Вклад та частка

Підсумовуючи наведене про формування майна господарського това­риства, слід зазначити про відмінності понять «вклад» та «частка». Вкла­дом є майно (в різному його вигляді) учасника, яке він вносить до статут­ного (складеного) капіталу господарського товариства. Після внесення учасником свого вкладу і набуття на нього права власності товариством, поняття «вкладу» не вживається, бо його як такого вже не існує. Навпаки, з'являється частка в статутному капіталі, яка, з одного боку, є невід'ємною від самого статутного капіталу (як ціле та його частина), а з іншого - являє собою об'єкт права власності учасника, з яким він може вчиняти правочини. Саме тому частку можна продавати, спадкувати тощо.

Виходячи зі ст.177 ЦК, ми маємо майнові та немайнові об'єкти, і частку слід віднести до перших. Серед майнових об'єктів прийнятними для віднесення частки до якогось із них є річ та майнові права. Вибір при цьому має бути зроблений на користь майнових прав, бо частка не являє собою певні речі.

Увага! Ми не можемо оперувати просто поняттям част­ки, має йтися про частку в статутному капіталі товариства. Відтак, цей об'єкт (частка в статутному капіталі товари-

ства) має бути пов'язаним з іншим об'єктом - статутним капіталом товариства. Інакше кажучи, частка в статутному капіталі това­риства має розглядатися як складова статутного капіталу.

Натомість виникає істотне протиріччя. Сам по собі статутний капі­тал господарського товариства об'єктом права не є, бо він являє собою бухгалтерський шифр, в якому відбивається майно, що має існувати, а не те, що дійсно існує. Статутний капітал є показником (або виразником) іншого об'єкта - майна.

Увага! У законодавстві має місце непроста ситуація: при тому, що основоутворююче поняття (статутний капітал) об'єктом не є, його складова (частка в статутному капіталі) вважається об'єктом, з приводу якого вчиняються правочини.

Будучи обумовленою розміром майнової участі учасника в статут­ному капіталі, частка в статутному капіталі господарського товариства пов'язана з поняттям прав учасника (корпоративними правами). Такий тісний зв'язок приводить іноді до їх ототожнення, внаслідок чого гово­рять не про відчуження (спадкування) частки в статутному капіталі, а про відчуження корпоративних прав. Натомість це різні поняття.

Корпоративні права є достатньо новою правовою категорією з досить неоднозначним правовим регулюванням. їх особливість полягає в їх подвійності.

По-перше, вони регулюються як ЦК, так і ГК. У ЦК термін «корпо­ративні права» взагалі не вживався, але, по суті, ними є права, які мають учасники господарських товариств, виходячи з їх участі у формуванні статутного (складеного) капіталу.

У ч. 1 ст. 2 Закону «Про акціонерні товариства» введено термін корпоративні права, якими є сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власнос­ті на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів AT у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Указаним Законом унесено зміни й до ст. 152 ЦК щодо посвідчення акціями корпоративних прав. Водночас у ЦК поняття корпоративних прав так і не було надане. А внаслідок цих змін стало не зовсім зрозумі-

364 ^g&O-

ло: корпоративні права мають лише акціонери чи й учасники інших господарських товариств.

У ст. 167 ГК надається визначення корпоративних прав, як прав осіб, частка яких визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають перелічені в ГК правомочності. Такий стан регулювання спричинив безплідну дискусію про юридичну природу корпоративних прав.

Увага! Систематичний науковий аналіз вказаних норм доводить, що корпоративні права - це права учасників всіх господарських товариств, які вважаються корпораціями.

По-друге, самі корпоративні права складаються з кількох дрібніших прав, які стало загальноприйнято поділяти на дві складові - майнові та немайнові, що за своєю сутністю істотно відрізняються від тих осо­бистих немайнових прав, які ми зазвичай характеризуємо як невідділь­ні від особи, що не мають майнового змісту тощо. Немайнові права учасників господарських товариств є організаційними правами.

Майнові права - це право на отримання частини прибутку (дивіден­дів) від діяльності товариства та активів у разі ліквідації останньої від­повідно до закону; переважні права на придбання відчужуваних часток іншими учасниками або акцій приватного AT та деякі інші.

Організаційними є право на участь суб'єктів корпоративних прав в управлінні господарським товариством, на інформацію про його ді­яльність та інші правомочності, передбачені законом та установчими документами.

Ці «дрібні», «складові» корпоративних прав безпосередньо і щільно пов'язані між собою і з них, власне, і складаються права учасників госпо­дарських товариств, про які зазначається в ст. 116 ЦК. Вони взаємозалеж­ні та взаємообумовлені. Слід також зазначити, що такий поділ є певною мірою умовним, але зручним для уявлення про можливості, яких набува­ють особи, вкладаючи (інвестуючи) свій капіталу господарське товариство. У дійсності ж, звісно, ніхто з практиків не замислюється, яка правова природа участі в загальних зборах та вимоги про виплату дивідендів.

По-третє, корпоративні права мають зовнішній та внутрішній аспек­ти. Насамперед корпоративні права знаходять свій прояв у внутрішніх стосунках за типом «учасник» - «господарське товариство». Однак учасник може й позбутись своїх корпоративних прав унаслідок укладен-

-М^5» 36$

ия договору про відчуження частки в статутному капіталі або акцій. Дуже вдало подвійність корпоративних прав була свого часу охарактеризована М.М. Агарковим стосовно прав акціонера, які надаються йому акцією. Він вірно підмітив існування «права на акцію» та «прав з акції».

Чи можна так само охарактеризувати права учасників інших госпо­дарських товариств, в яких немає акцій, але які мають право на частку в статутному капіталі? Авжеж. Жодної різниці при цьому немає, крім того, що в акціонерів є акція як об'єкт їх права, а в учасників інших гос­подарських товариств - частка в статутному капіталі. Акція також за­кріплює певну частку в статутному капіталі. А в тих господарських то­вариствах, які акції не випускають, частка в статутному капіталі «не одягнена» в цінний папір.

Тоді виходить, що учасники всіх інших господарських товариств, крім акціонерного, мають «право на частку» та «права з частки» (аналогіч­но правам «на акцію» і «з акції»). І якщо вираз «право на частку» є загальновживаним, то вираз «права з частки» навряд чи можна почути, бо ними є права учасників господарських товариств або корпоративні права, що те ж саме.

Подвійна природа корпоративних прав (інтровертний, тобто внутріш­ній, та екстравертний, тобто зовнішній їх прояв)' має глибоке коріння.

Корпоративні права

• на участь в управлінні товариством

- на інформацію

- на дивіденди

- вимагати проведення розрахунків при виході з товариства або викупу акцій та ін.

¹ Хоча й небезпроблемно вказувати на чіткий поділ відносин на внутрішні (корпоратив­ні) та зовнішні (договірні, спадкові), адже тоді непросто буде пояснити, якими (вну­трішніми чи зовнішніми) будуть відносини щодо відчуження частки, яку придбає інший учасник господарського товариства, реалізуючи тим самим своє переважне право.

366 4£хфь&-

Ці ознаки прояву корпоративних прав тягнуть за собою вельми склад­ні питання. Одне з найголовніших з них - це те, чи являють собою корпо­ративні права (якими є права учасників корпоративних правовідносин) об'єкт цивільних прав, з яким можна вчиняти правочини. Це важливо зрозуміти із самого початку оскільки взагалі права можуть виступати як об'єкти, їх можна відчужувати і спадкувати. Прикладом є право вимоги. При заміні кредитора він продає або дарує своє майнове право іншій особі, яка набуває відповідне право вимагати від боржника погашення ним боргу (ст. 512 ЦК); але об'єктами є майнові права (ст.177 ЦК).

З корпоративними правами аналогічно поводитися не можна, тобто не можна їх продавати чи спадкувати. І очевидно, цьому заважає їх по­двійна природа, адже вони складаються не лише з майнових, а й з не-майнових (організаційних) прав.

Оборотоздатними ж є суто майнові права. Суто майновим правом є право на частку в статутному капіталі господарського товариства. В AT випускаються акції, які будучи цінними паперами, являють собою окре­мі об'єкти, прирівняні до речей (ст. 177 ЦК). Тому акції обертаються як звичайні речі.

Таким чином:

і) саме частка та відповідно акція є об'єктами, а не ті права, які в них втілюються, тобто не корпоративні права;

2) саме частки та акції можуть продаватися та спадкуватися, а не корпоративні права;

3) з відчуженням частки корпоративні права не переходять до на­бувача частки, а набуваються ним як учасником товариства.

З наведених міркувань виходить такий логічний рядок:

1) корпоративні права має учасник господарського товариства;

2) ці права обумовлені його часткою в статутному капіталі або акціями;

3) корпоративні права є суб'єктивними правами учасників господар­ських товариств. Вони призначені для фігурування в корпоратив­них відносинах, що складаються між учасником та товариством, -участі в загальних зборах, розподілі прибутку тощо;

4) частка/акції є об'єктами, з якими можна вчиняти правочини, тобто призначені для фігурування у звичайних цивільних від­носинах учасника господарського товариства щодо обороту, тобто при їх купівлі-продажу, даруванні, міні, успадкуванні, управлінні тощо;

5) якщо частка/акції є об'єктами, то вони фігурують не лише в до­говірних та спадкових правовідносинах, а й у відносинах власнос­ті. Тобто може йтися про право власності на частку/акції, а отже, і про спільну власність на них.

Можна зазначити й інакше:

- продаються та спадкуються частки або відповідно акції; корпора­тивні права не спадкуються і не продаються, а отже, корпоративні права реалізуються лише в корпоративних правовідносинах;

- частки та акції перебувають у договірних та спадкових правовід­носинах;

- частки та акції є й об'єктами права власності, тобто вірним є як «право власності на акцію», так і вираз «право власності на част­ку», а отже є підстави вести мову й про право спільної власності на акції та частки.

З наведених міркувань стає зрозуміло, що корпоративні права є од­нією складовою правовідносин - їх змістом, а частка в статутному ка­піталі або акції - іншою складовою - об'єктом.

Зрозуміло також, що й правовідносини ці не ті ж самі, бо корпора­тивні права реалізуються в корпоративних правовідносинах, які мають свою специфіку в порівнянні із загальноцивілістичними відносинами. Право на частку або акції виступає об'єктом суто цивільних правовідно­син (купівлі-продажу, спадкування тощо). При цьому в цих відноскнах корпоративні права приховуються за правом на частку/акції, адже в

368 ^ф**^

набувача частки/акції виникають такі ж корпоративні права, які мав відчужувач. А право на частку/акції приховується в корпоративних правовідносинах, адже виходячи з того, що особа є учасником/акціо­нером, тобто має право на частку/акції, вона й в змозі реалізувати свої корпоративні права. В іншому випадку це стає неможливим, наприклад, її не допустять до участі в загальних зборах, не виплатять дивіденди.

Важливо зосередити увагу на впливі частки на правовий режим усьо­го майна.

Незалежно від розміру частки за загальним правилом учасник впли­ває на правовий режим усього майна товариства так само, як і спільно­го майна, оскільки всі питання вирішуються учасниками за взаємною згодою. Але в учасників повного та командитного товариств є й мож­ливість іншого варіанта - голосування (ч. 1 ст. 121 ЦК).

Навпаки, в ТОВ ma AT вплив учасника на правовий режим всього май­на товариства відбувається залежно від розміру частки в статутному капіталі. Між тим відбувається й подальша трансформація, обумовлена цією залежністю:

- незначна частка взагалі не надає жодної реальної можливості впливу на режим майна, оскільки на загальних зборах вирішу­ються голосуванням лише окремі питання стосовно майна (ви­плата його частки у вигляді дивідендів, затвердження значних правочинів тощо), а переважна кількість питань вирішується виконавчим органом, обрання до якого відбувається не часто і до якого потрапляють особи або їх представники (ставленики) зі значною часткою майна;

- значна частка дозволяє вирішувати питання правового режиму всього майна товариства.

Розмір цих часток і насиченість змісту понять «значна» та «незнач­на» частки залежать від багатьох факторів і не можуть бути однозначно визначеними. Так, «незначною» для вирішення майнових питань буде й частка, трохи менша за 50% статутного капіталу, якщо в когось буде зосереджена частка більше ніж 50%. А у випадку розпиленості акціоне­рів буває, що й менше 10% надає можливість впливати на вирішення майнових питань усього товариства.

Право власності господарського товариства схоже з правом спільної власності, де також є частки в праві на майно.

^^3^369

їх порівняння з відносинами спільної власності, виявляє також як схо­жості, так і розбіжності правових режимів спільної власності і власності ГТ, особливо складеного капіталу повних і командитних товариств.

