Прагматична компетенція

Прагматична компетенція відсилає нас до діяльнісного підходу та до вибору дискурсивних стратегій задля досягнення певної чіткої цілі (організувати, структурувати дискурс…). Під прагматичною компетенцією розуміється знання того, хто вивчає мову/літературу, про принципи, за якими оформляється висловлювання (повідомлення), а саме:

1) організація, структурування та адаптація висловлювання (дискурсивна компетенція);

2) вживання їх для здійснення певних комунікативних функцій (функціональна компетенція);

3) розподіл за інтерактивними та трансактивними схемами (компетенція усвідомлення інтерактивних схем спілкування).

До дискурсивної компетенції входять знання організації висловлювання/дискурсу та здатність визначати в них тему/рему, відому/нову інформацію, “природну зв'язність”, напр. часову. Сюди ж входить здатність керувати мовленням та структурувати його за допомогою тематичної прогресії (а тема-рематична організація є різною у різних мовах), зв'язності та логічної організації, стилю та регістру мовлення, його риторичного оформлення.

Надзвичайно важливим при цьому є кооперативний принцип (за П. Грайсом): робіть так, щоб ваше висловлювання відповідало вимогам того рівня, на якому воно здійснюється, меті та змісту бесіди, в якій ви берете участь, слідуючи таким максимам: максима якості означає, що співрозмовник повинен намагатись правильно будувати своє висловлювання; максима кількості означає, що ваше висловлювання має бути якомога інформативнішим, але не більш того; максима доречності означає, що казати слід лише те, що є доречним у цій ситуації; максима модaльності означає вимогу говорити стисло і точно, уникаючи неясності й двозначності тлумачення сказаного. Відхилення від цих критеріїв у безпосередньому спілкуванні можливе лише з певною метою і за певних умов. При цьому ще необхідно враховувати такий фактор як знання засобів текстового зв'язку (когезії) у даному цілісному тексті чи дискурсі. Це означає, що учасник комунікативного акту повинен знати, як структурується інформація для виконання різних цілей (макрофункцій), напр. в описі, розповіді, тощо., а також як розповідаються життєві історії, анекдоти, жарти і т.д. та як будується аргументація у дебатах в парламенті, на судовому процесі, тощо.

Суттєвими для успішної письмової комунікації є знання про те, як тексти різного характеру і змісту (резюме, ессе, офіційні та ділові листи, тощо) розміщаються на сторінці, розбиваються на параграфи, починаються і закінчуються і т.д.

Функціональна компетенція охоплює використання усного мовлення та письмових текстів у спілкуванні в особливих функціональних цілях, або виконання макрофункцій. Це категорії, які слугують для визначення використання усного висловлювання та письмового тексту, що полягає у певній послідовності використання повних обов'язкових елементів (формулюванні фраз, стійких виразів). До прикладу, цього вимагає правильне оформлення опису, розповіді, коментаря, звіту, пояснення, інструкції, скарги, аргументації і т.п.

Мікрофункції визначаються як категорії для визначення функціонального використання простих повідомлень, що вживаються під час вступу до спілкування. Вони можуть виражати:

1) надання та запит інформації (ідентифікація, переказ-повтор, виправлення, запит, прохання, відповідь);

2) вираження та виявлення таких відношень як фактичні (згода/незгода), когнітивні (знання/ігнорування, пам'ять/забування, можливість/впевненість); модальні (обов'язковість, необхідність, здатність, дозвіл), волевиявлення (воля, бажання, наміри, уподобання), емоційні відношення (задоволення/незадоволення, уподобання/байдужість, цікавість, подив, надія, розчарування, схвильованість, вдячність), моральні (вибачення, схвалення, жаль, співчуття);

3) спонукання до дії (вказівки, вимоги, попередження, поради, підбадьорювання, прохання допомогти, запрошення, побажання);

4) встановлення контакту та соціальних стосунків (привернути увагу, звернутись до людей, привітатись і представити, виголосити побажання чи тост, попрощатись);

5) складання і виголошення промови (відкрити збори, дебати, взяти слово чи надати слово, виголосити промову, закрити збори, тощо);

6) сприяння/допомога спілкуванню (підтримати розмову, розпитати, відповісти на запит, уточнити і т.д.).

Компетенція інтерактивних схем взаємодії - це здатність використовувати певні моделі мовно-соціальної взаємодії, за якими здійснюється спілкування. Інакше кажучи, це моделі вербальних обмінів або діалогічних єдностей, що є типовими у заданих ситуаціях.

Так, діалогічна форма спілкування включає структуровану послідовність мовленнєвих дій, які по черзі виконуються тим чи іншим учасником комунікативного акту. Їх найпростішими формами є, до прикладу, такі пари: запитання-відповідь; висловлювання/твердження - згода/незгода; спонукання (вимога/побажання/вибачення) - згода/відмова; привітання/тости - відповідь/запитання, повідомлення і т.д. У науково-методичній літературі знаходимо класифікацію цих функціональних моделей типових діалогів з відповідними їм видами діалогічних єдностей. [3, 7, 14]

Поиск по сайту: