Приклади поліфагії

Словник біологічних термінів до теми «Еволюційна теорія»

ДИВЕРГЕНЦІЯ (лат. divergere - виявляти розходження). У біології цим терміном позначають розходження ознак організмів у процесі еволюції, що зумовлено штучним або природним добором.
Термін "Дивергенція" впровадив Ч. Дарвін (Darvin Ch., 1877).

Неокатастрофізм - це ряд гіпотез, згідно з якими, важливу роль в еволюції грають катастрофи планетного масштабу

Адаптивная реакция организма - в биологии - процесс приспособления организма и его функций к меняющимся условиям среды. Адаптивная реакция организма определяется врожденной и приобретенной приспособительными реакциями организмов на клеточном, Органном, системном и организменном уровнях.

Поліфагія — використання тваринами (поліфагами) різноманітної рослинної та тваринної їжі.

Поліфагія зазвичай пов'язана з певними анатомічними, фізіологічними та біохімічними адаптаціями травної системи (склад травних ферментів у поліфагів значно ширший, ніж у стенофагів). Крайній ступінь поліфагії — еврифагія. Біологічна перевага поліфагії у тому, що вона забезпечує існування тварин у помірних та високих широтах з нестійкими запасами окремих видів кормів. Поліфагія поширена у біоценозах з бідним видовим складом. Слабкий бік поліфагії − менш ефективне використання окремих видів їжі. Поліфагія може переходити у стенофагію (монофагію) при адаптації тварин до одного або декількох видів їжі.

Приклади поліфагії

Руді лісові мурашки (Formica rufa) поїдають сотні видів комах та інших безхребетних тварин, а також деякі рослини. Гусінь лучного метелика (Pyrausta sticticalis) живиться приблизно на 160 видах рослин. Поліфагами є жаби, ящірки, мало спеціалізовані хижаки − канюки, шуліки тощо

Генетичний дрейф, дрейф генів або алельний дрейф — зміна відносної частоти, з якою певний варіант гену (алель) знаходиться в популяції, що є наслідком того, що алелі у нащадків є випадковим набором алелей батьків та через вплив випадковості на виживання та розмноження. Через генетичний дрейф варіації гену можуть повністю зникнути, зменшуючи таким чином генетичну розмаїтність.

Стабілізуючий добір — знешкодження мутацій шляхом добору, удосконалення генотипу при сталому фенотипі та утворення резерву знешкоджених мутацій. Стабілізуючий добір відбувається при сталих умовах навколишнього середовища. Результатом стабілізуючого добору є домінування організмів із середньою нормою реакції, що характерна для виду організму.

Рушійний добір — розкриття резерву знешкоджених мутацій, добір знешкоджених мутацій, формування нових генотипу та фенотипу — формується нова норма реакції. Рушійний добір відбувається в умовах середовища, які повільно змінюються у певному напрямку. Його результатом є виникнення нових генотипу та фенотипу, які найбільш відповідають умовам середовища, які повільно змінюються.

Дизруптивний добір — розкриття резерву знешкоджених мутацій та їх добір для формування крайньої норми реакції — виникнення поліморфізму. Результатом дизруптивного добору є виживання організмів із крайньою нормою реакції, яка найбільше відповідає умовам навколишнього середовища.

Креаціонізм (англ. creationism) — віра в те, що світ, людина та різні форми життя на Землі створені вищою, надприродною силою. Креаціонізм не є цілісною доктриною — існує багато різновидів креаціонізму з різними уявленнями про час акту творіння та різним ставленням до сучасних наукових поглядів на біологічну та геологічну еволюцію.

Філогене́з (грец. φϋλον — рід, плем'я і γεννάω — породжую) — історичний розвиток як окремих видів і систематичних груп організмів, так і органічного світу в цілому. Філогенез взаємозв'язаний з онтогенезом.

Філогенез — послідовність подій еволюційного розвитку виду або таксономічної групи організмів. Вивчає філогенез і класифікує організми на його основі філогенетика.

Аналогія в біології — зовнішня подібність організмів різних систематичних груп, а також органів або їхніх частин, що походять з різних вихідних зачатків і мають неоднакову будову. А. зумовлюється пристосуванням організмів до життя в подібних умовах або виконанням органами однакової функції. Такі відмінні за походженням, але подібні за виконуваною функцією органи наз, аналогічними. Прикладами А. є крила птахів, що розвиваються з особливого зачатка і мають скелет, і крила метелика, що розвиваються зі складки зовн. покривів тіла; колючки глоду — видозмінені стебла і колючки барбарису — видозмінені листки.

Мікроеволю́ція — сукупність еволюційних процесів, які відбуваються в популяціях одного виду.

Згідно із синтетичною теорією еволюції, природний добір спрямовує різні елементарні зміни фенотипів, що виникли внаслідок мутацій, у бік формування пристосувань організмів до змін умов довкілля. В цьому і полягає творча роль природного добору. Тому його часто називають рушійною силою еволюції.

Дегенерація, катаморфоз (в еволюції) — морфофізіологічний регрес, значне спрощення організації, пов'язане зі зникненням цілих систем, органів і функцій. Дегенерація може бути пов'язаною зокрема із переходом до паразитичного або сидячого способу життя.

Біологічний прогрес — переважання народжуваності в популяціях над смертністю в них (високий потенціал виживання). Характеризується зростанням чисельності особин, розширенням площі проживання, підвищенням внутрішньовидової мінливості. Результат успіху виду в боротьбі за існування.

Біологічний регрес — це зниження рівня пристосованості до умов, зменшення чисельності виду і площі видового ареалу.

Ароморфоз (морфофізіологічний прогрес) — один із шляхів біологічного прогресу, що полягає у значному ускладненні будови організмів та підвищенні загального рівня їхньої організації. Термін запропонований Олексієм Сєверцовим.

Прикладом ароморфозу може бути підвищення рівня організації ссавців у порівнянні з рептиліями: наприклад поява чотирикамерного серця, збільшення функціональних можливостей мозку, розвиток потових залоз і їх похідних та інших прогресивних рис. Інший приклад — утворення квітки у покритонасінних призвело до розвитку запилення за участі комах тощо.

Ароморфоз дає змогу розширити свої адаптаційні можливості за допомогою ідіоадаптацій.

Атаві́зм (лат. atavus — предок) — поява у окремих організмів якогось виду ознак, які існували у віддалених предків, але були втрачені в процесі еволюціі.

Приклади атавізмів: трьохпалість у сучасних коней, розвиток додаткових пар молочних залоз (полімастія), хвоста, волосяного покриву на всьому тілі (гіпертрихоз) у людини. Виникнення атавізму в онтогенезі особини пояснюється тим, що гени (і морфогенетичні системи), що відповідають за цю ознаку, зберігаються в еволюції цього виду, але їхня дія при нормальному розвитку блокується іншими генами — репресорами. Через багато поколінь в онтогенезі окремих особин через різні причини блокуюча дія може бути знята і ознака знову проявляється. Інколи атавізм виникає при регенерації втрачених особиною органів. Також може спостерігатися при ретардації — затримці онтогенетичного розвитку якої-небудь ознаки на ранніх стадіях.

Рудименти, рудиментарні органи (від лат. rudimentum — зачаток, першооснова) — органи, недорозвинені чи спрощені у певних видів порівняно з подібними утворами предкових форм у наслідок втрати своїх функцій протягом філогенезу (еволюційного розвитку виду). Іноді рудиментарні органи здатні виконувати якусь допоміжну функцію, в деяких випадках розвиваються повністю (атавізми). Рудиментарними є, наприклад, очі в деяких печерних і риючих тварин (протеїв, кротів), задні кінцівки в жовтопуза, хвостові хребці, волосяний покрив тулуба, вушні м'язи у людини.

Толерантність — екологічна пластичність. Здатність організмів витримувати відхилення чинників середовища від оптимальних для них. Здатність організму переносити несприятливий вплив того або іншого фактора середовища.

Модифікаційна мінливість — зміни у фенотипі організму, що у більшості випадків носять пристосувальний характер та утворюються внаслідок взаємодії генотипу із навколишнім середовищем. Зміни в організмі, або модифікації, не успадковуються. У цілому поняття «модифікаційна мінливість» відповідає поняттю «визначена мінливість», яке ввів Чарльз Роберт Дарвін.

Поліплоїдія (дав.-гр. πολύς — багаточиселтний, πλοῦς — спроба, εἶδος — вид) — геномна мутація, при якій відбувається кратне збільшення кількості хромосом у клітинах тваринних і рослинних організмів. Виникає внаслідок поділу хромосом, що не супроводиться поділом клітини; злиття соматичних клітин або їхніх ядер; утворення гамет чи спор з нередукованим числом хромосом внаслідок аномалії мейозу. Це спричинюється впливом на клітину, що ділиться, високої або низької температри, іонізуючого випромінювання, хімічних речовин, що перешкоджають правильному розходженню хромосом тощо. До таких речовин належать алкалоїд рослинного походження колхіцин, аценафтен, закис азоту та інші. Поліплоїдія в природі виникає спонтанно, а також може бути спричинена штучно. Кратне збільшення в організмі кількості однакових наборів хромосом називається автополіплоїдією. Збільшення в клітині числа хромосомних наборів в три, чотири або більше разів порівняно з гаплоїдними клітинами приводить до появи триплоїдних, тетраплоїдних тощо клітин, з яких розвиваються відповідні організми або в цілому поліплоїди. Поліплоїдія дуже поширена у рослин (30% всіх квіткових рослин — поліплоїди); у тварин спостерігається рідко (у деяких комах, земноводних, червів), переважно у видів, яким властивий партеногенетичний спосіб розмноження. Багато родів рослин складаються з видів, що мають поліплоїдні ряди — наприклад злакові, пасльонові, розоцвіті та інші. Не зустрічається поліплоїдія у хвойних рослин і грибів, зрідка має місце у мохів і папоротеподібних. Поліплоїдія має велике значення в еволюції, наприклад видоутворенні, та селекції рослин, зокрема поліплоїдні організми триваліше зберігають гетерозис.

Біогеоценоз — це угрупування різних видів мікроорганізмів, рослин, тварин, які заселяють певні місця проживання, та які стійко підтримують біогенний кругообіг речовин. Підтримка кругообігу в конкретних географічних умовах є основною функцією біогеоценозу.

Ізоляція (в генетиці популяцій) — це процес виникнення будь-яких бар'єрів, що порушують вільне схрещування та потік генів. Ізоляція є елементарним еволюційним фактором, який діє на мікроеволюційному рівні та приводить до видоутворення. Перейти до: навігація, пошук

Генофонд — поняття з популяційної генетики, що описує сукупність всіх генних варіацій (алелей) певної популяції. Популяція володіє всіма своїми алелями для оптимального пристосування до умов навколишнього середовища

Онтогене́з (від грец. οντογένεση: ον — буття й γένηση — походження, народження) — індивідуальний розвиток організму з моменту утворення зиготи до природної смерті.

У багатоклітинних тварин в складі онтогенезу прийнято розрізняти фази ембріонального (під покровом яйцевих оболочок) і постембріонального (за межами яйця) розвитку, а у живонароджених тварин пренатальний (до народження) і постнатальний (після народження) онтогенез.

Боротьба́ за існува́ння — явище, яке має місце в природі серед рослин і тварин й відіграє значну роль в процесі розвитку органічного світу. Поняття боротьба за існування, запроваджене в біологічну науку Чарльзом Дарвіном, є складовою частиною його еволюційного вчення і трактується ним досить широко — як боротьба між особинами різних видів чи одного виду, а також як боротьба рослин і тварин з несприятливими для них фізико-хімічними умовами життя (низькі чи дуже високі температури, недостача або надлишок вологи, велика засоленість, сильні вітри тощо). ваються в зародковому мішку насінневих рослин.

Поліморфізм (від грец. poly — «багато» і morph — «форма», інколи вживається термін «морфізм») — дискретна варіація первної характеристики в межах єдиної популяції (зазвичай тварин), тобто групи організмів, що знаходяться в тій же самій місцевості та можуть схрещуватися^[1][2]. Дискретні групи, що виникають, називаються морфами. Термін може посилатися як на видимі риси (наприклад, відмінності між мурахами різних каст), так і на риси, що можуть бути виявлені тільки в лабораторних дослідженнях — приховані морфи (наприклад, групи крові). Аналогічно цьому терміну для рослин та мікроорганізмів використовується термін «плеоморфізм».

Біом — термін в екології, яким позначають велике регіональне угрупування рослинних та тваринних співтовариств, адаптованих до регіональних фізичних особливостей оточуючого середовища, клімату та ландшафту. Біом складається із угруповань в довготривало стабільному стані, а також всіх асоційованих з ними перехідних, ушкоджених та деградованих флори, фауни та ґрунтів; але найчастіше може бути ідентифікований за типом флористичного клімактеричного співтовариства.

Важливою характеристикою біому є біорізноманіття, особливо різноманітність фауни та субдомінантних форм рослин, що є функцією від абіотичних факторів; також важливим кількісним індикатором, що характеризує біом, є продукування біомаси домінантною рослинністю. Біорізноманіття має тенденцію до збільшення при збільшенні загальної біопродуктивності, вологості та температури.Основними типами біомів є суходольні та водні.

Біоми, окрім загальної функціональної класифікації, можуть мати також і місцеві назви. Наприклад, трав'янисті або чагарникові біоми помірного поясу мають назву степ в Азії та східній Європі, саванна або вельд в південній та східній Африці, прерія в Північній Америці, пампа в Південній Америці, аутбек або скреб в Австралії. В деяких випадках біом як такий (а не окремі види) є об'єктом охорони, особливо в рамках національних програм збереження біорізноманіття.

Макроеволюція у біології — процес еволюції на рівні утворення нових біологічних видів та вищих таксонів (одиниць): родів, родин і аж до царств, на відміну від мікроеволюції, яка відбувається у межах виду чи популяції.

В еволюційній теорії макроеволюція стає результатом поступового накопичення мікроеволюційних змін, однак у багатьох напрямках креаціонізму визнається тільки мікроеволюція, а можливість макроеволюції заперечується.

В природі реально існують лише види. Надвидові категорії ввела людина на підставі ступеня споріднених видів. Тому: окремих механізмів макроеволюції не існує. Різноманітність видів виникає внаслідок пристосувань їхніх предків до різних умов довкілля. Це явище називається адаптивною радіацією, що відбувається у формі дивергенції — явище розходження ознак у нащадків як наслідок пристосувань особин предкового виду до різних умов довкілля.

Загальна схема біологічного прогресу (за Сєверцовим): ароморфози (a) зображені як переходи на вищий рівень (R, O), ідіоадаптації (b) — у вигляді відгалужень на одному рівні (окремий випадок спеціалізація (s)), загальна дегенерація — як перехід на нижчий рівень (P)

Ідіоадаптація — один із шляхів досягнення біологічного прогресу, що супроводжується певними змінами в будові організмів, не порушуючи загального рівня їхньої організації, є пристосуванням до конкретних умов існування. Термін запропонований Олексієм Сєверцовим. Спеціалізацію Сєверцов розглядав як окремий випадок ідіоадаптації.

Прикладами ідіоадаптації у тварин можуть служити особливості будови кінцівок (наприклад, у крота, копитних, ластоногих), особливості дзьоба (у хижих птахів, куликів, папуг), пристосування придонних риб (у скатів, камбалових), захисне забарвлення комах тощо. Прикладами ідіоадаптації у рослин можуть бути різноманітні пристосування до запилення, поширення плодів і насіння тощо.

Епігенетичний код — за однією з гіпотез, визначаючий код кожної еукаріотичної клітини, який складається з специфічної епігенетичної модифікації в кожній клітині. Він складається з модифікацій гістону, що характеризується гістоновим кодом та додатковими епігенетичними модифікаціями, зокрема метилюванням ДНК. Основою для епігенетичного коду є система генетичного коду клітини. Допоки у індивіда генетичний код однаковий в усіх клітинах, епігенетичний код залишаеється специфічним у тканинах та клітинах. «Генетичний код це — піаніно, а епігенетичной код це — мелодія». Щоб глибше зрозумiти основи гiстонового коду, яке поєднує у себе метилювання, ацетилювання та убіткітинювання гістонових бiлкiв, треба розумiти механiзми цих процесiв. Модифiкацiї гiстонiв мають велике значення в процессах транскрипцiї генiв та у регулюванні сплайсингу мРНК.

Епігенетика — наука, що вивчає спадкові зміни в фенотипі (зовнішньому вигляді) або в експресії генів, що викликані іншими механізмами, ніж зміни послідовності нуклеотидів ДНК. Такі зміни можуть залишатися видимими протягом декількох клітинних поколінь чи навіть кількох поколінь живих організмів. Зміни в послідовності ДНК не відбуваються, але замість цього інші генетичні фактори змушують гени вести себе по-іншому. Кращим прикладом епігенетиних змін для еукаріот є процес диференціації клітин. Протягом морфогенезу тотипотентні стовбурові клітини стають плюрипотентними клітинними лініями ембріону, які в свою чергу стають повністю диференційованими клітинами. Іншими словами, одна запліднена яйцеклітина — зигота, ділиться і диференціюється в різні види клітин, які присутні в живому організмі. Це здійснюється шляхом активації одних генів та інгібування інших.

Відомі епігенетичні механізми: метилювання ДНК; ремоделювання хроматину (ацетиляція та деацетиляція гістонів); регуляція на рівні РНК, зокрема РНК-інтерференція; пріонізація білків; інактивація X-хромосоми.

Інтразональность (від латів.(латинський) intra — усередині і зона), поширення яких-небудь особливостей або компонентів природи (грунтів, рослинності, ландшафтів) у вигляді окремих ділянок, створюючих закономірні вкраплення усередині однієї або декількох суміжних географічних зон. Інтразональні явища несуть відбиток впливів природи зон, що оточують їх. І. — окремий випадок азональності.

ЦЕНОЗ (від гр. koinos – разом, спільно, гуртом) – будь-яке біотичне угруповання. Розрізняють зооценози, фітоценози, мікробоценози. Зазвичай термін «Ц.» замінюють терміном біоценоз.
ЦЕНОФІЛИ [від ценоз та...філ(и)] – види, з популяцій яких складаються стабільні біоценози. Вони здебільшого високоспеціалізовані до існування в певних типах біогеоценозів, тобто екологічно та еволюційно непластичні.
ЦЕНОФОБИ [від ценоз та...фоб(и)] – види, що беруть участь у ранніх сукцесіях і характеризуються високою екологічною валентністю, малоспеціалізовані й не трапляються в зрілих біогеоценозах.

Сукцесія (від лат. succesio — наступність, спадкування) — послідовна необоротна й закономірна зміна одного біоценозу (фітоценозу, мікробного угрупування, біогеоценозу й т.д.) іншим на певній ділянці середовища.

Теорію сукцесій спочатку розробляли геоботаніки, але потім стали широко використоувати й інші екологи. Одним з перших теорію сукцесій розробив Ф. Клементс і розвив В. Н. Сукачов, а потім С. М. Разумовський.

Термін було введено Ф. Клементсом для позначення змінюючих один одного в часі угрупувань, що утворюють сукцесійний ряд (серію) де кожна попередня стадія (серійне угрупування) формує умови для розвитку наступного. Якщо при цьому не відбувається подій, що спричиняють нову сукцесію, то ряд завершується відносно стійким угрупуванням, що має збалансований при даних факторах середовища обмін

Поиск по сайту: