Тема 2.4 Характеристика сучасного стану біологічних ресурсів України

Україна належить до країн з дуже великими обсягами та високою інтенсивністю використання різноманітних природних ресурсів. Цьому сприяє як наявність їх значних багатств, добра господар­ська освоєність та доступність території, зростаючі потреби в цих ресурсах, сприятливі умови для їх експлуатації. По-перше, за питомими (на 1 чол. на 1 km²) масштабами та інтенсивністю вико­ристання ресурсів, Україна випере­джує всі розвинуті країни світу і, безперечно, зай­має перше місце в Європі. По-друге, великі обсяги виробництва та інтенсивне використання ресурсів визначили спеціалізацію економіки, яка харак­теризується високими масштабами споживання.

Останнім часом дедалі активніша роль у вирі­шенні природоохоронних проблем відводиться вивченню громадської думки; суттєво розширю­ються права й можливості місцевих органів вла­ди. І головне, виділяється щораз більше коштів на організацію раціонального використання і на­лежну охорону водних, земельних, лісових ресур­сів, на забезпечення чистоти атмосферного повіт­ря.

Створення заповідних територій, збереження генофонду планети мають важливе значення для охорони природних ландшафтів. У сві­ті нараховується понад — 2600 великих заповідних територій, загаль­ною площею понад 4 млн. км2 (3% суші планети). За останні роки в Україні сформовано цілу мережу при­родно-заповідних територій (5350 територій і об’єктів) зага­льною площею понад 1,1 млн. га, яка значно збільшилася порівняно з минулим, але все одно становить всього близь­ко 2% території України, що неприпустимо з екологічної точки зору.

Почався період формування нових природно-заповідних те­риторій, досліджується їх сучасний екологічний стан, можливо­сті, вивчаються соціально-екологічні аспекти.

За функціональними особливостями території поділяються на: природні національні парки, заповідники, заказники, пам’ятники природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоо­логічні парки, парки — пам’ятники садово-паркового мистецт­ва, заповідні урочища.

На території України функціонують:

- 3 природні національні парки. Вони створюються з метою збере­ження природних комплексів з особливою (екологічною, істо­ричною і естетичною) цінністю і використання їх в рекреацій­них, наукових і культурних цілях (Швацький, Карпацький, Синевір).

- 17 державних заповідників, втому числі:

- 2 біосферних Державні заповідники мають на меті збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони при­родних комплексів, вивчення природних процесів та явищ, розробки наукових основ охорони природи. Господарська дія­льність в їх межах заборонена (Розточчя, Медобори, Асканія Нова, Український степовий. Чорноморський, Дунайські плав­ні, Ялтинський та ін.) (Чорноморський, Асканія Нова),

- 2 державних заповідно-мисливські господарства, близько 1600 заказників Державний заказник — територія, яка виділяється з метою збереження та відновлення окремих або кількох найбільш цін­них або унікальних комплексів, які входять до Червоної книги. Державні заказники поділяються на: ландшафтні, лісові, бота­нічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, гідро­логічні, палеонтологічні, геологічні (Касперівський — ландшаф­тний, «Дача Галілея» — лісовий, Галицький — ботанічний, Чистилівський — зоологічний тощо).

- 2655 пам’я­ток природи Державна пам’ятка природи — територія або окремий при­родний об’єкт, що мають особливу цінність і беруться під охо­рону для збереження в природному стані.

- 8 ботанічних садів, що утворюються з метою збережен­ня, вивчення і збагачення в спеціальних умовах різноманітних рослин для ефективнішого наукового, культурного і господар­ського їх використання (Київський ботанічний сад Академії наук).

- 20 дендрологічних парків — державний дендрологічний парк створюється для вивчення і збагачення у спеціально створених умовах різноманітних дерев і чагарників для наукового, культурного і господарського ви­користання (Хоростівський, Гермаківський).

- 8 зоо­логічних парків. Парки формуються з метою збережен­ня і вивчення в спеціально створених умовах об’єктів дикої фа­уни для наукових, пізнавальних і науково-дослідних цілей (Київський, Харківський та ін.).

- 511 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва. Державні парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва -найбільш визначні зразки паркобудівництва, які охороняються в естетичних, наукових, природоохоронних і оздоровчих цілях («Софіївський» в Умані, «Раївський» в Бережанах, Скала-Подільський, Вишнівецький, Коропецький).

- 559 заповідних урочищ Державне заповідне урочище — лісові, степові, болотні та ін­ші природні комплекси, які мають певне наукове, природоохо­ронне і естетичне значення.

Лісові ресурси мають не лише народногосподарське значен­ня, вони є найпопулярнішою формою курортно-рекреаційного значення.

В Західному регіоні щороку відпочивають близько 3-х млн. чоловік, а за підрахунками спеціалістів тут щороку можуть від­почивати принаймні 12 млн. чол., що в 4 рази перевищує фак­тичну кількість відпочиваючих.

Унікальним природним комплексом є Карпати і Прикар­паття, де в 1980р. створено Карпатський природний націона­льний парк на площі 50,3 тис. га, який має 4 зони: природозаповідну — 10,2 тис. га, охоронно-рекреаційну — 20,8 тис. га, рек­реаційну — 10,6 тис. га і рекреаційно-господарську — 8,6 тис. га.

Потенціал Західного регіону ще невичерпаний: це можна зробити за рахунок впорядкування 1-ї і 2-ї груп державного лісового фонду. Необхідно насамперед розширити зелені зони і парки великих міст, реконструювати лісопарки навколо міст і впорядкувати рекреаційні території.

Економія і комплексне використання деревної сировини, відходів сприяє не тільки підвищенню ефективності викорис­тання одного із цінних природних ресурсів, але й покращенню стану навколишнього середовища. Багатство лісів — це не тіль­ки деревина, а й гриби, плоди, ягоди та ін. Використання хар­чових ресурсів лісу, багатих на вітаміни, білки, вуглеводи, є одним з шляхів задоволення потреб населення. В Україні росте більше як 100 видів дерев і кущів, які дають їстівні плоди і яго­ди, більшість з яких мають і лікувальні властивості. Дикорос­тучі плоди використовуються ще далеко не повністю: заготівля лісових плодів і ягід складає не більше 20% всього урожаю, грибів — 11, горіхів — 10%. Харчові ресурси поряд з бджільниц­твом, сінокосінням, лікарською і технічною сировиною утво­рюють ресурси побічного використання, питома вага якого в загальній комплексній продуктивності лісів складає лише 20%. Отже, поряд із відтворенням лісових ресурсів, існують резерви для раціональнішого користування дарами лісів.

Важливе місце посідає створення державного лісового кадас­тру, який визначав би стан лісів, їхню економічну оцінку, напря­ми розвитку галузей лісового комплексу.

При визначенні економічної оцінки лісу виникає ряд труд­нощів щодо підходів до цієї оцінки. Лісові ресурси відносяться до відновлюваних ресурсів, отже їх використання передбачає постійні витрати на їх відновлення, догляд, охорону й утри­мання. Економічна оцінка лісових ресурсів повинна відповідно; враховувати суспільне необхідні витрати на відтворення лісу.

При цьому оцінка лісу буде представлена як сума ефектів від всіх видів продукції і користі на необмежене довгий строк викорис­тання, що пов’язано з багаторічним строком вирощування лісів.

Різниця між суспільне необхідними та індивідуальними за­тратами на одержання одиниці продукції являє собою диферен­ціальну ренту, яка є основним оціночним показником лісових ресурсів. Методи оцінки всіх видів лісових ресурсів і ефектив­ності лісу розроблені ще недостатньо, і існують лише для одного виду ресурсів — деревини. Вартість деревини на корені склада­ється з суми відповідних лісових такс. Важливе значення мають облік і контроль, стимулювання повної розробки лісосіки і ви­везення всієї вирубаної деревини з лісу.

Плата, внесена за розробку переданого в рубку лісосічного фонду, повинна перш за все компенсувати затрати на лісогос­подарські заходи по відновленню й охороні лісових ресурсів. Крім того, рівень лісових такс повинен сприяти раціональні­шому використанню лісосічного фонду: зростанню долі м’яколистяних порід, використанню лісосіки з хвойних порід, переміщенню лісозаготівель у віддалені лісові масиви. Наприк­лад, розмір такси на ділову деревину хвойних порід в порів­нянні з м’яколистяними залежить також від інтенсивності лісо­користування, природних і економічних умов заготівель. Так розмір такси на 1 м³ деревини в районах основних заготівель в 3,5 рази нижчий, ніж у малолісних.

При визначенні ефективності використання та охорони лі­сового господарства необхідно враховувати вік лісу та догляд за ним, насадження нових лісів (дендропарків, заповідників, парків, зелених насаджень) та догляд за ними, оберігання від навколишнього забруднення тощо.

Разом з тим ці лісові продукти є сировинною базою для ха­рчової і фармацевтичної промисловості, для сільського госпо­дарства. Потенційні можливості збору яблук, груш, горіхів, ягід, грибів, соків тут досить великий.

Виконання завдань, що стоять перед лісовим господарством має свої слабкості: попенна плата в даний час дозволяє покри­вати лише близько 50% витрат на ведення лісового господарст­ва, її частка (розрахункова такса за 1 м³ деревини) становить в середньому більше 5 грн. Не враховується достатньою мірою диференціальна лі­сова рента. Низький рівень лісових такс визначає знижений рівень оптових цін на лісопродукцію, що не забезпечує зацікавленості підприємства у більш повному і раціональному використанні деревини.

Поиск по сайту: