Поняття та особливості моральної (немайнової) шкоди та юридичної особи

Немайнові блага, які охороняються законом, перераховані в Конституції та Цивільному кодексі України. Це право на життя і охорону здоров’я, право на свободу та особисту недоторканість, та недоторканість житла та свободу пересування, право на сім’ю, безпечне довкілля, право на повагу до гідності та честі, право на недоторканість ділової репутації, на особисте життя та його таємницю, на інформацію, на особисті папери, таємницю кореспонденції та інші. До основних способів захисту немайнових благ особистості належить право на грошову компенсацію моральної шкоди, завданої втручанням у такі блага (ст. 280 ЦК). Тобто поряд із загальними способами захисту, що передбачені у ст. 16 ЦК України, законодавець у Книзі 2 ЦК України про немайнові права ще раз окремо підкреслив, що одним із основних способів захисту немайнових прав є відшкодування моральної шкоди[19].

У п.3 постанови Пленуму ВСУ “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 р. наводиться наступне поняття моральної шкоди – “втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб”[20].

У ст. 23. ЦК України відсутнє визначення поняття “моральна шкода”. На думку окремих вчених, це правильно, оскільки кожне визначення такої шкоди, що міститься у літературних джерелах, є неповним. А значить, неодмінно неповним було б і легальне визначення цього поняття. Тому законодавець правильно вчинив, перелічивши у ст. 23 ЦК України лише способи прояву такої шкоди.

Так, згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає:

• щодо фізичної особи: у фізичному болю та стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, або у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, ділової репутації;

• щодо юридичної особи - у приниженні її ділової репутації.

Логічно постає питання: чи потрібно розрізняти у якому випадку виникає моральна (немайнова) шкода, а у якому чітко немайнова. Адже відомо, що поняття “моральна шкода” походить від французького “le moral” – стан душі, а юридична особа звичайно ж душі не має, як не має ні честі, ні гідності, і тим більше не здатна зазнати ні моральних, ні фізичних страждань.

Суб'єктами цивільних правовідносин і відповідно носіями майнових та особистих немайнових прав та обов'язків можуть бути не лише індивіди — фізичні особи, а й різні колективні утворення: підприємства та організації, господарські товариства, виробничі та споживчі кооперативи та ін. Однак для того, щоб мати можливість вступати у цивільні правовідносини і бути їх суб'єктами, ці колективні утворення наділяються за наявності певних ознак статусом юридичної особи. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи не є живими істотами і тому не мають природної волі, однак у них діє об'єднана людська воля і об'єднана людська сила в певному напрямі, зумовленому метою створення юридичної особи. Внаслідок цього за юридичною особою і визнається можливість бути суб'єктом права. Слід зазначити, що юридична особа є самостійним суб'єктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоч це колективне утворення і визнається суб'єктом правовідносин, однак як юридична особа воно може бути носієм лише таких прав та обов'язків, які не пов'язані з природними властивостями людей.

Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві зумовлений становленням товарно-грошових відносин у ринковій економіці, суспільним розподілом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій. З метою найбільш ефективного і раціонального використання державного майна воно, за загальним правилом, розподіляється і закріплюється за окремими державними підприємствами, установами та організаціями. Наділення підприємств та об'єднань майном, надання їм господарської самостійності є неодмінною передумовою здійснення господарського розрахунку, вчинення правових актів з реалізації продукції, розпорядження грошовими коштами, тобто виступу в обороті як самостійного суб'єкта цивільних прав та обов'язків[21].

Галюк В. В. поділяє юридичні особи на такі, що створені шляхом об’єднання осіб та такі, що створені шляхом об’єднання майна. За порядком створення – на юридичних осіб приватного права, створених на підставі установчих документів, та юридичних осіб публічного права, створених розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування[22].

За організаційно-правовими формами юридичні особи поділяються на товариства, установи та інші форми, що встановлені законом.

ЦК не дає визначення поняття "юридична особа". Натомість, ст.80 ЦК, яка має назву "Поняття юридичної особи", містить вказівку на деякі характерні ознаки цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Таким чином, тут маємо лише вказівки на такі ознаки юридичної особи:

1. Організаційна єдність. Юридична особа — це не окремий громадянин (фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація). Принципи формування цього колективу можуть бути різними: укладення трудових договорів (контрактів) робітниками і службовцями з адміністрацією державного підприємства, добровільне об'єднання громадян на основі членства в кооперативі тощо. Але кожна організація характеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв'язків її членів, внутрішньою структурною і функціональною диференціацією.

2. Наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна членів трудового колективу даної організації; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, територіальної громади; по-третє, від майна інших організацій, у тому числі вищестоящих органів.

Майно кооперативних, інших громадських організацій і колективних утворень належить їм на праві власності. Правовою формою майнового відокремлення державних підприємств є право повного господарського відання належним їм майном, а державних установ і казенних підприємств — право оперативного управління (статті 37 і 39 Закону України "Про власність"). Здійснюють його також і ті кооперативні та громадські організації — юридичні особи, які мають відокремлене майно, яке при цьому належить на праві власності кооперативу чи громадській організації, що їх створили.

3. Виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна юридична особа має своє найменування (ім'я). Від свого імені вона набуває майнових та особистих немайнових прав і несе обов'язки, вступаючи в різні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Інші особи можуть діяти від імені юридичної особи тільки за її згодою (наприклад, на основі довіреності). Так, спілка (об'єднання) кооперативів може представляти інтереси кооперативу і діяти від його імені у відповідних державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях.

4. Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки зумовлює і самостійну майнову відповідальність юридичної особи за своїми зобов'язаннями. Відповідно до ст. 203 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він повинен відшкодувати кредиторові завдані збитки. Формою цивільно-правової відповідальності юридичних осіб є також неустойка — визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у разі прострочення виконання (ч. 1 ст. 179 ЦК України).

Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй (закріпленим за нею) майном, на яке за ст.7 Закину України "Про власність", ст. 32 ЦК України та іншими актами законодавства може бути звернено стягнення. Держава не відповідає за зобов'язаннями державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають за зобов'язаннями держави.

5. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді, господарському чи третейському суді. Широка участь господарських організацій у майнових та особистих немайнових відносинах, можливість покладення на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричинюють потребу в захисті порушених цивільних прав, а у зв'язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду, господарському чи третейського суду. Іншими словами, юридична особа стає стороною-позивачем або відповідачем у цивільному, господарському процесі або третейському розгляді цивільного спору[23].

Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особи взаємозумовлені і мають розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть юридичної особи. До ознак юридичної особи іноді відносять право організації мати рахунок у банку, круглу печатку тощо. Але ці ознаки не є істотними, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і вже існує як юридична особа, то вона за законом повинна звернутися до установи банку із заявою про відкриття рахунку для зберігання своїх коштів і проведення безготівкових розрахунків з іншими організаціями. Цей обов'язок стає вже елементом цивільноїправосуб'єктності організації як юридичної особи.

Як юридичні особи в Україні також діють різні об'єднання громадян: політичні партії, громадські об'єднання, релігійні громади. Право громадян на свободу об'єднання є невід'ємним, правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини, і гарантується Конституцією та законодавством України.

Джерелом виникнення моральної шкоди юридичних осіб зазвичай у судовій практиці є факти посягання з боку ЗМІ та їхніх авторів на честь, гідність, ділову репутацію особи. За загальновизнаними філософськими визначеннями честь – це суспільна оцінка моральних і духовних якостей людини; гідність – самооцінка особою своїх соціальних і моральних якостей як члена суспільства. Честь є мірою гідності особи. Отже, ці категорії взаємопов’язані. Виходячи з цього виникає питання: чи є можливим визнати, що такі природно притаманні людині моральні якості, як честь і гідність, може мати і юридична особа.

Говорити про честь юридичної особи, як суспільну оцінку її моральних та духовних якостей або про її гідність, як самооцінку цих якостей неможливо. Адже юридичні особи не здатні мати такі якості та, власне, не можуть самі себе оцінювати. Їм та їхній діяльності оцінку завжди дають люди. І не як членам людського суспільства, а зі споживацької точки зору – як інструментові задоволення певних людських потреб.

Тому в позовах до ЗМІ, поданих юридичними особами відповідно до ст. 7 ЦК України, позивачі не можуть ставити, а суди не можуть розглядати вимогу про захист честі і гідності юридичної особи. Однак це не означає, що поширення відомостей, які не відповідають дійсності не завдає немайнової шкоди юридичній особі[24].

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 № 5, під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, а також вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У сучасний період розвитку українського суспільства для ефективного функціонування та ведення будь-якої діяльності для кожної юридичної особи важливою є її ділова репутація, оскільки з нею значною мірою пов’язаний попит на відповідні товари, послуги тощо. Експерти сходяться в думці, що позитивна ділова репутація робить компанію більш привабливою для інвесторів, дозволяє збільшити дохід, підсилює позиції при виході на нові ринки й забезпечує визнання широкими верствами населення.

Законодавчого визначення терміну «ділової репутації юридичної особи» немає. Комплексний аналіз нормативних актів, судової практики, в тому числі Листа Вищого Господарського Суду України від 28.03.2007 № 01-8/184, дозволяє визначити термін «ділова репутація» юридичної особи як престиж її фірмового (комерційного) найменування, торгівельних марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товару та послуг.

В науці цивільного права цим питанням займалися такі вітчизняні та зарубіжні вчені як Анісімов А.Л., Венедиктова В.І., Галянтич М.К., Ерделевський О.М., Коваль І.Ф., Кохановська О.В., Полуйчик Н., Стефанчук Р.О., Паліюк В.П., Шимон С.І., та інші.

Проте даним вченим все ж таки не вдалось дійти одностайної думки щодо визначення поняття ділової репутації юридичної особи. Так, деякі науковці вважають, що ділову репутацію необхідно розуміти через оцінку самої юридичної особи.[25] У зв’язку з цим її визначають через оцінку якостей особи у громадській думці, або як всебічне відображення особи в очах інших або як суспільно-позитивну оцінку у сфері суспільно-виробничих відносин. Інші правники вважають, що ділова репутація – це переваги та недоліки колективу, організації, підприємства, установи у сфері ділового обороту, в тому числі й у сфері підприємництва.

Що ж стосується чинного законодавства України, то необхідно відмітити, що поняття «ділова репутація» зустрічається у Законі України «Про банки та банківську діяльність», але там ідеться про ділову репутацію фізичної, а не юридичної особи, зокрема, відповідно до ст. 2 даного закону ділова репутація фізичної особи – це сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону. Юридична особа згідно зі ст. 94 ЦК має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Отже, на сьогодні не викликає заперечень можливість юридичної особи мати ділову репутацію як особисте немайнове право, тоді як наукові дискусії про право юридичної особи на честь і гідність не припиняються й досі.

Відповідно ж до п. 5 Інформаційного Листа Вищого господарського суду України від 28 березня 2007 року № 01-8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію» визначення змісту ділової репутації залежить від природи її суб’єкта[26]. Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, торговельних марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг, що ж стосується грошового еквіваленту ділової репутації, то він може бути виражений у формі гудвілу, який згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є нематеріальним активом, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Гудвіл як нематеріальний актив підлягає бухгалтерському обліку відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 19 «Об'єднання підприємств», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 № 163 і зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23.07.1999 № 499/3792. Відповідно до даного положення гудвіл – це перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів та зобов’язань на дату придбання. Іншими словами гудвіл – вартість ділової репутації підприємства.

Також варто зазначити, що відповідно до п. 11 Порядку експертної оцінки нематеріальних активів, затвердженого наказом Фонду державного майна України, Державного комітету з питань науки і технологій від 27 липня 1995 року № 969/97, гудвіл (ділова репутація) – це комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємств без відповідного збільшення активних операцій, включаючи використання кращих управлінських здібностей, домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нові технології. Як випливає із даного визначення поняття гудвіл та ділова репутація вживаються як синоніми та закріплюються на законодавчому рівні, однак потрібно зазначити, що для такого ототожнення немає жодних підстав, оскільки якщо розглядати поняття «гудвіл» з економічної точки зору, то в економічній літературі даний термін використовується на позначення позитивної репутації фірми, негативна ж репутація фірми визначається як «бедвіл»[27].

Що ж стосується ділової репутації, то вона може бути як позитивною, так і негативною. Наприклад, юридичні особи, забуваючи про добросовісну конкуренцію та ділову репутацію інших юридичних осіб, намагаються будь-якими способами та методами зайняти якщо не домінуючу, то більш високу позицію на ринку (це зокрема може проявлятися у «купівлі» ділової репутації окремими юридичними особами шляхом отримання перших місць у рейтингах). Отже поняття «гудвіл» все ж таки не є синонімом ділової репутації. Такої ж думки дотримується і Коваль І.Ф., яка вважає, що ділову репутацію та гудвіл не слід ототожнювати, оскільки вони мають різну правову природу: ділова репутація є немайновим благом, а гудвіл — активом, який має чітке вартісне вираження. На формування гудвілу, крім ділової репутації, впливає ще низка об’єктивних та суб’єктивних чинників[28].

Якщо ж говорити, про ділову репутацію як про правову категорію, то розглянувши ч. 1 ст. 1116 Цивільного кодексу України де зазначається, що предметом договору комерційної концесії є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації, а також ч. 1 ст. 201 Цивільного кодексу України, де вказується, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров’я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім’я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством, то у зв’язку з цим можна зробити висновок, що ділова репутація юридичної особи – це її немайнове благо, яке вона може надати у користування іншим суб’єктам цивільного права та яке охороняється чинним законодавством України.

Також необхідно зазначити, що одним із позитивних моментів щодо визначення сутності даного поняття є прийняття 27.02.2009 року Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», у якому Верховний суд України зазначає, що для правильного й однакового застосування судами законодавства щодо захисту ділової репутації юридичної особи, під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб – підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, необхідно розуміти оцінку їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин (ст.4).

Право на відшкодування моральної шкоди юридичним особам надає і чинний Цивільний кодекс України. Зокрема про це йдеться у ст. 23. Однак варто зазначити, що шкода для юридичних осіб, на відміну від громадян, буде іншим за змістом поняттям, найбільш вдалим з яких є термін «немайнова», що на сьогоднішній день визначається як синонім терміну «моральна». Зокрема необхідно зазначити, що термін «немайнова шкода» закріплений у абзаці 3 п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Такі зміни були внесені Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про внесення змін та доповнень до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 25.05.2001 року № 5. Зокрема, під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Таким чином термін «відшкодування немайнової шкоди» є більш вдалим для юридичної особи, аніж «відшкодування моральної шкоди», оскільки можливість компенсації немайнової шкоди юридичним особам — це гарантія дотримання їхніх прав[29]. Тобто застосування норм з відшкодування моральної шкоди пов’язане з використанням значної кількості оціночних понять,які окреслені законом з великою ступіню відносності, а визначальна роль в їх правильному розумінні та застосуванні відводиться суду[30].

РОЗДІЛ 2. ВИЗНАЧЕННЯ РОЗМІРУ КОМПЕНСАЦЇ МОРАЛЬНОЇ (НЕМАЙНОВОЇ) ШКОДИ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Поиск по сайту: