АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

III. РОЗРАХУНОК ПОКАЗНИКІВ ПРИБУТКОВОСТІ АКЦІЙ

Читайте также:
  1. B. 2. Вимоги до транзакцій
  2. C-3. Розрахунок процесу розпилювання блоків на плити-заготовки (Алмазне дискове розпилювання).
  3. I. Розрахунок захисного заземлення.
  4. II. Розрахунок блискавкозахисних пристроїв
  5. IV. Розрахунок показників прибутковості акцій
  6. Аналіз прибутковості та рентабельності прийнято називати аналіз Cash-Flow.
  7. Аналізуючи спірограму обстежуваного Р., 25 років чоловічої статі виявили наступні показники. Який з визначених показників не відповідає нормі?
  8. В м. Л при визначенні одного з демографічних показників, вивчалося співвідношення дітей і осіб пенсійного віку до чисельності працездатного населення. Який це показник?
  9. Вибір та розрахунок обладнання для підготовки сировини до розпилювання.
  10. Види цін акцій
  11. ВИЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО БІЛКА І БІЛКОВИХ ФРАКЦІЙ
Назва статті Код рядка За звітний період За попере­дній пері­од
Середньорічна кількість простих акцій    
Скоригована середньорічна кількість простих акцій    
Чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію    
Скориговании чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію    
Дивіденди на одну просту акцію    

Керівник __________________________

МП (підпис)

Головний бухгалтер __________________________

(підпис)

Здійснимо аналіз діяльності підприємства на основі застосування фінансових коефіцієнтів. Нагадаємо, що аналіз з використанням фінансових коефіцієнтів складається з таких блоків:

1. Операційного аналізу.

2. Аналізу операційних витрат.

3. Аналізу управління активами.

4. Аналізу ліквідності.

5. Аналізу довгострокової платоспроможності.

6. Аналізу прибутковості.

7. Аналізу майнового стану підприємства.

Операційний аналіз передбачає розрахунок фінансових коефіцієнтів за фор­мулами (9.1-9.4):

- коефіцієнт росту валових продажів (kРВП);

- коефіцієнт валового доходу (kВД):

- коефіцієнт операційного прибутку (kОП):

- коефіцієнт чистого прибутку (kЧП):

Операційний аналіз демонструє, що в господарській діяльності підприємства намітилася неоднозначна тенденція, яка свідчить про фінансовий спад в 2004 ро­ці. Зокрема, при зростанні валових продажів лише на 5,2% спостерігається скоро­чення валового доходу з 17% до 6%, скорочення операційного збитку з 1,4% до 0,02%. Позитивним моментом є скорочення збитковості підприємства за показни­ком чистих збитків з -5,3% до -0,9%. Але ситуація залишає очікувати на краще.

Аналіз операційних витрат передбачає розрахунок фінансових коефіцієнтів за формулами (9.5-9.7):

- коефіцієнт собівартості реалізованої продукції (kРП):

- коефіцієнт витрат на реалізацію та управління (kАЗ):

- коефіцієнт фінансових витрат та втрат від участі в капіталі (kФВ):

Аналіз операційних витрат вказує на те, що витрати на 1 грн реалізованої продукції в 2004 році зростають з 0,7 грн до 0,8 грн. Це свідчить про суттєве зрос­тання витратності виробництва. Разом з тим, слід зауважити, що невиробничі ви­трати, зокрема адміністративно-збутові витрати на 1 грн реалізованої продукції скорочуються з 0,27 грн до 0,13 грн, тобто вдвічі. Майже невідчутними в досліджу­ваному виробництві є фінансові витрати на 1 грн реалізованої продукції.



Аналіз управління активами передбачає розрахунок фінансових коефіцієнтів за формулами (9.8-9.16):

- коефіцієнт оборотності активів (kОА):

- коефіцієнт оборотності необоротних активів (kНА):

- коефіцієнт оборотності чистих активів (kЧА):

- коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (kДЗ):

- середній період погашення дебіторської заборгованості (ТДЗ):

- коефіцієнт оборотності запасів по реалізації (kЗр):

- коефіцієнт оборотності запасів по собівартості (kЗс):

- коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості (kКЗ):

- середній період погашення кредиторської заборгованості (ТКЗ):

Аналіз управління активами підприємства демонструє надзвичайно низькі коефіцієнти оборотності необоротних та чистих активів (менше 1). Але разом з тим, є і позитивні тенденції, про що свідчать високі коефіцієнти оборотності запасів по реалізації та собівартості. Період погашення кредиторської заборгованості стано­вить в середньому 46 днів, що менше за період погашення дебіторської заборго­ваності (58 днів). Це свідчить про те, що підприємству боржники повертають кошти скоріше, ніж воно розраховується за своїми зобов'язаннями. Тобто є певний заділ при здійсненні платежів.

Аналіз ліквідності вказує на його спроможність перетворити актив на грошові кошти швидко і без втрат ринкової вартості. Оцінюючи ліквідність підприємства, аналізують достатність поточних (оборотних) активів для погашення поточних зо­бов'язань - короткострокової кредиторської заборгованості. При оцінці ліквідності розраховуємо коефіцієнти за формулами (9.17-9.19):

- коефіцієнт покриття (kП):

‡агрузка...

- коефіцієнт швидкої ліквідності (kШП):

- коефіцієнт абсолютної ліквідності (kАЛ):

Для оцінки платоспроможності та фінансової стійкості підприємства слід та­кож розрахувати чистий робочий капітал підприємства (ЧРК) за формулою (9.20):

ЧРК6аз = [45803 + 9018]- [43298 + 2374] = 9149 тис грн;

ЧРКзв = [47333 + 7854]-[46574 + 12670] = -4057 тис грн.

Аналіз ліквідності показує, що наявні у підприємства оборотні активи викори­стовуються досить ефективно для погашення поточних зобов'язань, але в 2004 році порівняно з попереднім роком ліквідність підприємства зменшується. Свід­ченням цього є зменшення коефіцієнта покриття від 1,2 до 0,93 та коефіцієнта швидкої ліквідності від 0,98 до 0,85. Негативним є відсутність у підприємства гро­шових коштів та їх еквівалентів для негайного погашення власних поточних зобо­в'язань, про що свідчать нульові показники абсолютної ліквідності, а також відсут­ність у 2004 році чистого робочого капіталу для забезпечення відтворювальної ді­яльності підприємства на ринку.

Аналіз довгострокової платоспроможності характеризує фінансову стійкість підприємства на перспективу з позицій структури коштів, а також залежність під­приємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. При цьому аналізі обчислюємо фі­нансові коефіцієнти за формулами (9.21-9-24):

- коефіцієнт концентрації власного капіталу (kВК):

- коефіцієнт концентрації залученого капіталу (kЗК):

- коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу (kЗВ):

- коефіцієнт забезпечення по кредитах (kКРЕД):

Аналіз платоспроможності підприємства характеризує структуру наявного в його розпорядженні капіталу як орієнтовану на власні кошти. Але поступово така тенденція зменшується на користь залученого капіталу, про що свідчать коефіцієнти власного і залученого капіталу, які в 2004 році дорівнюють 0,77 та 0,23 відповідно. До того ж, слід зазначити, що в 2004 році підприємство повністю позбавлене мож­ливості розраховуватися за залученими кредитами.

Здійснимо аналіз прибутковості діяльності підприємства за показниками рен­табельності, який є якісним аспектом ефективності його роботи, скориставшись формулами (9.25-9.27). При здійсненні цього аналізу необхідно визначити показ­ники рентабельності продажів, рентабельності активів підприємства та рентабель­ності використання власного капіталу підприємством.

- рентабельність продажів (RПР):

- рентабельність активів (RА):

- рентабельність капіталу (RК):

Аналіз прибутковості підприємства характеризує збитковість функціонування підприємства в 2004 році, про що свідчать всі від'ємні показники рентабельності.

Аналіз майнового стану підприємства вказує на збільшення валюти Балансу на 5,4% з 277143 тис грн до 292021 тис грн. Коефіцієнт зносу нематеріальних ак­тивів і в 2003, і в 2004 роках дорівнював нулю. Коефіцієнт зносу основних вироб­ничих фондів підприємства в 2003 році складав kЗН = 80641 / 284323 = 0,2836 (28,36%), а в 2004 році він склав kЗН = 81885 / 304012 = 0,2693 (26,93%). Отже, знос основних фондів складає понад чверть їх вартості і в 2004 році зменшується.

Таким чином, підсумовуючи здійснену фінансову діагностику діяльності під­приємства, можна визначити, що фінансовий стан підприємства досить скрутний. Але, незважаючи на збитковість, є передумови для розвитку в перспективі, якщо негайно вжити дієвих заходів щодо розгалуження діяльності підприємства, залу­чення висококваліфікованих менеджерів до керівництва та ефективного державно­го регулювання в добувній галузі промисловості.

9.5. Аналіз фінансовихпроблем діяльностіпідприємства

Основними проблемами у фінансовій діяльності підприємства є:

1. Дефіцит коштів. Низька пла­тоспроможність підприємства. На практиці це означає, що у підприємства не вистачає коштів для того, щоб вчасно розраховуватися за своїми зобов'язаннями.

Про низьку платоспроможність можуть свідчити також наднормативні заборго­ваності перед бюджетом, персоналом, кредиторами, що загрожує збільшенню кре­дитів, виникаючих внаслідок «затикання» цих фінансових дір. Проблеми з пога­шенням зобов'язань позначаються на зниженні коефіцієнтів ліквідності.

2. Недостатнє задоволення інтересів власника. Ця проблема найчасті­ше відтворена низьким показником рентабельності власного капіталу. На практиці це означає, що власник отримує доходи, значно менші за свої вкладення. Наслід­ком такої ситуації може бути незадоволення системою управління підприємством.

3. Зниження фінансової незалежності чи низька фінансова стійкість. На практиці низька фінансова стійкість загрожує можливими проблемами в погашен­ні зобов'язань у майбутньому, іншими словами - залежністю підприємства від кре­диторів, утратою самостійності. Про зростаючу залежність підприємства від креди­торів свідчать низькі коефіцієнти автономії (коефіцієнти фінансової незалежності).

Розглянемо вказані проблеми більш докладно.

Зниження коефіцієнта ліквідності свідчить про те, що можливості підприємст­ва щодо погашення зобов'язань починають зменшуватися. Зниження показника загальної ліквідності викликано занадто великою кредиторською заборгованістю. Для підвищення коефіцієнта загальної ліквідності необхідно скорочувати креди­торську заборгованість і нарощувати величину оборотних активів (рис. 9.3).

 

      Зниження      
    коефіцієнта загальної (поточної)    
       
    ліквідності    
                 
Незадовільні результати діяльності підприємства (недостатній прибуток чи збитки)   Перевищення суми капіталовкладень над фінансовими можливостями підприємства (сумою отриманого прибут­ку та залучених довгострокових кредитів)   Залучення до фінансування капітальних вкладень короткострокових кредитів замість довгострокових   Зміна умов взаєморозрахунків підприємства з покупцями і постачальниками в бік переважання питомої ваги авансів покупців та кредиторської за­боргованості
     
     
     
     
     

Рис. 9.3. Причини низької ліквідності підприємства

Одна з причин скорочення коефіцієнта загальної ліквідності полягає в тому, що підприємство може захопитися капітальними вкладеннями в будівництво нових цехів, придбання нового устаткування, тобто здійснювати придбання, які йому в певний момент часу не по кишені. Капітальні витрати, що перевищують прибуток підприємства, вимагають залучення додаткових позикових коштів, випереджальне зростання яких призводить до зниження показників ліквідності.

З фінансуванням витрат на придбання основних фондів пов'язана ще одна причина зниження коефіцієнта ліквідності. Правила фінансового менеджменту прості і логічні: довгострокові кредити повинні залучатися на фінансування капіта­льних витрат, короткострокові - на фінансування оборотного капіталу. Відтак, для збереження прийнятної ліквідності величина капітальних витрат не повинна перевищувати суму отриманого прибутку і залучених довгострокових кредитів. Реалії діяльності підприємств такі, що будувати, переозброювати, модернізувати потріб­но майже всім, а одержати довгострокові кредити вдається далеко не кожному підприємству. Доводиться шукати вихід - залучати короткострокові кредити на фі­нансування капітальних витрат, що призводить до зниження показників ліквідності.