В останньому випадку є майно товариства, є його складений капітал, є частка учасника в ньому. Якщо ж ідеться про спільну часткову власність, то ми маємо спільне майно, воно ж є правом спільної власності (ст. 355 ЦК), і є частка в праві спільної часткової власності.

Отже, на відміну від товариств, в яких законодавець зазначає на частку в капіталі (а не праві!), при виникненні спільного майна, що належить кільком особам на праві спільної часткової власності, кожен з них має частку в праві.

Ураховуючи наведені вище міркування, слід визначитися, чи існує окреме право на частку в капіталі господарського товариства. Адже якщо є об'єкт - частка в капіталі, то має бути і відповідне право на нього.

Тобто логічно було б на порівняння з правом спільної власності вка­зувати таке: частка в статутному капіталі господарського товариства -об'єкт права приватної власності учасника. Учасник господарського то­вариства відповідно має право на частку в статному капіталі.

Утім, у ЦК право на частку в статутному капіталі не визначається, а йдеться лише про права учасників господарського товариства (ст. 116 ЦК), серед яких можна шляхом логічних умовиводів вивести і право на частку, хоча б тому, що статті 127,147 ЦК встановлюють право учасни­ка продати свою частку.

Також потребує визначення те, від чого залежить різний правовий режим часток: від входження до складу спільного майна чи від наявності або від­сутності іншого фігуранта - юридичної особи, якій воно б належало.

Увага! Упертому випадку право на майно належить кіль­ком особам одночасно, а право на частку в праві на це майно належить кожному співвласнику. У другому випадку право на майно належить господарському товариству як юридичній особі. Складений капіталу повних та командитних това­риствах не є окремим об'єктом права, а значить, не використову­ється вираз «частка в праві на складений капітал», але в ньому також є частки.

370 6?g&*^

Будучи майновими правами, право на частку в праві спільної власнос­ті і право на частку в складеному капіталі (як і право на частку в статут­ному капіталі, і право з акції) співіснують з іншим правом немайнового характеру, оскільки ці права надають право на управління так само, як і за відсутності юридичної особи. Утім, законодавець і тут вживає різну тер­мінологію. Так, він узагалі уникає цього терміну в гл. 26 ЦК «Право спільної власності», а в гл. 77 «Спільна діяльність» застосовується термін «ведення спільних справ учасників» (ст.1135 ЦК), рівно як і при регу­люванні аналогічних питань у повному товаристві (ст. 122 ЦК). Водночас законодавець вводить і термін «управління» товариством (статті 121, 136 ЦК), яким розмежовує ведення спільних справ учасників (як зовніш­ню діяльність у відносинах з третіми особами) та управління як внутріш­ню діяльність (відносини між учасниками).

Оскільки існує поняття корпоративних прав, повсюдно вживається термін «корпорація» стосовно господарських товариств¹, а ці товари­ства згідно зі ст. 115 ЦК є власниками, то не виключається й вживання терміну корпоративна власність.

Інтереси вкладення капіталу різними суб'єктами ринкових відносин утілюються в так званій структурі корпоративної власності, що являє собою розподіл статутного капіталу господарських товариств на частки, а в AT - на пакети акцій, які належать різним акціонерам (мажоритарним, міноритарним, стратегічним інвесторам, фінансовим інститутам тощо). Ця структура корпоративної власності безпосередньо відбивається на корпоративному управлінні у вузькому розумінні - формуванні органів господарського товариства та їхньої діяльності, Причому це настільки тісний і очевидний зв'язок, що відкидати термін «структура власності» вказівкою на деяку його суперечливість недоцільно. Він є допоміжним для розуміння сутності всього комплексу відносин «корпоративна власність - корпоративне управління».

*Ь. А Увага! Корпоративну власність не слід називати колек-

WQ і тивною, як то часто стверджувалося раніше за часів існу-

(£№§' вання колективної власності за Законом «Про власність».

' І З прийняттям Конституції України (1996) колективної

власності в нашій країні не повинно бути, але ще довгий час

Хоча не всі з них вважаються корпораціями, як було зазначено вище.

за інерцією продовжували вказувати на господарські товариства, як на суб'єктів права колективної власності. І тільки з 1 січня 2004 ро­ку ситуація змінилася, адже як в ЦК, так і в ГК господарські това­риства не просто названі власниками, а за ГК вони не віднесені до суб'єктів права колективної власності¹.

Поиск по сайту: