АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА. В Україні ХУІІ-ХУІІІ ст. утворюється своєрідний архітектур­ний стиль, що постав із поєднання українських триглавних церков та західноєвропейської базиліки і

Читайте также:
  1. ДОВІДКА
  2. ДОВІДКА.
  3. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
  4. ІСТОРИЧНА ДОЛЯ АНТИЧНОЇ ГРОМАДЯНСЬКОЇ МОДЕЛІ
  5. Історична тенденція капіталістичного нагромадження і зростання сил пролетаріату
  6. Історична характеристика кримінальної відповідальності за заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження
  7. Історична школа.
  8. КОРОТКА ДОВІДКА ПРО КАФЕДРУ, ЦИКЛОВУ КОМІСІЮ
  9. Критерії морального прогресу.Історична картина розвитку моралі.
  10. Нова історична школа та соціальний напрям.
  11. Українська історична наука на сучасному етапі.

В Україні ХУІІ-ХУІІІ ст. утворюється своєрідний архітектур­ний стиль, що постав із поєднання українських триглавних церков та західноєвропейської базиліки і дістав назву українського бароко. Кульмінаційним часом розвитку цього стилю — пишного, урочистого — була доба І. Мазепи, мецената і фундатора низки пишних храмів: Братського та Микольського монастирів, церкви Всіх Святих у Лаврі та ін. У середині XVIII ст. в Україні поширюється стиль піз­нього бароко — рококо. До нього належить Андріївська церква в Києві (1774-1787 рр., архітектор Растреллі), Покровська церква в Києві, церква в Козельці (архітектор Квасов). В останній третині XVIII ст. архітектура розвивалась у нап­рямі класицизму. В цьому стилі зведено чимало палаців та садиб у Батурині, Глухові, Умані та інших містах України. Одним із популярних жанрів українського живопису XVIII ст. був портрет, що поєднував риси бароко з народними традиціями. Утворилися національні художні школи — чернігівська, новгород-сіверська, жовхівська. В Києво-Печерській лаврі формується школа іконописців. Починає розвиватися монументальна деко­ративна скульптура. Таким чином, незважаючи на втрату Україною державності, її культура, зберігаючи традиції Київської Русі та відчуваючи вплив ідей Просвітництва й гуманізму, в ХУІІ-ХУІІІ ст. зробила свій внесок у світову скарбницю.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЙ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

 

Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин

У першій половині XIX ст. українські землі у складі Росії (Лівобережжя, Слобожанщина, Правобережжя і Південь) поділялися на 9 губерній, що входили до 3 генерал-губернаторств. На Лівобережжі (Малоросійське генерал-гу­бернаторство) — Чернігівська, Полтавська й Слобідсько-Ук-раїнська (з 1835 р. — Харківська); на Правобережжі (Київське ге­нерал-губернаторство) — Київська, Подільська, Волинська; Південь (Новоросійсько-Бессарабське генерал-губернаторство) — Катеринославська, Таврійська, Миколаївська (з 1803 р. — Хер­сонська) губернії; 1812 р. увійшла й Бессарабська область.

Кількість населення України у 1858 р. становила 12,9 млн. чол. (українці складали 69,1 %). За становою ознакою воно поді­лялося на дворянство, духовенство, міське населення, сільських жителів. Два перші стани не оподатковувалися. На території Наддніпрянщини суттєво збільшилась чисельність росіян: у кінці XIX ст. до 12 %. Найбільше їх було серед чиновництва, купців, робітників Лівобережжя та півдня України. На Правобережжі найчисельнішою національною меншиною залишались поляки, а серед місцевого дворянства вони взагалі пе­реважали. Прийняття 1791 року межі осілості євреїв в 15 гу­берніях західної частини Російської імперії призвело до того, що в Україні вони склали до кін. XIX ст. третину городян, а на Правобе­режжі — 80 %. Змушені через дискримінацію займатися переваж­но торгівлею й фінансовими справами, вони склали значну части­ну підприємців Наддніпрянщини: 1845 р. у Києві серед купців І гільдії євреїв було 32, а представників всіх інших етносів — 12. З інших меншин, що проживали на Правобережжі, слід назва­ти німців — понад 1 млн., татар та румунів — по 800 тис. та 200 тис. болгар. Міське населення України становило наприкінці XVIII сто­ліття 7 %, а у 1857 р. воно зросло в 2,5 рази.

На той час у суспільно-політичному житті продовжували па­нувати кріпосницькі відносини. Поміщикам належало понад 70 % всієї землі та майже 60 % загальної чисельності селян. Селянство поділялось на дві основні групи: поміщицькі та дер­жавні (крім них існувала ще незначна кількість удільних селян). Поміщицькі селяни переважали у Східній Україні і Правобе­режжі. Відробіткова, грошова і натуральна ренти були основни­ми формами експлуатації. Незважаючи на те, що закон 1797 р. та інвентарна реформа 1847 р. обмежили панщину, на практиці во­на становила 4-6 днів на тиждень. До того ж селянами відробля­лися і додаткові повинності (будівельні дні) та сплачувалися на­туральний та грошовий оброки. Державні селяни вважались вільними, але за користування зем­лею вони виплачували державі феодальну грошову ренту. На спла­ту державних податків йшло майже 40 % селянських прибутків. Але у цей час у всіх сферах економічного життя, незважаючи на збереження кріпацтва, набирав сили процес товарно-грошових відносин; господарство поступово набувало рис підприємницького характеру: зростала його товарність, поглиблювалася спеціалізація, розвивалися товарне рільництво і тваринництво. Проте більшість поміщиків прагнули збільшити виробництво хліба на продаж за рахунок скорочення селянських земельних наділів. Внаслідок цього кількість землі на душу насе­лення в Полтавській губернії становила 2,5; Київській — 1,9; Подільській — 1,2; Херсонській — 3,2; Чернігівській — 3,6 деся­тини, а для сплати податків і ведення господарства необхідно було мати принаймні 5 десятин землі на ревізьку душу. Збільшилось і загальне оподаткування державних селян. Подуш­ний податок за першу чверть XIX століття зріс до 3 крб. ЗО коп., а об­рок становив від 5 крб. 50 коп. до 8 крб. Все це призводило до руйну­вання значної частини селянських господарств. У цілому система ве­дення сільського господарства була відсталою, екстенсивною.

У 30- х рр. XIX ст. в промисловості починається технічний пе­реворот: збільшилася кількість підприємств, чисельність зайня­тих на них робітників і вироблювана ними продукція. Протягом 1825-1868 рр. кількість промислових підприємств зросла з 649 до 2473. Перше місце у промисловому виробництві України займала цукрова промисловість, яка забезпечувала 80 % виробництва цу­кру в Росії. Друге місце займала суконна промисловість (160 фа­брик із 10 тис. робітників). Починає розвиватись військова про­мисловість (завод «Арсенал» у Києві, пороховий завод на Чернігівщині, канатний завод та корабельня в Миколаєві), мета­лургійна, машинобудівна, вугільна галузі промисловості. Зростання на ринку збуту сільськогосподарської та промисло­вої продукції сприяло пожвавленню торгівлі в Україні. Збут і купівля товарів здійснювалися через широку мережу ярмарків, яких наприкінці 50-х рр. в Україні налічувалося 1786 (великих і середніх): це становило 50 %, що були в Росії. Найвідомішими з них були: Введенський (Суми), Контрактовий (Київ), Ге­оргіївський (Єлизаветград), Покровський (Харків), Петропавлівський (Катеринослав). В умовах відсутності розвиненої мережі транспортних доріг важливе значення відіграв чумацький промисел, що забезпечу­вав надходження до чорноморських портів 40 млн. пудів збіжжя щорічно та завезення в Україну 8млн. пудів солі (для цього було потрібно 120-130 тис. возів). Активізується зовнішня торгівля. З України вивозили зерно, вовну, цукор. Український експорт складав 60 %.» загальноросійського. Торговельні зв'язки підтримувалися в Німеччиною, Францією, Австрією, Чехією, Угорщиною.

Формування торговельно-промислового прошарку буржуазії відбувалося, в основному, за рахунок купців, чисельність яких Протягом 1816-1859 рр. зросла з 18,2 тис. до 104 тис. Більшість із них становили росіяни. Серед українців виділялися брати Яхненки, Симиренко (зять одного з Яхненків), Терещенко, Харитоненко, родина Федоренків. (У середині XIX ст. купцям-капіталістам належало вже понад 90 % заводів). Таким чином, у середині XIX ст. феодально-кріпосницька си­стема господарювання перебувала в глибокій кризі, а товарно-грошові відносини, капіталістичне підприємництво, одночасно з промисловим переворотом руйнують старі соціально-економічні відносини.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

 

Десятина — старовинна міра земельної площі в Київській Русі, а пізніше в Україні, Росії та Білорусі. Розмір десятини не був сталим. Спершу десятиною вважався квадрат землі, сторона якого дорівнювала 50 сажнів, тобто 0,1 кв. версти (звідси й назва). Межовою інструкцією царського уряду 1753 р. визначено розмір десятини у 2400 кв. сажнів, що становило 10 925 м2, тобто 1,0925 га. Крім цієї, так званої казенної десятини, застосовувались: господарська коса десятина (3200 кв. сажнів), господарська кругла десятина (3600 кв. сажнів), сотенна десятина (10 000 кв. сажнів) баштанна десятина (800 кв. сажнів).


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)