Таким чином, у більшості випадків причиною зниження коефіцієнта ліквідності є те, що підприємство одержало недостатній прибуток, чи ще гірше, збиток, або витратило на поточну діяльність коштів більше, ніж змогло заробити.

Розгляд показників рентабельності і фінансової незалежності підприємства демонструє аналогічну тенденцію. Показник рентабельності капіталу свідчить про здатність підприємства заробляти додаткові гроші, нарощувати свій капітал. Логіч­но, що збільшення капіталу залежить від обсягів діяльності підприємства і швидко­сті обороту, тобто від прибутковості діяльності й оборотності активів.

Залежність рентабельності від величини отримуваного прибутку очевидна. Поняття швидкості обороту визначається оборотними активами підприємства. Чим довше вихідна сировина зберігається на складі до використання у виробництві, чим довшим є цикл виготовлення продукції, чим довше готова продукція зберіга­ється на складі, чим довше покупці не оплачують рахунки за відвантажену продук­цію, тим довше підприємству доводиться очікувати надходження зароблених кош­тів. Дійсно, чим довше доводиться очікувати майбутніх доходів, тим менш приєм­ною є ситуація для власника підприємства, який вклав гроші.

Серед показників, що характеризують фінансову стійкість, основним є коефі­цієнт автономії (коефіцієнт концентрації власного капіталу) - відношення власного капіталу до позикових коштів. Зниження цього показника означає випереджальне зростання позикових коштів відносно до зростання власного капіталу підприємст­ва, а відтак - отримуваного прибутку.

Отже, проблеми з платоспроможністю, фінансовою незалежністю, рентабель­ністю мають єдині корені: або у підприємства немає можливості зберігати прийнят­ний фінансовий стан - підприємство заробляє недостатньо коштів для того, щоб бути фінансово стійким - або воно нераціонально розпоряджається результатами діяльності, що представлено на рис. 9.4.

ПРОБЛЕМИ
ПРИЧИНИ ПРОБЛЕМ
Проблеми з погашення зобов’язань (низька ліквідність)
Низька віддача на вкладений капітал, незадоволеність інтересів власника підприємства (низька рентабельність капіталу)
Невизначена перспектива підприємства в майбутньому, залежність від кредиторів (низька фінансова стійкість)
Недостатні результати діяльності підприємства (недостатній прибуток чи збитки)
Нераціональне розпорядження отриманими результатами діяльності підприємства

Рис. 9.4. Аналіз проблем та причин фінансової нестабільності підприємств

 

Однак, констатація причин фінансових проблем підприємства не є гарантією їх вирішення. Набагато більшу користь принесе їх подальше уточнення і опрацю­вання пропозицій щодо виправлення ситуації.

Розглянемо проблему отримання недостатнього прибутку, величину якого оцінюють за абсолютним значенням, динамікою змін і коефіцієнтом прибутковості продажів (рис. 9.5).

Рис. 9.5. Розгляд причин отримання незадовільних для підприємства результатів господарської діяльності

Отриманий прибуток визначається не тільки обсягами продажів і цінами. Без­умовно, при низьких обсягах реалізації продукції отриманий прибуток, дійсно, буде невеликим. Причиною цього є незадовільний попит, який здебільшого пояснюється відсутністю грамотної маркетингової політики з просування продукції на ринку. Йдеться не про відсутність реклами на телебаченні, а про пасивність відділу мар­кетингу, що відповідає за надходження замовлень. Замість пошуку клієнтів, участі у виставках, розсилань інформації, відділ маркетингу дублює функції відділу збуту - займається фіксацією отриманих і виконаних замовлень.

Якщо ринкова ситуація така, що попит на продукцію підприємства обмежений і розширення ринку збуту найближчим часом не прогнозується, слід замислитися про необхідність випуску нових видів продукції або про скорочення виробничих фондів. Випуск нового виду продукції дозволить збільшити обсяги реалізації, але вимагатиме вкладення коштів у придбання нового обладнання, нових технологій тощо. Наразі необхідно обґрунтувати припустиму величину капітальних витрат, які не погіршуватимуть фінансового стану підприємства. Скорочення масштабів вироб­ничих фондів дозволить збільшити прибуток за рахунок скорочення постійних ви­трат (скорочення витрат на утримання, експлуатацію і ремонт устаткування).

Проте, може статися, що при якісно організованому просуванні продукції і грамотній маркетинговій політиці підприємству вдалося зайняти вагому частку рин­ку, але отримувані прибутки надзвичайно низькі. Причиною цього можуть бути ви­сокі поточні витрати за рахунок високих вхідних цін постачальників на сировину, матеріали, комплектуючі, іншою передумовою високих витрат можуть бути власні потреби підприємства, зокрема, високі витрати на освітлення, опалення, спожи­вання води через недбалість, неконтрольованість та нераціональне ставлення до вказаних ресурсів. Це особливо характерно для великих промислових підпри­ємств. Для малих і середніх підприємств істотними можуть бути телефонні рахун­ки, витрати на відрядження тощо.

У деяких випадках зниження витрат вимагає застосування радикальних захо­дів - скорочення виробничих фондів чи взагалі скорочення масштабів підприємст­ва. Утримання недостатньо завантажених виробничих фондів є занадто витратним для підприємства, оскільки вимагає значних (у порівнянні з доходом) витрат на їх ремонт і обслуговування.

Отримуваний підприємством прибуток залишається в його розпорядженні не в повному обсязі. Його частина може піти на погашення штрафів, пені за простро­чені заборгованості чи зриви контрактів, на виплату дивідендів власникам цінних паперів, на додаткові стимулювання працівників тощо. Скорочення невиробничих витрат також може стати шляхом оптимізації прибутку, а, відтак, запорукою фінан­сової стабільності підприємства.

Істотною проблемою підприємства є нераціональне використання отриманого прибутку. Адже навіть найбільший прибуток не стане в нагоді підприємству, якщо воно нераціонально та необачно інвестує його в сумнівні види діяльності або здій­снює інші необґрунтовані виплати. Отриманий прибуток можна втратити в процесі його реінвестування у виробництво, тобто в оборотному капіталі. Можливі причини нераціонального використання прибутку підприємства наведені на рис. 9.6.

Бажання забезпечити підприємство додатковими запасами іноді набуває хво­робливої форми. З однієї сторони, це позбавляє підприємство від витрат додатко­вих коштів на пошук дешевших матеріалів і забезпечення своєчасних постачань. З іншої сторони, закупівля великих обсягів сировини за нижчими цінами унеможлив­лює рух грошових коштів, вилучаючи їх з обороту. В цій ситуації важливо визначи­ти і дотримуватися мінімально прийнятного періоду закупівлі матеріалів, виходячи з особливостей виробничого процесу, умов постачань і цін на матеріали. Зайвий запас готової продукції на складі, великий обсяг незавершеного виробництва і ви­робничих запасів може бути показником того, що виробничі плани підприємства формуються без орієнтира на обсяги продажів. Привівши плани виробництва про­дукції у відповідність з планами її реалізації, можна уникнути закупівлі зайвих за­пасів і затоварення складу готовою продукцією, що позитивно вплине на скоро­чення коштів, спрямованих на формування оборотних активів і тим самим поліп­шить фінансовий стан підприємства.

Збої в постачанні комплектуючих чи порушення перебігу виробничого проце­су можуть викликати затримку коштів у незавершеному виробництві, що також по­значається на нераціональному використанні оборотного капіталу підприємства. Отже, забезпечення безперебійних постачань сировини і комплектуючих, а також безперебійного протікання технологічних процесів на виробництві сприяє поліп­шенню фінансових показників діяльності підприємства.

Рис. 9.6. Аналіз причин нераціонального розпорядження отримуваними підприємством прибутками

Ще однією суттєвою проблемою ледве не кожного підприємства є велика де­біторська заборгованість. Як правило, саме в ній затримуються отримувані грошові кошти. Зусилля щодо повернення цих коштів з дебіторів не залишаться непоміче­ними й істотно позначаються на фінансовому добробуті підприємства.

Як з'ясувалося, поліпшити фінансовий стан підприємства можна, намагаю­чись отримувати якомога більші прибутки і/або раціонально розпоряджатися ними. Однак отримувати прибуток і розпоряджатися ним - це речі нерівнозначні.

Отримуючи невеликий прибуток, підприємство може придбавати виключно потрібну для виробництва кількість сировини без створення стратегічних запасів, змушувати покупців своєчасно оплачувати відвантажену продукцію, реалізовуючи її відразу після виходу з виробничого циклу без створення товарних запасів готової продукції на складі. Але така оптимізація діяльності підприємства теж не бездоган­на: не можна скоротити запаси нижче мінімально потрібних, не можна зробити цикл виготовлення продукції коротшим, чим цього вимагає технологічний регла­мент; можна змусити покупця оплачувати продукцію день у день, але не наперед. Тобто можливості скорочення оборотних активів підприємства досить обмежені.

«Фінансові діри» у бюджеті підприємства можна підлатати, дотягши до остан­нього, нормативно обґрунтованого, терміну платежі кредиторам; можна вимагати від покупців максимально можливу передоплату постачань продукції, можна залучити кредит тощо. Однак цей резерв відстрочки з оплати зобов'язань також не не­вичерпний. З придбанням основних виробничих фондів ситуація аналогічна - від­мовившись від значних капіталовкладень, можна поліпшити фінансовий стан під­приємства. Однак, скорочення капітальних вкладень можливе не більше, ніж до нульового значення - на цьому можливості поліпшення фінансового стану підпри­ємства вичерпуються.

Відтак, єдиним двигуном фінансового розвитку підприємства є отримуваний ним прибуток. Він постійно створює основу для подальшої роботи підприємства. Тому побудова довгострокових фінансових прогнозів завжди повинна орієнтувати­ся на підвищення прибутку - максимізацію результатів діяльності підприємства.

Керівник повинен адекватно оцінювати поточну ситуацію і обирати найбільш ефективні комбінації рішень з усіх можливих альтернатив. Його дії повинні ґрунту­ватися на трьох основних етапах, охарактеризованих нижче.

1. Оцінка поточного фінансового стану підприємства і його змін у порівнянні з попереднім періодом.Завданням цього етапу є не тільки аналіз динаміки фінансових показників, але і визначення припустимого рівня зниження фінансових коефіцієнтів. У деяких випадках усвідомлено допускається тимчасове зниження показників. Наприклад, здійснюючи масштабну інвестиційну програму з побудови й оснащення виробництва в короткі строки підприємство може здійснити вкладення, які перевищують його поточні фінансові можливості. Тобто на фінансу­вання капітальних витрат крім наявного прибутку і залучених довгострокових кре­дитів можна використати короткострокові кредити, кредиторську заборгованість, що може призвести до зниження показників ліквідності і фінансової стійкості. Такі дії можуть бути цілком виправданими, адже короткі строки будівництва сприяти­муть швидкому захопленню потрібної підприємству частки ринку. Адже тривале капітальне будівництво може спричинити ситуацію, коли виробництво буде готове до випуску нового продукту, а ринковий попит зміниться відносно до цього товару. Таким чином, для майбутнього приросту прибутку, а, відтак, майбутнього зміцнен­ня фінансового стану підприємства тимчасово може допускатися зниження основ­них фінансових показників. Завданням керівника в цій ситуації є визначення межі, нижче якої фінансова ситуація стане критичною.

2. Визначення причин, що призвели до зміни фінансового стану під­приємства. Необхідно встановити не тільки причини проблем, але і причини успі­хів, при цьому дослідивши передумови їх виникнення - отримання прибутків під­приємством і/або їх нераціональне використання. Велике значення також має ви­значення дій підприємства і змін у зовнішньому середовищі, які призвели до погі­ршення фінансового стану.

3. Розробка програми дій на майбутнє. Комбінації управлінських рішень, які приймаються керівництвом підприємства, можуть бути дуже різноманітними і постійно змінюваними. У періоди спаду прибутковості (наприклад, в умовах скоро­чення попиту) особливо зважливими заходами є контроль управління оборотним капіталом (за показниками обсягів закуповуваних запасів, своєчасності постачань комплектуючих, точності планованих обсягів виробництва і відсутності затоварен­ня складу) і визначення потрібної суми капітальних вкладень. Скорочення оборот­них активів може створити додатковий резерв для фінансування капітальних вкла­день - наприклад, за рахунок закупівлі меншого обсягу запасів чи швидшого одер­жання коштів від дебіторів-покупців.

Якщо прибуток невеликий і резерви оптимізації оборотного капіталу практич­но вичерпані, варто звернути увагу на витрати. В умовах падіння обсягів продажу доцільно передати частину технологічних операцій на сторону, скоротивши части­ну виробничих фондів. Скорочення витрат можна досягти за рахунок організації виробництва окремих комплектуючих і відмови від їх закупівлі на стороні. Але по­передньо слід здійснити оцінку доцільності реалізації такого проекту і фінансових можливостей підприємства щодо його підтримки.

9.6. Основи фінансовогопланування і прогнозуваннядіяльності підприємства

Фінансова діагностика підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів щодо його фінансового оздоров­лення. Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімі­зувати свої ризики за позиками та внеска­ми, а також для диференційованого вста­новлення відсоткових ставок.

Результатом фінансової діагностики є отримання певної кількості основних, найбільш інформативних параметрів, які об'єктивно і точно відображають фінан­совий стан підприємства. За цими результатами формуються плани його розвитку.

Економіку сучасного підприємства неможливо уявити собі без планування. Планувати діяльність підприємства необхідно для того, щоб:

- розуміти: де, коли і для кого підприємство збираєтеся виготовляти і реалі­зовувати продукцію;

- знати: які ресурси і коли знадобляться підприємству для досягнення постав­лених цілей;

- домогтися ефективного використання залучених ресурсів;

- передбачати несприятливі ситуації, аналізувати можливі ризики і своєчас­но вживати дієві заходи щодо їх мінімізації.

Фінансове планування - це діяльність, яка передбачає розробку ефективної стратегії управління процесами створення, розподілу, перерозподілу і використан­ня фінансових ресурсів на підприємстві, втілена в деталізованих фінансових пла­нах. Фінансове планування є складовою частиною процесу загального планування а, відтак, управлінського процесу, здійснюваного керівництвом підприємства.

Головними етапами фінансового планування є:

- аналіз інвестиційних можливостей і джерел фінансування;

- прогнозування наслідків прийнятих поточних рішень для попередження ви­никнення несприятливих ситуацій і винайдення зв'язку між поточними і майбутніми управлінськими рішеннями;

- обґрунтування обраного варіанта розвитку підприємства;

- оцінка отриманих підприємством результатів та їх порівняння з цілями, встановленими у фінансовому плані.

Фінансове планування ґрунтується на маркетинговому, виробничому, техніко-технологічному, кадровому та інших планах розвитку підприємства, підпорядкову­ється місії і загальній стратегії діяльності підприємства.

Зміст процесу фінансового планування представлений на рис. 9.7.

Рис. 9.7. Комплексний характер фінансового планування на підприємстві

В економіці підприємства виділяють два рівні фінансового планування: довгострокове (інвестиційне) і короткострокове (поточне) планування.

Довгострокове фінансове планування пов'язане з придбанням основних фондів для їх тривалого використання. Розробники довгострокових фінансових планів аналізують агреговані інвестиційні показники, не вдаючись до деталізації.

Короткострокове фінансове планування пов'язане з вирішенням питань поточної господарської діяльності підприємства (з поточним бюджетуванням).

Передумови, від яких залежить ефективність фінансового планування, ви­значаються сформульованою метою діяльності підприємства і необхідністю досяг­нення успішного кінцевого результату.

Виділяють три основні передумови фінансового планування:

1. Наявність моделі прогнозу. Фінансові плани повинні враховувати вплив якомога більшого числа визначальних факторів. При цьому прогнозування ґрунту­ється на статистичній інформації з використанням апарату математичної статисти­ки (математичного очікування, лінії тренду тощо), експертних оцінках тощо.

2. Відсутність ідеального фінансового плану. На сьогоднішній день не існує моделі, яка б вирішувала за менеджера пріоритетність кожної з можливих альтер­натив. Управлінське рішення приймається після вивчення альтернатив, на основі професійного досвіду та інтуїції керівника.

3. Контроль за втіленням фінансового плану. Досягнення довгострокових цілей неможливе без поточного планування. Жоден довгостроковий план не вико­нується з абсолютною точністю. Вимога до точності планування повинна задово­льнятися по мірі наближення кінця планованого періоду до моменту планування. Кожен керівник повинен вимагати виконання плану якомога точно, передбачаючи невідповідність наміченого результату фактичному.

Сформульовані вище передумови носять вельми узагальнений характер. У той же час, варто усвідомлювати, що фінансовий план - це набір фінансових по­казників, які слід розраховувати і прогнозувати за допомогою спеціальних методик.

Кінцевим результатом фінансового плану є складення прогнозного балансу підприємства, звіту про фінансові результати і звіту про рух грошових коштів.

Основними технологічними принципами фінансового планування є:

1. Принцип відповідності полягає в тому, що придбання поточних активів (оборотних коштів) варто планувати переважно за рахунок короткострокових дже­рел. Іншими словами, якщо підприємство планує закупівлю партії товарів, вдава­тися до фінансування цієї угоди за допомогою емісії облігацій недоцільно. Необ­хідно скористатися короткостроковою банківською позикою чи комерційним креди­том постачальника. Проте, для проведення модернізації наявного на підприємстві парку устаткування варто залучати довгострокові джерела фінансування.

2. Принцип постійної потреби в робочому капіталі (власних оборот­них коштах) зводиться до того, що в прогнозованому балансі підприємства сума оборотних коштів підприємства повинна перевищувати суму його короткостроко­вих заборгованостей, тобто не можна планувати «слабколіквідний» баланс підпри­ємства. Даний принцип полягає в тому, що певна частина оборотних коштів під­приємства повинна фінансуватися з довгострокових джерел (довгострокової забор­гованості і власного капіталу). У цьому випадку підприємство має менший ризик відчути дефіцит оборотних коштів.

3. Принцип надлишку коштів передбачає в процесі планування обов'язко­ву наявність коштів на розрахунковому рахунку для забезпечення платоспромож­ності підприємства в тих випадках, коли будь-хто з платників прострочить свій платіж. У тому випадку, коли сума грошових коштів підприємства стає надто вели­кою (вище граничного значення), воно може використати їх для придбання високоліквідних цінних паперів.

Фінансова діагностика здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансо­вого стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі є найбільш застосовними в практиці, вони засновані на використанні інформації бухгалтерської звітності. До них належать:

- побудова системи звітних балансів;

- подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах;

- вертикальний та горизонтальний аналіз звітності;

- система аналітичних фінансових коефіцієнтів;

- аналітичні пояснення (примітки) до звітності.

Предикативні моделі - це моделі передбачуваного, прогностичного характеру, які використовуються для прогнозування доходів, витрат і прибутків підприємства, а також його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширеними з них є:

- розрахунки точки критичного обсягу продажів;

- побудова прогнозних фінансових звітів;

- моделі динамічного аналізу (детерміновані факторні та регресивні моделі).

Нормативні моделі - це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства з нормативними (розрахованими на підставі нормативу). Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому

аналізі, їх сутність полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з'ясуванні причин від­хилень фактичних даних від цих нормативів.

Фінансова діагностика значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.

Прогноз, заснований на здійсненні найбільш ймовірних подій, передбачає розробку конкретного фінансового плану, який втрачає свою цінність уже після по­яви першої малоймовірної події, і підприємство постає перед необхідністю розроб­ки нового фінансового плану. В такій ситуації для запобігання появи несприятли­вих подій на стадії підготовки (попередньої розробки) фінансового плану слід за­стосувати ситуаційний аналіз за схемою «що буде, якщо...?»

Основними обмежувальними передумовами такого ситуаційного аналізу є:

- наявність безлічі неконтрольованих підприємством зовнішніх факторів, що впливають на його фінансовий стан в плановому періоді;

- більшість зовнішніх факторів, що впливають на фінансовий стан підприєм­ства, не піддаються чи важко піддаються кількісній оцінці;

- кількісні значення факторів у плановому періоді невідомі і піддаються тіль­ки імовірнісній оцінці;

- розгляд не дискретних значень факторів, а визначеного їх діапазону.

Сутність ситуаційного аналізу полягає в тому, що, змінюючи вихідні дані про ситуацію на підприємстві, аналізуються кінцеві результати планування, оцінюють­ся ризики і визначається оптимальний варіант дій.

Бюджетування є основним елементом процесу фінансового планування майбутньої діяльності підприємства, результати якого представляються у вигляді системи бюджетів.

Розробка бюджетів здійснюється в межах оперативного планування. Виходя­чи зі стратегічної мети підприємства, бюджети вирішують проблеми раціонального розподілу обмежених економічних ресурсів. Розробка бюджетів додає кількісної визначеності обраним перспективам функціонування підприємства.

До числа основних завдань бюджетування відносяться:

- забезпечення поточного планування;

- забезпечення ефективної координації і системи комунікацій між підрозді­лами підприємства;

- обґрунтування витрат підприємства;

- створення бази для оцінки і контролю планів підприємства;

- виконання вимог контрактів.

Якісно складений бюджет повністю виправдовує витрати на його розробку і впровадження. Упровадження бюджетування на підприємстві супроводжується вирішенням методичних й організаційних проблем. В прийнятті ґрунтовних управ­лінських рішень бюджетування відіграє суттєву роль, яка полягає у такому:

- вивчення внутрішньої і зовнішньої документації підприємства, його органі­заційної структури і взаємодії підрозділів, механізмів управлінського обліку тощо;

- пошук найлегших шляхів залучення управлінської команди підприємства до процесу бюджетування;

- розробка плану-графіка впровадження результатів бюджетування в діяль ність підприємства;

- перегляд старих чи розробка нових внутрішніх стандартів;

- створення інформаційної бази для бюджетування, що передбачає розроб­ку нових звітів підрозділів, наближених до специфіки діяльності підприємства;

- створення нових чи реорганізація старих підрозділів для здійснення проце­су бюджетування;

- розробка програмного забезпечення і його монтаж у внутрішній інформа­ційній мережі підприємства;

- навчання персоналу (підвищення рівня його кваліфікації).

Трудомісткий процес упровадження системи бюджетування може тривати мі­сяцями і навіть роками. Крім значних витрат часу він вимагає залучення високо­кваліфікованих фахівців в галузі бюджетування і комп'ютерної техніки.

Бюджетування здійснюється як для структурних підрозділів, так і для підпри­ємства в цілому. Бюджети підрозділів зводяться в єдиний бюджет підприємства. Враховуючи послідовність підготовки документів для складання єдиного бюджету, виділяють дві складові частини бюджетування, кожна з яких є закінченим етапом фінансового планування: підготовка операційних і фінансових бюджетів.

Перелік операційних бюджетів включає:

- бюджет продажів;

- бюджет виробництва;

- бюджет виробничих запасів;

- бюджет прямих витрат на матеріали;

- бюджет виробничих накладних витрат;

- бюджет прямих витрат на оплату праці;

- бюджет комерційних витрат;

- бюджет управлінських витрат;

- прогнозний звіт про прибуток.

До фінансових бюджетів відносять:

- бюджет доходів і витрат;

- бюджет власних і залучених коштів;

- прогнозний баланс.

Додатковим є інвестиційний бюджет, який є відображенням довгострокової інвестиційної стратегії підприємства.

Важливим фактором бюджетування є час. У бюджетуванні важливо розуміти, що фінансове планування слід здійснювати так, як це зручно підприємству.

Оскільки, як зазначалося вище, фінансова діагностика підприємства ґрунту­ється переважно на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей, розглянемо основні принципи фінансового моделювання ситуації на підприємстві.

Визначення ефективності функціонування підприємства здійснюється для обґрунтування не лише його виробничо-збутової діяльності. Ці дані можуть бути використані при розробці планів розвитку підприємства на відповідному ринку, при оцінці структури та напрямків його товарообігу. При визначенні ефективності дія­льності підприємства застосовується системний підхід, який надає можливість здійснити комплексний аналіз будь-якої операції виробничого і невиробничого ха­рактеру. Для здійснення фінансової діагностики підприємства потрібно обрати критерій ефективності.

Критерій - це головна ознака (міра оцінки) будь-якого процесу (виду діяльно­сті). На основі такої ознаки здійснюється кількісна оцінка ефективності господарю­вання підприємства. Згідно з наведеним визначенням обраний критерій має відпо­відати принципам побудови показників ефективності, а також всебічно відтворюва­ти її економічну сутність. На основі похідних даних про діяльність підприємства можна обчислити проміжні та узагальнені показники, побудувати факторну мо­дель, розробити формули впливу факторів на узагальнений показник, розрахувати можливі відхилення від запланованого перебігу господарської діяльності, обчисли­ти резерви та обґрунтувати проблеми, які потребують негайного вирішення на управлінському рівні.

Економічне обґрунтування діяльності підприємства здійснюється на підставі аналізу показників ефективності.

Показники економічної ефективності поділяють на:

1) показники ефекту, що визначаються як абсолютні значення і відтворю­ються в грошових одиницях як різниця між результатами діяльності та витратами на її здійснення;

2) показники ефективності, що визначаються як співвідношення результатів діяльності підприємства до витрат на її здійснення і відтворюються відносними ве­личинами.

Розрахунок показників ефективності вимагає дотримання наступних принци­пових методологічних положень:

1) принципу повномасштабного урахування всіх складових елементів ви­трат та результатів, який передбачає якісну класифікацію і відтворення відповід­них показників у документах оперативного, статистичного і бухгалтерського обліку;

2) принципу зведення витрат і результатів для зіставлення, який показує, що порівнювані показники повинні вимірюватися в однакових кількісних одиницях і носити антонімічний характер в економічному розумінні. При конструюванні показ­ника ефективності чисельник і знаменник останнього мають виключати можливе дублювання складових елементів;

3) принципу зведення різнотермінових витрат і результатів до одного мо­менту часу;

4) принципу співставлення з базовим варіантом, який дає можливість засто­совувати показники ефективності для економічного аналізу, здійснюваного не тіль­ки з метою визначення поточного стану діяльності підприємства, але й для опра­цювання пропозицій щодо поліпшення його діяльності в перспективі.

Здійснювана діагностика полягає у вивченні поточного стану підприємства, його відхилень від запланованого рівня та виявленні факторів, що спричинили ці відхилення. Вона є базою для прийняття управлінських рішень, тому має за мету:

1) оцінити діяльність підприємства та його підрозділів;

2) виявити можливі резерви;

3) сформулювати проблеми, які слід вирішити.

Оцінка діяльності підприємства здійснюється шляхом зіставлення фактич­них результатів із запланованими або за попередній період. Доцільною є також оцінка відносно до нормативних показників або показників діяльності аналогічних підприємств. Результати оцінки діяльності підприємства є базою для ефективного стимулювання цієї діяльності, коригування планів тощо.

Виявлення резервів - надзвичайно важливий етап для розробки планових ор­ганізаційно-технічних заходів з метою підвищення ефективності функціонування підприємства. Обізнаність щодо резервів, а саме їх величини і місць виникнення, дає змогу класифікувати їх за ступенем важливості, рівнем управління, часом дії.

Виявлення і своєчасне вирішення проблем, які виникають під час діяльності підприємства, дає можливість оперативно реагувати на зміни внутрішнього і зов­нішнього середовищ. Формулювання проблем здійснюється на основі вивчення факторів будь-яких відхилень і є важливим аспектом їх подальшого розв'язання.

Під час фінансового моделювання діяльності підприємства слід вирішити такі питання методологічного характеру:

1) обрати мету і визначити завдання;

2) визначити час і послідовність його проведення;

3) визначити джерела інформації та її вірогідність;

4) обрати методику здійснення аналізу;

5) визначити конкретних осіб і служби, які відповідатимуть за наслідки, ре­зультати і якість фінансового моделювання на основі факторного аналізу.

Важливою особливістю факторного аналізу є період його здійснення, від яко­го залежить перелік етапів аналізу та їх послідовність. Визначення оптимального співвідношення між часом здійснення і глибиною аналізу - не менш важлива про­блема. Одним із шляхів розв'язання такої проблемної ситуації є системний підхід.

Послідовність здійснення факторного аналізу можна зобразити у вигляді пі­раміди (рис. 9.8).

Критерій оцінки Встановлення мети аналізу

Рис. 9.8. Побудова факторного аналізу для фінансового моделювання

 

Структуру факторного аналізу згідно з наведеною схемою можна пояснити так: при виборі критерію оцінюваного виду діяльності на найвищому рівні управ­ління встановлюється узагальнений показник, далі визначається коло факторів, які впливають на його важливі складові, а наприкінці аналізуються похідні показники, які визначають досліджувану ситуацію.

Методику аналізу застосовують залежно від:

- мети аналізу;

- наявності інформації;

- часу проведення аналізу.

Складність і різноманітність застосовуваних методик залежить від рівня управління: чим нижчий за ієрархією рівень управління, тим простіші проблеми ви­рішуються на основі нескладних моделей, і навпаки, чим вищий рівень управління, тим складніші вирішуються проблеми, які потребують застосування найсучасніших методик аналізу. Вирішення будь-якої проблеми вимагає детального розгляду си­туації, яка склалася, за допомогою розробки факторної моделі, яка представляє собою органічно узгоджену систему узагальнених, проміжних та похідних показни­ків, що характеризують функціональну сферу аналізу, а також взаємозв'язків між ними. Розробка факторної моделі здійснюється послідовно від встановлення уза­гальненого показника через розрахунок проміжних показників за допомогою похід­них даних, які відтворюють особливості технології та організації виробництва, конструкції виробів, умов матеріально-технічного постачання тощо. Формування моделі починається із встановлення узагальненого показника на основі обраного критерію ефективності певного виду діяльності. Після встановлення узагальненого показника аналітик здійснює його декомпозицію на складові елементи через про­міжні показники. До складових узагальненого показника відносять проміжні показ­ники, що увійшли до формули його розрахунку. Мета здійснення аналізу визначає склад проміжних показників та необхідність їх подальшої деталізації. За кожним проміжним показником розглядають формулу його розрахунку і встановлюють фак­торні взаємозв'язки. Після цього вони оцінюються з точки зору приналежності до показників, що відтворюють техніко-технологічний рівень і можливості їх подаль­шої деталізації. Повторюючи таку процедуру деталізації проміжних показників, аналітик досягає найнижчого рівня - рівня похідних даних.

Глибина деталізації, як зазначалося вище, визначається, з одного боку, мож­ливістю формульного представлення проміжних показників та особливостями по­хідних даних, а, з іншого боку, - метою аналізу.

Після розробки факторної моделі слід проаналізувати похідні дані, на основі яких власне і здійснюється моделювання. Систематизація цих даних наводиться у табличному вигляді (табл. 9.12).

Таблиця 9.12

Систематизація похідних даних для факторного аналізу

 

Показник Індекс Одиниці виміру Величина Відхилення
звітний період базовий період абсолют­не, ± віднос­не, %
Узагальнений показник            
Проміжний показник            
Похідний показник            

 

Найвідповідальнішим етапом побудови факторної моделі можна вважати розробку формул впливу факторів на узагальнений показник. Інструментарієм та­кого процесу є метод «ланцюгових підстановок», сутність якого полягає в тому, що вплив різних факторів на узагальнений показник визначається шляхом послі­довної заміни базових значень проміжних показників на аналізовані. За таких умов у першу чергу заміна здійснюється за кількісними показниками, а потім - за якіс­ними. Якщо ж у формулі декілька кількісних і якісних показників, то послідовність підстановок визначається економічною логікою процесу.

Приклад. Припустимо, узагальнений обраний критерії ефективності R пред­ставляє собою добуток двох факторів, вплив яких відтворено показниками а і с. Таким чином, узагальнений показник має бути записаний у вигляді двохфакторної моделі відповідно до формули (9.28):

R = a x c (9.28)

Модель містить два кількісних показники: а і с. Для визначення послідовності впливу їх змін слід здійснити деякі перетворення. Припустимо, що кількісний показ­ник с, як складова узагальненого критерію R, належить до числа складових першо­го рівня, тоді як показник а належить до групи складових другого рівня. Тому, на першому етапі слід враховувати факторний вплив показника с, а на другому етапі - показника а. Врахувавши вищезазначені особливості, ланцюг підстановок вибудо­вується в порядку, визначеному формулою (9.29):

(9.29)

де баз - індекс, який характеризує належність показника до базового періоду.

Визначення впливу кількісних факторів:

Перша підстановка визначається формулою (9.30):

(9.30)

де зв - індекс, який характеризує належність показника до звітного періоду.

Вплив фактора с визначається за формулою (9.31):

(9.31)

Друга підстановка визначається формулою (9.32):

(9.32)

Вплив фактора а встановлюється за допомогою формули (9.33):

(9.33)

Відповідно до прикладу розглядається вплив всіх проміжних та похідних по­казників на узагальнений критерій.

Після розробки факторної моделі і формул впливу факторів на узагальнений показник отримані результати заносять до таблиці 9.13.

Таблиця 9.13

Вплив факторів на узагальнений показник

 

 

Фактор Індекс Відхилення
абсолютне, ± відносне, %
Зміна узагальненого показника, в тому числі за рахунок: - першого проміжного показника; - другого проміжного показника; і так далі...      

Після здійсненого аналізу треба пересвідчитись у його вірогідності. З цією ме­тою перевіряють відносні значення відхилень узагальненого показника від норма­тивного значення в залежності від впливу різних факторів. Якщо сума відносних відхилень і+1 рівня дорівнює значенню /' рівня, то аналіз здійснений вірно.

Завершальним етапом моделювання є розрахунок резервів. Під резервами слід розуміти можливі поліпшення, що характеризують ефективність діяльності підприємства. За ознакою керованості системи розрізняють:

- організаційні резерви;

- потенційні резерви;

- перспективні резерви.

До організаційних резервів (РОРГ) відносять втрати, які зумовили відхилення від нормального перебігу діяльності, відтвореного в планових показниках. Щоб віднайти цей резерв, потрібно вивчити фактори відхилень, що виникли, розподіли­ти їх на керовані та некеровані з точки зору менеджменту, визначити втрати, до яких призвели некеровані фактори впливу. Визначення величини організаційного резерву можна спростити завдяки здійсненню оцінки діяльності в аналізованій сфері за відхиленнями, які залежать від рівня управління.

До потенційних резервів (РПОТЕНЦ) відносять можливе поліпшення показників до рівня, який є бажаним для діяльності підприємства. Розрахунок його проводять за формулами впливу факторів на узагальнений критерій. Максимально залучити цей резерв неможливо. Але слід підкреслити, що він є базою для розрахунку по­тужності робіт, яку обчислюють за узагальненим показником.

До перспективних резервів ПЕРСП) відносять можливе поліпшення показни­ків до рівня, який відповідає всебічному впровадженню науково-технічного прогресу у виробництво. Розрахунок цього резерву здійснюють згідно з формулами впливу проміжних та похідних показників на узагальнений критерій, а величина його зале­жить від темпів упровадження наукових розробок у виробничий процес.

Враховуючи зазначені особливості, формули розрахунку резервів наведені у вигляді (9.34-9.36):

(9.34)

(9.35)

(9.36)

де ВЗКі - втрати, регламентовані підприємством;

Rmax - максимально досяжний рівень критерію ефективності (з урахуван­ням даних базового та поточного періоду);

Rзв - значення критерію ефективності в звітному періоді;

Rперсп - рівень критерію ефективності з урахуванням опрацьованих пропо­зицій, спрямованих на поліпшення ситуації, яка склалася в звітному періоді.

І, насамкінець, на основі остаточної оцінки діяльності підприємства, виявле­ного впливу факторів на аналізований показник, обчислення резервів визначаються проблеми, що потребують невідкладного вирішення для підвищення ефектив­ності діяльності підприємства.

Сформулювавши проблеми, необхідно опрацювати рекомендації, які сприя­тимуть поліпшенню ситуації.

Наведену вище методику здійснення факторного аналізу діяльності підпри­ємства розглянемо на конкретному прикладі.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 |


При использовании материала, поставите ссылку на Студалл.Орг (0.069 сек.)