ІV. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження, винесена суддею - доповідачем, позбавляє правосуддя

Не вважаючи ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження судовим рішенням Верховний Суд України (надалі - ВСУ) тривалий час зберігав невизначеність у питанні чи переглядати судові рішення в тому разі, якщо суд касаційної інстанції у складі колегії рішення не приймав, а натомість скаржнику відмовлено у відкритті касаційного провадження суддею - доповідачем. Проте, наразі сформована позиція, яка дозволяє звертатися до ВСУ з відповідними заявами навіть у разі відмови у відкритті касаційного провадження. Про це свідчать Ухвали Колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 22.10.2012 р. у різних справах під головуванням судді Макарчук М.А., Кузнєцова В.О., Луспеник Д.Д., а також у інших справах, які надалі розглядалися.

Слід погодитися з тим, що відмовляючи у відкритті касаційного провадження, суддею - доповідачем робиться висновок про відсутність підстав для того, щоб вважати рішення нижчестоящих судів такими, що суперечать нормам матеріального та процесуального права. Фактично це означає, що суд касаційної інстанції погодився з застосуванням (читай, - застосував) до спірних відносин тих норм матеріального і процесуального права, якими керувалися суди першої та (або) апеляційної інстанції.

Найактуальнішою підставою для звернення до ВСУ з заявою про перегляд судового рішення є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Процесуальний закон, хоча й не зазначає окремо в межах ст. ст. 353 - 355 ЦПК, проте дає чітке розуміння поняття застосування судом закону. Так, відповідно до ч. 2 ст. 309 ЦПК України, норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. З огляду на це, якщо суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження та визнав, що норми права були застосованими правильно, це означає, що суд застосував одні норми права і не застосував інші норми права. За умови існування протилежних рішень суду касаційної інстанції у інших справах це стає підставою для звернення до Верховного Суду України з заявою про перегляд судового рішення у цивільній справі. Слід звернути увагу й на те, що до імплементації результатів, так званої, "судової реформи" Верховним Судом України обговорювана практика була підтримана. Так, у своєму рішенні від 02.10.2008 р. Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України під головуванням Яреми А.Г. постановила скасувати рішення Калінінського районного суду м. Горлівки від 10 липня 2006 року, ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 6 вересня 2006 року, а також ухвалу судді Верховного Суду України від 17 жовтня 2006 року про відмову у відкритті касаційного провадження і прийняла рішення у справі.

Водночас, потрібно зважити на те, що відбувається на практиці. У дійсності, ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження не підлягає оскарженню (в той час як ухвала про відмову у відкритті провадження у суді першої та апеляційної інстанції оскаржується) та є істотною перепоною до правосуддя. Дійсно, механізм звернення до ВСУ в порядку перегляду рішення існує. Проте, саме ВССУ розглядає таку заяву на предмет доцільності допуску справи до перегляду ВСУ (фактично, суд надає оцінку своєму ж рішенню в порядку ст. 360 ЦПК). Крім того, підстави до такого перегляду зводяться всього до двох: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; або ж встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом (ст. 355 ЦПК). Істотною перепоною до правосуддя стає й те, що неоднакове застосування норм саме процесуального права не може бути підставою для подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК. Та й в цілому, існує більша вірогідність того, що заявник просто не віднайде рішення касаційної інстанції у подібній справі (яке винесене з застосуванням інших норм права) з тим, щоб наполягати перед судом на неоднаковому застосуванні тих чи інших норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, відмова у відкритті касаційного провадження позбавляє правосуддя в тому вигляді яким його гарантує держава "Україна", оскільки навіть за умови допуску ВССУ справи до перегляду у ВСУ стає очевидним, що Верховний Суд України по суті не надає оцінку рішенням на предмет порушення судами норм матеріального та процесуального права, а тільки здійснює перегляд рішень на предмет того чи узгоджується позиція суду з попередніми судовими рішеннями у подібних справах в частині застосування виключно норм матеріального права (до того ж, відповідно до п. 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2011 року № 11 "Про судову практику застосування статей 353-360 Цивільного процесуального кодексу України" неоднаково мають бути застосовані одні і ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах). Більше того, якщо заявник не посилається на конкретні рішення суду касаційної інстанції (не може їх віднайти тощо), то, як доводить практика, ВСУ керується принципом недоведеності і навіть за умови очевидної незаконності судового рішення вдається до посилання на недоведеність неоднакового застосування судами норм процесуального права.

Поиск по сайту: