АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ГОСПОДАР

Читайте также:
  1. VIII. Господарське законодавство
  2. АДВОКАТА У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ
  3. Адміністративні правопорушення у сільському господарстві. Ведення адвокатом такшґсправ.
  4. Антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно - господарського управління і контролю
  5. Боротьба трудящих сільського господарства проти гноблення монополій І великих землевласників у капіталістичних країнах. Аграрні програми комуністичних І робітничих партій
  6. Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності. Комерційна таємниця.
  7. Виникнення, зміна і припинення господарських зобов'язань
  8. Виробництво основних сільськогосподарських культур, тис. ц
  9. Відродження народного господарства
  10. Відсоток домогосподарств
  11. Вкажіть, хто із суб’єктів господарювання (СГ) зобов’язаний зареєструватися платником ПДВ?
  12. Врегулювання розбіжностей, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів

Нещасний брате, годі муки!

Її не вичерпать до дна.

Хай дні твої, як чорні круки,

Та ще повернеться весна…

Покайся. Їдь на Україну,

На степу рідного суцвіть,

Що йшов за нього ти до згину.

І рідний край тебе простить.

МАЗЕПА

Не можу я… Я вже проклятий,

Хоч степ і кличе, і гука.

Якби ти знав, мій добрий брате,

Яка важка в Петра рука!

Як жаль, що серце бідне гине,

Що мало все, поля й блакить…

Мене б простила Україна, —

Петро проклятий не простить.

Які ще в світі є падлюки,

Короно-деспоти які!

І він в одчаї ломить руки,

А очі! Очі, як штики…

Вони із люті і туману,

Мов не приймає їх земля,

Ті очі, що любили панни

Колись у парку короля,

Десь понад Віслою, де чуло

Гілля зітхання молоде…

О ні! Не вернеться минуле,

Назад ніколи не прийде!

МАЗЕПА

Тепер нічого вже не треба.

Заснуть. Заснуть би вічним сном.

І похилив чоло Мазепа,

Немов налите чавуном.

“Заснуть, заснуть…”

Чужинний вечір

Кривавить хмари за Дністром…

Страшний тягар упав на плечі

Мазепі перед вічним сном,

Що зазирав йому у очі

Диханням холоду і ночі.

Вже місяць вирушив у путь

У золотій своїй обнові.

МАЗЕПА

Я знаю, турки продадуть

Мене за золото Петрові…

Останні хвилі я живу.

І сльози падають багрові

З очей Мазепи на траву,

Криваві сльози… Перстень свій

Мазепа з пальця іздіймає

І в тишині уже нічній

Із нього смерть він випиває

Й на землю пада… Стогне гай…

Зітхнув Мазепа уостаннє,

І з губ злетіло, як дихання:

“Прощай, Україно, прощай!”

Над ним у сумі голосінь

Не никли траурно знамена.

Одкинув він у вічність тінь…

Він був талант, а може, й геній.

А геній, це не витів долі,

А й труд ночами й в льоті днів…

Не марно школу єзуїтів

Колись Мазепа закінчив.

Так! Закінчив. Та єзуїтом

На радість матері не став.

Він серцем, для добра одкритим,

Людей, як пісня, чарував.

“Він інтриган”, — немов вериги,

В душі моїй слова ці злі.

Але були його “інтриги”

Для щастя рідної землі.

Хоч грунт її був досить грузький…

Інтриги? Ні! Це зброя слав.

Отак один король французький

З інтриг державу збудував.

Хай про Мазепу спів мій лине,

Хоч він був пан, та серце мав.

За суверенність України

Боровся він і в цім був прав.

І я співать про нього мушу

Так, як ніколи не співав.

Народ не марно в свою душу

Про чайку його пісню взяв.

Голів мільони, світлі, щирі…

До них тягнусь я серцем всім!

Народ — мій Бог, йому я вірю,

А не історикам отим,

Що руку царську цілували,

Що слинили Петрову длань

І про Мазепу написали

Із кон'юнктурних міркувань.

Та й досі пишуть… Що ж, пишіте.

Красу душі його висот, —

Як не зовіть його бандитом,

Вже оспівав давно народ.

Мені ж чинів і “ласк” не треба,

Я не наївний, не сліпий.

Ні! Не народ прокляв Мазепу,

А прокляли його попи.

Попи, що з правдою змагались

І продали царю язик,

Ці чорні ряси, що злигались

З попами руськими навік.

І прислужилися, прокляті,

Катам, що йшли, як криголом,

Щоб наш народ у власній хаті

Ще сотні років був рабом.

Хай повний гніву в даль чаїну

Про дні печальні лине спів,

Коли з моєї України

Петро колонію зробив.

Це він до власної мети

Схилив і шляхту України,

Надавши право їй тягти

І соки, й жили з селянина.

Союз військовий він зламав,

Що склав Богдан із Олексієм,

Як рівності й братерства вияв.

Він шляхту золотом обсіяв,

Народ позбавивши всіх прав,

І по Вкраїні “з ласки трона”

В містах поставив гарнізони.

В ті люті дні він добре знав,

Що їсть Вкраїна і чим дише,

Й щоб зав'язать петлю тугіше,

Мазепи “зраду” скористав.

Так! Будував церкви Мазепа,

Церкви і школи. Просвіщав

Він свій народ. Та шкіл не треба

Царю, й він їх позакривав.

Покрилась тьмою Україна,

Засумував старий Дніпро…

І доробила Катерина,

Чого не встиг зробить Петро.

ЕПІЛОГ

Далекий Галац сниться знову.

А серце! Серце у огні…

Біля господаря Молдови

Лежить Мазепа у труні,

В маленькій церкві.

Рідний край

Одснивсь і не присниться знову.

І турки, що взяли Молдову,

Їх трупи вкинули в Дунай.

Мов чути голос, що з журбою

Слова так глухо промовля,

Немов говорить їх земля!

“Кісткам — і тим нема покою!”

Такий кінець, Мазепо, твій,

Герою нещасливий мій,

Що так любив свою Вкраїну,

Та все ж не так, як той Палій,

Що все простив Петру за волю,

Як і Петро йому простив

І ті дні кріпацтва і сваволі

І подвигів богатирів,

Що землю так свою любили,

Що не злякались і могили,

Бо мати в нас усіх одна —

Це наша рідна сторона.

Хай вітер віє нелихий

І нахиля гілля дібров.

Замолювать свої гріхи

У монастир Палій пішов,

Щоб домолитися до раю.

Мазепа спить на дні Дунаю.

Над ним весна іде в похід,

Сади вишень вкриває цвіт…

Та що йому тепер до всього!

Краса Молдавії для нього

Як сон, що вже не повернуть.

Пішов він у останню путь.

Куди? Цього ніхто не знає.

Спитай у сивих хвиль Дунаю,

У сонця й вітру поспитай…

Над ним тече мутний Дунай,

Старечі кості обмиває…

А десь далеко рідний Край

В церквах вигнанця проклинає.

Таке, Іван, життя твоє,

Що десь погасло за полями…

А у церквах поклони б'є

Народ, обдурений попами.

Це так було. Тепер не так.

Тобі ми добре знаєм ціну…

І я в диму страшних атак

Ішов на смерть за Україну

І за Росію! Як брати,

Ми з росіянами у бурі,

Во ім'я світлої мети

Зняли квітки знамен в лазурі,

В комуну зводячи мости.

Встають до зір за ГЕСом ГЕС.

Петро й Мазепа. Краю милий!

Вони по-різному прогрес

В ті дні далекі розуміли.

В Петром Іван програв двобій…

Вони несли життя орлине:

Той для Росії, а другий —

Для золотої України.

Життя для нас було, як ад.

Та мій народ в години бою,

Як за Богдана, руський брат

Підтримав світлою рукою

Й в огні жовтневих барикад

Повів до щастя за собою…

І розцвіло життя, як сад.

Шумить Дніпро. Він повний світла.

Вже наша доля не сліпа.

Й моя Україна розквітла

Під знаком молота й серпа.

В обличчя свіжий вітер лине,

Цілує губи і чоло.

І не було б коли б Вкраїни,

То і Росії б не було.

В ясній путі простори сині

Їм усміхаються обом.

Ні, трьом! Із одного коріння,

Із Білоруссю ввись разом,

Щоб увійти в комуни брами,

Вони зросли трьома стволами,

Обнявшись шумними верхами.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.01 сек.)