенних небезпеках (EUR-OPA). Понад 400 університетів практично всіх країн Європи ого­лосили свою підтримку цієї програми і серед них - 32 вищих навчаль­них заклади України.

Нещодавно Україна заявила про підтримку Концепції ООН «Про постій­ний людський розвиток» як програми дій на ХХІ сторіччя, де пріоритетним є розвиток безпеки кожної людини. Тому якісне вдосконалення освіти в Укра­їні з напрямку БЖДЛ є не тільки актуальним, виходячи з незадовільного стану безпеки громадян нашої держави, а й першочерговим задавданням як країни - учасника світового і континентального співтовариства.

 

Рис. 8.2. Джерела факторів ризику в системі «людина-техніка-довкілля»

 

На рис. 8.2 наведені частки різних факторів ризику, що діють на люди­ну в процесі її життя і діяльності. Освіта і виховання у сфері БЖДЛ спря­мовані на одержання фундаментальних знань, умінь і навичок, формування поглядів, цінностей і форм поведінки з метою запобігання виникнення ризи­ків для життя та здоров'я людей.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 |


При использовании материала, поставите ссылку на Студалл.Орг (0.026 сек.)