АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Якісний та кількісний аналіз рівня ризику

Читайте также:
  1. Алгоритм однофакторного дисперсійного аналізу
  2. АНАЛІЗ ABC-XYZ В УПРАВЛІННІ МАТЕРІАЛЬНИМИ ЗАПАСАМИ
  3. Аналіз активів та пасивів підприємства
  4. Аналіз беззбитковості підприємства
  5. Аналіз бюджетного фінансування соціального захисту населення в регіоні (Калуський район, Івано-Франківська область)
  6. Аналіз валового прибутку підприємства
  7. Аналіз виконання договірних зобов’язань і реалізації продукції
  8. Аналіз використання виробничої потужності підприємства
  9. Аналіз використання матеріальних ресурсів
  10. Аналіз використання обладнання і виробничої потужності підприємства
  11. Аналіз використання технологічного обладнання
  12. Аналіз виробничого левериджу

 

Поряд з поняттям «небезпека» в курсі БЖД ще одне основоположне визначення – ризик. У розрахунках ризик прийнято позначати літерою R (від англ. слова risk - ризик).

Класичним визначенням якісної оцінки ймовірності ризику R, що небезпека відбудеться є формула:

R=n/N

де n – кількість подій з небажаними наслідками; N – максимально можлива кількість подій за конкретний період.

Згідно ДСТУ 2293-99 ризик – це ймовірність заподіяння шкоди з урахуванням її тяжкості. Чисельно (чи кількісно) ризик визначається як добуток ймовірності виникнення небезпеки на очікуваний розмір збитку, що може завдати реалізована небезпека:

Rk=R*D

де D – очікуваний розмір збитку, яку може завдати реалізована небезпека.

У таблиці 1 наведені результати спостереження за гірськими обвалами протягом 100 років та розрахунок ризику нещасного випадку в результаті цих обвалів.

 

Таблиця 1. Розрахунок ризику нещасного випадку в результаті гірського обвалу.

 

Рівень (ступінь) гірського обвалу Кількість років спостереження (С) Кількість обвалів протягом С років (N) Кількість обвалів, за яких стався нещасний випадок (n) Частота реалізації обвалів (NC) Ймовірність нещасного випадку (nN) Ймовірність нещасного випадку
Великий 0,23 0,65 0,15
Середній 2,01 0,1 0,2
Малий 9,3 0,002 0,02

 

 

З таблиці видно, що частота, з якою відбуваються малі обвали у 4,6 раз вище від частоти обвалів середньої сили і в 40 разів вище від частоти великих обвалів. Під час обвалів вона в 6,5 разів вища від ймовірності нещасного випадку під час середнього обвалу і в 325 разів вища, ніж під час малого обвалу.

Питання ризику та його оцінки відіграють головну роль в разі прийняття рішень у різних сферах людської діяльності – армії, виробництві чи управлінні народним господарством тощо.

Для побудови матриці ризику потрібні якісні показники серйозності небезпек та ймовірності, з якою ця небезпека може проявитись, що наведені в таблицях 2 і 3.

Таблиця 2. Категорії серйозності небезпек.

 

Вид Категорія Опис нещасного випадку
Катастрофічна I Смерть або зруйнування системи
Критична II Серйозна травма, стійке захворювання, суттєве пошкодження у системі
Гранична III Незначна травма, короткочасне захворювання, пошкодження у системі
Незначна IV Менш значні, ніж у категорії ІІІ травми, захворювання, пошкодження у системі

 



 

Таблиця 3. Рівні ймовірності небезпек.

 

Вид Рівень Якісний опис частоти наслідків небезпеки
Часта A Ймовірна часта поява
Можлива B Буде спостерігатися кілька разів за життєвий цикл системи
Випадкова C Можливе одне спостереження цієї небезпеки за життєвий цикл системи
Віддалена D Відмова малоймовірна, але можлива хоча б раз за життєвий цикл системи
Неймовірна E Настільки малоймовірна, що можна припустити, що така небезпека ніколи не відбудеться

Наприклад, зіткнення літаків у повітрі буде класифікувати як категорія І (катастрофа); можливість і ймовірність віднести її до рівня D виходячи із статистики випадків зіткнення літаків у повітрі. Звідси випливає, що коли потенційна небезпека події буде віднесена до категорії І (катастрофічна) з рівнем ймовірності А (часта), то всі зусилля без сумніву потрібно спрямувати на виключення цієї небезпеки з конструкції чи забезпечити посилений контроль за чергою зльоту та системою польотів літаків.

 

3.Концепція прийнятного і допустимого ризику

 

В боротьбі за своє існування людина має дотримуватися деякого допустимого порогу ризикованої поведінки, в іншому випадку вона була б знищена. У прислів'ї «вовків боятися – до лісу не ходити» коротко позначені два види ризику поміж якими людині у повсякденному житті часто доводиться робити вибір. Перший ризик – стати жертвою вовка, другий – жертвою голоду та холоду. Допустимий вважається перший, а неприпустимий другий.

За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний.

‡агрузка...

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на цьому етапі свого розвитку.

Гранично допустимий ризик – це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.

Надмірний ризик характеризується надзвичайно високим рівнем, який здебільшого призводить до негативних наслідків.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо. Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику.

Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити такий малий ризик, який сприймає суспільство у цей час, виходячи з рівня життя, соціально-політичного та економічного становища, розвитку науки та техніки.

Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дає змогу розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

На рис. 1.1 наведено графік, який ілюструє спрощений приклад визначення прийнятного ризику. З цього графіка видно, що із збільшенням витрат на забезпечення безпеки технічних систем технічний ризик зменшується, але зростає соціально-економічний. Витрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки технічних систем в умовах обмеженості коштів, можна завдати збитків соціальній сфері, наприклад, погіршити медичну допомогу.

Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні інвестицій у технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно враховувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене миритися.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 10-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.

Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.

Наскільки ризик є прийнятним чи неприйнятним – вирішує відповідний державний чи місцевий орган влади, керівництво підприємством, установою тощо. На результат цього рішення буде впливати багато вхідних даних та міркувань, серед яких не останнє місце посідає вартість.

 

4.Управління ризиком

 

Основним питанням теорії і практики безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки. Порядок пріоритетів під час розробки будь-якого проекту потребує, щоб вже на перших стадіях розробки продукту або системи у відповідний проект, наскільки це можливо, було внесено елементи, що виключають небезпеку. На жаль, це не завжди можливо. Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ризик до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації можна кількома шляхами. Такими шляхами, наприклад, є:

- повна або часткова відмова від робіт, операції, та систем, які мають високий ступінь небезпеки;

- заміна небезпечних операцій іншими – менш небезпечними; удосконалення технічних систем та об'єктів:

- розробка та використання спеціальних засобів захисту;

- заходи організаційно-управлінського характеру, серед них – контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.

Кожен із зазначених напрямків мас свої переваги і недоліки, а тому часто заздалегідь важко сказати, який з них кращий. Як правило, для підвищення рівня безпеки завжди використовується комплекс цих заходів та засобів.

Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки є однією з форм реалізації на практиці методики управління ризиком.

Передусім цей процес необхідно почати з визначення співвідношення витрат на забезпечення безпеки з розміром прийнятного ризику, оскільки кінцевою метою управління ризиком є контроль збитків, при якому враховується також збитки, що пов'язані, наприклад, з крадіжками, корупцією, форс-мажорними обставинами.

При цьому необхідно враховувати також і додаткові обставини. Деякі небезпеки, що мають відносно низький рівень ризику, вважаються неприпустимими, тому що їх досить легко контролювати та ліквідувати.

Наприклад, хоча ризик удару блискавкою, ймовірність якого 1 на 14 млн., може вважатися відносно низьким, люди рідко перебувають па вулиці під час грози. Незважаючи на те, що ризик невеликий, необхідність ліквідації його базується на тому, що ціна повного нехтування такою небезпекою дуже висока (смерть або серйозні фізичні пошкодження), а ціна контролю чи ліквідації цього ризику, навпаки, незначна (наприклад, треба просто залишитись у приміщенні).

Навпаки, існують інші небезпеки, які вважаються допустимими, хоча мають великий потенціал ризику, через те, що їх важко або практично неможливо усунути.

Як приклад можна навести дії із запуску космічного човника. З точки зору експлуатації цілої системи рівень ризику, пов'язаний із запуском і посадкою човника, набагато перевищує ризик польоту на авіалінії, а ризики, які містить у собі політ на авіалінії, – ризик пілотування легкого одномоторного літака. Але в цьому разі такий ризик приймається тому, що, по-перше, його практично неможливо усунути на цьому рівні розвитку космонавтики, а по-друге, кожен політ космічного човника відкриває нові перспективи для розвитку багатьох галузей науки, техніки, оборони, народного господарства.

Уявімо, що підприємець бажає побудувати невелику фабрику з виробництва меблів. Кінцевий процес виготовлення меблів передбачає стадію покриття їх кількома шарами лаку. Основні небезпеки сучасних лакувальних матеріалів – токсичність, горючість, здатність до вибуху. Вже на стадії проектування виробництва, а саме, при виборі конкретного виду та марки лаку, ці небезпечні властивості матеріалу слід враховувати поряд з іншими його характеристиками – вартістю, технологічністю, якістю тощо.

Вибір технології нанесення лаку на меблі також пов'язаний з вибором більш безпечного варіанта, а також відповідних засобів індивідуального та колективного захисту працівників. Якщо власник підприємства захоче взагалі уникнути небезпеки шкідливого впливу випарів лаку на працівників у процесі лакування, то він зможе скористатись автоматичною фарбувальною лінією. Однак таке обладнання досить дороге, і тому для невеликого підприємства, яке лише починає промислову діяльність, встановлення його практично неможливе, особливо в умовах жорсткої конкуренції. Крім того, треба пам'ятати, що використання автоматичної лінії не виключає повністю всі небезпеки, а навпаки, може призвести до появи нових небезпек, наприклад, до небезпеки ураження електричним струмом під час накладки та профілактичних робіт на ній.

Скоріше за все нанесення лаку буде здійснювати оператор за допомогою пульверизатора у фарбувальній камері. Для захисту оператора передусім необхідно вибрати відповідний засіб захисту органів дихання. Респіратор – найдешевший з можливих засобів – у цьому разі не може бути запропонований, оскільки він не захищає обличчя та очі. Можливість використання фільтруючого протигаза буде визначатися характеристиками парів лаку, але скоріше за все такий протигаз у даному випадку буде малоефективним, – потрібен буде ізолюючий протигаз. Ізолюючі протигази бувають шлангові та автономні. Отже, необхідно вирішувати, чи встановлювати стаціонарну систему забезпечення оператора повітря за допомогою шлангового протигаза, чи використати автономний дихальний апарат.

Не слід забувати, що існують інші працівники фабрики, які прямо не беруть участі у процесі лакування, але змушені працювати у безпосередній близькості до фарбувальної камери. Вони також можуть зазнавати впливу токсичних випаровувань. Таким заходом можуть, серед іншого, бути попереджувальні знаки, розташовані у зоні робіт, які нагадують персоналу про небезпеку та/або потребують використання індивідуальних засобів захисту; сигнальні або попереджувальні вогні, які будуть вмикатися кожен раз, коли відбувається лакування, для того, щоб перешкодити решті співробітників

 

 

потрапити у зону робіт; оголошення по всій фабриці, яке інформує працівників про початок і кінець небезпечної операції.

З метою зменшення ризику вибуху та пожежі електричне та вентиляційне обладнання, яке знаходиться у фарбувальній камері та поряд з нею, повинно мати відповідне вибухопожежозахисне виконання.

Запровадження наведених вище технічних заходів забезпечення безпеки працівників не виключає необхідності здійснення спеціальних організаційних та санітарно-гігієнічних заходів: а) розробки і запровадження технологічних карт та інструкцій з техніки безпеки; б) навчання та інструктажу персоналу ;

в) контролю за дотриманням та виконання встановлених правил безпеки при проведенні робіт; г) забезпечення працівників санітарно-гігієнічним обладнанням та відповідними процедурами, а також іншими заходами та засобами, які вимагаються чинними нормативними документами з охорони праці.

Для того, щоб отримати дозвіл на запровадження нового технологічного процесу, підприємцю необхідно узгодити можливість і кількість викидів в повітря і грунт з органами санітарного нагляду та захисту навколишнього середовища.

Захист повітряного басейну від забруднень регламентується гранично допустимими концентраціями (ГДК) шкідливих речовин в атмосферному повітрі населених пунктів, гранично допустимими викидами (ГДВ) шкідливих речовин та тимчасово узгодженими викидами шкідливих речовин від джерел забруднень. Значення ГДК речовин, що забруднюють повітря, встановлені відповідними державними та міждержавними стандартами і санітарними нормами. Норми ГДВ розробляються для кожного джерела забруднення, виходячи з того, щоб його викиди в сумі з викидами всіх інших джерел забруднення, що розташовані в цьому районі, не призвели до утворення у приземному шарі повітря перевищення ГДК, а в місцях розташування санаторіїв, будинків відпочинку та в зонах відпочинку міст з населенням понад 200 тис. мешканців ці концентрації не повинні перевищувати 0,8 ГДК.

 

Висновок:

 

Вартість не є головним критерієм встановлення прийнятного ризику. Важливу роль відіграє оцінка процесу з визначення припустимго ризику, який складається з технічного (Rт) та соціально-економічного (Rсе) ризиків (іншими словами це є підсумковий ризик Rп=Rт+Rсе).

 

 

Тема 2. Людина в системі «Людина-середовище»

Лекція 3.Фізіологічні чинники забезпечення безпеки людинівнутрішнього і зовнішнього впливу на її організм (імунітет, біоритми, адаптація).

 

1. Людина як біологічний і соціальний суб`єкт

 

Основою дисципліни БЖД є людина, її здоров'я, життя та діяльність. Людина – вища істота живої природи на планеті, суб’єкт суспільної діяльності і культури, цілісна єдність біологічного, психічного і соціального начал. Для задоволення фізичних, матеріальних і духовних потреб постійно впливає на довкілля і якість життя. Так філософію цікавить людина з точки зору її становища у світі, в першу чергу, як суб'єкта пізнання і творчості. Психологія аналізує людину як цілісність психологічних процесів, властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольових якостей тощо. Тобто психологія шукає стабільні характеристики психіки, які забезпечують незмінність людської природи. Історики проявляють інтерес до того, як під впливом культурно-історичних факторів змінюється людська сутність. Соціологія досліджує людину. насамперед як особистість, як елемент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом соціальних факторів, а також шляхи і канали зворотнього впливу особистості на соціальний стан.

Людина як частина природи є біологічним суб'єктом. За своєю тілесною будовою й фізіологічними функціями людина, як відомо, належить до тваринного світу. Разом з цим поняття «Людина» вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує притаманні всім людям якості «Homo sapiens» – «Людина розумна». Людина як біологічний суб'єкт має:

1)Характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до праці тощо)

2)Високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів

3)Свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи

4)Мислення та мова, які з'явилися в результаті трудової суспільної діяльності

Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності, а й з погляду розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язками з ними і іншими людьми. Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме з цього почалася розбудова людиною власного світу – соціального.

Соціум – це особливий спосіб життя особливих істот – людей.

Діяльність – це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла в наслідок прояву у неї певної потреби.

Діяльність – це спосіб ставлення до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини. Характерні ознаки діяльності людини:

1) вона діє під впливом тих чи інших мотивів для задоволення певної потреби

2) вона існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем (інші люди, предмети, природа тощо)

3) обмінюється інформацією з іншими людьми, тобто бере участь у спілкуванні

4) з самого початку життя людина грається, вчиться, а далі працює

5) завдяки діям, набуває певного досвіду

6) відчуває вплив умов життя як на рівні оточення, так і на рівні суспільства.

Потреба людини – це умови забезпечення життєдіяльності людини, без яких вона відчуває дискомфорт, що погіршує стан її здоров’я. Потреби діляться на:

1) фізіологічні (в їжі, диханні, рухові, у відтворенні людей, в одязі, житлі, відпочинку)

2) екзистенціальні (це потреба у безпеці свого існування, упевненості в завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці)

3) соціальні (в приналежності до колективу, групи чи спільноти, у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі в спільній трудовій діяльності, користування бібліотеками, музеями, театрами, місцями відпочинку)

4)престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні)

5)особисті (у самовираженні, у самореалізації, тобто в прояві себе як самостійної, оригінальної, творчої особистості)

6)духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, у самопізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо).

Перші дві потреби людини є первинними і вродженими. Чотири інші – це до певної міри програма життя людини. Однією зі специфічних форм діяльності є праця.

Праця – це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб.

 

 

2. Середовище життєдіяльності

 

Розглядаючи безпеку життя як поняття, що стосується сутності людського життя, сфери її діяльності та взаємозв'язків з навколишнім середовищем, ми повинні розглянути і такі поняття як «Середовище», в якому живе і діє людина, та «Гомеостаз».

Гомеостаз – це відносна динамічна сталість складу фізичних, хімічних та біологічних властивостей внутрішнього середовища організму людини і тварини, стійкість основних функцій живого організму.

Навколишнє природне середовище в широкому розумінні – це космічний простір, а в вужчому біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частини атмосфери й літосфери та всю гідросферу. Біосфера – це атмосфера на висоту 20-27 км, вглиб Землі (літосфера на 23 км чи на 1-2 км нижче дна океану (гідросфери)). Межі біосфери визначаються межами поширення й активної роботи живої речовини. В 1934 році академік В. І. Вернадський дав таке визначення біосфері: «Біосфера являє собою оболонку життя – область існування живої речовини». У золотий фонд світової науки увійшла робота В. І. Вернадського «Декілька слів про ноосферу», яка написана ним у 1944 році, де він стверджує, що біосфера під впливом науки має стати ноосферою, тобто цариною розуму, де панують закони мудрості й гармонії. На його думку, зародки життя заносять з космосу на всі планети, які виникають у Всесвіті.

Земля – одна з планет Сонячної системи, найбільша з планет земної групи (Меркурій, Венера, Марс, Земля).

Сонце – це найголовніша зірка Сонячної системи, температура поверхні близько 6000 С. Земля отримує одну двомільярдну частину сонячного випромінювання! Цього досить щоб обігріти Землю та постачати необхідною енергією весь рослинний та тваринний світ.

Атмосфера – повітряна оболонка Землі, яка обертається разом з нею під дією сили тяжіння. Склад повітря залишається порівняно постійним на висотах до 100 км. До складу атмосфери входить азот – 78%, кисень – 21%, аргон, гелій, криптон та деякі інші постійні компоненти. Людина не може прожити без повітря більше 5 хв. Підраховано, що рослини за рік виділяють в атмосферу близько 70 млрд. т. кисню, що складає 20%, та близько 80% всього кисню в атмосферу надходить з морського фітопланктону.

До того ж наявні в атмосфері водяна пара (хмари, туман, опади) та діоксин вуглецю (СО2) захищають земну поверхню від надмірного охолодження, створюючи так званий парниковий ефект, якби не було атмосфери, то середня температура поверхні землі була б не +150 С, а -230 С. Таким чином атмосфера регулює теплообмін Землі з комічним простором, впливає на її радіаційний баланс та клімат певного регіону.

Літосфера – верхня «тверда» оболонка земної кулі. Найважливішим її елементом є надра, тобто поклади мінеральних ресурсів, зокрема рудні, паливно-енергетичні, гірничо-хімічні, природні, будівельні матеріали і нерудні корисні копалини, гідромінеральні речовини тощо. За потребою людина займається видобуванням їх. Саме через це людина давно живе не в «природі», а мешкає в середовищі, антропогенно зміненому, трансформованому під впливом діяльності. В життєвому циклі людина і навколишнє середовище утворюють постійну діючу систему «Людина-довкілля» чи «Людина-техніка-довкілля».

Гідросфера – сукупність усіх видів об’єктів Землі (океанів, морів, річок, водосховищ, озер, боліт, підземних вод, льодовиків і снігового покриву), що утворюють її водну оболонку.

Без води не може існувати людська цивілізація, бо вода використовується людьми не лише для життя, але й забезпечення санітарно-гігієнічних та господарсько-побутових потреб. Вода використовується в промисловості, побуті, сільському господарстві, як джерело енергії. Вода становить близько 2/3 маси тіла людини. Втрата організмом людини понад 25% води несумісна з життям. Добова потреба дорослої людини у воді становить 2,3-2,7 л. Головним джерелом води в Україні є Дніпро, Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут та понад 63000 малих річок.

Кожен другий житель України змушений використовувати воду, яка за багатьма показниками не відповідає санітарно-гігієнічним нормам. Як стверджують фахівці з сільськогосподарських угідь лише до Дніпра та його протоків надходить понад 19 тис. т. азоту, 630 т. фосфору, 118 т. пестицидів.

 

Основні показники водопостачання в Україні:

 

Показники, млн. м3
1. Спожитої води (включаючи морську), млн. м3
2. У тому числі: - для виробництва, млн. м3 - для побутово-питних проблем, млн. м3        
3. Скинуто зворотних вод
4. У тому числі: - забруднених - з них без очищення - недостатньо очищених - нормативно-очищених   –   –   –  
5. Наявність очисних водних споруд, шт.

 

Примітка. Скорочення очисних споруд за 10 років:

8419-7688=74 шт.

 


1 | 2 | 3 |


При использовании материала, поставите ссылку на Студалл.Орг (0.181 сек.)