Тема 6. Моделі формування громадської думки: маніпулювання, політичний блеф, виборчі технології, «чорний» ПР

Формування громадської думки — одне з найважливіших завдань державного апарату, політичних партій, працівників спецслужб. Тому для ефективного контролю громадськості над суб’єктами маніпулювання вкрай важливою є відкрита розмова про маніпулятивні засоби формування політичної громадської думки, розкриття суті прийомів, процедур і технологій маніпулятивного впливу.

Тоталітарні режими як творці сприятливого образу про себе (приклад совєтської пропаганди — поширення винятково позитивної інформації про СССР на Заході).

Західні суспільства і формування громадської думки («американський спосіб життя», «американська мрія»).

Маніпулювання громадською думкою — нав’язування людині конкретних ціннісних установок, включення особистостей в діяльність, зміст якої, мета і завдання особистостями реально не усвідомлюються.

Маніпуляція — організована система заходів, скерована на формування заданої поведінки, близько до поняття «управління».

Політичне маніпулювання — формування вигідних суб’єкту влади ідей, поглядів, стереотипів, знань, переконань тощо, відповідно до яких у подальшому об’єкт впливу діє вже немов самостійно, «добровільно», без зовнішньої спонуки.

Мета політичного маніпулювання:

непомітно втілити у маси вигідні режимові (громадсько-політичним діячам) стереотипи свідомості й поведінки.

Леонід Шебаршин, колишній керівник ПГУ К¢Б СССР, визначає поняття «активні заходи» («активные мероприятия») як переважно таємний вплав на події шляхом використання дезинформації. «Кількадесят досвідчених й інтелігентних осіб, які спеціалізуються на політичних, військових чи економічних проблемах, віднаходять вразливі місця в позиції (…) опонентів (…), знаходять чи винаходять факти (винаходять дуже правдоподібно), оприлюднення яких поставить опонента в складне становище, змусить виправдовуватись, шукати винуватців у власному таборі, втрачити упевненість на переговорах. (…) Усе виглядає цілком природно, жодних доказів немає — громадськість, преса, законодавці втрачають довіру до політиків» (Шебаршин Л. «Из жизни начальника разведки»).

Зростання можливостей маніпулювання у зв’язку із розвитком мас-медій» (надто телебачення) вкрай небезпечне для суспільства.

Способи політичного маніпулювання:

пряме, відкрите (система освіти, ЗМІ); приховане (поза поверхнею політичних процесів).

В системі технологій маніпулювання політичною свідомістю важливе місце займає технологія блефування. Блеф — помилкове інформування (бажане намагаються видати за дійсне), це особливий тип дезинформації, яка на основі брехні переконує когось в тому, що бажане, ане не існуюче, існує.

Основна мета блефування:

штучний, наперед продуманий обман мас за допомогою агресивного впливу на громадську думку.

Найпоширеніші елементи технології блефування:

вплив на національні почуття; вплив на стан почуттів й емоцій; вплив на інстинктивні сфери свідомості — самозбереження, задоволення, національну і соціальну самовизначеність тощо; звернення до забобонів; вигадування міфів і організація слухів; створення помилкових стереотипів сприйняття і мислення.

У технології блефування, приміром, активно використовується сценарій «ефекту драматизуючого впливу» — залякування мас міфами й небилицями. Використовуються також розробки психологічного тиску, придушення волі, здатності до опору (з метою створення депресії, емоційного дискомфорту і нейтралізації людини логічно думати і раціонально оцінювати інформацію).

Прийоми напівблефу:

замовчування —передавання неповної справжньої інформації; фальсифікація (підміна) — передавання завідома помилкової інформації (фальшиві заяви і спростування, фабрикація фактів тощо); дезорієнтація — пердавання справжньої або помилкової інформації, яка не стосується справи, з метою відвернути від суті питання, яке розглядається; пустослів’я — одночасне передавання справжньої та помилкової інформації, яка не стосується до суті проблеми; маскування — бажання приховати якусь суттєву інформацію з допомогою тієї чи іншої несуттєвої інформації; напівправда — змішування правдивої інформації з помилковою.

Технологія і процедура блефування широко застосовується на телебаченні, в інших ЗМІ. Замовниками для мас-медій виступають політики, підприємці, які втілюють у життя гасло: «Блеф — запорука економічного й політичного успіху».

Новітні технології маніпулювання: поширеня слухів із подальшим їх спростуванням; метод «слухів про слухи» (слухів ще немає, але після оприлюднення інформації «мають місце слухи, що…», слухи, напевно, появляться; виривання інформації з контексту (однобічне, вибіркове демонстрування матеріалу, інформації, штучне нав’язування певної політичної інформації з метою досягнення певної політичної мети).

Література

1. Марунич Дмитрий. Политический блеф как способ формирования общественного мнения // Спецслужбы и мир. № 2, 2001, Киев. — С. 37—39.

2. Heвepoв C.В. Текст как знак социальной ситуации (на материале японской рекламы) // Проблемы психолингвистики. —М., 1975. — С. 64—70.

3. Плющ С.М., Царюк Л. А. Психодіагностика масової свідомості: опитувальних соціально-психологічної терпимості // Вісник КУ. Соціологія. Психологія. Педагогіка. — Вип. 5. — К.: «Київський Університет», 1998. — С. 61—64.

4. Почепцов Г.Г. Політична реклама України: стратегії виграшу чи програшу // Вісник КУ. Журналістика. — №5. — К.: «Київський Університет», 1997.— С 34—36.

Поиск по сайту: