Місцезнаходження AT

AT може створюватися юридичними або фізичними особами. їх мі­німальна кількість не обмежується. AT може створюватися й однією

-М%^549

особою, але нею не може бути підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа (ч. 4 ст. 153 ЦК).

Звертає на себе увагу те, що ч. 4 ст. 153 ЦК вимагається реєстрація і опублікування відомостей про придбання усіх акцій одним акціонером для загального відома.

Максимальна кількість акціонерів приватного AT - 100 осіб, макси­мальна кількість акціонерів публічного AT не обмежується.

Засновником AT може виступати й держава в особі органу, уповно­важеного управляти державним майном, територіальна громада в осо­бі органу, уповноваженого управляти комунальним майном.

Засновниками AT є вказані особи, що прийняли рішення про його заснування (ч. 1 ст. 9 Закону «Про акціонерні товариства»).

У подальшому в ЦК та Законі «Про акціонерні товариства» ці осо­би не називаються засновниками. З набранням чинності Законом «Про акціонерні товариства» особи, які створили AT, вже не матимуть особ­ливого статусу в порівнянні з іншими акціонерами, як це було за Законом «Про господарські товариства». Наприклад, засновники вже не мусять тримати 25 % відсотків акцій протягом двох років.

Увага! Усі суб'єкти корпоративних відносин в AT імену­ються акціонерами.

Між тим залишається питання про співвідношення понять «учасник» та «акціонер», тобто чи можна акціонера іменувати учасником. Відпо­відно, чи поширюються на акціонера права та обов'язки учасників господарських, поміщені в статтях 116, 117 ЦК.

З одного боку, AT є різновидом господарського товариства і якщо термін «учасник» вживається стосовно всіх суб'єктів, які мають частки в статутних (складених) капіталах цих товариств, то й акціонери є учас­никами.

Проте ані в статтях 152 -162 ЦК, присвячених регулюванню AT, ані в Законі «Про акціонерні товариства», ані навіть в главі 1 розділу II Закону «Про господарські товариства» стосовно акціонерів не вжива­ється термін «учасник», крім ч. 4 ст. 153 ЦК України, в якій цей термін вживається, як здається, суто стилістично.

У науковій літературі акціонери іноді іменуються членами AT', що пов'язується з невідривністю корпоративних відносин з відносинами членства².

Здавна повелось не тільки не надавати значення розбіжностям понять «учасник» та «акціонер», а й навпаки, усвідомлено їх ототожнювати. Так, ще Г.Ф. Шершеневич стверджував, що акціонером визнається той, хто є учасником у підприємстві з обмеженою для всіх відповідальністю, усе одно, чи має він акцію або пай³.

Разом з тим можливість або неможливість вживання по відношенню до акціонера терміна «учасник» носить принциповий характер. До­держання того чи іншого підходу до цієї проблеми визначає зміст кор­поративних відносин, в яких перебувають акціонер і AT.

Очевидно, до цього питання слід ставитися таким чином: «учасник» товариства - поняття родове, «акціонер» - видове. Права учасників товариства визначаються загальним чином, а права акціонерів - спеці­альними нормами законів. Відтак, якщо є спеціальна норма, дія загаль­ної норми на акціонерів не поширюється.

У Законі «Про акціонерні товариства» акціонер іменується влас­ником акцій товариства, а корпоративні права - сукупністю майно­вих і немайнових прав, які випливають з права власності на акції. Це абсолютно узгоджується зі ст. 177 ЦК, яка як об'єкти цивільних прав (а отже, і права власності) називає цінні папери (а значить, і акції). Між тим слід зазначити, що вираз «власник акцій» має значення для реалізації акціонером свого «права на акції», тобто права їх про­дати, передати у спадщину тощо. Що стосується «прав з акції» (тобто прав, що надаються акцією), то ними є корпоративні права, права акціонера.

¹ Див.: Кашанина Т.В. Хозяйственные товарищества и общества: правовое регулирование
внутрифирменной деятельности. - М., 1995. - С.60.

² Наприклад, Д.В. Аомакін розуміє під членством комплекс зв'язків учасників організації,
розглядає членські правовідносини (Див.: Ломакин Д.В. Акционерное правоотношение. -
М.: Спарк, 1997. - С. 15). Поняттям членства оперують також Н.В. Фомичева (Права
акционеров и их защита // Новое российское гражданское законодательство и практика
его применения: Сб. науч. статей / Под ред. З.И. Цыбуленко. Саратов: СГАП, 1998 - C.S9);
ОМ. Роднова (Природа прав, принадлежащих акционеру // Юридические записки Яро­
славского государственного университета им. П.Г. Демидова / Под ред. В.Н. Карташева,
Л.И. Кругликова, В.В. Бутнева. - Ярославль, 2000. - Вып.4. - С.152 -153) та ін.

³ Див.: Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. М, 1994. - С. 161.

-^^^ 551

Трапляється, що акціонерів називають «володільцями компанії»¹, що не можна привітати у зв'язку з істотними розбіжностями понять акціонера і володільця,

З викладеного вище можна дійти висновку, що слід позбавлятися суперечливих термінів і використовувати чітко визначені терміни «влас­ник акцій» або «акціонер».

У законодавстві та науковій літературі стосовно акціонера часто вживається й термін «інвестор», правове становище якого визначено досить суперечливо.

• У Законі «Про цінні папери та фондовий ринок» йдеться про інвесторів в цінні папери, під якими пропонується розуміти фізичних та юридичних осіб, резидентів і нерезидентів, які набули права влас­ності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних па­перів відповідно до законодавства (ст. 2). Як видно, ці визначення майже тотожні.

• У ч. 2 ст. 13 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки² (далі - Державна програма) йдеться про інвесторів як потенційних по­купців державного майна, а у ст. 12 Закону «Про приватизацію держав­ного майна» покупці цілісних майнових комплексів та інвестори, які бажають придбати контрольний пакет акцій, розмежовуються.

• До того ж, у ст. 10 Державної програми виникає фігура промисло­вого інвестора, яким є «вітчизняний чи іноземний інвестор або їх об'єднання, які заінтересовані у збереженні частки підприємства на ринку відповідного продукту та не менше трьох років виробляють про­дукцію (виконують роботи, надають послуги), аналогічну основній продукції (роботам, послугам) підприємства, що приватизується, або споживають в основному виробництві продукцію (роботи, послуги) такого підприємства чи виробляють продукцію (роботи, послуги), яка використовується в основному виробництві підприємства, що прива­тизується, як основна сировина, чи здійснюють безпосередній контроль на таких підприємствах не менше одного року».

¹ Див., наприклад: Шиткина И.С. Правовое обеспечение деятельности акционерного
общества. М.: Фонд «Правовая культура», 1997. - С. 26.

² Затверджено Законом від 18.05.2000 р. № 1723-Ш // Офіційний вісник України. - 2000. -
№24.-Ст. 981.

Таким чином, до промислового інвестора висуваються додаткові вимоги, тобто він не просто придбаває пакет акцій, а й провадить діяльність у такій самій або схожій сфері, як і AT, акції якого ним купуються. Виокремлюється також фігура акціонера, який придбав пакет акцій під інвестиційні зобов'язання (статті 59, 129 та ін. Дер­жавної програми). Іноді він називається «стратегічний інвес­тор».

• За Законом «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» інвестор визначається або як осо­ба, що має такий цінний папір, як інвестиційний сертифікат, який за­свідчує її право власності на частку в пайовому інвестиційному фонді; або як особа, грошові кошти якої залучаються (об'єднуються) для здійс­нення інститутом спільного інвестування діяльності з метою отриман­ня прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпора­тивні права та нерухомість.

• Законом «Про інвестиційну діяльність» надається найбільш широке визначення інвесторів як суб'єктів інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвес­тори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяль­ності (ст. 5).

• Ще одним терміном є «інституціональний інвестор», яким згідно зі ст. 2 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» є інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержав­ні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійс­нюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартос­ті фінансових активів.

Увага! Термін «інвестор» може застосовуватися: - у широкому значенні - як особа, що вкладає кошти різних джерел походження в різні об'єкти - цінні папери, не-

рухомість, у статутний капітал господарського товариства тощо, що тягне виникнення в неї відповідно або речових, або зобов'язальних, або корпоративних прав)

- у вузькому значенні - як особа, що інвестує свої кошти в акції. Серед останніх можуть виокремлюватися такі інвестори, які здійс­нюють свої права або на акцію, або з акції. Перші бувають як актив­ними, що іменуються інвесторами на ринку цінних паперів, так і пасивними, що вкладають свої кошти до інститутів спільного ін­вестування, які вже діють активно на ринку;другі - промисловими та стратегічними інвесторами.

Утім, таке узагальнене бачення не безспірне. Існує точка зору, що акціонер не може бути визнаний інвестором хоча б тому, що він є суб'єктом, який систематично і професійно одержує прибутки (в да­ному випадку через своє майно - гроші)¹. Навряд чи можна погоди­тися з цим, бо такий підхід не тільки не відповідає сутності поняття акціонера, а й містить надто безапеляційне твердження про профе­сійність акціонера і систематичність одержання ним прибутків, чого, як правило, немає. Якщо стати на цю позицію, то виходить, що інвес­тор - це не професійна особа, до того ж така, що не розраховує на систематичність одержання прибутків. Бачиться, що це не так. Інвес­тор, навпаки, - професіонал, а питання отримання прибутків більшою мірою залежить саме від нього, чого не можна сказати про акціонера, від якого нічого не залежить.

Увага! Існує така термінологія щодо осіб, які вкладають свої кошти в акції: учасник, засновник, акціонер, власник, володілець, інвестор (у тому числі інституціональний, про­мисловий, стратегічний, інвестору цінні папери). Прийнят­ними термінами є:

- для корпоративних відносин - «акціонер»;

- для відносин власності, продажу, спадкування - «власник акції»;

- для відносин з приводу інвестування в акції - «інвестор».

Див.: Бублик В. Правовое регулирование предпринимательства: частные и публичные начала: Гражданский кодекс об общих моделях соотношения частных и публичных прин­ципов регулирования экономических отношений: Автореф. дис.... докт. юрид. наук. -Екатеринбург, 2000. - С.19.

Останнім часом серед акціонерів стали розрізнятися інсайдери та аутсайдери.

Інсайдери - це «внутрішні» акціонери, під якими часто розуміють менеджерів (членів виконавчого органу), членів наглядової ради і вели­ких акціонерів. Останні саме для того і набували значний пакет акцій, щоб потрапити до органів AT. Тому всі значні акціонери представлені у виконавчому або контрольному органах AT.

Аутсайдери («зовнішні» акціонери) - це дрібні акціонери, які мають до 10 % акцій, внаслідок чого не можуть процедурно впливати на діяльність АГ, і нібито знаходяться зовні від справ товариства, поза вирішенням усіх актуальних і злободенних проблем, його повсякденних зв'язків. Отже, критерій поділу акціонерів на інсайдерів та аутсайдерів полягає в можли­вості впливати на рішення, що приймаються товариством.

Поиск по сайту: