Стратегія соціального футуризму

Як ми можемо попередити «шок майбутнього»? - запитує вчений. Вибірково регулюючи темп змін, коли уряди, зокрема з найкращими намірами, вочевидь, не здатні навіть спрямувати зміни у потрібному напрямі? Чи може людина жити у суспільстві, яке вийшло з-під контролю?

За Тоффлером, західне людство є свідком початку руйнування індустріалізму та розпаду технократичного планування. Під останнім мається на увазі не лише централізоване національне планування, до недавнього часу характерне для колишнього СРСР, а й менш формальні спроби систематично змінити управління. Останні відбуваються в усіх високотехнологічних країнах, незалежно від їхніх політичних систем.

По-перше, саме технократичне планування є продуктом індустріалізму й відображає цінності епохи, що зникає. І у своєму капіталістичному, і у комуністичному варіанті індустріалізм був системою, зосередженою на максимізації матеріального благоустрою. Так, для технократа і в Детройті, і в Києві економічне просування - основна мета, а технологія - основний інструмент. Той факт, що в одному випадку просування призводить до особистої вигоди, а в другому, теоретично, до суспільного блага, не змінює суті, спільної для обох.

По-друге, технократичне планування відображає суб’єктивну парадигму часу індустріалізму. Намагаючись звільнитися від орієнтування попередніх суспільств на минуле, індустріалізм пильно зосередився на сучасності. На практиці це означало, що його планування стосувалося майбутнього. Коли Союз у 20-х роках вперше запропонував ідею п’ятирічного плану, ця ідея потрясла увесь світ як футуристична. Навіть сьогодні прогнози на один або два роки вже вважаються «довгостроковим плануванням». Однак технократичне планування за своєю суттю короткострокове, оскільки зміни відбуваються щоденно.

По-третє, відображаючи бюрократичну організацію індустріалізму, технократичне планування базувалося на ієрархії. Світ було розділено на управлінців та працівників - тих, хто планує, і тих, хто виконує плани. До того ж рішення приймалися одними для інших. Ця система працює, доки зміни розгорталися в індустріальному темпі повільно, і вона «руйнується», коли темп досягає «надіндустріальних» швидкостей. Дедалі нестабільніше середовище потребує дедалі більшої кількості незапрограмованих рішень знизу — потрібність у миттєвому зворотному зв’язку стирає відмінності між конвеєром та персоналом, тому ієрархія «хитається». Ті, хто планує занадто далеко, байдужі до місцевих умов, а головне — досить повільно відгукуються на зміни. Сили, які тягнуть нас до «надіндустріалізму», більше не можна канонізувати методами збанкрутілої індустріальної епохи.

Поиск по сайту: