Стаття ЗО. Здійснення правосуддя судом

1. У кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише су­дом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом.

2. Відмова у здійсненні правосуддя не допускається.

1. Положення ч. 1 цієї статті має своєю основою загальне принципове по­ложення Конституції України про те, що правосуддя в Україні здійснюється ви­ключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Судові рішення, ухвалені судами іменем України, є обов’язковими для виконання на всій тери­торії України (ч. 1 і 2 ст. 124 Конституції України).

Воно відповідає і положенням міжнародно-правових актів з прав людини, ра­тифікованих Україною, зокрема ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основопо­ложних свобод від 4 листопада 1950 p., яка закріплює право кожної особи на спра­ведливий суд: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим за­коном (ч. І). Згідно з ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред’явленого йому, на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі Закону.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 3 квітня 2008 р. у справі «Пономарьов проти України» наголосив, що одним із фундаментальних аспек­тів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає пова­гу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип ст верджує, що жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення (п. 40 мотивувальної частини рішення).

Відповідно до цього здійснення правосуддя в Україні виключно судами передбачено ст. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. Не робиться тут виняток і для випадків введення в Україні воєнного чи надзвичайного стану. Згідно з ст. 26 Закону України від 6 квітня 2000 р. «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, де введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відпо­відно до Конституції України. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства заборо­няється. На неприпустимості припинення повноважень органів державної вла­ди, у тому числі судів, в умовах надзвичайного стану наголошується і в ст. 11 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану».

Стаття 64 Конституції України передбачає, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод подими в зазначенням строку дії цих обмежень. Але при цьому не можуть об­межуватися права і свободи, які стосуються коментованого положення ст. ЗО КПК, зокрема, право кожного на життя, на повагу до його гідності, на свободу і а особисту недоторканність, на судовий захист, на правову допомогу, на за- чіпт, па презумпцію невинуватості.

2. Важливою процесуальною функцією суду, пов’язаною зі здійсненням правосуддя у кримінальному провадженні, є здійснення слідчим суддею судо­вого контролю на стадії досудового розслідування, де формується основний обсяг доказів, оцінивши які, суд ухвалює вирок чи інше судове рішення, і де мають бути забезпечені процесуальні права учасників кримінального провадження.

Згідно з п. 18 ч. І ст. З КПК слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судо­мою контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому ст. 247 КПК, - голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя. Слідчий суддя (слідчі судді) \ суді першої інстанції визначається зборами суддів зі складу суддів цього суду.

3. Слідчий суддя і суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень КПК (ч. З ст. 26). Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює непохідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та вико­пнім»! процесуальних обов’язків (ч. 6 ст. 22 КПК).

4. Положення ч. 2 ст. ЗО КПК про те, що відмова у здійсненні правосуддя не допускається, з одного боку, є логічним висновком із наведених і чинних для кримінального провадження України відповідних положень Конституції Укра­їни. міжнародно-правових актів з прав людини, кодексів і законів України, а з пишно, передбачаючи загальну заборону відмовляти у здійсненні правосуддя, зумовлює й відповідні негативні правові наслідки у разі порушення заборони відмовляти у здійсненні правосуддя. Зокрема, за постановления суддею (суддя­ми) завідомо неправосудного вироку чи іншого судового рішення передбачено кримінальну відповідальність (ст. 375 КК України).

5. Заборона відмовляти у здійсненні правосуддя конкретизує зміст такої засади кримінального судочинства, як забезпечення доступу кожної особи до правосуддя (див. коментар до ст. 21 КПК). Визначаючи підстави дисциплінар­ної відповідальності суддів, ст. 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає і таку підставу, як істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов’язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя.

6. Згідно Рекомендацією № R (94) 12 Комітету Міністрів ради Європи державам-членам щодо незалежності, ефективності та ролі суддів від 13 жовтня 1994 р. судді повинні приймати свої рішення цілком незалежно і мати змогу діяти без обмежень, без неправомочного впливу, підбурення, тиску, погроз, неправо­мочного прямою чи непрямого втручання, незалежно з чийого боку та з яких мотивів воно б не здійснювалось. У законі мають бути передбачені санкції проти осіб, які намагаються у такий спосіб впливати на суддів. Судді мають бути цілком вільними у винесенні неупередженого рішення у справі, яку вони розглядають, покладатись на своє внутрішнє переконання, власне тлумачення фактів та чинне законодавство. Судді не зобов’язані давати звіт щодо справ, які знаходяться в їх провадженні, ніякій особі, яка не належить до системи судової влади (п. 2 «сі»).

Незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і Зако­нами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється (ст. 126 Кон­ституції України).

Втручання в здійснення правосуддя, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). За втручання в діяль­ність судових органів, незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду, погрозу або насильство щодо судді, присяжного, умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного, посягання на життя судді, присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя, передбачена кримінальна відповідальність (ст. 376- 379 КК України).

8. Конституційний Суд України у рішенні від 19 травня 1999 р. у справі про запит и народних депутат ів України зазначив, що народний депутат України не має права звертатися з вимогами чи пропозиціями до судів, до голів судів та до суддів стосовно конкретних судових справ (п. 1.1).

Поиск по сайту: