КРОК У ВІЧНІСТЬ

… За вікном не було чутно ані звуку. Тільки цвіркун голосно співав своїх рулад та вітер жалібно завивав, немов просив впустити в холодні мури неволі. Бентежачи серце, він намагався зруйнувати бар’єр, що існував між ним і поетом. Не жалій, не благай, не плач!

Не повернеш ти вже загубленого:

,, Змилуйтесь! Порятуйте мене! П-у-у-у-стіть!”

Невгамовний вітре! Не галасуй, бо вже чутно тверді кроки вартового. Не приведи господи, він тебе помітить! Тоді поет знову навіки втратить свого ліпшого друга.

Та непокірний хлопчисько не переставав здіймати виття… Аж ось, заглушаючи все, в повітрі пронеслося декілька впевнених пострілів та швидка німецька говірка:,, Ales - Ende! Arbeit ist erledigt. Entsetzenswetter!”

Хід думок Олега раптово перервався:,,Так, це правда! Щойно, напевне, вбили моїх побратимів. Адже, справді, це – кінець. Мене теж, так чи інакше, відішлють на той світ і я вже ніколи не побачу свою Україну вільною та мирною…»

Поспішай, вітре! Рознеси по всіх усюдах звістку про відчай поета. Не гай часу! Поспішай!

… Замок камери несподівано клацнув. Олег застиг в очікуванні страшної звістки. Тут, у цьому холодному похмурому приміщенні, він постарів майже на десять років. Навіть високий худорлявий німець, що привів сюди вперше поета, не впізнав його:

,,Olzhich?- Олег повільно кивнув, - Folge auf mich!”

Це означало одне – знову викликають на допит, на години тортур і приниження. Але поет нічого не скаже ворогам своєї Батьківщини! Ні, не скаже! Хай краще його вб’ють!…

…Олега били, нещадно били. Червона пелена крові застилала йому очі. Останнє, що він бачив – це німецький календар із доленосною датою - 9 Juni (9 червня), годинник, що показував другу ночі та страшні постаті гестапівської трійки, яких перекладач називав,,господин Вольф, господа Вирзинг и Шульц”.

Та раптом поет перестав відчувати будь-який біль. Зробивши величезне зусилля над собою, він підвів важку, немов налиту свинцем, голову й задихаючись проказав:,, Значить у моєї смерті три різних імені та три різні подоби – Вольф, Вірзінг, Шульц…”

Та й закотився за обрій ще один талант український, ще одне життя…

Схвильовані німці наказали перекладачу повідомити їм останні слова Ольжича. Той втомлено, з якимось, незрозумілим катам, щемом у голосі переклав:

,,Bedeutet mein Tod hat drei versсhidene Namen und drei versсhidene Gesichten – Wolf, Wirzing, Sсhulz…”

Життя після злочину

,,Злочинець’’ - це слово змушувало всіх друзів Романа здригатися й дивитися на хлопця з німою покорою. Незважаючи на свій вік, він вже встиг порушити кілька статей Кримінального Кодексу. Крім того, один із видів правопорушення, вчиненого Романом, - вбивство.

Він не хотів цього. Хотів будь-чого, тільки не цього. Він хуліганив, непристойно висловлювався в громадських місцях. Це вже переходило у звичку, але такого він не робив ніколи. Бувши 10-річним хлопчиком навіть новонароджених кошенят не зміг утопити, коли просила бабуся.

Роман, не дивлячись на зовнішній образ грубого хулігана, був добрим юнаком. Табу для його компанії були жінки, діти та літні люди. Їх юні розбійники ніколи не чіпали, бо це – своєрідна гра проти правил. Вони не поважали дівчат, крім однієї – дівчини свого вожака Романа. Навіть дали їй відоме прізвисько – Мурка.

Рома дружив із нею з п’яти років. Дружив доти, доки не покохав. В 13 років вони вже присягали кров’ю на вічне кохання. З того часу пройшло ще три роки часу. Та їх почуття набували нової сили, незвичайної сили, що перемагала навіть смерть. Були в них і протиріччя та, несподівано для Роми, сварки ставали все частішими. Дівчина втомилася від безкінечних приводів до міліції, їй хотілося іншого життя, а іншого майбутнього з Ромою, крім як за гратами, не бачила. Ситуація стала кризовою. На її 17-річчя дівчину закрили на ніч до в’язниці, як співучасницю коханого, бо знали, що дівчина завжди слідує за ним, як тінь і завжди його підтримує. На цей раз вона склала іспити й вже три місяці не бачилася з Романом. Та ось несподівано під’їхав,,бобік” і без пояснень, бідну дівчину запхали до машини:

,, Яка я дурепа! Чого тепер плакати, адже сама обрала таке життя. Але ж мама казала мені про це, та я не вірила. Завтра зателефоную йому, призначу зустріч і все буде вирішено. Досить з мене!”

Наступного дня Мурка зустрілася із Ромою. Вона вже все вирішила, й цього не змінити:

,,Досить! З мене досить! Нас вже більше немає, бо ти став ніким. Я втомилася від твоїх безглуздих витівок і більше не можу терпіти. Пробач, але я залишаю тебе,” – так дівчина вирішила покинути його. З ним так ніхто ще не вчиняв, і він не витримав образи. Роман жорстоко побив дівчину й заборонив більше навіть думати про розлучення. Та це було останньою краплею. Вона пішла до міліції й розповіла про все, що знала. Мурка розказала про всі правопорушення, вчинені Романом. Вона хотіла, щоб його забрали, знищили, розчавили. Вона хотіла вчитися й жити спокійно.

Про цей вчинок Рома дізнався того ж дня, бо стежив за дівчиною. Не стримуючи лють, він зайшов у темний провулок разом із нею й кілька разів штрикнув дівчину ножем. Побачивши, що губи коханої синіють, він наче прокинувся:

,, Що ж я накоїв?!? Оксаночко, пробач, пробач!!” – він почав кричати й кликати на допомогу. Злякані люди викликали міліцію, й Романа забрали. Хлопець зізнався у скоєному, бо не виніс цього тяжкого тягаря. Перебувавши у камері, він повісився на власному ремені… Та чи зкупив він цим ціну свого злочину?

Здравствуй, моя Мурка,

Здравствуй дорогая,

Здравствуй, моя Мурка и прощай.

Ты зашухарила

всю нашу малину

и за это пулю получай.

Мурка, Маруся Климова,

Прости любимого.”

Зміст

Україні………………………………………….….3

До дня соборності України ………………………4

Колискова …………………………………………6

Бережімо природу …………………………...……8

Мамі ……………………………………………….9

Далека країна дитинства...…………………....…..10

Рідна пісня ………………………………………..12

Чому вмирають зірки ………………………….....14

«Останні промені …» ……………………………15

Кораблик сподівань ……………………………...17

Наша земля – Україна ………………………..….20

Курок у вічність ………………………………….22

Життя після злочину ………………………….....24

Поиск по сайту: