 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Для забезпечення високою рівня доходу фірмі за умов монополістичної конкуренції необхідно розгортати нецінову конкуренцію, широко застосовуючи рекламу
Зміст нецінової конкуренції полягає у прагненні досягти переваг над конкурентами за рахунок широкого використання досягнень НТП (підвищення якості реалізованих товарів, пошук нових товарів і оригінальними параметрами, розширення обсягу післяпродажного обслуговування товарів, збільшення гарантійного періоду, створення умов надання споживчого кредиту тощо).
Важливо відзначити, що реклама як засіб маркетингової стратегії фірми має свої позитиви і недоліки, з точки зору інтересів споживача і суспільства.
Спеціалісти маркетингу вважають, що реклама - явище позитивне і необхідне: вона допомагає споживачеві зробити правильний вибір, прискорює проникнення товару на ринок, змушує підприємства турбуватись про якість продукції, дає фірмам можливість реалізувати зростаючніі ефект масштабу виробництва, стимулюс конкуренцію, збільшує зайнятість, збільшує доходи засобів інформації (газет і радіо, телебачення і рекламних агенств).
Водночас реклама має і значні недоліки: дезорієнтація покупців внаслідок завищення оцінки якості продукту, відволікання ресурсів із більш важливих галузей. зростання витрат підприємства і цін, які включають затрати на рекламу, заохочування монополізації ринку. Тому не випадково недобросовісна реклама заборонена (однак будь-яка реклама необ'єктивна і упереджена).
Зрозуміло, завдання реклами — поліпшення становища фірми на ринку, а не турбота про інтереси споживачів.
Через нецінову конкуренцію і всеохоплюючу рекламу фірма прагне змінити еластичність попиту на власний продукт, що на рисунку відображується у зміні координат графіку попиту у напрямі від D1 до D2. Це означає, що кожна фірма прагне здобути монопольне становище на ринку. Але якщо вона навіть досягне цього, її перевага буде нетривкою, адже зростання цін і доходів у даній галузі привабить конкурентів, а фірма, що досягла певної переваги, за умов монополістичної конкуренції не може зупинити їх експансію, тому монопольна перевага швидко втрачається.
Отже. монополістична конкуренція вимагає від підприємців постійного і невпинною пошуку усе нових і нових можливостей для більшення доходу,
Нових шляхів пристосування до специфічних вимог даного ринку.
50 Суттєвого значення в конкурентній боротьбі набуває нецінова конкуренція, яка проявляється в диференціації продукції. До диференціації продукції відносять: У підвищення якості продукції; У виробництво нових моделей; У удосконалення дизайну;
У покращення умов сервісного обслуговування; У удосконалення системи збуту продукції; У високий рівень реклами продукції
Важливою рисою диференціації продукції є те, що виробники набувають обмеженого контролю над цінами на свою продукцію.
Покупці віддають перевагу продукції певних продавців, за яку навіть можуть сплатити більшу ціну з метою задоволення своїх індивідуальних смаків.
Неефективність виробництва і розподілу ресурсів, що виникає в умовах монополістичної конкуренції, цілком компенсується тією вигодою, яку отримують споживачі від великого асортименту продукції, що пропонують фірми, постійно оновлюючи і диференціюючи свою продукцію.
Диференціація продукції є також джерелом підвищення прибутковості фірми. Завдяки постійному вдосконаленню продукції кожна монополістично конкурентна фірма може зберегти попит на свою продукцію і, розширивши виробництво, максимізувати свій прибуток
Проте надмірна диференціація продукції призводить до розбазарювання ресурсів, зниження виробничої ефективності. Крім того, переваги розширеної диференціації для споживача зберігаються до певної межі.
Стрімке розширення асортименту може досягти такого рівня, за якого розумний вибір продукції стає складним. Великий асортимент подібної між собою продукції заважає обрати ту продукцію, яка потрібна на даний момент
У погоні за прибутком виробники, намагаючись покращити свою продукцію, можуть вносити лише незначні зовнішні зміни, які не збільшують ні тривалості користування, ні корисності, ні ефективності продукції у використанні. Досить часто це стосується лише пакування. Тобто чимало змін створюють лише видимість покращення продукції, а не дійсно вдосконалюють її. Мета як дійсного, так і уявного вдосконалення єдина — спонукати споживача купувати саме цю продукцію
Реклама — неособова форма комунікацій, що здійснюється через мережу платних засобів поширення інформації із чітко зазначеним джерелом фінансування.
Мета рекламних заходів: формування попиту, стимулювання збуту та продажу товару. Метою реклами може бути також і пробудження інтересу до продукції (послуги) тієї чи іншої фірми, роз'яснення її характеристик чи особливостей.
Основні завдання реклами:
1) створювати і підтримувати високу популярність товару;
2) створювати бажаний імідж товару на цільовому ринку
ЗНАЧЕННЯ РЕКЛАМИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СУСПІЛЬСТВІ
| - пристосування споживчих смаків до продукції; - стимулювання покращення якості продукції; У сприяння здешевлення продукції; - підтримка конкуренції; У-сприяння розвитку засобів масової інформації; - макроекономічне значення: забезпечення повної зайнятості в суспільстві, яке досягло високого рівня добробуту |
51.
Гранична доходністьресурсу (MRPF) — грошовий вираз граничної продуктивності змінного фактора виробництва, тобто приріст загального доходу внаслідок використання кожної додаткової одиниці змінного фактора виробництва:
MRPf = MPF x MR або MRPf = A TRF / A F, де MPF — граничний продукт змінного фактора F; MR — граничний доход змінного фактора. Виключення: для досконало конкурентної фірми, де MR = PF
MRPf = MPF x P
Середні видатки фірми на ресурс (AEF)
ресурсу:
AEf = Ef / F
Граничні видатки фірми на ресурс (MEj) — це зміна величини видатків на ресурс (EF) внаслідок купівлі ще однієї одиниці ресурсу, або додаткові видатки на залучення у виробництво додаткової одиниці ресурсу:
MEf = A Ef / A F
Правило оптимального використання ресурсу для максимізації прибутку: гранична доходність ресурсу повинна дорівнювати граничним видаткам на ресурс, або його ціні:
| F |
MRPf = MEf, або MRPf = PF
Цінариробничого ресурсу
E — оптимальне використання ресурсу
MEf
MRPF
Кількість виробничого ресурсу
у 
57
Загальна характеристика ринку факторів виробництва. Функції ринків ресурсів в економіці. Споживання виробником факторів виробництва: цілі та обмеження. Граничний фізичний продукт ресурсу, методика його обчислення та графічна інтерпретація. Гранична дохідність ресурсу для різних виробників. Граничні витрати ресурсу та максимізація прибутку виробником. Попит на ресурси: зміна обсягу попиту та попиту в цілому. Цінова еластичність попиту на ресурс.
Попит на працю за умов досконало конкурентного ринку ресурсів. Праця як фактор виробництва, її мобільність. Суть та особливості використання поняття «заробітна плата». Характеристики досконало конкурентного ринку праці. Граничний виграш виробника від найму праці. Обгрунтування рішення про найм. Попит окремого виробника на працю. Формування галузевого та ринкового попиту на працю.
Ринкова пропозиція праці на досконало конкурентному ринку. Еластичність пропозиції праці для галузей з різною динамікою витрат на виробництво. Обгрунтування вибору робітника щодо праці та відпочинку: інструментарій ординалістської теорії корисності. Ефекти доходу і заміщення за зміни заробітної плати. Криві пропозиції праці, що «вгинається всередину». Ринкова пропозиція послуг праці. Диференціація заробітної плати. Рівновага на ринку праці: двосекторна модель.
Ринок праці з недосконалою конкуренцією. Попит монополії на працю і монопольна рівновага. Монопсонічний та олігопсонічний ринки, їх особливості. Прийняття рішення про наймання на моно-
псонічному ринку праці.
56. ЗМІСТ ТЕМИ ЗА ПРОГРАМОЮ
· Загальна характеристика ринку факторів виробництва. Функції ринків ресурсів в економіці. Споживання виробником факторів виробництва: цілі та обмеження. Граничний фізичний продукт ресурсу, методика його обчислення та графічна інтерпретація. Гранична дохідність ресурсу для різних виробників. Граничні витрати ресурсу та максимізація прибутку виробником. Попит на ресурси: зміна обсягу попиту та попиту в цілому. Цінова еластичність попиту на ресурс.
· Попит на працю за умов досконало конкурентного ринку ресурсів. Праця як фактор виробництва, її мобільність. Суть та особливості використання поняття «заробітна плата». Характеристики досконало конкурентного ринку праці. Граничний виграш виробника від найму праці. Обгрунтування рішення про найм. Попит окремого виробника на працю. Формування галузевого та ринкового попиту на працю.
· Ринкова пропозиція праці на досконало конкурентному ринку. Еластичність пропозиції праці для галузей з різною динамікою витрат на виробництво. Обгрунтування вибору робітника щодо праці та відпочинку: інструментарій ординалістської теорії корисності. Ефекти доходу і заміщення за зміни заробітної плати. Криві пропозиції праці, що «вгинається всередину». Ринкова пропозиція послуг праці. Диференціація заробітної плати. Рівновага на ринку праці: двосекторна модель.
· Ринок праці з недосконалою конкуренцією. Попит монополії на працю і монопольна рівновага. Монопсонічний та олігопсонічний ринки, їх особливості. Прийняття рішення про наймання на моно-
псонічному ринку праці.
| 55. Розглянувши фактори, що лежать в основі попиту на ресурс, проаналізуємо пропозицію ресурсів (праці, землі, капіталу, підприємницьких здібностей) і визначення їх грошової форми: заробітної плати, ренти, позикового відсотка і прибутку на відповідних ресурсних ринках. Головним і вирішальним фактором функціонування економіки є праця. Ринок праці – це сфера контактів продавців і покупців трудових послуг. На ньому протистоять друг другу ті, що бажають робити (зайняті й безробітні) й ті, хто наймає робітників. При цьому ринок праці охоплює не тільки відносини з працевлаштування, але й усю сферу життєдіяльності найманої праці: оплату праці, інтенсивність праці, її мотивацію, підготовку й перепідготовку кадрів й інше. Для ринку праці характерним є саме вплив на мобільність цього ресурсу неекономічних факторів, але в мікроекономічному моделюванні виходять з їх незмінності хоча б у певний період часу. Єдиним чинником, що впливає на попит і пропозицію праці, залишається заробітна плата, рівень якої встановлюється в результаті взаємодії попиту та пропозиції праці. Досконало конкурентний ринок праці має наступні характеристики: значна кількість фірм, що конкурують між собою за право найму того чи іншого працівника; велика кількість працівників, що мають однакову кваліфікацію і пропонують свої послуги незалежно один від одного; ні окрема фірма, ні окремий працівник не спроможні впливати на встановлений в галузі рівень заробітної плати. |
| и вот еще на 55 Якщо фірма максимізує прибуток, то вона наймає робітників доти, поки гранична доходність праці не буде дорівнювати зарплаті, тобто MRPL=W. Зарплата – граничні витрати праці, MRCL=W. Обсяг пропонування праці в економіці визначається на основі індивідуальних рішень окремих робітників, які володіють специфічним товаром – здатністю до праці і можуть застосовувати її лише особисто і протягом певного часу. Сукупна корисність часу для найманого робітника складається з корисності робочого часу та корисності часу дозвілля. Метою робітника є максимізація сукупної корисності. Щоб максимізувати корисність часу, робітник повинен прийняти індивідуальне рішення: яку частку бюджету часу витрачати на дозвілля, а яку – на працю. Основним фактором, що впливає на вибір робітника, є годинна ставка заробітної плати. Рівень годинної ставки заробітної плати відображає вартість втрачених можливостей. Кожен робітник може вибрати лише одне місце роботи з багатьох можливих. Щоб утримати робітника на певному робочому місці, суспільство повинно оплатити йому альтернативну вартість втрачених можливостей, забезпечивши таку заробітну плату, яку він міг би одержати при іншому, найкращому застосуванні своєї праці. Ставка заробітної плати відображає також продуктивність праці. Її зростання пов’язане з підвищенням продуктивності праці внаслідок впровадження нових технологій і зростання кваліфікації робітників, а також виникненням дефіциту трудових ресурсів у періоди економічного піднесення і мобільністю робочої сили – можливістю змінювати місце роботи. Підвищення ставки заробітної плати за низького її початкового рівня спонукає робітника працювати більше за рахунок скорочення часу дозвілля. Фірма визначає рівноважний обсяг праці за правилом оптимального використання ресурсу і максимізує прибуток за умови MRPL=W. У стані рівноваги заробітна плата завжди стає рівною граничній доходності останнього із залучених робітників. Вигода фірми від найму робітників визначається як різниця між сумою граничних доходностей всіх найнятих робітників, крім останнього, і витратами на заробітну плату. Ця величина є нормальним (середнім) прибутком, який складає неявні витрати фірми. Рівноважна ставка зарплати в економіці (середня ставка) визначається взаємодією попиту на працю та її пропонування і є абстрактним показником. Втручання держави у функціонування ринку праці шляхом законодавчого встановлення мінімуму заробітної плати чинить змішаний вплив на нього: з одного боку дещо зменшує рівень зайнятості, а з іншого – допомагає зменшити бідність. |
58. КАПІТАЛ — це економічні блага у фінансовій, фізичній та інтелектуальній формах, що знаходяться в постійному взаємообумовленому русі, здатні приносити доход, впроваджені своїми власниками у відтворювальний процес як фактори виробництва та інвестиційні ресурси, функціонування яких в економічній системі має просторові, часові та вартісні характеристики, пов'язані з факторами ризику і ліквідності, та є об'єктом суспільних відносин та управління
ФОРМИ КАПІТАЛУ:
1) фізичний, виробничий або технічний капітал (сукупність матеріальних засобів виробництва, які збільшують продуктивність людської праці: станки, комп'ютери тощо);
2) фінансовий, або грошовий (отриманий в результаті торгових, або банківських операцій);
3) юридичний капітал (сукупність прав розпорядження деякими цінними паперами, коштовностями, причому ці права надають їх власнику доход без застосування відповідної праці, наприклад, дивіденди);
4) людський капітал (фізична чи розумова діяльність людини, її знання, навички, уміння, талант, здібності та інші обдарування);
5) інтелектуальний капітал (об'єкти інтелектуальної власності, інноваційні розробки, які дозволяють розвиватися та збільшувати доход в умовах науково- технічного прогресу)
На основі позичкового капіталу та відсотка виникає фіктивний капітал. Це капітал, що обертається поза сферою реального капіталу: гроші, цінні папери, які приносять прибуток у процесі особливого обігу
Сукупний фізичний капітал у певний момент часу представляють виробничі фонди, які поповнюються в результаті інвестицій. їх поділяють на: основні та оборотні фонди
Основні фонди (ОФ) — матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад 500 гривень. За функціональним призначенням розрізняють ОФ, що безпосередньо беруть участь виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини і обладнання, робочі машини і обладнання тощо). За галузями народного господарства ОФ розподіляються на промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт, зв'язок.
За використанням ОФ поділяються на: діючі (використовуються у господарстві), недіючі (використовуються в даний період у зв'язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві і призначене для заміни об'єктів). За ознакою належності на власні й орендовані. Власні засоби можуть складатися із Статутного (пайового, акціонерного) капіталу, допоміжного фінансування з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власних прибутків, коштів Амортизаційного фонду, спеціальних фондів. Орендовані показуються у балансі орендодавача, тим самим виключається можливість подвійного обліку одних і тих же засобів. Не належать до основних фондів:
1) предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;
2) предмети вартістю до 500 гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. При цьому гранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів України;
3) спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;
4) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби;
5) формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби
Оборотні фонди — це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції. Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову і вартісну форму. До оборотних фондів включають:
Виробничі запаси — запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів палива і пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.
Незавершене виробництво — це предмети праці, обробку яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.
Поиск по сайту: