НАЙРІДНІША ПІСЛЯ ЖІНКИ

Я хоч тебе і ревнував,

Але на тебе покладався,

Та й як би знав ціну тобі,

Щоб кум тобою не пишався?

Так само й я куму хвалив,

Неначе циган свого воза,

Й кума сміялась на весь рот,

Й моя, немов до паровоза.

Його під мене підліза,

Немов під голуба голубка,

От що таке, коли чужий

Або чужа підставить губки.

І кум сміється, й я сміюсь,

Що кожна з них, немов лілея,

Кум задоволений і я,

Бо кожна з них – ну звісно, фея.

Такі вони, такі і ми,

Не варто тут робить погоду,

Що ми не можем без куми,

Бо без куми – це як без роду.

24.11.1998 р.

ХАЙ ШЕПОЧУТЬ ДІБРОВИ

Не пройде і сто років,

Як життя пролетить,

Відсміються кохані,

І гайок відшумить.

Тільки вічно над степом

Будуть мчатись віки

У незвідані далі,

В невідомі світи.

Тільки ми вже з тобою

Будем десь панувать,

Ну а поки живі ми –

Хочу ще цілувать.

Хай сміються діброви

І сичі реготять,

Я люблю тебе, люба,

І не хочу чекать.

7.2.1998 р.

З МИНУЛОГО В МАЙБУТНЄ

Мурличе, ніби Котик – Холодильник,

Цілодобово пісеньки співа,

А я дивлюсь як хмарка, мов вітрильник,

Над Ірпенем поважно попливла –

Із Невідомого в Далеке Невідоме,

Під Місяцем, під Сонцем – ніччю й днем.

Отак і ми з тобою, дорогенька,

Колись в Майбутнє попливем.

7.5.1998 р.

ТРЕБА БРАТИ!

То весну, то літо –

Все життя чекаєм,

Як дівчина принца

У червоних штанях.

Не чекать, не спати,

А потрібно брати,–

Так казав мій батько,

І казала мати.

2.2.1998 р.

СПРАВЖНЯ ЧАРІВНИЦЯ

Що ти справжня чарівниця,

Тут вже нічого й казать,

Як змогла ти і старого

Навіть в себе закохать.

28.8.1999 р.

КОЛИ ПРИХОДИТЬ СТАРІСТЬ

Роки вже доходять до відмітки,

А душа ще каже:

– Ви заждіть!

І дозвольте збігать до Берізки

Й з нею ще хоч нічку пошуміть.

Пошуміть, поніжитись, поплакать,

Доторкнутись біленьких колін,

І її, як киценьку, погладить,

І почути з серця її дзвін.

І її весь вечір цілувати,

Боже мій! Ну що ми без беріз!

Ким би ми могли всі милуватись

І радіть, і ніжитись до сліз.

29.10.1988 р.

ЛИСТЯ – ЗОЛОТО

Листя вже з дубів летить,

Листя падає,

Тільки це уже мене

Більш не радує.

Боже мій! Яка краса

По‑під хатою,

Тільки жаль, що це мене

Вже не радує.

Щось у мене у душі

Ніби сталося,

Бо писатися вірші

Пересталися.

Із душі моєї вже

Віє холодом,

Бо життя вже відліта

Листям‑золотом.

6.8.1998 р.

КОЛИСЬ І Я БУВ МОЛОДИМ

Колись і я був молодим,

Хоч в це вже важко і повірить,

І плентавсь теж було, як дим

То до Тетяни, то до Віри.

О, як хотілось цілувать

Як джміль під сонечком квасолю,

Щоб як прийдеться помирать –

Не нарікать тоді на долю.

І хай в той час я був дурним

Та чхав тоді на заборони,

Бо я тоді ще всіх любив

Й не знав неписані закони.

Та як би я хотів, простіть,

Щоб повторить все те спочатку:

І щоб від дотику тремтіть

Й тебе любить, як шоколадку.

13. 1.1998 р.

Поиск по сайту: