АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ДІАГНОСТИКА ПОРУШЕНЬ ОБМІНУ МІКРОЕЛЕМЕНТІВ

Читайте также:
  1. Аналіз, діагностика та прогнозування розвитку регіональної економіки
  2. Вади розвитку у дітей, діагностика,лікувальна тактика та надання екстреної медичної допомоги.
  3. ВИЗНАЧЕННЯ МІКРОЕЛЕМЕНТІВ
  4. Вступ. Педагогічна діагностика (поняття, складові і функції педагогічної діагностики).
  5. Глава 67. Загальні положення щодо порушень митних правил та відповідальності за них
  6. Глава 68. Види порушень митних правил та відповідальність за такі правопорушення
  7. Диференційна діагностика
  8. Диференційна діагностика
  9. Диференційна діагностика гідронефрозу
  10. ДІАГНОСТИКА
  11. Діагностика
  12. Діагностика амортизаторів.

Мікроелементи в організмі містяться у дуже малих кількостях (тисячні і менші частки процента від маси тіла тварини). Незва­жаючи на це, багатьом з них належить винятково важлива роль в організмі. Найбільше вивчена біологічна роль йоду, кобальту,, міді, цинку, марганцю, заліза, молібдену, селену, фтору. Вони е каталізаторами біохімічних процесів в організмі, входячи до скла­ду понад 200 ферментів, гормонів, вітамінів або активізуючи їх.

Йод входить до складу гормонів щитовидної залози — трийод-тироніну та тироксину (Тз- і Т^гормони), бере участь у регуляції всіх видів обміну речовин. При його дефіциті порушуються обмін­ні процеси, функції серцево-судинної системи, печінки, уповіль­нюється ріст і розвиток молодняка. Антагоністами йоду е кальцій, марганець, свинець, фтор, бром.

Кобальт входить до складу вітаміну ВІ2, регулює гемопоез, активність багатьох ферментів, у тому числі лужної фосфатази, стимулює азотний, нуклеїновий, вуглеводний обмін, функцію під­шлункової залози. Нестача кобальту в органіамі викликає затри-


мання росту й розвитку молодняка, порушення кровотворення, об­міну речовин. Антагоністи кобальту — марганець, стронцій, бор.

Мідь стимулює перетворення тривалентного заліза корму в двовалентне і включення його в молекулу гемоглобіну, сприяє мієлінизації нервової тканини, входить до складу багатьох фер­ментів (цитохромоксидази, тирозинази), бере участь у білковому, вуглеводному й пігментному обміні. Дефіцит міді в організмі тва­рин спричиняє порушення кровотворення, обміну речовин, функ­цій нервової системи. Антагоністи міді — молібден, свинець, цинк, марганець, бор.

Цинк — складова частина ряду ферментів (карбоангідрази, лужної фосфатази, аргінази та ін.), активізує дію статевих гормо­нів, гіпофіза та підшлункової залози. При дефіциті цинку в орга­нізмі порушуються білковий і вуглеводний обмін речовин, відтвор­на функція, розвивається паракератоз. Антагоніст цинку — кальцій.

Марганець бере участь в окислювально-відновних процесах, тканинному диханні, утворенні кісток. Внаслідок дефіциту мар­ганцю в організмі затримуються ріст молодняка та формування кісткової тканини, порушується відтворна функція, виникає своє­рідне захворювання — пероз. Антагоністи марганцю — молібден і йод.

Залізо є складовою частиною гемоглобіну та багатьох фермен­тів — цитохромів, каталази, пероксидази та ін. При дефіциті його в організмі порушуються кровотворення, обмінні процеси, затри­мується ріст і розвиток молодняка. При одночасному дефіциті міді, заліза та кобальту розвивається злоякісна анемія.

Селен бере участь в окислювально-відновних процесах, має виражені антиоксидантні властивості, входячи до складу глюта-тіонпероксидази, яка руйнує токсичні перекиси в тканинах, за­побігає жировій дистрофії печінки і білом'язовій хворобі.

Фтор (від грецьк. «фторос» — загибель, руйнування) бере участь у розвитку зубів та утворенні кісток, обміні фосфору, стимулює ріст і розвиток організму. Підвищена кількість фтору в біогео­хімічних провінціях є причиною виникнення флюорозу, а при не­стачі його — карієсу зубів, тобто порушення міцності зубної емалі і руйнування зубів. Саме тому фтор називають «дволиким» еле­ментом.

