АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Поділ України на Правобережну і Лівобережну. П. Дорошенко

Читайте также:
  1. III. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ТА ВИРОБНИЧОЇ ПРАКТИКИ В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
  2. А) співмірності поділу; б) єдиного принципу поділу; в) взаємовиключення членів поділу; г) безперервності поділу.
  3. Авторський міф України Тараса Шевченка (1814-1861)
  4. Академія прокуратури України при Генеральній прокуратурі України (на правах управління).
  5. АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
  6. Аналіз оцінки системи управління розподілом готової продукції підприємства
  7. Антимонопольна політика і антимонопольне регулювання в Україні. Функції Антимонопольного комітету України.
  8. Б) особливості акторского складу та їх поділ
  9. Бальнеологічні курортно- рекреаційні ресурси України.
  10. Банківська система України
  11. Банківська система України. Види банків.
  12. БНМ 6.2.7. Поділ ядер урану

Основні причини Руїни: розкол серед старшини - правлячої верстви українського сус пільства; посилення антагонізму між різними станами українського на селення; слабкість гетьманської влади, не здатної консолідувати народ; боротьбагеополітичних інтересів Російської, Турецької імпе рій, Речі Посполитої тощо.

Можна виділити такі характерні ознаки Руїни: загостреннясоціальних конфліктів як наслідок соціального егоїзму старшини, її зловживань, намагання реанімувати старі шляхетські порядки, ігнорування соціально-економічних інте ресів не лише селян, а й простих козаків; початок громадянської війни, що вела до розколу України за територіальною ознакою; поява у свідомості певної частини політичної еліти небезпеч ної тенденції — відмови від національної державної ідеї, повер нення до ідеї автономізму; жорстока боротьба за владу, зокрема за гетьманську булаву. Як наслідок Україна одночасно мала двох, а то й трьох— чотирьох гетьманів (П.Дорошенко, П.Суховій, М.Ханенко, Д. Многогрішний), які ворогували між собою і в своїй політиці орієнтувалися на різні країни;

поступове зменшення конструктивності і все більш деструкти вний характер дій Запорозької Січі (небажання підпорядкува тися гетьманській владі тощо).

В добу Руїни сталася трагедія розчленування українських зе мель між Польщею і Росією, які у 1667р. уклали між собою Анд русівський договір про перемир'я на 13,5 року. За цим договором: Російській державі поверталися Смоленськ і Сіверська земля; Україна поділялася на дві частини по Дніпру - Лівобережжя залишалося за Росією, Правобережжя, крім Києва, знову пере ходило під владу Польщі;

Київ з прилеглими містечками і селами на два роки залишався за Росією, а потім мав відійти до Речі Посполитої. У пункті про Київ царський уряд зробив низку застережень, які давали можливість назавжди залишити це місто за Росією;

- Запорожжя за договором мало бути під владою обох держав і допомагати їм під час війни. Фактично Запорожжя підлягало лише Росії.

Отже, Україна зникає як суб'єкт міжнародної політики і стає розмінною монетою в політичній грі її агресивних сусідів, об'єктом їхньої колонізації. Правда, на Лівобережжі в складі Ро сійської держави ще збереглась обмежена внутрішня автономія. Кожен новообраний гетьман укладав окремий договір (статті) з московським урядом, який значно обмежував "Березневі статті" 1654 р.

Даючи характеристику гетьману Лівобережжя Івану Брюховецькому (1663-1668), слід сказати, що він займав відверто про московські позиції і неодноразово висловлювався за ліквідацію гетьманату та утворення з його земель князівства на чолі з царе вичем Федором. У 1665 р. Брюховецький першим із гетьманів у супроводі майже 500 козаків здійснив подорож до Москви, де йому дарували титул московського боярина і знайшли дружину зі знатного боярського роду. Він у відповідь підписав угоду- "Московські статті" (11 жовтня 1665 р.), яка ще більше обмежувала українські права:

- майже всі великі міста України ставилися під російський кон троль;

- царським урядникам дозволялося збирати податки з українсь ких селян і міщан;

- давалася згода на призначення Москвою митрополита Україн ської Православної Церкви;

- вибори гетьмана мали відбуватися у присутності царських по сланців, а сам новий гетьман тепер повинен був їхати за під твердженням до Москви;

- гетьман позбавлявся права надавати містам самоврядування; Магдебурзьке право надавалося царською жалуваною грамо тою;

- збільшувалися гарнізони царських військ у Києві, Чернігові, Переяславі й Ніжині тощо.

Московські статті були важким ударом для української дер жавності.

Така політика Брюховецького викликала масове незадово лення серед різних верств українського населення. Навіть пред ставники церковних верхів і серед них ті, хто раніше підтримував промосковську орієнтацію, відкрито протестували проти поси лення московських впливів. Але найбільше обурення серед укра їнців викликав Андрусівський договір. Невдалі спроби Брюхове цького припинити колонізаторську політику Росії спричинили падіння його політичного авторитету, а в 1668 р. козаки вбили свого гетьмана.

Щодо гетьмана Павла Тетері (1663-1665) - на Правобереж ній Україні, то він був одним із визначних дипломатів в урядах Хмельницького, І.Виговського, Ю.Хмельницького. Походив зі шляхетського роду, мав добру освіту. Брав участь у написанні "Березневих статей", Гадяцької угоди, Слободищенського трак тату. На початку свого гетьманування був прихильником віднов лення єдності козацької України. Проте Правобережжя територі ально було міцно прив'язане до Польщі, і це вимагало (певною мірою) від Тетері демонструвати свою лояльність польському уряду. За цих обставин він взяв участь у поході Яна II Казиміра па Лівобережну Україну, намагаючись об'єднати її під зверхніс тю польського короля. Проте похід закінчився невдачею, до того ж на Правобережжі 1664-1665 рр. вибухнуло повстання місцево го населення проти польської шляхти. В цій обстановці П.Тетеря зрікається гетьманства та втікає до Польщі.

Третє питання плану. У роки козацької доби - Хмельниччи ни у процесі розгортання національно-визвольних змагань (1648-1657) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки. (як уже визначалось у попередній темі) сформувались погляди від ідеї козацького автономізму до суверенної незалежної держави. Після взяття під контроль знач ної частини українських земель та ліквідації в них польської ад міністрації постало питання про власну національну державність. Треба було здійснювати керівництво економічним життям, пра вопорядком, захистом населення на території України.

За часів Б.Хмельницького територія Української держави охоплювала майже 200 тис. кв. км (Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу), де проживало понад 3 млн. чоловік. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася на полки та сотні (в 1650 р. налі чувалось 20 полків). Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада. Проте вона не була постійно дію чою; гетьман частіше скликав старшинську раду, до якої незаба ром перейшла вся повнота влади в державі.

Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандувачем, скли кав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, вида вав загальнообов'язкові для всіх нормативні акти - універсали. Система органів публічної влади мала три рівні: генеральний, полковий і сотенний. Найвища влада у державі належала генера льному урядові; на місцях управляли полкові та сотенні уряди. Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особи сто, а з 1654 р. була введена посада гетьманського підскарбія.

Гарантом розбудови Української держави стала національна армія, яка сформувалась за організаційними принципами Запоро зької Січі. її ядро становило реєстрове та запорозьке козацтво. Українська держава доби Хмельниччини формувалася на двох засадах - демократії та авторитаризму, які часто вступали між собою у протиріччя; встановлення спадкового гетьманату - тен денція до переростання гетьманської влади у монархічну.

Слід звернути увагу на соціально-економічну політику Б.Хмельницького та уряду Української держави. На визволених землях відбувався процес ліквідації великого феодального земле володіння, фільварково-панщинної системи господарства та крі пацтва й утвердження козацької власності на землю.

Українська держава активно діяла на міжнародній арені: встановила дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Крим ським ханством, Молдавією, Швецією та іншими державами.

Даючи оцінку гетьману Лівобережжя Дем'янові Многогріш ному (1668-1672), необхідно сказати про його вірність цареві. Однак він домігся від Москви обмеження перебування російсь ких військ в українських містах. В березні 1669 р. з Росією були підписані так звані Глухівські статті, які хоч і поступалися "Бе резневим статтям" Хмельницького, проте до певної міри віднов лювали автономію Лівобережноїбережжя та Степу), де проживало понад 3 млн. чоловік. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася на полки та сотні (в 1650 р. налі чувалось 20 полків). Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада. Проте вона не була постійно дію чою; гетьман частіше скликав старшинську раду, до якої незаба ром перейшла вся повнота влади в державі.

Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандувачем, скли кав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, вида вав загальнообов'язкові для всіх нормативні акти - універсали. Система органів публічної влади мала три рівні: генеральний, полковий і сотенний. Найвища влада у державі належала генера льному урядові; на місцях управляли полкові та сотенні уряди. Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особи сто, а з 1654 р. була введена посада гетьманського підскарбія.

Гарантом розбудови Української держави стала національна армія, яка сформувалась за організаційними принципами Запоро зької Січі. її ядро становило реєстрове та запорозьке козацтво. Українська держава доби Хмельниччини формувалася на двох засадах - демократії та авторитаризму, які часто вступали між собою у протиріччя; встановлення спадкового гетьманату - тен денція до переростання гетьманської влади у монархічну.

Слід звернути увагу на соціально-економічну політику Б.Хмельницького та уряду Української держави. На визволених землях відбувався процес ліквідації великого феодального земле володіння, фільварково-панщинної системи господарства та крі пацтва й утвердження козацької власності на землю.

Українська держава активно діяла на міжнародній арені: встановила дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Крим ським ханством, Молдавією, Швецією та іншими державами.

Даючи оцінку гетьману Лівобережжя Дем'янові Многогріш ному (1668-1672), необхідно сказати про його вірність цареві. Однак він домігся від Москви обмеження перебування російсь ких військ в українських містах. В березні 1669 р. з Росією були підписані так звані Глухівські статті, які хоч і поступалися "Бе резневим статтям" Хмельницького, проте до певної міри віднов лювали автономію Лівобережної України: податки мали збирати

України: податки мали збирати представники гетьмана; реєстрове військо становило 30 тис. і отримувало певну платню з місцевих коштів; запроваджувалося й окреме наймане (компанійське) військо з тисячі козаків.

Крім часткового відновлення автономії, втраченої його попе редником, Многогрішний намагався встановити на Лівобережжі правопорядок. Проте фатальними недоліками гетьмана були не тактовність і невміння порозумітися із старшиною. Це стало при чиною змови проти нього козацької верхівки, яка в доносах царе ві звинувачувала Многогрішного в таємних зв'язках з П.Дорошенком. Цар піддав гетьмана тортурам і заслав до Сибіру.

Аналізуючи гетьманство Івана Самойловича (1672-1687), слід вказати, що, на противагу Д.Многогрішному, він намагався підтримувати добрі стосунки зі старшиною. Щедро роздавав їй землі, а також створив корпус молодих офіцерів (переважно з си пів старшини), чим сприяв формуванню старшинських династій па Лівобережжі.

Однак ухвалені на раді "Конотопські статті" (червень 1672 р.), які в основному повторювали "Глухівські статті", далі обмежували владу гетьмана. В них, зокрема, вказувалось:

- гетьману заборонялося без ради зі старшиною писати до іно земних государів, і особливо до гетьмана П.Дорошенка;

- гетьману заборонялося без ради зі всією старшиною судити генеральну старшину, а також увільняти з "урядів";

- не було положення про необхідність присутності представни ків Гетьманщини на з'їзді послів при обговоренні справ, що стосувалися України, та ін.

У зовнішній політиці гетьман намагався поширити свою владу на всю Україну. Найщасливіший момент у кар'єрі Самойловича настав, коли П. Дорошенко склав перед ним булаву (1676 р.), після чого він став величати себе "гетьманом обох берегів Дніпра".

Проте ударом по надіях Самойловича об'єднати Україну ста ло підписання у 1686 р. так званого "Трактату про вічний мир" між поляками та росіянами. У 1687 р. Самойлович був звинува чений російськими воєводами за провал походу на Крим, внаслі док чого гетьман був скинутий і засланий до Сибіру.

Розгляд четвертого питання плану вимагає поглибленої харак теристики соціально-економічного та політичного становища Пра вобережжя в другій половині XVII ст. (посилення феодально-

кріпосницького визиску українського селянства; панщинно-фільварочне господарство тощо). Примусове окатоличення і полоні зація місцевого люду стали нормою поведінки шляхетської Польщі. На українських землях польський уряд запровадив свої закони, суд, органи влади, адміністративно-політичний устрій. Крім того, тяжке становище українського народу погіршилось внаслідок численних нападів турецько-татарських орд в другій половині XVII ст.

Петро Дорошенко (обраний гетьманом 1665 р.) був яскравим представником національно-патріотичних сил, котрі намагалися зупинити руйнівні тенденції в суспільстві, об'єднати українські землі в єдину соборну державу. Він стає на шлях обмеження впливу Польщі, а надалі - до відвертого розриву з нею; здійснює кілька реформаторських кроків:

- створює постійне наймане військо (так звані сердюцькі полки), щоб забезпечити незалежність від козацької старшини;

- покінчив як з отаманством старшин, так і з практикою скли кання чорних рад;

- відновив принцип призначення полковників і, очевидно, сот ників;

- проводить на кордоні нову митну лінію, розпочинає випуск власної монети;

- активно заселяє спустошені землі Правобережжя;

- чи не єдиний серед гетьманів усвідомлював значущість існу вання національної Церкви для утвердження самостійності України;

- у соціально-екопомічній сфері проводив політику утверджен ня козацького типу господарства, визнання соціальних завою вань селянства та недопущення до маєтків шляхти.

Варто зазначити, що після Андрусівської угоди, за якою Україна була поділена між Росією і Польщею, Дорошенко поси лює боротьбу за об'єднання України. Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, він разом з військом переходить на лівий берег Дніпра. Після вбивства козаками І.Брюховецького у червні 1668 р. проголошений гетьманом обох берегів Дніпра. Це був час найбі льшого тріумфу П.Дорошенка.

На жаль, успіх не був тривалим. Польський наступ на Правобе режжя, проголошення запорожцями гетьманом П.Суховія, якого під тримали кримські татари, а згодом поява М.Ханенка, якого під тримувала Польща, врешті, наступ російських військ на Лівобереж жі вкрай ускладнили становище гетьмана. Ця обстановка позбавила його всіляких альтернатив, посиливши протурецьку орієнтацію.

У 1675 році ситуація стає критичною: гетьман втрачає підтри мку мас, його авторитет падає. У вересні 1676 року П.Дорошенко склав свої повноваження на користь І. Самойловича.

Як слушно зауважив історик В.Антонович, "незважаючи на свої політичні помилки й невдачі, серед сучасних йому козацьких провідників являє Дорошенко відрадне явище: не дрібний егоїзм, не змагання до наживи й особистих вигод керували цим гетьма ном: він щиро дбав про добро рідного краю..." Якраз усе це і да но підстави назвати П.Дорошенка "сонцем Руїни".

Після гетьманства П.Дорошенка Правобережна Україна тратила рештки своєї політичної самостійності. Згідно з Бахчи сарайським договором (1681 р.), "Трактатом про вічний мир" (1686 р.) сусідні держави поділили між собою Правобережжя.

Бахчисарайський договір (13 січня 1681 р.) про 20-річне пе ремир'я був укладений між Росією з одного боку, і Туреччиною та Кримським ханством - з другого. Основні положення: умовним кордоном між державами вважалась р. Дніпро; Туреччина та Кримське ханство визнавали приєднання Ліво бережної України до Росії, а також владу Російської держави над Запорожжям; Київ та навколишні містечка з прилеглими до них селами на Правобережжі також визнавались за Росією; південна Київщина, Брацлавщина і Поділля залишались під владою Туреччини; татарські орди могли вільно кочувати в південних степах України; татарський султан та кримський хан зобов'язувалися не допо магати ворогам Росії.

Бахчисарайський договір зміцнив міжнародне становище Ро-сії й примусив дипломатію Польщі змінити свою політику.

Слід відмітити, що під впливом невдач з Туреччиною уряд Речі Посполитої погодився на укладення миру з Російською дер жавою. 6 травня 1686 р. між цими державами був підписаний до говір під назвою "Трактат про вічний мир ".

 


Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.)