Епідеміологія

Джерело збудника – хворий на інфекційний мононуклеоз і вірусоносій. Хвороба передається переважно за допомогою крапельного механізму. Можливе зараження також через воду, харчові продукти, при тісному контакті (хвороба «поцілунків»), переливанні крові. Хвороба малоконтагіозна, проте трапляються сімейні та групові спалахи інфекції. Хворіють переважно діти та особи молодого віку, частіше взимку і навесні. Вважають, що хворі з типовою клінічною картиною інфекційного мононуклеозу становлять незначну частку тих, хто захворів. Після перенесеного захворювання зберігається стійкий імунітет.

Клініка (табл. Класифікація)

Інкубаційний період від декількох діб до 1-2 міс. Починається хвороба звичайно гостро, з високої гарячки (38-40 °С). Хворі скаржаться на загальну слабкість, біль у голові, м'язах і суглобах. Гарячка неправильного типу, триває 1-3 тиж., іноді довше.

З перших днів хворі скаржаться на біль при ковтанні, розвиваються симптоми тонзиліту – від катарального до некротично-виразкового з утворенням фібринових плівок, які інколи можуть виходити за межі мигдаликів. Наліт, як правило, нещільний, легко знімається шпателем, слизова оболонка під ним не кровоточить (рис 17). У зв'язку з ураженням піднебінних і носоглоткових мигдаликів відзначають закладення носа, утруднення носового дихання, сиплий голос; виділень з носа немає.

Рис. 17. Ангіна при інфекційному мононуклеозі.

Обличчя бліде, одутле, часто набряклі повіки (рис 18).

Рис. 18. Вигляд хворого на інфекційний мононуклеоз.

Типовим є поліаденіт – збільшення всіх груп лімфовузлів, особливо задньошийних і підщелепних, вони на дотик щільнуваті, еластичні, малоболючі, не спаяні між собою та з навколишньою клітковиною; розміри їх – від дрібної горошини до курячого яйця. Збільшення лімфовузлів часто випереджає інші характерні симптоми хвороби.

У кожного четвертого хворого спостерігають екзантему, характер якої і строки появи різні. Висипка може бути подібна на корову, скарлатинозну, уртикарну чи геморагічну, триває 1-3 дні. У хворих, які нещодавно отримували ампіцилін, частота появи висипань збільшується до 80-85 %. З 3-5-го дня хвороби практично у всіх пацієнтів збільшені печінка і селезінка; селезінка дещо ущільнена, болюча при пальпації; гепатоспленомегалія триває до 3-4 тиж. і довше, особливо при жовтяничній формі.(рис. 19.)

Рис. 19. Типовий вигляд хворого: гепато- і спленомегалія

За клінічною симптоматикою розрізняють типову та атипові форми інфекційного мононуклеозу. Серед атипових форм виділяють мезаденіт, гепатит, пневмонію, нефрит, респіраторну форму та ін.). На тлі імунодефіциту, наприклад СНІДу, інфекційний мононуклеоз може перебігати з тотальним ураженням усіх органів.

У більшості випадків інфекційний мононуклеоз перебігає у стертій або субклінічній формі, яку виявляють при лабораторному обстеженні контактних.

Дуже характерні зміни крові: лейкоцитоз із різким збільшенням числа одноядерних клітин (лімфоцити, моноцити, атипові мононуклеари), які можуть зберігатись 3-6 міс. і довше. Кількість атипових мононуклеарів коливається від 15 до 40-50 %. Нерідко настає зсув лейкоцитарної формули вліво за рахунок паличкоядерних нейтрофілів, ШОЕ помірно збільшена.

Ускладнення інфекційного мононуклеозу трапляються рідко, але можуть бути тяжкими. До найголовніших належать бактерійна пневмонія, інфекційно-алергічний міокардит, синусити, отит, дуже рідко розрив селезінки, гостра гемолітична анемія, менінгоенцефаліт, полірадикулоневрити, поперечний мієліт, синдром Гійєна-Барре.

Встановлено зв’язок між розвитком неопластичного процесу та інфекційним мононуклеозом, перенесеним менше ніж за 5 років до діагностування пухлини.

Поиск по сайту: