АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ПОЛЬОВІ ДУХОВНИКИ НА ВИШКОЛІ

Читайте также:
  1. ДУШПАСТИРЮВАННЯ НА ВИШКОЛІ В ГАЙДЕЛЯҐРІ

Заклик їхати до Львова

В неділю, 18 липня 1943 року, на площі під цитаделею у Львові колишній духовник Української Галицької Армії, а тепер генеральний вікарій митрополичої консисторії у справах духовної опіки над військом, о. митрат д-р Василь Лаба відслужив св. Літургію в наміренні першої групи добровольців, що від'їздила до вишкільного табору.

З уваги на те, що майже всі покликані ним до дивізії священики з усіх трьох епархій в неділю були зайняті у своїх парафіях, вони мали з'явитись у Львові кілька днів пізніше. Сьогодні вже не пригадую дня виїзду до Львова. Знаю тільки, що супровожала мене моя дружина, як і дружини інших жонатих священиків. Пригадую також, що всіх кандидатів на польових духовників було одинадцять і всі виїздили до вишкільного табору.

Ще перед виїздом я мав нагоду відвідувати о. митрата В.Лабу, а особливо зворушливими були мої відвідини Сл. Б. митрополита Андрія, якого ми всі так дуже любили. Він високо цінив готовість своїх священиків на якусь особливу жертву Христові, в якій вони були готові віддати своє життя за Бога і за кращу долю своєї батьківщини. Це він особливо підкреслював, пригадуючи нам Христові слова, що "хто покине свого батька, свою матір, брата, сестру, жінку або дітей заради Христа і його Євангелії, той осягне вічну нагороду.

Поїздом до Зенгайму

Примістившись у поїзді, ми виїхали зі Львова в північно-західньому напрямі через Перемишль, Сянік, Краків, Вроцлав (Бресляу) і прибули на станцію Герліцер-бангоф у Берліні.

Перед і під час війни ми багато чули про Берлін і тепер мали нагоду побачити бодай кілька головних вулиць і сивих масивних будинків, що робили його майже непривітним.

Всівши до іншого скоробіжного поїзду, що їхав у південнозахідньому напрямі, ми заїхали до невеличкого містечка Зенгайму в Альзації, що до війни належала до Франції, а тепер була прилучена до Німеччини. З того містечка у ясний, погідний день можна було дуже добре бачити темносині контури Альп.

В таборі були тисячі добровольців і старшин, що приїздили туди з різних країн Европи, щоб перейти доповняльний, модерний військовий вишкіл. Мабуть, найбільше було там молодих французів, які, як дехто з них говорив нам по-німецькому, студіювали модерну стратегію та орудування модерною зброєю, бо то був найкращий спосіб підготови до визволення їх батьківщини з-під німецької окупації.

Вишкіл "Особливої групи"

В супровідному письмі до команданта табору, яке дала нам канцелярія львівського губернатора Вехтера, було сказано, що ми всі є українські католицькі священики й кандидати на польових духовників в українській дивізії "Галичина". Після закінчення вишколу вона має бути вжита тільки на східнъому фронті, тому в часі вишколу треба на це звертати найбільшу увагу, хоч інструктори дуже скоро переконались, що кожний з нас прекрасно знав психологію большевицьких солдатів і способи їх стратегії. Це й було причиною, що нас називали "Особливою групою".

Нас розмістили в одному бараці по-двох в одній кімнаті. Одержавши військові однострої, як і строї до спортових вправ та всі інші потрібні речі, включно з протиґазовою маскою, ми були приділені до однієї більшої, різнонаціоналъної групи, яка недавно почала свій вишкіл.

До вишколу належали муштра, основні ґімнастичні вправи, напр., довгий біг, перескакування через різні перешкоди, повзання попід колючі дроти, вилаз на високі паркани тощо. До теоретичного навчання належало читання мап, організація всіх родів армії, військових одиниць, до дивізії включно, воєнна тактична стратегія, теоретичне пізнання і практичне застосування різних родів зброї, особливо большевицької.

Подавали нам відомості про організацію Червоної Армії, її зброю, тактику, напр., в наступі вперед іде піхота, а танки за нею, і якби хтось хотів утікати, то його танкісти, звичайно партійні люди, стріляють. Вісті про большевиків подавав нам старшина східнього фронту. Він казав, що як ворожа гарматня куля чи міна пошкодить у бою большевицький танк і поранить танкістів, то вночі нишком підходять механіки й направляють танк, але напівумерлих ранених танкістів залишають ворогові на поталу. Цей автор мав нагоду говорити з одним танкістом, якого вилікували німці, і він добровільно зголосився до них на службу.

Читання мап та орієнтація в терені були важливою справою, натомість ідеологічно-політичного курсу ми не переходили. Німці вважали нас відпорними на свою й большевицьку пропаґанду. Всі писання й говорення німців про "Нову Европу" не мали на нас жодного впливу й були якби киданням гороху об стіну.

Командант табору обвинувачує Пія ХІІ

У нашій групі було кілька старших у віці отців, але ніхто з них не нарікав на муштру і всякі вправи, яких, до речі, молоді французи не могли так докладно й точно виконувати, як наші старші отці, дарма, що наш вишкіл проходив прискореним темпом. При кількох нагодах командант казав нам, що зі Львова надійшло домагання, щоб до трьох місяців закінчити наш вишкіл, бо на нас уже ждуть стрільці в різних таборах.

Одного ранку спочатку вересня ми завважили якийсь незвичайний рух у таборі - група за групою маршували до великої залі, тому й ми рішили піти туди, хоч нас не кликали. Заля виповнилась стрільцями, а командант на сцені нарікав і гострими словами осуджував папу Пія ХІІ за те, що нібито з його спонукою королівський уряд Італії у проводі з маршалом Бадоліо зірвав з німцями і перейшов на сторону Америки й Англії, при чому був арештований "дуче" Беніто Муссоліні, особистий приятель голови Німеччини.

Одночасно союзні армії висадились з північної Африки на Сицилію й почали свою занадто повільну інвазію на Італію.

Згадаю також, що в часі нашого вишколу ми йшли в неділі до недалекого містечка Тану і брали участь у богослужбах в католицькій церкві. Спочатку cвященик і миряни дивились на нас непривітно, але побачивши спосіб нашого знаку св. хреста і що в церкві ми не ставали на коліна, зацікавились нами. Коли ж довідалися, що ми українські католицькі священики і приготовляємось стати польовими духовниками української дивізії для боротьби з безбожними большевиками, запрошували нас до себе й гостили добрим вином, якого жодний німець не міг у місті купити.

Французи любили слухати українських пісень, які ми співали під проводом о. С.Сапруна, музики, дириґента, кол. голови Інституту народної творчости у Львові. При кожній нагоді ми вияснювали французам і німцям змагання українського народу до осягнення своєї самостійности.

Приділення функцій духовникам

По закінченню вишколу в першій половині жовтня 1943 року ми вернулися додому. За давньою традицією европейських країн кожний з нас одержав коротку відпустку на відвідини своєї родини чи місця свого душпастирства.

Деякі з отців, напр. С.Сапрун, І.Галібей, В.Лещишин та Е.Кордуба були звільнені зі служби з приводу недуги чи старости; останній по лікуванню вернувся знову до Дивізії; о. С.Сапрун виконував згодом функцію душпастиря протилетунських з'єднань юнаків.

Три отці - Д.Ковалюк, І.Голойда та О.Карпінський (всі вже відійшли), були призначені до вишкільних таборів у південній Франції; о. В.Дурбак був духовником "Групи Баєрсдорфа", що поборювала большевицьких партизан на Холмщині, де як відомо, українці мали зв'язки з польською "Армією крайовою".

Отець д-р О.Кладочний і о. М.Левенець прибули на своє місце до Нойгаммеру. Перший був духовником 30-го полку, а другий 29-го полку. Отець Кордуба був духовником 14-го гарматнього полку.

Цей автор був призначений дивізійним духовником, що заступав Начального духовника, о. митрата В.Лабу, який жив у Львові й дуже рідко показувався у вишкільному таборі, але відвідував вишкільні табори у Франції.

Всі польові духовники після вишколу одержали ранґy хорунжих, за вийнятком о. Лаби, що одержав ранґy майора і цього автора, що одержав ранґy поручника і в заступстві о. Лаби виконував уряд духовника для вишкільного табору в Гайделяґрі і Нойгаммері аж до виїзду Дивізії на фронт.

До повороту українських старшин з перевишколу в Лешанах, як згадано, майор Побігущий був командантом усього вишкільного табору в Гайделяґрі. По їх повороті, 20-го жовтня, стрільців поділили на три полки з українськими командирами - 29-й полк - майор Е.Побігущий; 30-й полк - сот. (полк.) Б.Барвінський; 31-й полк - майор С.Котиль; Кyрінь піонерів - полк. Рембалович (німці признали йому ранґy сотника); Курінь Фізелірів - сот. К.Бристот; Зв'язок - сотник (полк.) Сосідко.

Але полк. Фріц Фрайтаґ, резервовий старшина без фронтового досвіду був призначений командиром Дивізії, і він звільнив українських командирів з їх становищ, а на їх місце назначив німців, напр. 29-й полк - пполк. Дерн; 30-й полк - пполк. Форстрoйтер; 31-й полк - пполк. Гермс; 14-й гарматній полк - полк. Баєрсдорф; Курінь піонерів - майор Ренберґер; а Зв'язок - сот. Нутцінґер.

Не треба й казати, що така зміна старшин пригнобила не лише українських старшин і добровольців, але ще більше членів Військової Управи і все українське громадянство, яке знало взаємну умову українців з німцями, що була основою постання Дивізії.

Коли говоримо про національний характер Дивізії, треба сказати, що німецький т.зв. рамовий персонал був подвійного характеру - численніший був гірший, бо рекрутувався з поліційних старшин, без вищого військового знання, зарозумілий на свою німецькість, тому тримався здалека від українських старшин і стрільців. Перед призначенням до Дивізії вища військова команда майже кожному з них підвищила ранґy і вони зайняли вигідні позиції, але не були респектовані стрілецтвом так, як українські старшини.

Другий тип німецьких старшин був з Вeрмахту, і ті старшини, головно з Австрії, розуміли українців і тримали з ними контакт, але їх було не багато.

Генерал і вищі німецькі старшини-командири підтримували німців, вони більше вірили німецьким підстаршинам, ніж українським старшинам. Очевидно такий стан псував співжиття, а вслід за тим псував дисципліну.

З хвилиною від усунення українських досвідчених старшин мораль добровольців упала, так, що почалася дезерція. Правда, були тут ще й інші причини, але ця, мабуть, була найважливіша.

Починаючи від генерала, німці не розуміли душі молодого українського покоління, що виросло в боротьбі з ворожими окупантами, інакше Фрайтаґ ніколи не став би був командиром Дивізії. Ця помилка німецького вищого командування спричинила його психічне заломання, що привело його до самогубства вже після капітуляції.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)