 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Меліоративні заходи на присітковому фонді
Присітковий фонд – це схили, здебільшого нижні частини привододільних, крутістю більше 2°. Внаслідок значної крутизни тут має місце поверхневого стоку атмосферних опадів, що обумовлює як площинний, так і струминний змив ґрунту (залежно від природно-кліматичної зони). Площинний змив ґрунту проходить переважно весною від стоку талих снігових вод, а струминний – влітку зливовими водами.
Тому на цьому земельному фонді необхідно запроектувати заходи на розпилення послаблення інтенсивності поверхневого стоку, переведення його у внутрішньоґрунтовий, покращення фізико-механічних властивостей ґрунту, покращення його родючості.
Для оцінки інтенсивності можливого змиву ґрунту на цьому фонді можна провести певні розрахунки за наступною формулою:
(11)
де Р – можливий змив Ґрунту, м³/га;
v – каламутність суспензії поверхневого стоку, г/л;
L – довжина ліній водостоку, м;
h – шар поверхневого стоку води, мм;
є – інтенсивність стоку, л/га;
d – об'ємна маса ґрунту.
Показники v, h, е перебувають у тісному взаємозв'язку з характером ґрунтового покриву (зернові, трави, пар тощо); орієнтовні показники цих величин приведені в табл. 7.
Таблиця 7
Залежність каламутності (v), шару поверхневого стоку (h) та інтенсивності стоку (є) від характеру ґрунтового покриву
| Ґрунтовій покрив | Весняний стік талих вод | Літній стік зливових вод | ||||
| v, г/л | h, мм | е, л/га | v, г/л | h, мм | е, л/га | |
| Зернові | 5-20 | 10-25 | 3-5 | 2-5 | 5-10 | 2-3 |
| Трави | 0,5-3 | 5-20 | 0,1-0,4 | 0,5-1 | 3-5 | 1-2 |
| Чорний пар | 30-50 | 15-30 | 5-30 | 50-80 | 20-60 | 10-40 |
Довжина лінії водостоку береться від останньої полезахисної лісосмуги до межі присіткового фонду, тобто вона дорівнює, відстані між головними лісосмугами.
При визначенні наведених у табл. 7 показників потрібно враховувати визначену раніше ступінь напруженості ерозії для даної місцевості.
Об'ємна маса ґрунту (d) коливається від 1,0 до 1,8; вона обумовлюється вмістом гумусу (дерново-підзолистий супіщаний грунт – 1,8; чорнозем потужний –1,04.
Інтенсивність можливого змиву ґрунту встановлюється за наступною шкалою (табл. 8).
Таблиця 8
Шкала інтенсивності змиву ґрунту
| Характер (ступінь) змиву | Величина змиву ґрунту, м³/га |
| Слабкий | До 5 |
| Помірний | 6-10 |
| Сильний | 11-30 |
| Дуже сильний | Більше 30 |
Після обчислення характеру можливого змиву грунту розробляються запобіжні заходи для послаблення поверхневого стоку атмосферних опадів. Для цього по межі між привододільним і присітковим земельними фондами упоперек схилу проектуються розміщення стокорегулювальної лісосмуги. Для визначення ширини цієї лісосмуги існує цілий ряд емпіричних формул стосовно різних природних районів, зокрема, наступна формула проф. Г.О. Харитонова:
(12)
де В – ширина стокорегулювальної смуги, м;
L – протяжність лінії водостоку від вододілу чи від останньої полезахисної лісосмуги, м:
l – інтенсивність стоку, л/сек. (орієнтовно у Лісостепу для весняного стоку до 10 л/сек., для зливового – до 30 л/сек.);
і – кут нахилу вздовж лінії водостоку, град.;
N – ширина промерзання узлісся перед сніготаненням, м (5-10 м з кожної сторони);
К – коефіцієнт поглинання ґрунтом поверхневого стоку води, мм/хв. (для весняного стоку – 0,7-1,0 мм, для зливового – до 10 мм).
Згідно встановлених нормативів ширина стокорегулювальної смуги визначена в межах 12,5-15,0 м. Якщо після обчислення ширина лісосмуги виходить більшою 15 м, її лишають шириною 15 м, а для повного водопоглинання поверхневого стоку застосовуються прості гідротехнічні споруди, зокрема, обвалування (прокладання водопоглинального рову).
Обвалування проводиться заорюванням дворазовим проходом плуга канави глибиною 40-60 см уздовж верхнього узлісся (можна і посередині лісосмуги чи вздовж нижнього узлісся). Канаву доцільно заповнювати хмизом, пожнивними рештками тощо. Це забезпечує зменшення промерзання стінок канави і підвищення її водопоглинальної здатності, у ранньовесняний період. У валах-канавах через 50-80 м потрібно створювати поперечні перетинки для попередження можливої концентрації води і розмиву валу.
Для розрахунку оптимальної відстані між стокорегулювальними смутами є ряд емпіричних формул, зокрема, І.П. Сухарева (1966), Г.П. Сурмача (1976), В.М. Іваніна (1983) та ін., але практично ширина присіткового фонду не перевищує 400 м; якщо вона більше 400 м, то ще одна лісосмуга розміщується посередині.
Стокорегулювальні лісосмуги необхідно розміщувати поперек схилу вздовж горизонталей, але з метою забезпечення зручності проведення сільськогосподарських робіт (оранки, сівби тощо) допускається випрямлення ліній розміщення лісосмуги; тоді, особливо в умовах хвилястого рельєфу, в деяких місцях буде перетинання горизонталей, але допускається не більше двох.
На плані землекористування стокорегулювальна лісосмуга проводиться блакитною лінією такої ж товщини, як і полезахисні; зазначаються її довжина і площа аналогічно полезахисним.
Поиск по сайту: