Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. службові обов'язки і не завжди враховують рекомендації, викладені в постанов^ Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р

службові обов'язки і не завжди враховують рекомендації, викладені в постанов^ Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 3 «Про строки розгляду судами кримінальних і цивільних справ» та від 19 січня 2001 р. № 1 «Про стан здійснення правосуддя в 2000 р. та заходи щодо його вдосконалення з метою реалізації положень Конституції України» з питань додержання процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ та здійснен­ня заходів щодо вдосконалення правосуддя.

Мають місце факти несвоєчасного призначення справ до судового розгляду Розумні строки розгляду деяких справ часто порушуються через неналежну організацію роботи у судах, у тому числі і судових процесів, відсутність плануван­ня розгляду справи, особливо судового слідства, неузгодження із прокурором, захисником, іншими учасниками процесу можливості їх участі в судовому засіданні, недостатній контроль з боку голів судів та їх заступників. Іноді трива­лий час без поважних причин не ухвалюються вирок або інше рішення у справі.! Суди зобов'язані забезпечувати захист конституційних прав і свобод громадян шляхом своєчасного розгляду справ та однакового і правильного застосуванні законодавства. Отже, здійснення правосуддя є невіддільним від забезпечення прав і свобод людини.

Керівникам апеляційних та місцевих судів необхідно при встановленні факті* явного порушення вимог матеріального чи процесуального закону, недбалості, несумлінності суддів або працівників судів, які призвели до тяганини у справі чи істотно обмежили права громадян, вирішувати питання про притягнення винних осіб до відповідальності. їй мають піддаватися і самі керівники судів, які не забез­печили своєчасного розгляду справ та належним чином його не контролювалм. Останніми роками апеляційні суди постійно контролюють роботу районних і міських судів, працюють у контакті з органами прокуратури та слідчими ізолято­рами, систематично одержують відомості про порушення норм КПК, яких при­пускаються судді при розгляді справ, у яких підсудні перебувають під вартою. В окремих із них головам міських та районних судів направляються листи з вимо­гами докладно перевірити кожен факт порушення законодавства з наступним обговоренням на оперативних і виробничих нарадах працівників судів. Ці питан­ня розглядаються в областях на міжвідомчих нарадах, і вживаються заходи до усунення виявлених недоліків.

Проте кардинальне поліпшення стану правосуддя можливе лише за умови до­корінного реформування законодавства, що регламентує діяльність органів, які покликані забезпечувати діяльність судів (юстиції, прокуратури, внутрішнії справ, адвокатури, експертних установ тощо), суттєвих змін Кримінально-проце­суального законодавства, а також забезпечення точного та неухильного виконан­ня того й іншого. У зв'язку зі зростанням кількості справ усіх категорій, що на­ходять на розгляд у суди, апеляційні суди вносять пропозиції про збільшенні штатної чисельності суддів, технічного персоналу, розширення приміщень судів та виділення нових. На їх думку, є також потреба у введенні в цих судах посади працівника, до основних функціональних обов'язків якого належав би контроль за проходженням справ у місцевих судах, оскільки судді апеляційного суду -куратори місцевих судів — мають для цього недостатньо часу, адже їм теж І потрібно дотримуватися строків розгляду справ, які перебувають у їх провад­женні. Разом з тим постійно збільшувати апарат судів також неможливо, а тому] необхідно радикально змінювати законодавство, передусім процесуальне.

Що стосується порушення судами строків розгляду справ по суті та перерах.. -вання за ними підсудних, які тримаються під вартою, то необхідно зазначити, шо

Додатки

такі строки КПК не передбачені. Тому, виходячи з того, що в Україні застосову­ються норми Конвенції про захист прав людини та основоположнних свобод (1950 р.), у статтях 5 і 6 якої йдеться про розгляд справи судом «упродовж розум­ного строку», було б доцільно визначити дане поняття в національному законо­давстві. Для цього необхідно науково обґрунтувати середнє навантаження судді, а також урахувати реалії сучасного українського судочинства (недостатнє фінан­сування й неналежне матеріально-технічне забезпечення судів, поширеність та­ких явищ, як неявка свідків, потерпілих, підсудних та невиконання органами міліції постанов суду про привід цих учасників процесу, неявка адвокатів, недо­ставка або несвоєчасна доставка підсудних конвойною службою тощо). Доти, по­ки цього не буде зроблено, саме порушення питання про недодержання судами строків розгляду справ по суті та відповідальності за це суддів є законодавчо не­обгрунтованим. Шляхи подолання наведених вище недоліків можуть полягати у більш ретельному доборі кадрів на посаду судді, особливо при вирішенні питан­ня про довічне обрання, а також внесенні у КПК змін, які стосуються ролі та функцій суду при розгляді справи. Так, у зв'язку з доповненням цього Кодексу нормою щодо змагальності процесу (ст. 161) та зняттям із суду обов'язку по зби­ранню доказів було б цілком логічним покласти на сторони (обвинувачення та за­хист) обов'язок по забезпеченню допиту в суді свідків, потерпілих та інших осіб, які включені до переліку, долученого до обвинувального висновку, або про допит яких заявили клопотання сторони. На суд такий обов'язок можна покласти лише у випадках, коли таке клопотання надійшло від засудженого, що тримається під вартою, за відсутності в нього захисника. Сьогодні ні прокурора (який поси­лається в обвинувальному висновку як на докази на показання свідків), ні адво­ката (який заявляє клопотання про допит тих чи інших осіб) не цікавить, яким чином можна забезпечити явку цих осіб у судове засідання. Вирішення даної проблеми цілком покладене на суд, а точніше, на суддю, який замість того, щоб готуватися до розгляду справи, вивчати її матеріали і чинне законодавство, приділяти належну увагу постановлению вироку, витрачає свій час на численні телефонні розмови з працівниками міліції, умовляючи виконати його постанову про привід, тощо. Доки таке становище не зміниться, надії на скорочення строків розгляду справ у судах майже немає. Необхідно також конкретизувати у КПК строк, протягом якого засуджений має право подавати заяву про його виклик у суд другої інстанції.

Після внесення змін до ч. 4 ст. 47 КПК суд зобов'язаний забезпечити підсуд­ного захисником не тільки у випадках обов'язкової участі останнього, а й тоді, коли підсудний не має для цього коштів. На практиці адвокатські об'єднання дуже неохоче виконують ці постанови, що пояснюється низькою оплатою праці адвокатів у таких справах та великими організаційними труднощами при її одержанні. Тому доцільно було б прийняти Закон «Про муніципальні (державні) юридичні консультації», згідно з яким юридичну допомогу за призначенням органів досудового слідства та судів здійснювали б державні адвокати. Для них (це могли би бути молоді спеціалісти та юристи-пенсіонери) це було б службовим обов'язком, за виконання якого вони одержували б хоча не дуже високу, але га­рантовану заробітну плату.

Бажано створити спеціальні підрозділи «судової міліції», у функції якої входи­ло б підтримання порядку в залі судового засідання під час розгляду справ, привід підсудних та інших учасників процесу. Питання про недостатнє фінансування судів не потребує будь-якого з'ясування, а вимагає негайного вирішення на най­вищому державному рівні.

Поиск по сайту: