Розклад феодалізму

Виробництво ремісників і селян в тій його частині, яка призначалася для обміну, було виробництвом товарів. Просте товарне господарство ремісників і селян являло собою в надрах феодалізму ту базу, на основі якої зростали капіталістичні виробничі відносини. Розвиток про­дуктивних сил сільськогосподарського і ремісничого виробни­цтва, поглиблення суспільного поділу праці між містом і селом посилили ринкові зв'язки між окремими господарствами і при­вели до утворення місцевих ринків, а потім пожвавлені еконо­мічні зв'язки між господарськими районами і містами зумовили створення національного ринку.

Різні товаровиробники витрачали різну кількість часу на ви­робництво тих самих товарів. Товаровиробники, в яких затрати праці внаслідок гірших умов виробництва були вищі, повертали їх при продажу товарів лише частково і зрештою розорялися. Інші збагачувалися за рахунок кращих умов їхньої праці і при­власнення продуктів чужої праці. Дальший розвиток товарно-грошових відносин прискорив процес економічного розшаруван­ня товаровиробників: з одного боку, виділялася маса людей, позбавлених засобів виробництва і засобів існування, а з дру­гого — утворювалася невелика група багатіїв.

Важливе значення для виникнення капіталістичного укладу господарства мало розширення ринку за національні рамки. Світовий ринок мав величезний попит на товари. Проте цехове ремесло виробляло їх в обмеженій кількості. Цеховий устрій з його замкненістю, рутиною, суворою регламентацією технології і обсягу виробництва стримував економічний розвиток суспіль­ства. У цих умовах деякі цехові майстри, обходячи цеховий устагв, почали розширювати виробництво, збільшувати кількість працю­ючих в майстерні і тривалість робочого дня. Окремі майстри переносили виробництво в село, де не було цехового контролю, і роздавали замовлення підмайстрам додому. Монопольний стан цехів підривався. Найбагатші ремісничі майстри, які експлуату­вали найманих робітників, перетворювалися в капіталістів, а ма­са підмайстрів і учнів, гноблена злиднями,— в пролетарів, по­збавлених засобів виробництва і змушених продавати свою ро­бочу силу як товар.

У зародженні буржуазних форм господарства велику роль відіграв торговий капітал, який зростав із розвитком товарно-грошових відносин. Роль торгового капіталу подвійна. З одного боку, купець міг підкорити собі дрібного товаровиробника (ре­місника чи селянина) і примусити його працювати на себе. Він не вносив у виробництво ніяких технічних і організаційних ново­введень, але перетворював дрібного товаровиробника фактично в найманого робітника, зберігши, проте, його зовнішню самостій­ність. З другого боку, сам безпосередній виробник товарів інко­ли ставав промисловим капіталістом і купцем.

Процес розкладу феодальних і становлення капіталістичних відносин відбувався не тільки в місті, а й у селі. «Ще задовго до того,— писав Ф. Енгельс,— як стіни рицарських замків були пробиті ядрами нових гармат, їх фундамент був підірваний гріш­ми. Фактично порох був, так би мовити, звичайним судовим ви­конавцем на службі у грошей» ¹.

Господарство феодала дедалі більше втягувалося в ринковий оборот і підпадало під владу грошей. Якщо розміри панщини і оброку обмежувались обсягом потреб феодала і його почту, то грошова форма ренти збільшила повинності селян. Селяни тепер постійно відчувають потребу в грошах. Купці через не­еквівалентний обмін і лихварі наданням кабальних позичок ще більше посилювали експлуатацію селянства. Розвиток товарно-грошових відносин прискорював диференціацію, розшарування селянства на соціальні групи. Тоді як більшість селян перебу­вала в злиднях, задихалась від непосильної праці і розорялась, зростав сільський куркуль, який відкуплявся від феодала і, в свою чергу, ставав експлуататором найбідніших селян.

Становлення капіталістичного способу виробництва було прискорено застосуванням найгрубіших методів насильства з бо­ку обуржуазнених землевласників, міської буржуазії і держав­ної влади. Насильство, підкреслював К. Маркс, відіграло роль повитухи, яка прискорила народження нового, капіталістичного способу виробництва.

¹ Маркс К, Енгельс Ф. Твори, т. 21, с. 390.

Поиск по сайту: