Ісус в Ірода

Палац тетрарха Ірода був у новій частині міста на північ від форуму, неподалік від нього.

Вороги Спасителя, роздратовані тяганиною, до якої їх спонукав Пилат, всю дорогу ображали Христа і викликали ще більшу лють катів. Гонець Пилата випередив процесію, тож Ірод уже чекав у великій залі. Він сидів зручно серед подушок, оточений наближеними та воїнами. Пер­восвя­щеники та книжники пройшли через галереї і поставали з обох боків.

Ісуса залишили біля входу. Ірод радів, що Пилат у присутності фари­сеїв визнав його право судити Галилеянина. Це лестило його марно­славству. До того ж нарешті він стільки разів ухилятися від зустрічі з ним, начебто знева­жаючи його.

Іван Хреститель так врочисто оповістив про Його Царство і посіпаки так багато говорили йому про Христа, що він хотів у присутності своїх помічників та первосвя­щеників поговорити з Ним, а при цьому виявити всю свою вченість та красномовство.

Пилат прислав гінця сказати Іродові, що не вважає Його винним, тому Ірод вирішив висловити невдоволення обви­нувачувачам, що ще більше збуджувало його гнів. Щойно увійшовши до зали, вони почали перераховувати свої звину­вачення.

Ірод з цікавістю дивився на Спасителя. Він побачив Його, побитого, спотвореного, зі скуйовдженим волоссям, із закривавленим обличчям, ледь прикритого брудним плащем, і відчув змішане з огидою співчуття. Він прикликав ім’я Єгови, відвернувся і сказав первосвященикам: “Відве­діть Його і вмийте. Як ви могли привести до мене Людину в такому стані?” Спасителя відвели в передпокій, принесли мидницю з водою і почали обмивати Його, ображаючи і не зважаючи на рани.

Ірод почав дорікати первосвященикам за жорстокість. Він наче наслідував Пилата: “Я бачу, що Він потрапив у руки різників. Рано розпочинаєте ви сьогодні свої справи”.

Первосвященики та книжники поновили скарги та обвинувачення. Коли Спасителя знову ввели, Ірод зробив вигляд, що виявляє до Нього певну прихильність і звелів принести Йому келих з вином, щоб підкріпити Його сили.

Але Спаситель відмовився. Ірод узяв слово і почав говорити все, що знав про Ісуса. Потім він почав вимагати від Спасителя здійснити чудо, але Ісус стояв перед ним з опущеними очима і не відповідав йому.

Правитель був ображений цим і навіть принижений у присутності стількох людей. Він був незадоволений, але не подав вигляду, і почав ставити Спасителеві одне запитання за іншим. Спочатку він навіть намагався лестити Йому: “Мені справді прикро слухати всі звинувачення проти Тебе. Яй сам можу поскаржитися на Твою поведінку в Тірці, коли Ти викупив без мого дозволу багатьох ув’язнених, але наміри Твої не були поганими. Тепер, коли правитель і суд віддали Тебе мені, що Ти можеш відповісти на ці звинувачення? Що Ти скажеш? Чи правда, що Ти – Цар Юдеїв, що Ти – Син Божий? Хто Ти? Я чув, що Ти твориш чудеса. Доведи це і здійсни хоч одне чудо тут, переді мною. Я можу повернути Тобі волю. Чи правда, що Ти повернув зір сліпому від на­родження, що Ти воскресив Лазаря і нагодував кількома хлібинами тисячі людей? Ти не відповідаєш? Прошу Тебе, здійсни зараз переді мною хоч якесь із Твоїх чудес, і Ти не шкодуватимеш, навпаки, це буде Тобі лише на користь!”

Спаситель продовжував мовчати. А Ірод ще напо­легливіше запитував: “Хто Ти? Що думати про Тебе, Хто дав Тобі владу? Чому тепер Ти безпомічний? Чи правда, що Ти Той, чиє народження супроводжувалося дивними явищами? Зі Сходу приїжджали царі й запитували мого батька про новонародженого Царя Юдеїв, якого вони хотіли вшанувати. Кажуть, що Ти був Тим Самим Немовлям, чи це правда? І як­що Ти уникнув смерті, яка спіткала стількох немовлят, то як це трапилося? Чому так довго про Тебе ніхто нічого не чув? Чи не байки всі ці розповіді про Тебе? Відповідай: Ти Цар чи ні?! У Тобі немає нічого величного! Ти недавно урочисто в’їхав до Єрусалима. Що означає цей в’їзд. Чому ж зараз Ти по­збавлений почестей і влади!” Ірод закидав Спасителя запитаннями, але не домігся від Нього жодної відповіді! (Мені було сказано, що Спаситель не відповідав Іро­дові, бо той був наче відлучений за вбивство Івана Предтечі і свій перелюбний шлюб).

Анна та Каяфа вирішили скористатися невдоволенням Ірода та несподіваним мовчанням Спасителя, щоб висловити свої звинувачення проти Нього. Між іншим, вони сказали, що Господь назвав його, Ірода, лисом, що Він давно нама­гався підірвати його династію, що хотів установити нову релі­гію і що святкував Пасху раніше за встановлений термін. Ці звинувачення вже наводилися в трибуналі Каяфи, згідно з донесеннями Юди, але були відкинуті друзями Спасителя.

Ірод, хоч і був роздратований мовчанкою Спасителя, але дотрим­увався своєї політики. Він не хотів винести при­суду над Спасителем, бо відчував якийсь містичний жах, і його совість дорікала йому за вбивство Івана Предтечі. До того ж він ненавидів первосвящеників та книжників за те, що вони не дали йому дозвіл на шлюб і позбавили його права приносити жертви через перелюб.

Але найголовніше, він не хотів засудити Того, Кого Пилат визнав невинним. Він хотів на очах у книжників та первосвящеників віддячити Пилатові увагою за його увагу до нього.

Тому він почав лаяти Спасителя, а потім сказав своїм слугам та варті (а вартувало не менше як двісті чоловік): “Заберіть цього Божевільного і вшануйте Його, як належить! Він більше божевільний, ніж злочинець”.

Спасителя вивели на велике подвір’я, де ганьбили та ображали Його. Сам Ірод з тераси якийсь час дивився на це.

Анна та Каяфа залишалися біля Нього і намагалися переконати Ірода винести вирок Спасителеві. Але Ірод від­повів так, щоб чули римські воїни: “Було б великою помил­кою з мого боку винести Йому вирок”. Цим він хотів сказати, що образив би Пилата, який із ввічливості прислав до нього, Ірода, Спасителя.

Коли первосвященики та книжники побачили, що не зможуть схилити Ірода винести вирок, вони розіслали в ту частину міста, що називалася Акра і де жило багато фарисеїв, своїх гінців, аби фарисеї прийшли до будинку Пилата і привели з собою щонайбільше людей. Вони передали фарисеям багато грошей, аби підкупити тих, хто вимагатиме смерті Ісуса!

Ще інших посланців вони направили загрожувати Божим гнівом, якщо люди не вимагатимуть смерті Того, Хто знева­жив Бога. Вони залякували людей, що, залишившись жити, Ісус приєднається до римлян, аби заснувати те царство, про яке Він говорив, і це принесе знищення єврейському наро­дові. В інших кварталах міста вони розпустили чутки, що Ірод засудив Ісуса і тепер необхідно, аби народ висловив свою волю, бо прихильники Ісуса небезпечні.

Таким чином фарисеї поширювали суперечливі і тривожні чутки, щоб схвилювати та підбурити народ. Вони давали гроші воїнам Ірода, щоб ті безжалісно били Ісуса. Вони сподівалися, що під ударами Він помре і Пилат не зможе Його помилувати.

Отож фарисеї підбурювали людей, а Всеблагого Спасителя катували та ображали брутальні, безжалісні воїни. Ірод віддав їм Ісуса як божевільного, Який відмовився від­повідати на його питання. Вони поволочили Його на подвір’я.

Якийсь воїн приніс туди величезний полотняний мішок (раніше в ньому була бавовна і вони знайшли його у воротаря). Вони зробили дірку в мішковині й зі знущаннями натягали мішок на Спасителя.

Шию Його обв’язали червоним ганчір’ям. Мішок зви­сав до землі. Негідники шарпали Його в усі боки, глузуючи кланялися Йому, плювали на Нього, били по голові за те, що Він відмовлявся відповідати на запитання їхнього царя Ірода, кидали в Нього болотом! Нарешті пхнули на землю (а це було неважко, адже Його ноги були спутані мішком, який досягав до землі), і потягли по землі так, що Свята Господня Голова билася об камінь. Знову підняли Його, щоб змусити терпіти нові образи та муки. Вони штовхали один одного, щоб як­найшвидше наблизитися до Нього.

Навколо метушня, гамір, лайка! Підкуплені фарисеями люди, скориставшись сум’яттям та занепокоєнням, били Спасителя палицями по голові.

Господь дивився на них зі співчуттям та стогнав. Він зітхав та стогнав. Вони ж знущалися з Нього, перекривляли Його стогін, а натовп вітав кожну нову образу. Ніхто не висловив найменшого співчуття!

Я бачила, як кров стікала по Його голові. Тричі я бачила, як Він падав (водночас я побачила, як плакали Ангели і лили таємничий бальзам на Його голову)! Мені було сказано, що без цієї надприродної допомоги Він би не витерпів усіх мук.

Филистим’яни в Гаазі, які катували Самсона, були не такі жорстокі, як кати Спасителя.

Первосвященики за цей час встигли піти до храму, щоб довідатися, як ідуть справи з підбуренням людей, і повернулися до Ірода, прохаючи його засудити Ісуса. Але Ірод насамперед хотів догодити Пилатові, тож знову відіслав до нього Ісуса, зодягненого в одяг ганьби.

Фарисеям та іншим ворогам Спасителя соромно було повертатися, не отримавши смертного вироку, до того, хто визнав Ісуса невинним. Для зворотної дороги до Пилата вони обрали дорогу, вдвічі довшу, бо хотіли показати Спасителя знеславленим в інших кварталах та частинах Єрусалима, а також виграти час, щоб вплинути через своїх прибічників на людей, які підбурювали їх.

Дорога, якою повели Спасителя, була нерівною, важкою. Вони весь час підбурювали проти Ісуса катів, які вели Його. Його одяг волочився по землі й заважав Йому йти. Він кілька разів падав.

Народ був не менш жорстоким та брутальним, ніж кати, які Його супроводжували.

Спаситель благав ласки у Свого Отця Небесного не померти ось тут від цих мук, витерпіти їх заради нашого визволення до кінця!

Було вже по восьмій, коли процесія пройшла цією надзвичайно довгою дорогою, знову перетнула форум і на­близилася до палацу Пилата. Людей було надзвичайно багато. Фарисеї просувалися крізь них, підбурюючи їх.

Пилат пам’ятав, як на минулорічну Пасху галилеяни повстали, і розташував навколо Преторії, форуму та палацу майже тисячу воїнів.

Пресвята Діва Марія, Марія Хелі, Марія Клеопова, Маґдалина і ще кілька інших святих жінок перебували в залі, з якої можна було бачити все, що відбувалося. Іван спочатку також був з ними.

Спаситель в одязі ганьби пройшов крізь натовп, що був підбурений проти Нього Його ворогами; люди зустріли Його образами. Посланець Ірода випередив процесію, щоб сказати Пилатові, що Ірод вдячний йому за люб’язність, бачить у цьому мудреці лише божевільного і повертає Його Пилатові, покаравши, як Він цього заслуговує.

Пилат зрадів, довідавшись, що Ірод, за його прикладом, не засудив Ісуса і виявив йому свою шану.

Відтоді вони стали друзями, хоч раніше ворогували через справу про акведук біля Сілоамської вежі.

Спасителя знову мали привести на терасу навпроти базару. І знову Його волочили мармуровими сходами. Він заплутався в Своєму довгому вбранні, впав на сходах, ударившись головою, і вони вкрилися Його святою кров’ю.

Вороги Христа, які знову стояли при вході у форум, виявили свою жорстокість. Кати ударами підвели Його на ноги.

Пилат опирався на сидіння, подібне на ложе. Біля нього стояв невеликий стіл, його оточували слуги, які в руках три­мали сувої пергаменту. Пилат підійшов до краю тераси, з якої виступав перед людьми, і сказав: “Ви привели до мене на суд Чоловіка, як спокусника, я у вашій присутності допитав Його і не побачив жодного злочину, в якому ви Його звинувачуєте.

Ірод також уважає Його невинним. Я з вами відіслав Його до Ірода, і той не ухвалив жодного вироку. Тож я звелю бичувати Його і відпущу на волю”.

Почувши це, фарисеї почали нарікати, голосно про­тестувати і ще сильніше підбурювати людей. Пилат поди­вився на них зі зневагою і запитав, чи їм недостатньо без­невинної крові, яку вони проливають з нагоди свята Пасхи?

Настала якраз та година, коли за давнім звичаєм народ, що збирався на Пасху в Єрусалимі, з’являвся до правителя з проханням звільнити на свято одного з ув’язнених. Фарисеї відіслали в прилеглі квартали своїх прихильників, щоб на­вчити людей просити не звільнення, а смертного вироку Спа­сителеві.

А Пилат думав, що народ буде вдоволений, побачивши Ісуса звільненим. Одночасно з Ним Пилат мав запропонувати для звільнення злочинця на ймення Варавва, якого люди ненавиділи. Пилат думав, що важко буде вибрати з них обох його, адже Варавва був убивцею і розпусником! Я бачила й інші його гріхи. Він чаклував і навіть розтинав вагітних жінок.

На форумі відчувалося занепокоєння. Група людей на­близилася до тераси і звернулася до Пилата: “Вияви нам шану і подаруй звільнення, яке даруєш щороку до свята Пасхи”.

Пилат очікував на такі прохання і був задоволений. Він відповів: “Справді, є такий звичай, що цього дня я звільняю вам одного ув’язненого. То кого ви хочете, аби я вам звіль­нив: Варавву чи Ісуса, Царя Юдеїв, Якого називають Пома­заником Божим?”

Пилат, завжди нерішучий, зараз, називаючи Ісуса Царем Юдейським, хотів висловити свою зневагу народові, Цар якого був настільки знехтуваний, що доводилося робити вибір між Ним та вбивцею. В той же час він так називав Ісуса ще й тому, що думав, може Він справді був Месією, очікуваним Царем Юдеїв, Помазаником Божим. Але, головне, він знав, що фарисеїв змушувала вимагати Його смерті лише заздрість.

Питання Пилата спочатку викликало якесь вагання серед людей. Лише кілька з них вигукнуло ім’я Варавви. Цієї миті правителя покликав слуга його дружини. Він залишив терасу, і слуга показав йому перстень, який він сам на­пе­редодні дав Клавдії, як запоруку дотриманого слова. “Ваша дружина нагадує вам про вашу обіцянку”, – сказав слуга.

А фарисеї та книжники в цей час знову підбурювали народ, загрожуючи йому і нав’язуючи свою волю. Слід зауважити, що їм неважко було схилити його на свій бік.

Пресвята Діва Марія, Маґдалина, інші святі жінки та Іван були в сусідньому будинку. Вони невтішно плакали. Пресвята Діва, хоч і знала, що смерть Її Сина є спасінням для людства, все одно зі сльозами та безмежною скорботою молилася за порятунок Свого Улюбленого Сина.

Як Спаситель, що добровільно втілився і погодився на Хресну смерть, витерпів усі муки, всю скорботу Невин­ного, засудженого на смерть, так і Пресвята Діва Марія ви­тер­піла всю безконечну скорботу, всю ту печаль і ті страж­дання, які мала витерпіти Мати Святого, Мати Праведника.

Святі жінки тремтіли та ридали, але все-таки надіялися. Іван час від часу покидав їх, сподіваючись дізнатися хоч щось утішне.

Пресвята Діва плакала і молилася, щоб не стався страш­ний злочин. Вона повторювала те саме, що повторював Її Син у Гетсиманському саду: “Якщо це можливо, нехай омине Мене Чаша оця!”

Вона ще надіялася – любляча Мати!

Хоч були відомі всі старання фарисеїв домогтися смер­ті Господа, Вона знала, що Пилат намагається звільнити Ув’яз­неного.

Поблизу стояв гурт людей з Капернаума. Багатьох з них Спаситель зцілив, але вони видавалися байдужими і крадь­кома кидали погляди на плачучих, закутаних у покривала жі­нок.

Пресвята Діва та й інші жінки думали, що ці люди не нададуть перевагу Варавві, а своєму Благодійникові, але вони помилилися!

Пилат повернув перстень-запоруку своїй дружині й у такий спосіб дав їй зрозуміти, що вона ще може покладатися на його обіцянку.

Потім він повернувся на терасу, знову сів на ложе біля стола, а священики зайняли свої місця. Пилат знову промовив: “Кого з цих двох ви хочете, щоб я звільнив?” – і зусебіч фо­руму почувся одностайний крик: “Не Його, а Варавву!”

Пилат додав: “А що ж мені робити з Ісусом, так званим Христом, Царем Юдейським?” – і всі одностайно вигукнули: “Розіпни Його, розіпни Його!”

Пилат запитав: “Що ж Він зробив поганого? Я не побачив нічого такого, що вартувало би Його смерті! Я зве­лю Його покарати і відпущу!” Але звідусюди почулися кри­ки: “Розіпни Його, розіпни Його!” наче буря знялася в пеклі! Первосвященики та фарисеї навісніли та шаленіли, наче ска­жені!

Пилат уже не вагався. Він звільнив Варавву, а Спасителя засудив на бичування.

Розділ 4

Поиск по сайту: