АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Знімання Господа з Хреста

Читайте также:
  1. VIII. Господарське законодавство
  2. АДВОКАТА У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ
  3. Адміністративні правопорушення у сільському господарстві. Ведення адвокатом такшґсправ.
  4. Антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно - господарського управління і контролю
  5. Благодарім Господа.
  6. Благообразний Йосиф, знявши з Хреста пречисте тіло Твоє, плащеницею чистою обвив й пахощами, покривши, у гріб новий положив.
  7. Боротьба трудящих сільського господарства проти гноблення монополій І великих землевласників у капіталістичних країнах. Аграрні програми комуністичних І робітничих партій
  8. В списке их - прямой путь и милость тем, которые Господа своего страшатся.
  9. Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності. Комерційна таємниця.
  10. Виникнення, зміна і припинення господарських зобов'язань
  11. Виробництво основних сільськогосподарських культур, тис. ц
  12. Відродження народного господарства

Щойно вляглося хвилювання в місті, як до Пилата звернулися з набридливими заявами та проханнями. Вранці синедріон ухвалив прохання до Пилата наказати перебити гомілки розіп’ятим і зняти їх з хрестів, щоб тіла не зали­шались на хрестах у суботу. Пилат виконав прохання сине­дріону і направив катів на місце страти. Тоді ж я бачила, як Йосиф з Ариматеї вирушив до Пилата. Йосифа сповістили про смерть Спасителя, і вони з Никодимом вирішили покласти Тіло Господа до нової гробниці, що була в саду, неподалік від Лобного місця, і належала Йосифові з Ариматеї.

Мені здається, я бачила Йосифа перед тим, як він мав іти до Пилата, бачила, як, за його наказом, кілька слуг чистили гробницю і готували місце для поховання за цей час. Никодим придбав плащаницю та пахощі та чекав Йосифа.

Йосиф застав Пилата в сум’ятті. Не вдаючись до жод­них пояснень, він попросив дозволу зняти з Хреста Тіло Ісуса, щоб покласти в Гріб у своєму володінні. Пилата здивувало, що такий шанований в Єрусалимі чоловік, як про ласку, просить Тіло Того, Кого він, Пилат, віддав на ганебну смерть. Прохання Йосифа нагадало йому, що він засудив безвинного, і защеміла від туги душа його. Але він приховав свої почуття і з подивом запитав: “Хіба Ісус уже помер?” – хоч щойно вирядив своїх воїнів виявити останню ласку страченим, перебивши їм гомілки. Пилат звелів покликати Авенадара. Той якраз вернувся з печер, де переховувались учні Спаси­теля. Пилат запитав його, чи справді Цар Юдейський помер. Авенадар розповів йому про смерть Спасителя, Його останні слова і останній вигук, з яким Він віддав Свою Душу Отцю Небесному! Розповів про землетрус і про те, як тріснула скеля Голготи. Пилат, здавалося, був здивований лише тим, що Ісус помер, адже розіп’яті живуть значно довше. Це все, що він сказав, хоч у душі був дуже схвильований явищами, які супроводжували смерть Спасителя. Можливо, щоб загладити свою жорстокість, він відразу ж видав Йосифові папір (наказ), в якому дозволяв видати йому Тіло Царя Юдейського, зняти з Хреста і негайно поховати.

Пилат зрадів, що була нагода вчинити наперекір старійшинам та первосвященикам, які хотіли, щоб Ісус Христос був похований ганебно серед розбійників. Він послав одного зі своїх воїнів на Голготу для виконання на­казу. Можливо, це було доручено Авенадару, бо Еммеріх бачила, що він був присутнім, коли знімали Спасителя з Хрес­та. Йосиф з Ариматеї відразу залишив палац Пилата і пішов до Никодима. Той чекав на нього в будинку якоїсь бого­боязної жінки, яка жила на головній вулиці біля того місця, де Спасителю довелося витерпіти стільки образ на початку Своєї Хресної Дороги. Никодим купив у цієї жінки багато пахощів та духмяних трав для поховання. Інші пахощі, якими вона не торгувала, а також плащаницю для поховання він купив в іншому місці. Усе це він запакував у великий згорток. Йосиф купив у крамниці прекрасну широку плащаницю з тонкої вовни, що мала шість лотків у довжину. Слуги Йосифа взяли з собою драбини, молотки, дошки, посуд з водою, мидниці, губки – все необхідне для зняття тіла з Хреста. Багато з цих предметів вони поклали на закриті ноші, подібні до тих, на яких учні Івана Хрестителя несли його тіло.

На Голготі панувала тиша, яку деколи пронизували вигуки болю та страждання. Опановані жахом люди посту­пово розійшлися. Пречиста Богоматір, улюблений учень, Марія Маґдалина, Марія Клеопова та Саломея продовжували стояти біля Хреста. Вони плакали. Голови та плечі мали загор­нені покривалами. Кілька воїнів сиділо на землі, поклавши біля себе списи, і перемовлялись з друзями, що стояли неподалік. Кассій на коні переїжджав з місця на місце. Хмари вкрили небо, скорбота заполонила всю природу. В цей час на Голготу прийшло шість катів з драбинами, факелами, мотуз­ками, важкими залізними трикутними палицями для роз­дроблення ніг розіп’ятим.

Коли кати підійшли до Хреста, друзі Спасителя відійшли вбік. Пресвята Богоматір тремтіла, боячись ще й наруги над Тілом Її Божественного Сина. І, здавалось, Її побоювання не були марними. Підійшовши до Хреста і піднявшись до Тіла Господа, кати засумніва­лися, що Він дійсно помер, але, помацавши Тіло, переконались, що Воно вже захололо. Зваживши на прохання Божої Матері, Іван підійшов до них і сказав кілька слів, після чого вони відійшли від Хреста. Потім приставили драбини до хрестів розбій­ників. З обох боків два кати трикутними палицями перебили розбійникам руки вище та нижче ліктів. Третій кат у той час перебив їм ноги вище та нижче колін. Дісмас страшенно кричав. І, щоб припинити це, кати тричі сильно вдарили його по голові. Дісмас, застогнавши, відразу ж помер і був пер­шим, хто побачив свого Визволителя на тому світі! Потім кати обрізали мотузки, що утримували тіла розбійників, щоб ті впали на землю. Вони потягли їхні тіла в долину між Гол­готою та міською стіною, де й поховали.

Здавалося, кати сумнівались у смерті Христа. Друзі Спасителя – свідки того, що відбувалось, жахнулись від думки, що вони повернуться до Його Хреста. Але раптом на Кассія найшло якесь священне натхнення. Він завжди відрізнявся особливою жвавістю та енергією, товариші ж часто глузували з нього, бо він мав поганий зір та був косо­оким. Кассій бачив нелюдську жорстокість катів, бачив скорботу святих жінок. І його душу осяяла думка вчинити щось надзвичайне. Саме цей учинок мав бути здійсненням пророцтва. Кассій висунув свій спис (він складався з кількох частин), закріпив вістря і скерував свого коня у вузький простір перед Хрестом Спасителя.

Я бачила, як йому довелося обережно тримати коня біля самої прірви, що утворилась під час землетрусу, Кассій стояв справа від Хреста Спасителя, між Його Хрестом і хрестом розбійника. Він устромив свій спис з такою силою в правий бік Христа, що його вістря ввійшло в Серце Спасителя. Коли Кассій витягнув спис з рани, з неї ринули кров та вода і змочили його обличчя, наче струменем благодатного спасіння! Вражений раптовим та несподіваним осяянням згори, Кассій зіскочив зі свого коня і, б’ючи себе в груди, голосно визнав свою віру в Спасителя. Пресвята Богоматір та святі жінки, які безперервно дивились на Тіло Господа, із занепокоєнням слідкували за рухами римського легіонера. Коли спис пронизав Святе Тіло і Найсвятіше Серце Спасителя, жінки вигуками скорботи кинулись до Хреста! Пресвята Діва Марія впала на руки Своїх подруг, наче залізо пронизало Її Серце! Кассій навколішки голосно прославляв Ім’я Господнє і дякував Богові за двічі отриману ласку та благодать, адже його тілесні очі зцілились одночасно з очима його душі.

Кров Спасителя, стікаючи по Хресту, заповнювала заглиблення в скелі. Пресвята Богоматір, святі жінки та Кассій, глибоко схвильовані, з розчуленням та благоговінням збирали дорогоцінну Кров у посудини, а також збирали пеленами цю Кров до останньої краплі!

Кассій зовсім змінився. Його очі вже не косили, зір зміцнів, ще дивовижніші зміни сталися в його душі! Він став іншою людиною – скромним та простим.

Кассій при хрещенні отримав ім’я Лонгин і пропо­відував Євангеліє як диякон. Він завжди носив з собою пелену з кількома краплями засохлої дорогоцінної Крові Спасителя. Цю реліквію знайшли в його могилі в іта­лійсь­кому місті – здається, в Мантуї.

Воїни, що були свідками чуда, яке сталося з Кассієм, кинулись на коліна, б’ючи себе в груди і визнаючи Ім’я Господнє. Кров та вода продовжували стікати з відкритої Рани вздовж Хреста в заглиблення скелі. Пресвята Діва Марія і Марія Маґдалина, збираючи дорогоцінну Кров Спасителя, плакали. Кати отримали від Пилата наказ не чіпати Тіло Спасителя, яке віддали Йосифові з Ариматеї, і пішли геть. Усе це відбувалось біля четвертої години дня.

У цей час Йосиф Ариматейський та Никодим готу­вались до поховання Спасителя. Святі жінки дізнались від слуг Йосифа Ариматейського, які наводили лад у гробниці, що Пилат дозволив зняти і взяти Тіло Господа та покласти Його в нову гробницю, де ще ніхто не був похований. Вони пішли на Сіонську гору, щоб трохи відпочити і взяти все не­об­хідне для поховання.

Пресвята Богоматір мала невеличке приміщення в прибудовах Сіонської Світлиці. Святі жінки увійшли в місто не через найближчу, а через південну браму, що вела до Вифлеєма. Найближча брама була зачинена й на вимогу фари­сеїв, які боялись заворушень, охоронялась воїнами.

Коли біля Хреста не залишилось нікого, окрім воїнів, я побачила п’ятьох чоловіків, що прийшли з Витанії долиною. Вони підійшли до місця страти і дивились на Хрест Спасителя кілька хвилин. Потім зникли. Мені здається, що це були учні Спасителя.

Тричі я бачила Никодима та Йосифа з Ариматеї непо­далік від Хреста. Вони розмовляли і були стурбованими. Вперше я побачила їх, коли жорстоко розпинали Спасителя. Вони підходили до воїнів і хотіли у них купити вбрання Господа. Вдруге – коли вони підійшли подивитись, чи люди розходяться з місця страти, а потім пішли разом до гробниці, щоб приготувати її. Потім вони знову повернулись до Хреста й оглянули все навколо, мовби прикидаючи, що треба приготувати.

Після цього вони повернулись до міста, взявши на себе всі турботи про поховання, а їхні слуги приносили все необхідне для цього. Я побачила дві драбини, щоб зняти з Хреста Тіло Сина Людського. Ці драбини були в стайні біля величезного будинку Никодима. Вони були зроблені з міцних жердин, в які були вмонтовані, як щаблі, дуже міцні кавалки дерева. На цих драбинах я бачила гаки, які за бажанням можна було піднімати чи опускати. Цими гаками прикріпляли драбини, а також на них підвішували потрібні для роботи інструменти.

Слуги Никодима та Йосифа Ариматейського принесли на ношах посудини, мидниці, губки та різні інструменти. В закритому ліхтарі у них був також вогонь. Слуги пішли попереду своїх господарів і прийшли на Голготу через іншу браму (здається, Вифлеємську). Коли вони приходили повз той будинок, де перебували Пресвята Богоматір, апостол Іван та святі жінки, ті приєднались до слуг, але йшли за ними на деякій віддалі.

Святих жінок було п’ятеро, декотрі під покривалами несли згортки з полотнищами та пеленами. Єрусалимські жінки, коли їм доводилось виходити ввечері чи здійснювати якийсь релігійний обряд, замотува­лись у дуже довге та широке покривало. Це покривало тягнулося від однієї руки до іншої, а потім накривало всю голову. Так виглядало їхнє жалобне вбрання. Никодим та Йосиф з Ариматеї також були в жалобному одязі: рукави, картузи і широкі пояси були чорними, їхні плащі, що покривали голови, були темними, довгими і широкими. Всі предмети, які вони несли, були заховані під плащами.

Глибока тиша панувала на вулицях. Страх змушував мешканців залишатись у своїх будинках. Більшість благали Бога простити їм їхню лють та жорстокість. Лише декотрі споживали пасху.

Коли Никодим та Йосиф Ариматейський підійшли до брами – вона була зачинена: прилеглі до неї вулиці та стіни охоронялись воїнами. Це були воїни, які на вимогу фарисеїв з’явилися тут біля другої години для попередження бунту. Йосиф показав їм папір з дозволом від Пилата, і вони зробили чергову спробу відчинити браму, але безрезультатно. Вони думали, що під час землетрусу земля піднялася і настільки притиснула браму, що їм не вдасться відчинити. Кати, що повертались з місця страти після того, як перебили гомілки двом розбійникам, змушені були завернути та пройти через іншу браму. Але коли Никодим та Йосиф спробували відчинити браму, вона легко піддалася – на велике здивування присутніх!

Небо було ще темним та захмареним, коли вони прийшли на Голготу, де вже були слуги та святі жінки, які плакали, сидячи на землі біля підніжжя Хреста. Тут вони побачили й Касія, і ще кількох воїнів, які навернулись до Бога і тримались на віддалі з пошани до святині. Йосиф Ариматейський та Никодим розповіли Пресвятій Марії про все, що вони залагодили у Великій Раді синедріону і як їм вдалося оберегти Тіло Ісуса від ганебного поховання. Від святих жінок вони дізнались, як було важко перешкодити катам перебити Йому гомілки. І ось, незважаючи на злу людську волю, жодна кістка Спасителя не була переламана, згідно з пророцтвом Святого Письма! Святі жінки розповіли, як Кассій пробив своїм списом Серце Господа! В цей час прийшов Авенадар, і всі вони з почуттям глибокого благо­говіння та великої скорботи приступили до останнього зобо­в’язання тієї любові, яку вони ще могли виявити своєму Учителю та Визволителю роду людського. Пресвята Бого­матір та Марія Маґдалина сиділи біля підніжжя Хреста спра­ва, між Хрестом Спасителя та хрестом Дісмаса. Решта жінок готували пахощі, полотна, воду, чаші, губки. Кассій при­сунувся до Авенадара і розповів йому про подвійне чудо, що трапилось з ним. Усі свідки цієї великої драми були зво­рушені та вражені, але почуття, що наповнювали їхні душі, не виливалось у слова. Сповнені любові, вони мовчали. Лише зрідка якесь слово чи зітхання глибокого душевного болю переривали їхні приготування. Особливо важко було Маґдалині: здавалось, вона не бачила і не відчувала нічого, що діялось навколо неї! Никодим та Йосиф з Ариматеї приставили драбини ззаду Хреста і вилізли на них, тримаючи велике полотно, до якого в трьох місцях були прив’язані широкі ремені. Вони прив’язали Тіло Спасителя до стовбура Хреста біля рамен та під коліньми і прикріпили руки Спасителя до перекладин Хреста. Потім вони почали бити по цвяхах, щоб ті вийшли з деревини. Рани на руках були широкими, ремені, які підтримували руки, не давали їм налягати на цвяхи. Удари молотка недовго розхитували Святе Тіло Господа.

Йосиф витягнув цвях з лівої руки і повільно опустив руку вздовж Тіла з перев’язом. Те саме зробив Никодим з правою рукою: дбайливо та обережно він випростав голову Господа, схилену на ліве плече, прикріпив до Хреста, потім витягнув цвях з правої руки й обережно опустив її вздовж Тіла. В цей час Авенадар не без зусиль витягнув великий цвях, що пробив обидві ноги Небесного Учителя. Кассій бла­гоговійно підняв усі три цвяхи з землі і передав їх Пресвятій Діві Марії. Потім Йосиф та Никодим приставили драбини спереду Хреста, майже поряд з Тілом Господа, і відв’язали дві інші перев’язки (ремені). Пресвяте Тіло Господа, вже не підтримуване, відділилось від Хреста і Його повільно спустили до Авенадара, який стояв на ослоні й прийняв Тіло в свої руки нижче колін, тоді як Йосиф та Никодим, тримаючи в своїх обіймах Найсвятіше Тіло, як підтримують пора­неного друга, боячись завдати Йому нових страждань, тур­ботливо та повільно спускались по щаблях драбини. Так зняли Тіло Господа з Хреста.

Йосиф Ариматейський та Никодим зробили все, щоб не завдати Священному Тілу Спасителя нової шкоди. В їхніх діях була любов та благоговіння, які вони відчували до Найсвятішого зі святих за Його життя. Тож під час кожного зайвого руху, коли знімали Тіло Господа з Хреста, вони про­стягали до Неба руки зі стогоном та плачем. Усі присутні дивились на Хрест. По-різному вони виявляли свою скорботу та любов до Нього! Усі мовчали. Навіть слуги, охоплені під­свідомим благоговінням, розмовляли пошепки і лише тоді, коли це було вкрай необхідно.

Удари молотка розривали Серце Богоматері, Марії Маґдалини і всіх люблячих та присутніх під час розп’яття Спасителя. Їм здавалося, що вони знову чують жалібний стогін безвинної Божественної Жертви. Але Його вуста вже не відкривались. Його мовчання свідчило, що Його вже немає з ними, і пронизувало їхня серця скорботою. Йосиф та Никодим загорнули Його Найсвятіше Тіло від колін до стегон у пелену й опустили в розпростерті обійми Пресвятої Діви Марії, яка прийняла Його зі скорботою та великою любов’ю. Пресвята Богородиця сиділа на покривалі, розсте­леному на землі, Її плечі злегка спирались на подушку, яку зробили зі згорнутих плащів, щоб Її втомлене страж­даннями тіло хоч трохи відпочило і підкріпилось, коли Вона буде зайнята останніми скорботними турботами про Тіло Свого Сина. Голова Спасителя лежала на Її колінах, Тіло Його було розпростерте на пелені, яку розстелили для цього.

Хто може описати Любов та Скорботу, що сповнювали Серце Пречистої?! Вона тримала на руках Свого улюбленого Божественного Сина, якому протягом багатьох довгих годин Його мук не могла виявити Свою Любов. З надзвичайним сумом Вона розглядала Рани Його Найсвятішого Тіла і не могла відірвати очей від улюбленого Сина. Вона дивилася на Його страшні Рани, поцілунками вкривала Його закри­вавлені щоки, а Марія Маґдалина не відривала вуст від ніг Спасителя.

Чоловіки пішли на південно-західну частину Голготи, в невелике заглиблення в скелі, де мали намащувати Тіло пахощами і приготувати все необхідне для цього. Кассій і воїни, що навернулись до Господа, поводили себе шаноб­ливо і трималися на віддалі в благоговійній мовчанці. Воїни, які не навернулись на поклик благодаті, повернулись до міста; а ті, що залишились, організували варту навколо Спасителя, щоб не було безладу, коли Його востаннє вшановуватимуть ті, хто зі співчуттям та упокоренням пропонували свої по­слуги, коли треба було чоловічих рук. Святі жінки не зали­шились без діла. Вони передавали Пресвятій Богородиці необхідні предмети: посудини, губки, пелени, пахощі. Коли їхні послуги були вже непотрібними, вони мовчки та шанобливо стояли неподалік від Хреста. Серед них я впізнала Марію Клеопову, Саломею, Вероніку, Марію Хелі. Маґ­далина не могла себе змусити хоч на мить відійти від Тіла Спасителя. Апостол Іван не відходив від Пречистої Діви Марії. Він був наче посередником між чоловіками та жін­ками: ходив від одних до інших, робив і тут, і там різні по­слуги. Жінки приготували все необхідне. Вони мали з собою міхи з водою, яку виливали, натискаючи на нижню частину. Неподалік розклали вогнище, щоб нагріти ту воду й обмити Тіло Спасителя. Жінки передавали Пресвятій Богородиці та Маґдалині посудини з водою, а потім витискали в мидниці губки, якими користувались. У Своїх стражданнях Богоматір зберігала шляхетну мужність.

1830 року в Страсну П’ятницю сестра Еммеріх пере­повідала свої видіння. Вона змальовувала зняття Спасителя з Хреста. І раптом втратила свідомість. Отямившись, промовила: “Коли я дивилась на Пречисте Тіло Господа, яке лежало на руках Пресвятої Діви Марії, я сказала собі: “Боже Мій, яка мужність! Вона повністю володіє Собою, навіть не втрачає свідомості!” І тут же мій провідник (мабуть, Ан­гел-хоронитель) дорікнув мені, що я дивувалась і спосте­рігала, а не співчувала Їй: “Відчуй те, що Вона відчуває!” І відразу жахливий біль, наче меч, пронизав моє серце з обох боків! Я думала, що помираю. Ще довго після цього сестра Еммеріх відчувала цей нестерпний біль скорботи.

Матір Господа не могла дозволити, щоб Тіло Її Улюб­леного Сина поховали з брудом та кров’ю. Вона перемогла Свої жахливі страждання з дивною силою і з надзвичайною любов’ю почала обмивати Його незліченні Рани. З надзви­чайною обережністю Вона зняла терновий вінок з Голови Спасителя, розрізавши його ззаду – боялась, щоб терня, застромлене в Голову Господа, не роз’ятрило присохлих Ран. Тому Богоматір ретельно витягнула одну за одною колючки. Вінок зняли і поклали біля цвяхів. За допомогою круглих обценьків Богоматір витягнула залишки колючок з Голови Спасителя. (Ці щипці нагадували Еммеріх знаряддя, яке мала Юдит, коли вбивала Олоферна). З сумом Вона показувала їх Своїм друзям, які поклали їх поряд з вінком. Деякі з цих ко­лючок зберігалися в Церкві, як реліквії. Вкрите Ранами, закривавлене Обличчя Спасителя неможливо було впізнати. І волосся, і борода – все злиплося від Крові.

Спочатку Пресвята Діва обмила Обличчя та Голову Спасителя: змоченими губками Вона знімала Кров, що склеїла Його волосся. Намотаним на пальці полотном Вона вибрала Кров, що заповнила Рани на Голові, очах, ніздрях та вухах. Потім обмила напіввідкриті вуста Спасителя, Його язик, губи та зуби. Пресвята Богородиця розділила на три частини рештки волосся, що залишилося на Голові Спаси­теля: по одному пасмові спадало з боків, третє було ззаду.

Матір Божа розібрала волосся на скронях і заховала його за вуха. Голова Спасителя була обмита. Пресвята Богородиця поцілувала Його Святі щоки і накрила Його Обличчя полотном. Вона почала обмивати Його плечі, груди, спину, руки – геть пошматовані. Пресвята Діва бачила, як жахливо спотворила все Тіло Її Улюбленого Божественного Сина лють та жорстокість катів. Усі кістки грудей були поламані. Праве плече, на якому Спаситель ніс Хрест, було суцільною Раною. Уся верхня частина Тіла була вкрита жахли­вими рубцями від мотузок та ударів бичів. Зліва на грудях була невелика Ранка від вістря списа, що пройшло наскрізь. На правому боці була широка Рана від удару списа, що про­низав Серце Господа наскрізь (з одного боку на другий). Пре­свята Богородиця обмила всі ці Рани. Маґдалина навколішках допомагала їй, постійно припадаючи до ніг Спасителя, об­миваючи їх слізьми і обтираючи своїм во­лоссям.

Голова Спасителя, Його груди, плечі та руки були вже обмиті. Пресвяте Тіло Спасителя було смертельно блідим, і в місцях ударів покрите синцями і червоними плямами там, де була здерта шкіра. Воно й досі спочивало на руках Бо­гоматері, яка покривала обмиту частину Тіла великою пеленою і приступала до обмащування Священного Тіла. Святі жінки тримали перед Нею невелику посудину, з якої Богоматір двома пальцями правої руки брала дорогоцінне миро і змащувала ним Рани Спасителя. Божа Матір змастила Його волосся. Я бачила, як Вона Своєю лівою рукою взяла одну за другою Його руки і з благоговінням цілувала їх! Цей же бальзам Богоматір уклала в широкі Рани рук, вуха, ніздрі, Рану в боці. Марія Маґдалина змастила ноги Спасителя, а потім ще довго зрошувала їх Своїми слізьми і не могла відірвати їх від Своїх вуст. Воду, якою обмивали, не вилили, а витиснули губками в міхи, де її ретельно зберігали. Криниця, в якій брали воду, була неподалік – виднілася з саду Йосифа Ариматейського.

Після того, як Пресвята Богоматір поклала бальзам на всі Рани Свого Божественного Сина, Вона спеленала стрічками Його Голову, і, перш ніж накрити її, прикрила Його очі Своєю рукою. Закрила і вуста Його. Відтак ще довго Пресвята Діва тримала Святе Тіло в Своїх обіймах і плачучи припадала Своїм обличчям до Обличчя Господа! Маґдалина продовжувала цілувати ноги та ступні Христа.

Розділ З


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)