АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Стаття 36. Прокурор

Читайте также:
  1. Виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину.
  2. Відкликання ухвали прокурором.
  3. Відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
  4. Вопрос 57. Звенья системы военной прокуратуры. Полномочия военных прокуроров и следователей военной прокуратуры.
  5. Генерального прокурора України, його заступника.
  6. Генеральному прокурору України - заступником Генерального прокурора України.
  7. До клопотання прокурора повинна бути додана письмова згода особи на звільнення від кримінальної відповідальності.
  8. До клопотання слідчого, прокурора додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання.
  9. Знищення відомостей, речей та документів здійснюється під контролем прокурора.
  10. Кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченого цим Кодексом
  11. Контроль за виконанням зобов'язань про особисту поруку здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор.
  12. Наявності інших підстав, визначених слідчим, прокурором, слідчим суддею достатніми.

1. Прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цьо­го Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, уста­нови та організації, службові та фізичні особи зобов’язані виконувати за­конні вимоги та процесуальні рішення прокурора.

2. Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час про­ведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений:

1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбаче­них цим Кодексом;

2) мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування;

3) доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;

4) доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слід­чих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом;

5) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слід­чих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

6) призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом;

7) скасовувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчих;

8) ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питан­ня про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодек­сом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування;

9) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Ко­дексом, в тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбаче­них цим Кодексом;

10) погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання;

11) повідомляти особі про підозру;

12) пред’являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через фізичний стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, у порядку, передбаченому цим Кодексом

та законом;

13) затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання;

14) звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про за­писування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

15) підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому цим Кодексом;

І6) погоджувати запит органу досудового розслідування про міжна­родну правову допомогу, передання кримінального провадження або самостійно звертатися з таким клопотанням в порядку, встановленому цим Кодексом;

І7) доручати органу досудового розслідування виконання запиту (до­ручення) компетентного органу іноземної держави про міжнародну пра­мову допомогу або перейняття кримінального провадження, перевіряти повноту і законність проведення процесуальних дій, а також повноту, всебічність і об'єктивність розслідування у перейнятому кримінальному провадженні;

18) перевіряти перед направленням прокуророві вищого рівня доку­менти органу досудового розслідування про видачу особи (екстрадицію), повертати їх відповідному органу з письмовими вказівками, договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, чи законам України;

14) доручати органам досудового розслідування проведення розшуку і затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення за межами України, виконання окремих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного органу іноземної держави;

20)оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому цим Кодек­сом;

21) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

3. Участь прокурора в суді є обов’язковою, крім випадків, передбаче­них цим Кодексом.

4. Право на подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про пе­регляд судового рішення Верховним Судом України чи за нововиявленими обставинами мають також незалежно від їх участі в судовому провадженні службові особи органів прокуратури вищого рівня: Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники.

Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокуро­ри, їх заступники мають право доповнити, змінити або відмовитися від апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, внесених ними або прокурорами нижчого рівня.

У судовому провадженні з перегляду судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку, Верховним Судом України або за нововиявлени­ми обставинами можуть брати участь службові особи органів прокуратури вищого рівня.

5. Генеральний прокурор України, його заступники, прокурори Ав­тономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і при­рівняні до них прокурори своєю мотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефектив­ного досудового розслідування.

6. Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Ге­нерального прокурора України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники і заступники при здійсненні нагляду за додержанням законів під час про­ведення досудового розслідування мають право скасовувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчих та підпорядкованих прокурорів у межах строків досудового розслідування, передбачених статтею 219 цього Кодексу. Про скасування таких постанов повідомляється прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення відповідного досудового розслідування.

1. Згідно з п. 15 ч. 1 ст. З КПК прокурор - це Генеральний прокурор Укра­їни, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники, помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники, заступники прокурорів, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступ­ники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах повноважень, визначених КПК.

2. Про гарантії незалежності прокуратури у здійсненні повноважень, у тому числі процесуальних, див. ст. 7 Закону України «Про прокуратуру».

3. Згідно зі ст. 8 Закону України «Про прокуратуру» вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки. Невиконан­им без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою передбачену законом відповідальність.

4. Завдання нагляду прокурора за додержанням законів при проведенні досудового розслідування, відповідно до ст. 29 Закону України «Про прокуратуру», полягає у сприянні: 1) розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань; 2) виконання вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин; 3) запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності; 4) охороні прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством; 5) здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та, що сприяють їх вчиненню.

4. Здійснюючи нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування, прокурор має виконувати завдання кримінального провадження (ст. 2 КПК), зокрема, в частині забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування. Адже саме зі складеним за результатами досудового розслідування обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру з доданим до них реєстром матеріалів досудового розслідування прокурор звертається до суду.

5. Виконанню цих завдань прокурора і має сприяти здійснення ним нада­них Йому процесуальних повноважень, передбачених ч. 2 ст. 36 КПК.

7. Процесуальне керівництво прокурора досудовим розслідуванням полягає у тому, що він, реалізуючи свої наглядові повноваження, забезпечує виконання органами досудового розслідування вимог закону, які визначають підстави та процесуальний порядок проведення ними слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень.

8. Прокурор не наділений повноваженням відсторонювати слідчого від проведення досудового розслідування. Він може лише ініціювати перед керів­ником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого та призначення іншого слідчого за наявності передбачених КГІК підстав для його відводу або у випадку неефективного досудового розслідування. Про підстави для відводу слідчого див. ст. 77 КПК.

9. За наявності обставин, що виключають участь слідчого судді у кримі­нальному провадженні (ст.ст. 75, 78 КГІК), прокурор подає заяву про його відвід.

10. Участь прокурора в судовому провадженні є обов’язковою. Підтри­мання державного обвинувачення в суді прокурором є обов’язковим у всіх про­вадженнях, за винятком проваджень з приватною формою обвинувачення, де обвинувачем є сам потерпілий та його представник (ч. 4 ст. 26, ст. 477 КПК).

11. 3 початком судового провадження змінюється характер повноважень прокурора, він втрачає владні повноваженні, пов’язані зі здійсненням проце­суального керівництва досудовим розслідуванням, зокрема і повноваження на скасування незаконних постанов слідчого чи оперативного підрозділу, і набу­ває статусу рівноправного учасника судового кримінального провадження, ви­конуючи основну свою процесуальну функцію підтримання державного обви­нувачення (ч. 2 ст. 22 КПК).

Відповідно до п. 20 Рекомендації RЕС (2000) 19 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Про роль служби публічного обвинувачення в сис­темі кримінальної юстиції» від 6 жовтня 2000 р. публічні обвинувачі повинні бути об’єктивними і справедливими під час судового розгляду. Зокрема, вони повинні представляти суду факти і юридичні аргументи, що мають відношення до справи, які необхідні для справедливого здійснення правосуддя.

12. Про підстави та порядок зміни прокурором обвинувачення в суді, ви­сунення додаткового обвинувачення та відмови від підтримання державного обвинувачення див. ст.ст. 338-341 КПК.

13. Прокурор є суб’єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про правила етичної поведінки» від 17 травня 2012 р. (ч. 7 ст. 2) і, зокрема, пови­нен утриматися від виконання рішень чи доручень керівництва, якщо вони су­перечать законодавству або становлять загрозу охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, юридичних осіб, державним або сус­пільним інтересам (ч. 1 ст. 16).

Стаття 37. Призначення та заміна прокурора

1. Прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у кон­кретному кримінальному провадженні, визначається керівником відпо­відного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу про­курорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

2. Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення. Здійснення повноважень про­курора в цьому самому кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках, передбачених частинами четвертою, п’ятою статті 36, частиною третьою статті 313, частиною другою статті 341 цього Кодексу та частиною третьою цієї статті.

3. Якщо прокурор, який у відповідному кримінальному проваджен­ні здійснює повноваження прокурора, не може їх здійснювати через задоволення заяви про його відвід, тяжку хворобу, звільнення з органу про­куратури або з іншої поважної причини, що унеможливлює його участь у кримінальному провадженні, повноваження прокурора покладаються на прокурора керівником відповідного органу прокуратури. У винят­кових випадках повноваження прокурора можуть бути покладені керівни­ком органу прокуратури на іншого прокурора цього органу прокуратури через неефективне здійснення прокурором нагляду за дотриманням зако­нів під час проведення досудового розслідування.

1. Про зміст поняття «керівник органу прокуратури» див. п. 9 ч. 1 ст.3 КПК.

2. Вимога закону про те, що у кожному конкретному кримінальному провадженні від його початку і до завершення, на всіх його стадіях повноваження прокурора повинен здійснювати один і той самий прокурор спрямована на забезпечення повного знання обставин і матеріалів цього кримінального провадження і, як наслідок, успішного виконання завдань кримінального проваджен­им (сі. 2 КПК).

В окремих визначених законом випадках передбачена можливість здійснення повноважень прокурора у цьому самому кримінальному провадженні пішим прокурором на стадіях апеляційного, касаційного провадження, перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами чи Верховним Судом України.

- мають право подати апеляційну чи касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України чи за нововиявленими обстави­нами, незалежно від їх участі в судовому провадженні, також службові особи органів прокуратури вищого рівня: Генеральний прокурор України, прокурори АРК, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники. Ці ж особи мають право доповнити, змінити або відмовитися від апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, внесеними ними або прокурорами нижчого рівня, а також брати участь у судовому провадженні з перегляду судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку, Верховним Судом України чи за нововиявленими обставинами (ч. 4 ст. 36 КПК);

- зазначені службові особи мають право своєю вмотивованою постановою доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу в разі неефективного досудового розслідування (ч. 5 ст. 36 КПК);

- якщо наслідком вирішення скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора стало скасування рішення або визнання незаконними вчинених дій чи бездіяльності, то службова особа органу прокуратури вищого рівня має право здійснити заміну одного прокурора на іншого з числа службових осіб органів прокуратури того самого рівня в досудовому провадженні, де було прийняте або вчинене незаконне рішення, дія чи бездіяльність (ч. З ст. 313 КПК);

- якщо керівник органу прокуратури, прокурор вищого рівня відмовляє у погодженні обвинувального акта зі зміненим обвинуваченням, клопотання про висунення додаткового обвинувачення або постанови про відмову від під­тримання державного обвинувачення, він усуває від участі в судовому розгляді прокурора, який ініціював таке питання, та самостійно бере участь у ньому як прокурор або доручає участь іншому прокуророві (ч. 2 ст. 341 К1ІК);

- якщо прокурор, який у відповідному кримінальному провадженні здій­снює повноваження прокурора, не може їх здійснювати через задоволення заяви про відвід, тяжку хворобу, звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної причини, що унеможливлює його участь у кримінальному провадженні, повно­важення прокурора покладаються на іншого прокурора керівником відповідного органу прокуратури. У виняткових випадках повноваження прокурора можуть бути покладені керівником органу прокуратури на іншого прокурора цього ор­гану прокуратури через неефективне здійснення прокурором нагляду за дотри­манням законів під час проведення досудового розслідування (ч. З ст. 37 КПК).

3. Рішення керівника органу прокуратури про призначення прокурора або

ж, у разі необхідності, групи прокурорів, які здійснюватимуть повноважен­ня прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів, необхідно оформляти відповідною постановою, з якою мають бути ознайомлені підозрю­ваний га інші учасники кримінального провадження.

Стаття 38. Орган досудового розслідування

1. Органами досудового розслідування (органами, що здійснюють ді­знання і досудове слідство) г слідчі підрозділи:

1) органів внутрішніх справ;

2) органів безпеки;

3) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового за­конодавства;

4) органів державного бюро розслідувань.

2. Досудове розслідування здійснюють слідчі органу досудового роз­слідування одноособово або слідчою групою.

3. При досудовому розслідуванні кримінальних проступків у встанов­лених законом випадках повноваження слідчого органу досудового розслі­дування можуть здійснюватися співробітниками інших підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.

4. Орган досудового розслідування зобов’язаний застосовувати всі пе­редбачені законом заходи для забезпеченням ефективності досудового роз­слідування.

1. Стаття містить вичерпний перелік органів, яким законом надано право здійснювати досудове розслідування у повному обсязі з дотриманням правил підслідності. Про підслідність кримінальних правопорушень кожному з зазначених органів досудового розслідування див. ст. 214 КПК.

2. Прокурор не має повноваження проводити розслідування у повному обсязі, але має право у необхідних випадках провадити окремі слідчі (розшукові) дії та інші процесуальні дії.

3. У справах про кримінальні проступки орган розслідування проводить дізнання, яке здійснюється за загальними правилами досудового розслідування і урахуванням особливостей, передбачених главою 25 КПК.

4. Досудове розслідування кримінальних проступків у формі дізнання, крім слідчого підрозділу, мають право проводити у передбачених законом ви­нниках також співробітники інших підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.

5. Як і за результатами досудового розслідування у формі досудового слідства (с і. 283 КПК), за результатами досудового розслідування у формі дізнання прокурор може прийняти одне з таких рішень: закрити кримінальне проваджен­им, звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

6. Посадові і службові особи органу досудового розслідування є суб’єктами, на яких поширюється дія Закону України «Про правила етичної поведінки» від 17 травня 2012 р. (ч. 7 ст. 2) і, зокрема, повинні утриматися від виконання рішень чи доручень керівництва, якщо вони суперечать законодавству або становлять загрозу охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, юридичних осіб, державним або суспільним інтересам (ч. 1 ст 16)

7. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2002 р. у справі про запити і звернення народних депутатів України до органів дізнання і досудового слідства народний депутат України не має права звертатися до органів і посадових осіб, що здійснюють функції дізнання і досудового слідства з вимогами, пропозиціями з питань, які стосуються проведення дізнання чи досудового слідства у конкретних кримінальних справах. У разі надходження до органів і посадових осіб, що здійснюють функції дізнання і досудового слідства вимог і пропозицій народних депутатів України із зазначених питань, керівники відповідних органів, слідчі і посадові особи, що здійснюють дізнання, мають діяти з дотриманням вимог, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.

Стаття 39 Керівник органу досудового розслідування

І. Керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування

2.Керівник органу досудового розслідування уповноважений:

1) визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслі­дування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою гру­пою - визначити старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих;

2) відсторонювати слідчого від проведення досудового розслідування мотивованою постановою за ініціативою прокурора або з власної ініціати­ви з наступним повідомленням прокурора та призначати іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу або у разі неефективного досудового розслідування;

3) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вка­зівкам прокурора;

4) вживати заходів до усунення порушень вимог законодавства, у ви­падку їх допущення слідчим;

5) погоджувати проведення слідчих (розшукових) дій та продовжува­ти строк їх проведення у випадках, передбачених цим Кодексом;

6) здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому по­вноваженнями слідчого;

7) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

3. Керівник органу досудового розслідування зобов’язаний викону­вати доручення та вказівки прокурора, які даються у письмовій формі. Невиконання керівником органу досудового розслідування законних вка­зівок та доручень прокурора, наданих в порядку, передбаченому цим Ко­дексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність.

1. Керівник органу досудового розслідування - це начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу внутріш­ніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням по­даткового законодавства, органу державного бюро розслідувань та його заступ­ники, які діють у межах своїх повноважень (п. 8 ч. 1 ст. З КПК).

2. Завдання керівника органу досудового розслідування полягає в тому, щоб організувати роботу очолюваного ним слідчого підрозділу зі всебічного, повного і об’єктивного досудового розслідування кожного кримінального пра­вопорушення, підслідного цьому органу розслідування. Для виконання цього завдання його наділено необхідними повноваженнями.

3. Про призначення конкретного слідчого, який розслідуватиме кримі­нальне правопорушення, і про створення в необхідних випадках слідчої групи

з визначенням старшого слідчої групи, який керуватиме іншими слідчими у цьому провадженні, керівник органу досудового розслідування виносить по­станову, з якою мають бути ознайомлені учасники кримінального провадження.

Вмотивованою постановою керівника органу досудового розслідування відсторонюється від проведення досудового розслідування слідчий, щодо якого є підстави для відводу або якщо він не може забезпечити ефективне досудове розслідування, і призначається інший.

4. Письмові вказівки керівника органу досудового розслідування, як і письмові вказівки прокурора, с обов’язковими для виконання слідчим, якщо вони не суперечать рішенням і вказівкам прокурора слідчому.

5. Керівник органу досудового розслідування, на відміну від прокуро­ра, маг право здійснювати повне досудове розслідування, користуючись при ньому повноваженнями слідчого. Письмові доручення і вказівки прокурора є обов’язковими для виконання керівником органу досудового розслідування.

Стаття 40. Слідчий органу досудового розслідування

1. Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.

2.Слідчий уповноважений:

1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;

2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом;

3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

4) призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом;

5) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;

6) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру;

7) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження;

8) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу;

9) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

3. У випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій, слідчий має право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє у його погодженні.

4. Слідчий зобов'язаний виконувати доручення та вказівки проку­рора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність.

5. Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цьо­го Кодексу, с самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, уста­нови та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов’язані викону­вати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

1. Слідчий с основним виконавцем роботи з досудового розслідування кримінальних правопорушень і несе відповідальність за законність та своєчас­ність проведення слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, і прийняття законних і обгрунтованих поточних і під­сумкових процесуальних рішень.

2. Слідчий має право провадити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії на території, яка знаходиться під юрисдикцією іншого органу досудового розслідування, або своєю постановою доручити їх проведення та­кому органу досудового розслідування, який зобов’язаний її виконати (див. ч. 6 ст. 218 КПК), а також доручати проведення слідчих (розшукових) дій та неглас­них слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам. Доклад­ніше про доручення на проведення зазначених дій оперативним підрозділам див. ст. 40 КПК.

3. Слідчий є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають нате законних повноважень, забороняється.

4. Законні повноваження на втручання в процесуальну діяльність слідчого мають керівник органу досудового розслідування у межах його повноважень, пов’язаних із організацією досудового розслідування кримінальних правопо­рушень всіма слідчими цього слідчого підрозділу, прокурор - у межах повно­важень, пов’язаних зі здійсненням нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство

і, водночас, здійсненням процесуального керівництва досудовим розслідуван­ням, і слідчий суддя - у рамках повноважень, пов’язаних зі здійсненням судо­вого контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Письмові доручення і вказівки прокурора та керівника органу досудового розслідування є для слідчого обов’язковими для виконання. Про­курор мас право скасувати будь-яке незаконне рішення слідчого. Слідчий суддя за результатами розі ляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого під час досудового розслідування своєю ухвалою може: 1) скасувати рішення слідчого;

2) зобов’язати його припинити дію; 3) зобов’язати вчинити певну дію; 4) від­мовити в задоволенні скарги (ч. 2 ст. 307 КПК).

5. Інші учасники кримінального провадження - це підозрюваний, його захисник і законний представник, потерпілий, його представник, цивільний позивач і цивільний відповідач та їх представники (див. п. 25 ч. 1 ст. З КПК), використовуючи свої процесуальні права, можуть здійснювати в своїх законних інтересах чи в інтересах осіб, яких вони захищають чи представляють, вплив на досудове розслідування шляхом заявлення відводів слідчому, клопотань про проведення додаткових слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій, про зупинення, відновлення або закриття досудового розслідування, про обрання, зміну чи скасування заходу забезпечення кримінального провадження чи заходу забезпечення безпеки учасника кримінального провадження, скарги до ке­рівника органу досудового розслідування, прокурора, слідчого судді на рішен­ня, дії чи бездіяльність слідчого під час досудового розслідування. Тобто такі учасники кримінального провадження можуть лише заявити клопотання про виконання певних дій і прийняття певних рішень. І якщо вони відповідають інтересам ефективного проведення досудового розслідування, виконання завдань досудового розслідування і всього кримінального провадження, то мають бути задоволені самим слідчим чи керівником органу досудового розслідування, чи прокурором або слідчим суддею.

6. Слідчий не має повноваження на самостійне вирішення питання про застосування запобіжних заходів та інших заходів забезпечення кримінального провадження. Такі заходи застосовуються на підставі ухвали слідчого судді. Для його отримання слідчий мас звернутися до слідчого судді з клопотанням, погодивши його з прокурором. Якщо прокурор відмовив у його погодженні, то слідчий через керівника органу досудового розслідування може звернутися за погодженням до прокурора вищого рівня.

7. Незаконне втручання в діяльність слідчого як з боку керівника органу досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, інших учасників кримі­нального провадження, так і з боку органів та осіб, які не є учасниками кримінального провадження, є неприпустимим.

8. Незаконне втручання в процесуальну діяльність слідчого може бути пов’язане, зокрема:

З погрозами вчинити вбивство, заподіяти тілесні ушкодження, знищити майно тощо на адресу слідчого, потерпілого, свідка, інших учасників кримінального провадження, членів їх сімей і близьких родичів з метою змінити хід розслідування, змусити давати неправдиві показання або відмовитися їх дава­ти. прийняти незаконні рішення, що має бути усунуто шляхом застосування до таких осіб заходів забезпечення безпеки;

Ухилення підозрюваного від досудового розслідування, перешкоджання ним з’ясуванню істини у справі тощо, що має бути усунуто шляхом застосування запобіжних заходів.

Стаття 41. Оперативні підрозділи

І. Оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби

України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, про­курора.

2. Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник опе­ративного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробіт­ники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власного ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора.

3. Доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій га негласних слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для ви­конання оперативним підрозділом.

1. За змістом ст. 41 КПК процесуальну діяльність у кримінальному про­вадженні мають право проводити оперативні підрозділи таких правоохорон­них органів: а) органів внутрішніх справ; б) органів безпеки; в) органів, ідо здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; г) органів Державної пенітенціарної служби України; ґ) органів Державної прикордонної служби України; д) органів Державної митної служби України.

2. Процесуальна діяльність оперативних підрозділів полягає у виконанні слідчих (розшукових) дій (див. главу 20 КПК) та негласних слідчих (розшукових) дій (див. главу 21 КПК) лише за письмовим дорученням слідчого чи прокурора, не виходячи за його межі. Працівник оперативного підрозділу під час виконання доручення слідчого чи прокурора користується повноваженнями слідчого і несе відповідальність за законність виконання доручених йому про­цесуальних дій, проте не має права здійснювати (окрім зазначених у дорученні) процесуальні дії з власної ініціативи або звертатися з клопотанням про їх про­ведення до слідчого судді чи прокурора. З урахуванням результатів виконаних за дорученням слідчих дій слідчий, який здійснює досудове розслідування, приймає рішення щодо доцільності проведення наступних процесуальних дій і прийняття відповідних процесуальних рішень у межах своїх повноважень слід­чого органу досудового розслідування, визначених сг. 40 КПК.

3. Закон не встановлює обмежень щодо виду чи кількості слідчих (роз­шукових) дій, виконання яких можна доручати відповідному оперативному підрозділу, проте і зловживати своїм повноваженням щодо кількості слідчих (розшукових) дій слідчий чи прокурор не повинен.

4. Доручення слідчого чи прокурора оперативному підрозділу (як і дору­чення органу досудового розслідування іншої територіальної юрисдикції) про проведення слідчих (розшукових) та/або негласних слідчих (розшукових) дій оформляється письмово, постановою. У ній, крім загальних даних, які мають бути в постанові слідчого (див. ч. 5 ст. 110 КПК), зазначається: правоохоронний орган, оперативному підрозділу якого адресується доручення; назва докумен­та; встановлені досудовим розслідуванням обставини вчинення кримінального правопорушення в обсязі, необхідному для виконання доручення; назва слідчої (розшукової) чи негласної слідчої (розшукової) дії, яку необхідно виконати; мста проведення процесуальної дії; питання, які необхідно з’ясувати під час проведення процесуальної дії, прохання про виконання однієї чи кількох слід­чих (розшукових) та/або негласних слідчих (розшукових) дій. До постанови про доручення додаються документи, необхідні для проведення відповідної дії.

§ 3. Сторона захисту

Згідно з п. 19 ч. 1 ст. З КПК стороною кримінального провадження з боку захисту є: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.

Стаття 42. Підозрюваний, обвинувачений

1. Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276- 279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

2. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду у порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.

3. Підозрюваний, обвинувачений мас право:

1) знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують;

2) бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені цим Кодексом, а також отримати їх роз’яснення;

3) на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкуван­ня, її також після першого допиту - мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на відмову від захисника в будь-який момент кримі­нального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв’язку з відсутністю коштів на її оплату;

4) не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання;

5) давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи у будь-який момент відмовитися їх давати;

6) вимагати перевірки обґрунтованості затримання;

7) у разі затримання або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - на негайне повідомлення членів сім’ї, близьких родичів чи інших осіб про затримання і місце свого перебування згідно з положеннями статті 213 цього Кодексу;

8) збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази;

9) браги участь у проведенні процесуальних дій;

10) під час проведення процесуальних дій ставити запитання, пода­вати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які за­носяться до протоколу;

11) застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні за­соби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слід­чий, прокурор, слідчий суддя, суд мають право заборонити застосову­вання технічних засобів при проведенні окремої процесуальної дії чи па певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення відомостей, які містять таємницю, що охороняється законом, чи сто­суються інтимного життя особи, про що виноситься вмотивована по­станова (ухвала);

12) заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, про за­безпечення безпеки щодо себе, членів своєї сім’ї, близьких родичів, майна, житла тощо;

13) заявляти відводи;

14) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування в по­рядку, передбаченому статтею 221 цього Кодексу, та вимагати відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу;

15) одержувати копії процесуальних документів та письмові повідо­млення;

16) оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді в порядку, передбаченому цим Кодексом;

17) вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішен­нями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, ви­значеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвину­вачення не підтвердилися;

18) користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхід­ності користуватися послугами перекладача за рахунок держави.

4. Обвинувачений також має право;

1) брати участь під час судового розгляду у допиті свідків обвинува­чення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

2) збирати і подавати суду докази;

3) висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань ін­ших учасників судового провадження;

4) виступати в судових дебатах;

5) ознайомлюватися з журналом судового засідання та технічним за­писом судового процесу, які йому зобов’язані надати уповноважені праців­ники суду, і подавати щодо них свої зауваження;

6) оскаржувати в установленому цим Кодексом порядку судові рішення та ініціювати їх перегляд, знати про подані на них апеляційні та каса­ційні скарги, заяви про їх перегляд, подавати на них заперечення.

5. Підозрюваний, обвинувачений мають також інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

6. Підозрюваний, обвинувачений, який є іноземцем і тримається під вартою, має право на зустріч з представником дипломатичної чи консуль­ської установи своєї держави, яку йому зобов’язана забезпечити адміністрація місця ув'язнення.

7. Підозрюваний, обвинувачений зобов’язаний:

1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а її разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегіть повідомити про це зазначених осіб;

2) виконувати обов’язки, покладені на нього рішенням про застосу­вання заходів забезпечення кримінального провадження;

3) підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого, про­курора, слідчого судді, суду.

8. Підозрюваному, обвинуваченому вручається пам’ятка про його процесуальні права га обов’язки одночасно з їх повідомленням особою, яка здійснює таке повідомлення.

1. Згідно з п. 19 ч. 1 ст. З КПК стороною кримінального провадження з боку захисту є: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.

2. За змістом ч. 1 ст. 42 КПК підозрюваним як учасником кримінального судочинства особа стає в одному з двох випадків: 1) коли їй у порядку, встановленому ст.ст. 276-279 КПК, повідомлено про підозру; 2) коли особу затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

3. Аналіз змісту ст.ст. 42, 276-279, 208—211 КПК щодо підозрюваного, підстав та порядку затримання підозрюваного, підстав та порядку повідомлення особі про підозру дає підстави для висновку про те, що підозрюваний - це особа, якій прокурором або слідчим за погодженням з прокурором повідомлено про підозру, тобто складено письмове повідомлення про підозру із зазначенням особи підозрюваного, змісту підозри, обставин вчинення кримінального правопорушення і його кваліфікації за законом України про кримінальну відповідальність (див. ст. 277 КПК), і це повідомлення вручено цій особі з роз’ясненням його суті та процесуальних прав підозрюваного. Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань (див. ст. 278 КПК). Ці дані в Єдиному реєстрі засвідчують, яка особа і коли саме стала у конкретному кримінальному провадженні підозрюваним як учасником кримінального провадження.

2) Особа, якій повідомлено про підозру, може перебувати у становищі підозрюваного аж до закінчення досудового розслідування, коли прокурор, згідно з ч. 2 ст. 183 КПК, у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснює одну з таких дій: 1) закриває кримінальне провадження; 2) звертається до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звертається до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

4. Стаття 276 КПК вимагає обов’язкового повідомлення про підозру в трьох випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального право­порушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного

із передбачених КПК запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

5. За загальним правилом затримання особи, яке згідно з ч. 2 ст. 176 КПК є тимчасовим запобіжним заходом, застосовується за клопотанням слідчого, по­годженим з прокурором, або ж за клопотанням прокурора ухвалою слідчого судді. Підставою ж для застосування запобіжного заходу є, зокрема, наявність обгрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення. Тому складання прокурором чи слідчим за погодженням з прокурором обгрун­тованого письмового повідомлення про підозру за наявності ухвали судді про затримання особи за підозрою у вчиненні злочину чи про застосування іншого запобіжного заходу до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину (див. п. 2

ч. 1 ст. 276 КПК), не є проблематичним, оскільки перевірка підстав для підозри вже пройшла судову процедуру.

Проте закон передбачає затримання особи, підозрюваної у вчиненні зло­чину, і без ухвали слідчого судді - уповноваженою службовою особою в одно­му з двох випадків: 1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину оче­видець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі або на місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин (ч. 1 ст. 208 КПК).

У зв’язку з цим формулювання закону (ч. 1 ст. 42 КПК) про те, що підозрюваним є не лише особа, якій в порядку, передбаченому ст.ст. 276-279 КПК, повідомлено про підозру, а й особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, засвідчує намагання законодавця забезпечити право на захист цієї затриманої особи до винесення ухвали слідчого судді про затримання чи обрання іншого запобіжного заходу до такої особи, до офіційно­го письмового повідомлення її про підозру. Тому згідно з ч. 4 ст. 208 КПК упо­вноважена службова особа, що здійснювала затримання особи, повинна негай­но повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз’яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не

говорити нічого з приводу підозри щодо нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень ст. 213 КПК, вимагати перевірки обгрунтованості затримання та реалізувати інші процесуальні права, передбачені КГІК. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол (про зміст протоколу див. ч. 5 ст. 208 КПК).

6. Підозрюваним як учасником кримінального провадження особа може сніги також не лише у зв’язку із затриманням її чи обранням щодо неї запо­біжного заходу, а й за окремої підстави - за наявності достатніх доказів для підозри цієї особи у вчиненні кримінального правопорушення (див. п. З ч. 1 сі. 276 КГІК), тобто за наявності такої сукупності зібраних під час досудового розслідування доказів, які підтверджують, на думку слідчого, прокурора, обгрунтованість підозри, викривають цю особу у вчиненні кримінального право­порушення.

7. Поняття обвинуваченого як учасника кримінального провадження КПК пов’язує з наявністю обвинувального акта, складеного слідчим і затвердженого прокурором або складеного самим прокурором. У ньому, зокрема, містяться анкетні відомості про самого обвинуваченого і формулювання обвинувачен­ня (див. ч. 2 ст. 291 КПК). Проте момент складення чи затвердження обвинувального акта прокурором не засвідчує момент появи у кримінальному провадженні обвинуваченого, щодо якого і складено обвинувальний акт. Статусу обвинуваченого (підсудного) особа набуває після того, як обвинувальний акт прокурором передано до суду з відповідною його реєстрацією в суді. До цього вона залишається підозрюваним. Про це свідчить і зміст ст. 293 КПК, де зазначається, зокрема, що одночасно з переданням обвинувального акта прокурор зобов’язаний вручити його копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному, його захиснику, законному представнику.

8. Стаття передбачає перелік процесуальних прав, які надані як підозрюваному, так і обвинуваченому, а також перелік прав, які, враховуючи особливості судового провадження, надаються лише обвинуваченому (підсудному). Перелік цих прав не є вичерпними. КПК можуть бути передбачені й інші про­цесуальні права, які мають підозрюваний, обвинувачений під час проваджен­ня окремих слідчих та інших процесуальних дій, прийняття процесуальних рішенні. Сукупність усіх процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого утворюють, єдине право підозрюваного чи обвинуваченого на захист від висунутої підозри чи обвинувачення. Кожному з процесуальних прав підозрюва­ти обвинуваченого відповідає обов’язок слідчого, прокурора, слідчого судді, судді чи суду роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому це право і забезпе­чиш можливість його реалізації. Забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого па захист є конституційною засадою кримінального процесу України (ч 2 ст 63, п. 6 ч. З ст. 129 Конституції України) і закріплене також у п. 13 ч. 1 ст 7, 20 КПК.

Докази, тримані з порушенням права підозрюваного, обвинуваченого на захист є недопустимими для використання при прийнятті процесуальних рішень, на них не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (див. ч. 2 ст. 86, п. 5 ч. 2 ст. 87 КПК). Порушення права підозрюваного, обвинуваченого на захист як істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне і обгрунтоване судове рішення, можуть бути підставою для скасування судового рішення апе­ляційною чи касаційною інстанцією (див. ст.ст. 409, 412, 436, 438 КІ ІК).

9. Міжнародно-правовою основою права підозрюваного, обвинувачено­го знати, в чому його підозрюють, обвинувачують, є положення Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. про те, що кожен має право при розгляді будь-якого пред’явленого йому кримінального обвинувачення як мінімум на такі гарантії на основі цілковитої рівності: бути терміново і доклад­но повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу пред'явленого йому обвинувачення (п. З «а» ст. 14), а також аналогічне положення Конвенції нро захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (п. З «а» ст. 6).

Право підозрюваного знати, у вчиненні якого кримінального правопору­шення його підозрюють, забезпечується обов’язком слідчого, прокурора по­відомити особі про підозру (ст.ст. 276-278 КПК), обов’язком уповноваженої службової особи, яка затримала особу без ухвали слідчого судді повідомити затриманому, в чому він підозрюється (ч. 4 ст. 208 КПК).

10. Право обвинуваченого знати, у вчиненні якого кримінального правопо­рушення його обвинувачують, забезпечується обов’язком прокурора при звер­ненні до суду з обвинувальним актом вручити цій особі копію обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування (див. ст. 293 КПК), а також роз’ясненням головуючого суті обвинувачення в судовому засіданні після ого­лошення прокурором обвинувального акта (див. ст.ст. 347, 348 КПК).

11. Право підозрюваного, обвинуваченого бути чітко і своєчасно повідо­мленим про свої права, передбачені КГЖ, а також отримати їх роз’яснення га­рантується низкою положень КПК. Для підозрюваного передбачено, зокрема, при затриманні особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушен­ня уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді роз’яснення процесуальних прав та обов’язків і наведення їх повного переліку у протоко­лі затримання, копія якого вручається підозрюваному (див. ч. 4 ст. 208 КПК); роз’яснення прав підозрюваного під час вручення йому письмового повідо­млення про підозру, в якому також виписані нрава підозрюваного (див. ч. 2 і З ст. 276, ст.ст. 277, 278 КПК).

Для обвинуваченого це передбачено, зокрема, ст. 345 КПК, за якою на по­чатку судового засідання обвинуваченому (як і іншим особам, які беруть участь у судовому розгляді) вручається пам’ятка про його права та обов’язки. Після ознайомлення обвинуваченого з пам’яткою головуючий мас з’ясувати, чи зро­зумілі йому права та обов’язки і в разі необхідності роз’яснити їх.

12. Право підозрюваного, обвинуваченого на захисника с істотною скла­довою конституційного права підозрюваного, обвинуваченого на захист (ч. 2 с т. 63 Конституції України). Стаття 59 Конституції України наголошує на тому.

що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах діє адво­катура.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. пе­редбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одер­жувати гаку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя

(п. 3 «е» ст. 6).

13. Передбачену п. З ч. З ст. 42 КПК «першу вимогу» (клопотання) про необхідність залучення захисника підозрюваний може заявити вже з моменту затримання його за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення уповноваженою службовою особою (див. ст. 210 КПК), або з моменту вручення йому письмового повідомлення про підозру (див. ст. 278 КПК), а обвинуваче­ний, якому прокурор одночасно з передачею обвинувального акта в суд вручив копію цього акта (ст. 293 КПК), - з моменту отримання обвинувального акта і удом. 1 Іро форми та порядок залучення захисника до участі у кримінальному провадженні див. ст.ст. 48-51 КПК та коментар до них.

14. Побачення підозрюваною, обвинуваченого із захисником до першого допиту умовах, які забезпечують конфіденційність спілкування, означає, що жодна інша особа не може бути присутня під час такого спілкування або будь-яким способом прослуховувати таку розмову, у тому числі в місцях затримання чи попереднього ув’язнення. Конфіденційність спілкування підозрюваного, обвинувачено­го із захисником сприяє, з одного боку, отриманню захисником від підозрюваного чи обвинуваченого у довірливій формі максимально необхідного для здійснення ним ефективного захисту обсягу інформації щодо події кримінального правопорушення та причетності до неї підозрюваного чи обвинуваченого, наявності у підозрюваного чи обвинуваченого доказів, які можна було б подати для спростування підозри чи обвинувачення, доведення невинуватості або меншої винуватості, а з іншого, - роз’ясненню захисником підозрюваному чи обвинуваченому:

а) юридичної суті події кримінального правопорушення, можливої кримінальної відповідальності і покарання у разі доведення вини підзахисного; б) процесу­альних можливостей, які дають підозрюваному, обвинуваченому його правове становище, його процесуальні права; в) значення для доведення його вини його штатним під час допиту в досудовому розслідуванні і в судовому розгляді і що давання показань для нього є не обов’язком, а правом; г) характеру поведінки підозрюваного чи обвинуваченого під час першого чи наступних допитів, участі в інших слідчих діях, які клопотання чи скарги доцільно подати чи не подавати під чиї подальшого провадження, щоб не зашкодити своїм законним інтересам.

16. Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про попереднє ув’язнення» від 30 червня 1993 р. особа, взята під варту, має право на побачення з захисником наодинці, без обмеження кількості побачень та їх тривалості, з моменту до­пуску захисника до участі у справі, підтвердженого письмовим повідомленням особи або органу, в провадженні яких знаходиться справа, у вільний від вико­нання слідчих дій час. Адміністрація установи повинна забезпечити умови для проведення побачень, у тому числі які виключають при побаченні із захисни­ком можливість третіх осіб мати доступ до інформації, що надається в процесі побачення.

Важливою гарантією забезпечення права на захисника в місцях затри­мання та попереднього ув’язнення є виконання обов’язків щодо захисту прав людини слідчим суддею. Згідно з ч. 9 ст. 206 КПК слідчий суддя зобов’язаний вжити необхідних заходів для забезпечення особи, яка позбавлена свободи, за­хисником і відкласти будь-який розгляд, у якому бере участь така особа, на необхідний для забезпечення особи захисником час, якщо вона бажає залучити захисника, або якщо слідчий суддя вирішить, що обставини, встановлені під час кримінального провадження, вимагають участі захисника.

17. Право підозрюваного, обвинуваченого на участь захисника у прове­денні допиту та інших процесуальних дій передбачає можливість участі за­хисника у допиті та інших процесуальних діях, які провадяться як за участю підозрюваного, обвинуваченого, так і без такої участі, але за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого або захисника (див. ч. 6 ст. 223 КПК).

18. Підозрюваний, обвинувачений може заявити про відмову від захис­ника в будь-який момент кримінального провадження. Проте слідчому чи суду необхідно з’ясувати, чи не є така відмова вимушеною, зокрема, у зв’язку з тим, що підозрюваний, обвинувачений не має коштів на оплату послуг захисника і, необхідно вирішувати питання про призначення захисника в порядку надання безоплатної правової допомоги.

19. Про випадки отримання підозрюваним, обвинуваченим правової до­помоги захисника за рахунок держави див. коментар до ст. 49 КПК. Законом України від 2 червня 2011 р. «Про безоплатну правову допомогу» передбачено надання безоплатної правової допомоги у вигляді захисту від обвинувачення підозрюваним у вчиненні злочину особам, які затримані органами дізнання та слідства, а особам, у справах яких відповідно до положень КПК України участь захисника є обов’язковою - на захист від обвинувачення та складання докумен­тів процесуального характеру (див. ст.ст. 13, 14 Закону). При цьому суб’єктами надання безоплатної правової допомоги в Україні є: 1) центри з надання без­оплатної вторинної правової допомоги; 2) адвокати, включені до Реєстру адво­катів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом або на тимчасовій основі на підставі договору (ст. 15 Закону). Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги в АРК, областях, містах Києві та Севастополі приймає рішення про надання такої допомоги або про відмову в її наданні; забезпечує складення процесуальних докумен­тів за зверненням суб’єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу; забезпечує участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства та в розгляді кримінальної справи в суді у випадках, коли участь захисника є обов’язковою відповідно до положень КПК України, а також у випадках, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний, який є суб’єктом права на безоплат­ну вторинну правову допомогу, не може запросити захисника через відсутність коштів чи з інших об’єктивних причин (п.п. 1-3 ст. 17 Закону).

Про відшкодування витрат на правову допомогу див. ст. 120 КПК.

20. Згідно з ч. 1 ст. 63 Конституції України кожна особа, а отже, і підозрювана чи обвинувачена у вчиненні кримінального правопорушення, не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе,членів своєї сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Про зміст засади свободи особи від самовикриття та права не свідчити проти близь­ких родичів і членів сім’ї див. також ст. 14 КПК.

Згідно з ч. 4 ст. 208 КПК уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз’яснити, зокрема, право давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього. Про роз’яснення особі цього прана у випадку письмового повідомлення про підозру див. ч. 2 ст. 276 КПК.

Нa початку судового розгляду головуючий роз’яснює обвинувачено­му суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе шиннім і чи бажає давати показання (ст. 348 КПК). Допит обвинуваченого у судовому розгляді здійснюється обов’язково, крім випадку, якщо він відмовився він давання показань (ч. 4 ст. 349 КПК), а також розгляду судом обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку в спрощеному порядку (див. ч. 1 ст. 381 КПК).

У разі отримання показань чи пояснень від особи, зокрема від підозрюваного чи обвинуваченого, у вчиненні кримінального правопорушення, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права, закон зобов’язує суд визнати це істотними порушеннями прав людини і основопо­ложних свобод, а показання і пояснення - недопустимими доказами (див. п. 4 ч.2 ст. 87 КПК).

Наголошуючи на значенні цього права кожної людини, Європейський суд з прав людини у п. 77 мотивувальної частини рішення від 12 червня 2008 р. у справі «Яременко проти України» зазначав наступне: «Стосовно використан­им доказів, отриманих з порушенням права затриманого на мовчання та права не свідчити проти себе..., слід зазначити, що наявність таких прав є загальновизнаним міжнародним стандартом - стрижневим для поняття справедливого судового розгляду за ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p.». Встановлення таких стандартів пояснюється, зокрема, необхідністю захисту обвинуваченого від неправомірного примусу з боку органів влади, що має сприяти уникненню помилок при здійсненні правосуддя, а також сприяти реалізації цілей ст. 6 Конвенції. Право не свідчити проти себе вимагає, зокрема, від сторони обвинувачення в кримінальній справі обгрунтовувати свої доводи проти обвинуваченого, не вдаючись до доказів, отриманих за допомо­гою методів примусу або тиску, всупереч волі обвинуваченого.

21. Підозрюваний, обвинувачений має право у будь-який момент допиту відповідно під час досудового розслідування чи в судовому розгляді відмовити­ся відповідати на поставлені запитання. Згідно з ч. 4 ст. 224 КПК у разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання особа, яка прово­дить допит, зобов’язана його зупинити одразу після отримання такої заяви.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідаль­ності підозрюваного, обвинуваченого і за давання завідомо неправдивих по­казань.

22. Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи за підозрою у вчиненні злочину, повинна негайно повідомити затриманому зро­зумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз’яснити права, зокрема, право вимагати перевірки обгрунтованості затримання (ч. 4 ст. 208 КПК). Обгрунтованість затримання особи за підозрою у вчиненні злочину згідно з Конституцією України переві­ряється судом (ч. З ст. 29 Конституції), а також прокурором, який здійснює на­гляд за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян (п. 4 ст. 121 Конститу­ції), у тому числі на вимогу підозрюваного.

Відповідно до засади забезпечення права на свободу та особисту недо­торканність кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, повинен бути в найкоротший строк доставле­ний до слідчого судді для вирішення питання про законність та обгрунтованість його затримання. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімде­сяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою (ч. 2 ст. 12 КПК).

23. Конституційною основою права підозрюваного у разі затримання або застосування запобіжного заходу у вигляді гримання під вартою на негайне по­відомлення членів сім’ї, близьких родичів чи інших осіб про затримання і місце свого перебування є положення ч. 6 ст. 29 Конституції України про те, що про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів зааре­штованого чи затриманого.

24. До членів сім’ї чи близьких родичів, згідно з п. 1 ч. 1 ст. З КПК, на­лежать: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 | 121 | 122 | 123 | 124 | 125 | 126 | 127 | 128 | 129 | 130 | 131 | 132 | 133 | 134 | 135 | 136 | 137 | 138 | 139 | 140 | 141 | 142 | 143 | 144 | 145 | 146 | 147 | 148 | 149 | 150 | 151 | 152 | 153 | 154 | 155 | 156 | 157 | 158 | 159 | 160 | 161 | 162 | 163 | 164 | 165 | 166 | 167 | 168 | 169 | 170 | 171 | 172 | 173 | 174 | 175 | 176 | 177 | 178 | 179 | 180 | 181 | 182 | 183 | 184 | 185 | 186 | 187 | 188 | 189 | 190 | 191 | 192 | 193 | 194 | 195 | 196 | 197 | 198 | 199 | 200 | 201 | 202 | 203 | 204 | 205 | 206 | 207 | 208 | 209 | 210 | 211 | 212 | 213 | 214 | 215 | 216 | 217 | 218 | 219 | 220 | 221 | 222 | 223 | 224 | 225 | 226 | 227 | 228 | 229 | 230 | 231 | 232 | 233 | 234 | 235 | 236 | 237 | 238 | 239 | 240 | 241 | 242 | 243 | 244 | 245 | 246 | 247 | 248 | 249 | 250 | 251 | 252 | 253 | 254 | 255 | 256 | 257 | 258 | 259 | 260 | 261 | 262 | 263 | 264 | 265 | 266 | 267 | 268 | 269 | 270 | 271 | 272 | 273 | 274 | 275 | 276 | 277 | 278 | 279 | 280 | 281 | 282 | 283 | 284 | 285 | 286 | 287 | 288 | 289 | 290 | 291 | 292 | 293 | 294 | 295 | 296 | 297 | 298 | 299 | 300 | 301 | 302 | 303 | 304 | 305 | 306 | 307 | 308 | 309 | 310 | 311 | 312 | 313 | 314 | 315 | 316 | 317 | 318 | 319 | 320 | 321 | 322 | 323 | 324 | 325 | 326 | 327 | 328 | 329 | 330 | 331 | 332 | 333 | 334 | 335 | 336 | 337 | 338 | 339 | 340 | 341 | 342 | 343 | 344 | 345 | 346 | 347 | 348 | 349 | 350 | 351 | 352 | 353 | 354 | 355 | 356 | 357 | 358 | 359 | 360 | 361 | 362 | 363 | 364 | 365 | 366 | 367 | 368 | 369 | 370 | 371 | 372 | 373 | 374 | 375 | 376 | 377 | 378 | 379 | 380 | 381 | 382 | 383 | 384 | 385 | 386 | 387 | 388 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.04 сек.)