АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Кримінально-процесуальна форма: поняття, ознаки, значення

Читайте также:
  1. Висновок експерта як джерело доказів у кримінальному провадженні: поняття, значення, структура та особливості оцінки.
  2. Вітрове навантаження, порядок його визначення.
  3. Вступ. Педагогічна діагностика (поняття, складові і функції педагогічної діагностики).
  4. Державна реєстрація суб'єктів господарювання: поняття, принципи, порядок.
  5. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.
  6. Інститут конституційного контролю в зарубіжних державах: поняття, види, моделі організації.
  7. Ознаки, ресурси та механізми політичної влади, її легітимність.
  8. Олігополія: характерні ознаки, теорії, приклади.
  9. Основні поняття, використовувані в даній лабораторній роботі: контекст пристрою, контекст відтворення, формат піксела.
  10. Повздовжня горизонтальна інерційна сила, порядок її визначення.
  11. Політична система: поняття, структура, функції

- поняття кримінально-процесуальної форми

- ознаки кримінально-процесуальної форми

- значення кримінально-процесуальної форми

- диференціація кримінально-процесуальної форми та її напрямки

При здійсненні розслідування посадовим особам дуже важливо дотримуватися певних передбачених законом правил. Принцип рівності громадян перед законом і судом (ст. 24 Конституції України) передбачає що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. З цього можна зробити висновок, що і провадження у випадку вчинення злочину повинно здійснюватися за однаковими правилами до всіх категорій громадян. Наука кримінального процесу для визначення цих правил використовує термін кримінально-процесуальна форма. Кримінально-процесуальна форма це передбачений кримінально-процесуальним законом порядок здійснення кримінально-процесуальної діяльності як окремих слідчих і процесуальних дій так і всього кримінального провадження.

Для забезпечення принципу рівності громадян перед судом найбільш ефективним є створення єдиного стандартизованого порядку провадження по злочинам. Створення єдиного порядку провадження має назву уніфікація кримінально-процесуальної форми. Разом з тим неможливо в усіх випадках застосувати стандартний порядок провадження. Це пов’язано з тим, що в певних випадках процесуальна форма повинна враховувати суттєві обставини, які впливають на провадження. Мова може йти про, наприклад, незначну суспільну небезпеку злочину, у таких випадках закон передбачає обов’язково наявність заяви громадянина без якої провадження неможливе, в інших випадках провадження потребує додаткових гарантій законності наприклад щодо неповнолітніх, обмежено осудних тощо. У цих і інших передбачених законом випадках провадження здійснюється не за загальною, а за особливою, передбаченою для конкретного випадку процедурою. Для наукового визначення таких випадків використовується такий термін як диференціація кримінально-процесуальної форми, адже мова йде про особливі (диференційовані) форми провадження.

Отже, кримінально-процесуальна форма - це передбачений кримінально-процесуальним законом порядок кримінально-процесуальної діяльності суб’єктів кримінального процесу, засоби реалізації ними своїх прав, свобод і обов’язків, порядок вчинення та оформлення певних процесуальних дій, прийняття, оформлення і звернення до виконання процесуальних рішень.

Важливість процесуальної форми у тому, що вона є однією з кримінально-процесуальних гарантій і відповідно забезпечує виконання завдань кримінального судочинства і є засобом забезпечення кримінально-процесуальної діяльності. Дотримання процесуальної форми суб’єктами кримінального процесу є обов’язковим, порушення передбаченого законом порядку провадження буде мати наслідком скасування прийнятого юридичного рішення.

 

Процесуальна форма повинна відповідати певним вимогам: доцільності (забезпечувати швидке, безпомилкове й ефективне правосуддя); простоти (бути вільною від непотрібних бюрократичних формальностей); надійності (гарантувати досягнення істини і справедливості); толерантності (забезпечувати повагу до прав і свобод людини), ясності, моральності та етичності.

Особливості кримінально-процесуальної форми наступні:

- перевага принципу публічності над диспозитивністю при вирішенні питання щодо вибору учасниками процесу способу поведінки;

- забезпечення належної поведінки учасників процесу мірами державного примусу;

- залежність характеру примусу від суспільної небезпечності вчиненого злочину;

- правосуддя як єдиний спосіб покладання кримінальної відповідальності та призначення винуватому справедливого покарання чи виправдання невинуватого;

- існування інституту захисту прав і законних інтересів підозрюваного.

Значення процесуальної форми полягає в тому, що вона:

- визначає стабільну та юридично доцільну процедуру судочинства;

- оптимізує й активізує діяльність щодо розв’язання завдань кримінального процесу;

- надає правове поле для встановлення єдиної для всіх законності;

- створює систему необхідних гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості;

- забезпечує реалізацію принципів правової держави в сфері правосуддя й створює необхідний для цього режим законності

- забезпечує виховний вплив кримінального процесу.

Як вже зазначалося вище законодавством передбачений єдиний порядок провадження, у зв’язку з чим мова йде про уніфікацію кримінально-процесуальної форми тобто створення однакового порядку провадження. Разом з тим існують особливі (диференційовані) порядки провадження. Диференціація кримінально-процесуальної форми є такою будовою судочинства, при якій поряд із звичайним порядком мають місце процесуальні форми, які передбачають як спрощення процедури у нескладних справах, так і її ускладнення про найбільш небезпечні злочини, або справи, що потребують особливої процесуальної захищеності законних інтересів обвинуваченого або інших учасників судочинства.

Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає такі особливі (диференційовані) порядки кримінального провадження (Розділ VI):

- кримінальне провадження на підставі угод (Глава 35);

- кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення (Глава 36);

- кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб (Глава 37);

- кримінальне провадження щодо неповнолітніх (Глава 38);

- кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру (Глава39);

- кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю (Глава 40);

- кримінальне провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні (Глава 41).

 

 

5. Кримінально-процесуальні гарантії.
- Поняття кримінально-процесуальних гарантій

Процесуальні гарантії закладена в процесуальній формі система правових засобів, які забезпечують встановлення об'єктивної істини й справедливість правосуддя, можливість усіма суб'єктами кримінального процесу реалізувати свої права, свободи й обов'язки, досягнення мети й виконання завдань кримінального судочинства.
- значення кримінально-процесуальних гарантій

Процесуальні гарантії, які багато вчених розглядають як засоби забезпечення досягнення мети римінального процесу взагалі, так і прав учасників процесу зокрема, відіграють важливу роль у забезпеченні законності і справедливості кримінального судочинства. В зв'язку з цим виділяють процесуальні гарантії прав окремих суб'єктів і правосуддя в цілому, між якими існують співвідношення цілого і частини.
- Система і види кримінально-процесуальних гарантій

Систему процесуальних гарантій складають:

1. Процесуальна форма;

2. Принципи кримінального процесу;

3. Процесуальні обов'язки суб'єктів кримінального процесу;

4. Заходи кримінально-процесуального примусу (в тому числі кримінально-процесуальна відповідальність).

6. Джерела кримінально-процесуального права.
- Поняття джерела кримінально-процесуального права України

Кримінально-процесуальне право України - писане й кодифіковане. Єдиним джерелом кримінально-процесуального права України є закон. Отже, кримінально-процесуальні норми, що регулюють порядок провадження в кримінальних справах, розміщуються в нормативно-правових актах, які мають силу закону.
- Система джерел кримінального-процесуального права,

Стаття 1 КПК. Кримінальне процесуальне законодавство України

1. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

2. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з:

· відповідних положень Конституції України,

· міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України,

· цього Кодексу

· та інших законів України.
- Сфера регулювання кримінально-процесуальних правовідносин кожним із джерел
права

Конституція України - акт, який має найвищу юридичну силу, а його норми є нормами прямої дії. Конституція України встановлює концептуальні положення кримінального процесу, закріплює його принципи.

Найвищу юридичну силу і пряму дію на території України має Конституція України.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні їй відповідати (Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя").

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України у разі:

· коли зі змісту норм Конституції України не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

· коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції України чи прийнятий після цього, суперечить їй;

· коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України;

· коли Укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

· Конституція України як акт, який має найвищу юридичну силу, а його норми є нормами прямої дії. Конституція України встановлює концептуальні положення кримінального процесу, закріплює його принципи;

· міжнародні договори з питань правової допомоги у кримінальних справах,учасником яких є Україна та які ратифіковані Верховною Радою України.

Серед них виділяють:

· багатосторонні міжнародні договори, що визначають становище особи у сфері кримінального процесу й вимоги до кримінально-процесуальних механізмів, які забезпечують охорону прав і свобод громадян у кримінальному судочинстві:

· Загальна декларація прав людини

· Міжнародний пакт про громадянські і політичні права людини

· Конвенція про захист прав та основоположних свобод людини;

· двосторонні міжнародні договори про надання правової допомоги у кримінальних справах;

· Кримінально-процесуальний кодекс України - систематизоване зведення кримінально-процесуальних норм, які докладно регламентують увесь порядок провадження в кримінальних справах. За час існування Української РСР було прийнято три Кримінально-процесуальних кодекси: у 1922, 1927 та 1960 роках. Нині прийнято новий КПК України

· інші закони України:

„Про судоустрій і статус суддів"

„Про прокуратуру"

„Про адвокатуру"

„Про міліцію"

„Про оперативно-розшукову діяльність"

„Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" тощо

Ці закони мають переважно комплексний характер і кожен з них має власний основний предмет правового регулювання. Питання ж кримінального процесу в них є фрагментарними, оскільки містяться там унаслідок регламентації організаційних та інших спеціальних питань.
- Правила колізійного застосування норм різних джерел права

7. Дія кримінально-процесуального закону в часі, просторі та щодо кола осіб.
- Розуміння «дії закону»

- Дія закону в просторі, поняття території, об’єкти прирівняні до території України

Стаття 4. Дія Кодексу в просторі

1. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.

2. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується також при здійсненні провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.

3. Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено поширення юрисдикції України на особовий склад Збройних Сил України, який перебуває на території іншої держави, то провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території іншої держави стосовно особи з такого особового складу, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом.

4. При виконанні на території України окремих процесуальних дій за запитом (дорученням) компетентних органів іноземних держав у рамках міжнародного співробітництва застосовуються положення цього Кодексу. На прохання компетентного органу іноземної держави під час виконання на території України таких процесуальних дій може застосовуватися процесуальне законодавство іноземної держави, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого міжнародного договору України - за умови, що дане прохання не суперечить законодавству України.
- Екстратериторіальна дія Кримінального процесуального закону
- Дія в часі, напрями дії та їх законодавчі приклади

Стаття 5. Дія Кодексу в часі

1. Процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

2. Допустимість доказів визначається положеннями цього Кодексу, які були чинними на момент їх отримання.
- Дія за колом осіб, категорії осіб

Стаття 6. Дія Кодексу за колом осіб

1. Кримінальне провадження за правилами цього Кодексу здійснюється щодо будь-якої особи, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Особливості кримінального провадження щодо окремої категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу.

2. Кримінальне провадження щодо особи, яка користується дипломатичним імунітетом, може здійснюватися за правилами цього Кодексу лише за згодою такої особи або за згодою компетентного органу держави (міжнародної організації), яку представляє така особа, у порядку, передбаченому законодавством України та міжнародними договорами України.
- особливості дипломатичного та консульського імунітету, особи на яких вони
поширюються

Виняток із загального правила про кримінальне провадження за правилами цього Кодексу щодо будь-якої особи становить також іноземні громадяни, які відповідно до загальновизнаних міжнародних правил та договорів України з іншими державами наділені дипломатичним імунітетом (недоторканністю) і не дають особистої згоди, або відсутня згода держави чи міжнародної організації, яких вони представляють, на кримінальне провадження щодо них за правилами цього Кодексу. До таких осіб належать співробітники дипломатичних представництв та консульських установ, перелічених у Віденській конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р., Віденській конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 р., Положенні про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженому Указом Президента України від 10 червня 1993 р.

Дипломатичним імунітетом можуть користуватись й інші особи (посадові особи ООН, співробітники міжнародних організацій, керівники іноземних держав та урядів, міністри іноземних справ, члени їх сімей, члени урядових делегацій та спеціальних місій). При цьому необхідно мати на увазі, що дипломатичний імунітет поділяється на повний і обмежений. Повний імунітет звільняє особу від кримінального провадження в Україні, в той час як обмежений розповсюджується лише на діяльність, пов’язану з виконанням службових функцій. Тому у випадку виникнення питання про те, чи користується іноземний громадянин дипломатичним імунітетом (недоторканністю) і в якому об’ємі, необхідно звертатись до міжнародно-правових актів, визнаних Україною, внутрішніх нормативних актів, які регулюють ці питання, та міжнародних договорів, укладених Україною з іншими державами. Бажано також звернутись у таких випадках за консультацією до Міністерства закордонних справ України.

Дипломатична недоторканність означає недоторканність особи, архівів, документів, офіційного листування, дипломатичної пошти, службового і жилого приміщення, імунітет від кримінальної юрисдикції України (якщо немає явно вираженої на це згоди акредитуючої держави) і дачу показань свідків без згоди особи, яка користується правом дипломатичного імунітету. Про таку згоду робиться запит через Міністерство закордонних справ України.

Залежно від повноти імунітету всіх іноземних громадян можна поділити на три групи:

· які перебувають під повною юрисдикцією української держави(туристи, журналісти та інші);

· які мають дипломатичний імунітет в повному обсязі;

· які мають обмежений дипломатичний імунітет.

Дипломатичний імунітет має такі різновиди.

1. Імунітет від кримінальної юрисдикції України. Серед іноземних громадян, які мають дипломатичний імунітет, особливий статус мають ті, котрі користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції України. Перелік цих осіб визначено Віденською конвенцією про дипломатичні стосунки від 18 квітня 1961 р. і Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні. Зокрема, до них належать:

· глави дипломатичних представництв іноземних держав, члени дипломатичного персоналу цих представництв, а також члени їхніх сімей, якщо вони проживають разом із ними і не є громадянами України;

· співробітники адміністративно-технічного персоналу дипломатичних представництв і члени їхніх сімей, що проживають разом із ними, якщо ці співробітники і члени їхніх сімей не є громадянами України і не проживають в Україні постійно;

· глави дипломатичних представництв, члени дипломатичного персоналу представництв іноземних держав у третій країні, консульські посадові особи, члени спеціальних місій та їх дипломатичного персоналу, які проїжджають транзитом через територію України, і члени їхніх сімей, які супроводжують вказаних осіб або слідують окремо, щоб приєднатися до них або повернутись до своєї країни;

· члени спеціальних місій та їх дипломатичного персоналу.

 

Співробітники обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, які не є громадянами України або не проживають в Україні постійно, глави консульських установ та інші консульські посадові особи користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції України лише щодо дій, вчинених ними при виконанні службових обов'язків.

2. Імунітет, пов'язаний із особистою недоторканністю. Право користуватися особистою недоторканністю, окрім іноземних громадян, що мають імунітет від кримінальної юрисдикції, встановлено і для дипломатичних та консульських кур'єрів при виконанні ними своїх обов'язків.

Глав консульських установ та інших консульських посадових осіб може бути затримано або взято під варту лише в разі переслідування за вчинення тяжкого злочину або при виконанні вироку суду щодо них, який набрав законної сили. В разі порушення щодо цих осіб кримінальної справи або затримання чи взяття їх під варту особа, яка здійснює дізнання, слідчий або прокурор повинні негайно повідомити про це:

главу консульської установи (а у випадках, якщо він сам підлягає таким заходам, — державу, яку він представляє);

Міністерство закордонних справ України.

3. Імунітет від давання показань. Цим видом імунітету користуються ті самі особи, що мають імунітет від кримінальної юрисдикції. Вони:

не зобов'язані давати показання як свідки або потерпілі;

у разі згоди давати такі показання не зобов'язані з'являтися дослідчих органів, прокурора і суду. Виклик, вручений цим особам,не може містити попередження про застосування заходів процесуального примусу.

Главу консульської установи та інших консульських посадових осіб, а також співробітників адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу консульської установи може бути викликано як свідків при провадженні кримінальних справ.

Співробітники адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу консульської установи не можуть відмовитися давати показання як свідки, крім показань у питаннях, пов'язаних із виконанням службових обов'язків. У разі відмови консульських посадових осіб давати показання як свідки до них не застосовують заходи примусу.

 

4. Імунітет, пов'язаний із недоторканністю приміщень і документів. Недоторканними є:

приміщення дипломатичних представництв;

резиденції глав дипломатичних представництв;

житлові приміщення членів дипломатичного персоналу;

папери та кореспонденція, що їм належать. Дипломатична пошта та пошта спеціальних місій не підлягає ні розпечатуванню,ні затриманню;

майно, яке міститься в них, за винятками, передбаченими міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України;

засоби пересування.

 

8. Поняття, ознаки та значення засад кримінального провадження.
- Поняття засад кримінального провадження

Найбільш поширеним у науці кримінально-процесуального права є розуміння їх як закріплених у законі визначальних, фундаментальних положень щодо закономірностей і найбільш суттєвих властивостей кримінального процесу, які обумовлюють їх значення як засобу для захисту прав і свобод людини і громадянина, а також для врегулюван­ня діяльності органів та посадових осіб, які ведуть кримінальний про­цес.


- Ознаки (критерії віднесення) засад кримінального провадження

- Система засад кримінального провадження

Стаття 7. Загальні засади кримінального провадження

1. Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться:

1) верховенство права;

2) законність;

3) рівність перед законом і судом;

4) повага до людської гідності;

5) забезпечення права на свободу та особисту недоторканність;

6) недоторканність житла чи іншого володіння особи;

7) таємниця спілкування;

8) невтручання у приватне життя;

9) недоторканність права власності;

10) презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини;

11) свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї;

12) заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення;

13) забезпечення права на захист;

14) доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень;

15) змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

16) безпосередність дослідження показань, речей і документів;

17) забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності;

18) публічність;

19) диспозитивність;

20) гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами;

21) розумність строків;

22) мова, якою здійснюється кримінальне провадження.


- Значення засад провадження для правозастосування

Принципи кримінального судочинства мають наскрізний характер і діють у всіх стадіях кримінального процесу. Для кожної стадії харак­терне їх вираження певною мірою. Однак у стадії судового розгляду кримінальної справи всі принципи діють без обмежень.

Значення принципів як норм вищого ступеня нормативності по­лягає перш за все у тому, що кожне рішення правозастосовника, яке приймається з порушенням їх вимог, повинно підлягати скасуванню, тобто дотримання принципів є гарантією винесення законних та об­ґрунтованих рішень, дотримання прав та законних інтересів особи у кримінальному судочинстві. Значну роль вони відіграють у ході подо­лання прогалин у законодавстві. Будучи ціннісними орієнтирами, принципи використовуються у разі правозастосування за аналогією; вносять упорядкованість при субсидіарному застосуванні норм права (цивільний позов у кримінальному процесі). Крім того, вони є вихід­ними положеннями для тлумачення окремих норм кримінально- процесуального права.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.016 сек.)