Оптимальний вміст життєвонеобхідних мікроелементів в орга­нізмі сільськогосподарських тварин забезпечує нормальний рівень і характер обмінних процесів, добрий стан здоров'я, високу їх природну резистентність і продуктивність. Дефіцит або надлишок мікроелементів в організмі може викликати появу своєрідних, ще недостатньо вивчених, хвороб, які одержали назву м і к р о е л е -м е н т о з і в. їх відносять до ензоотичних (місцевих) хвороб, оскільки вони виникають внаслідок низького або надмірного вміс-


ту рухомих (засвоюваних) форм мікроелементів у грунті, водних джерелах і рослинах деяких територій, які одержали назву біо­геохімічних зон і провінцій. Крім природних зон, в останні роки спостерігається поява техногенних біогеохімічних провінцій з під­вищеним вмістом у навколишньому середовищі нікелю, свинцю, миш'яку, фтору, ртуті, кадмію, калію, марганцю та інших елемен­тів, які викидають промислові підприємства. Забруднення ними навколишнього середовища призводить до появи техногенних мік-роелементозів і отруєнь тварин.

При діагностиці мікроелементозів необхідно враховувати особ­ливості природних техногенних і біогеохімічних зон та провінцій; вміст мікроелементів у воді і кормах раціону й забезпеченість ни­ми тварин; проводити клінічне обстеження тварин; лабораторне досліджувати кров, молоко, сечу та інші субстрати. Необхідно звертати увагу на антагоністичні та синергічні взаємовідносини окремих мікроелементів між собою та з макроелементами раціону (Судаков М. О.).

За вмістом рухомих форм мікроелементів територію України поділено на чотири геохімічні зони — західну, північно-східну, центральну й південну. В межах кожної зони виділяють менші території, геохімічні провінції, грунт та вода яких дещо відрізняю­ться від зони за вмістом мікроелементів. Грунти та водні джерела західної зони, до якої входять Рівненська, Волинська, Львівська, Тернопільська, Чернівецька, Івано-Франківська і Закарпатська області, збіднені на рухомі форми йоду, кобальту, цинку, молібде­ну, місцями — міді та марганцю. Наприклад, за даними М. О. Су­дакова з співавторами, в грунтах Івано-Франківської області установлено низький вміст рухомого йоду, кобальту, цинку й водо­розчинного бору. В грунтах гірських районів області рухомого йоду міститься значно менше (0,75 мг/кг), ніж у передгірських (2,1) і горбистої рівнини (5,8 мг/кг). Грунти Закарпатської об­ласті характеризуються зниженим вмістом рухомого кобальту і низьким вмістом йоду, а Львівську область відносять до регіону біосфери, збідненого на йод, кобальт, мідь, цинк, молібден і фтор (Судаков М. О. з співавторами, 1991). Північно-східна біогеохі­мічна зона об'єднує північні райони Київської, Сумської, Черні­гівської і Вінницької областей, Житомирську та Хмельницьку об­ласті. Грунти поліських районів Житомирської, Київської, Черні­гівської і Сумської областей відрізняються низьким вмістом рухо­мих форм йоду (0,46—1,1 мг/кг сухого грунту), кобальту (1,18— 1,44), цинку (0,05—0,35), місцями міді (1,5—9) і марганцю (ЗО— 142 мг/кг). У ґрунтових водах міститься мало йоду (0,42— 4,84 мг/кг).

Вміст рухомих форм найважливіших мікроелементів у грунтах і водних джерелах поліської зони України поєднується з вмістом


цих мікроелементів у кормах і організмі тварин (Судаков М. О. з співавторами, 1991).

До центральної геохімічної зони належать Черкаська та Пол­тавська області, південні райони Вінницької, Київської, Чернігів­ської, Сумської, а також північні райони Одеської, Харківської та Кіровоградської областей.

Південна зона включає Миколаївську, Херсонську, Дніпропет­ровську, Запорізьку, Донецьку, Луганську області, південні райо­ни Харківської, південні і центральні райони Кіровоградської та Одеської областей, Республіку Крим.

Грунти центральної і південної зон краще забезпечені мікро­елементами, однак у них не вистачає засвоюваних форм цинку, кобальту, а в деяких місцевостях є надлишок марганцю, у солон­цях і солончаках — бору. Марганець, як антагоніст йоду, зумов­лює відносну йодну недостатність у тварин, а бор, будучи антаго­ністом кобальту та міді, поглиблює кобальтову й мідну недостат­ність і може викликати запалення кишечника (борний ентерит).

Вміст найважливіших мікроелементів у рослинах і кормах, які використовують для годівлі сільськогосподарських тварин в Україні, в основному відповідає вмісту рухомих форм мікроеле­ментів у грунтах і водних формах, тому при діагностиці мікро-елементозів обов'язково аналізують їх якість, повноцінність раціо­нів з урахуванням кількості життєвонеобхідних мікроелементів.

Значна частина тварин біогеохімічних провінцій у тій чи іншій мірі пристосовуються до нестачі або надлишку мікроелементів у біосфері. В одних тварин спостерігається зниження продуктивнос­ті, а в інших, крім того, з'являються своєрідні симптоми мікро-елементозів. Захворювання можуть спричинятися нестачею в орга­нізмі як одного, так і кількох життєвонеобхідних мікроелементів ї тому розрізняють моногіпомікроелементози і полігіпомікроеле-ментози (Судаков М. О.).

У господарствах мікроелементози клінічно проявляються не в усіх тварин. Це залежить від видової та індивідуальної пристосо­ваності тварин до умов зовнішнього середовища, їх віку й продук­тивності. Симптоми мікроелементозів чіткіше виражені у стійло­вий період утримання, особливо взимку та ранньою весною.

При клінічному дослідженні тварин з метою діагностики мікро­елементозів особливу увагу, за даними М. О. Судакова з спів­авторами, звертають на такі показники: зміни розвитку дорослих тварин; масу новонароджених; випадки народження мертвих, ви­родків, недорозвинених, без волосяного покриву тварин; стан во­лосяного покриву (затримка линяння, грива, чолка, своєрідна ку­черявість, часткова депігментація волосся); стан шкіри і підшкір­ної клітковини (сухість, підвищена складчастість, гіперкератоз, явища мікседеми — слизовий набряк у міжщелепній ділянці у ве­ликої рогатої худоби, овець і нижньої частини шиї у поросят);


зміни щитовидної залози — розміру, форми, консистенції, гістоло­гічної структури; стан очей (западання — енофтальм, випинан­ня — екзофтальм, помутніння рогівки); колір і вологість слизових оболонок; величину та консистенцію лімфатичних залоз; стан зу­бів (карієс, флюороз, деформація); зміни частоти серцевих скоро­чень; характер серцевих тонів.

Крім клінічного дослідження, вибірково досліджують кров об­стежуваних тварин: визначають кількість еритроцитів, лейкоцитів, гемоглобіну, найважливіших макро- і мікроелементів, при можли­вості — вміст тироксину та трийодтироніну.

Йодна недостатність у великої рогатої худоби і овець в біль­шості випадків проявляється симптомами, зумовленими знижен­ням функції щитовидної залози (див. главу XII).

Кобальтова недостатність (гіпокобальтоз) у великої рогатої худоби і овець проявляється анемічністю видимих слизових обо­лонок внаслідок гіперхромної анемії, спричиненої порушенням синтезу ціанокобаламіну, затриманням росту й розвитку молодня­ка, спотворенням смаку, виснаженням, порушенням синтезу міне­ральної частини та органічного матриксу кістки, внаслідок чого розвивається остеодистрофія, змінами волосяного покриву і шкі­ри. Зустрічається у тварин в господарствах з піщаними, підзолис­тими, торф'яними та заболоченими грунтами з вмістом кобальту нижче 2—2,3 мг/кг грунту (оптимум 7—ЗО) та 0,1—0,25 мг/кг су­хої речовини рослинних кормів. У крові хворих тварин вміст ко­бальту становить менш 3 мкг/100 мл (0,51 ммоль/л), знижена кількість еритроцитів та гемоглобіну.

Гіпокупроз — розвивається при нестачі міді або надлишку в грунті свинцю, молібдену, бору, кадмію, кальцію, сірки. Характе­ризується анемічністю видимих слизових оболонок внаслідок гіпо-хромної анемії, спотворенням смаку, частковою депігментацією волосся, особливо у великої рогатої худоби і овець по тулубу (тигроїдна масть) та у корів навколо очей («окуляри»), інколи діареєю, атаксією, судорогами та парезом м'язів у ягнят внаслі­док ураження центральної нервової системи (ензоотична атаксія). Депігментація волосся інколи має вигляд маленьких вогнищ біло­го кольору (Товстига В. П.).

При діагностиці гіпокупрозу звертають увагу на вміст міді в грунтах та кормах. Він повинен бути в межах 15—60 і 3—12 мг/кг, а потреба корів з середньою продуктивністю у міді становить 6—10 мг на 1 кг сухої речовини раціону. Депонується мідь в орга­нізмі печінкою, тому при діагностиці визначають її вміст як в си­роватці крові (захворювання розвивається при вмісті міді менше 50 мкг/100 мл (7,9 мкмоль/л), так і в печінці (20 мкг/г).

Цинкова недостатність характеризується порушенням процесів ороговіння клітин епідермісу (паракератоз), утворення кіс­ток; відтворної функції, затриманням росту й розвитку молодняка.


Порушення ороговіння проявляється наявністю у роговому ша­рі клітин, які містять ядро, і відсутністю зернистого шару. У сви­ней на шкірі з'являються кірки коричневого кольору, а на виги­нах суглобів — тріщини. В неблагополучних зонах вміст цинку в грунтах менший ЗО мг/кг, у кормах — 20—ЗО мг/кг сухої речови­ни, в крові — 200 мкг/100 мл (30,8 мкмоль/л), у сироватці крові — 80 мкг/100 мл. Негативно впливає на засвоєння цинку підвище­ний вміст в раціоні кальцію. Оптимальне співвідношення між кальцієм і цинком 100—125: 1. При його збільшенні до 200: 1 розвиваються симптоми паракератозу.

Марганцева недостатність проявляється порушенням обміну речовин, затриманням росту й розвитку молодняка, порушенням функцій кровотворної і статевої систем, деформацією кісток і суг­лобів (пероз, «ковзаючий суглоб»). Пероз здебільшого зустрічає­ться у курчат, індиченят, гусенят, фазанят. Характеризується по­товщенням і укороченням трубчастих кісток кінцівок на 7—8-% порівняно із здоровим молодняком. П'ясткові та інші суглоби опу­хають, а сухожилля мають змінену довжину; тому ахілове сухо­жилля зміщується,з кісткових виростків, що призводить до пору­шення функцій однієї або обох кінцівок, кістки гомілки вивер­таються назовні. Епіфізи та метафізи трубчастих кісток викривле­ні, суглоби деформовані.

У свійських тварин у зонах марганцевої недостатності знижує­ться відтворна здатність, порушується розвиток скелета, виника­ють симптоми ензоотичної остеодистрофії (Кабиш А. О., 1967), зменшується продукція еритроцитів і гемоглобіну.

При діагностиці недостатності марганцю враховують екологіч­ний стан, вміст марганцю у кормах (менший 20 мг/кг сухої речо­вини), крові корів, овець, свиней і птахів менший 5 мкг/100 мл, в молоці — 2 мкг/100 мл.

Селенова недостатність (білом'язова хвороба) характеризує­ться дистрофією скелетних м'язів, міокарда, печінки та інших органів. Нестача селену й токоферолу призводить до нагрома­дження перекисних сполук, які спричиняють зміни м'язів. У хво­рих уражена печінка, спостерігаються тахікардія, міопатія, пору­шення руху, парез м'язів кінцівок. Вміст селену у кормах менший 0,1 мг/кг сухої речовини корму, у крові — менший 10 мкг в 100 мл.

Недостатність заліза в організмі викликає анемію, затриман­ня росту й розвитку молодняка.

Недостатність фтору (карієс зубів), характеризується прогре­суючим руйнуванням твердих тканин зубів і дистрофічними про­цесами в кістковій тканині. Вміст фтору у воді менший 0,5 мг/л (у водах Полісся до 0,15 мг/л).

Надлишок фтору (флюороз) характеризується порушенням осифікації кісткової та зубної тканини. На емалі зубів жовті, ко­ричневі, темні плями, посилено стираються зуби, руйнуються ко-


ронки. Оптимальна концентрація фтору у воді 0,7—1 мг/л, макси­мально допустима—1,5 мг/л. Підвищена кількість фтору у воді спостерігається у Чернігівській, Полтавській, Дніпропетровській, деяких районах Вінницької і Донецької областей.

Надлишок нікелю (понад 4,6 мг/кг сухої речовини корму) ви­кликає ураження рогівки очей, шкіри, розвиток тромбозу судин, тому можливі некрози пальців кінцівок.

Надлишок бору характеризується запаленням кишечника (борний ентерит), нирок, ураженням мозку. Зустрічається в південних областях України.

Надлишок молібдену виникає у степових районах і навколо металургійних заводів, де вміст елемента в 1 кг грунту більший 4 мг. Найбільш чутливий до надлишку молібдену молодняк вели­кої рогатої худоби, особливо при дефіциті в організмі міді. Мо­лібденовий токсикоз перебігає хронічно, характеризується ентери­том, анемією, зниженням відтворної здатності.

Надлишок стронцію характеризується ураженням кісткової тканини. У молодняка великої рогатої худоби розвивається строн­цієвий рахіт, а радіоактивний стронцій викликає променеву хво­робу.

Надлишок марганцю спостерігається у чорноземних грунтах південних областей України. Він нерідко зумовлює розвиток від­носної йодної недостатності, яка проявляється симптомами гіпо­тиреозу (Судаков М. О. з співавторами, 1991).


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)