Національний доход капіталістичного суспільства. Його виробництво і розподіл

Марксистська теорія національного доходу грунтується на марксистській теорії трудової вартості і відтворення суспільного капіталу. В. І. Ленін відмічав, що «питання про «національний доход» і про «національне споживання», яке було абсолютно не­розв'язаним при самостійній постановці цього питання і плодило тільки схоластичні міркування, дефініції та класифікації, — ви­являється цілком розв'язаним, коли проаналізовано процес ви­робництва всього суспільного капіталу» ².

¹ Ленін В. /. Повн. зібр. творів, т. 4, с. 71.

² Там же, т. 3, с. 51—52.

Національний доход — це нова вартість, створена в усьому суспільному виробництві протягом певного періоду часу (напри­клад, року). Його величина дорівнює вартості змінного капіталу плюс додаткова вартість (v + m). Національний доход (або ва­ловий доход) — частина вартості сукупного (валового) суспіль­ного продукту, яка залишається після вилучення з нього варто­сті спожитого постійного капіталу (с). При розширеному відтво­ренні за натурально-речовинною формою він складається з додатково вироблених засобів виробництва і предметів спожи­вання.

Чистий доход (m) — це частина національного доходу, яка залишається після вилучення з нього вартості змінного капіталу (або заробітної плати). За величиною він дорівнює додатковій вартості.

Національний доход створюється у сфері матеріального ви­робництва, тобто в тих галузях економіки, де виробляється вар­тість і додаткова вартість. До цих галузей належать: добувна і обробна промисловість, будівництво, транспорт і зв'язок (част­ково), сільське господарство і, нарешті, торгівля і громадське харчування, в тій мірі, в якій вони безпосередньо пов'язані з виробництвом (наприклад, зберігання, розфасування і упакування товарів тощо). Отже, національний доход створюють працівники сфери матеріального виробництва, праця яких є продуктивною. Праця робітників невиробничої сфери, як би вона не була по-трібна для суспільства, національного доходу не створює і з точ­ки зору суспільства не є продуктивною. Праця цих працівників (учителів, лікарів, діячів літератури, мистецтва тощо) оплачу­ється з первісних доходів, тобто із заробітної плати робітників і з прибутку різних груп капіталістів, які привласнюють додат­кову вартість.

Останніми роками в економічній літературі відбувається дискусія про роль науки і сфери послуг у створенні національного доходу. Безперечно, науково-технічна революція супроводиться процесом перетворення науки в без­посередню продуктивну силу. Сучасне виробництво немислиме без викври-стаиня в ньому праці вченого. Воно тепер є сферою діяльності ссукупного працівника», в якій беруть участь і наукові працівники, безпосередньо зв'я­зані з виробництвом. Разом з тим у літературі останнім часом з'являються досить розширені трактування продуктивної праці, згідно з якими в це по­няття включаються практично всі види праці у сфері послуг. При такому підході стираються грані між різними класами буржуазного суспільства, а ро­бітничий клас ерозчиняється» в усій масі трудящих і «середніх класів». У ре­зультаті знімається, по суті, проблема керівної ролі робітничого класу в бо­ротьбі за революційне перетворення буржуазного суспільства, у боротьбі за соціалізм.

Треба мати на увазі, що занадто широке тлумачення поняття продуктив­ної праці, як будь-якої праці, що приносить доход, веде до перебільшення справжнього обсягу національного доходу капіталістичних держав через по­вторний рахунок, який одержують внаслідок включення в національний доход величезних витрат на оплату праці осіб, доходи яких оплачуються з первіе* них доходів робітничого класу і класу буржуазії.

Величина національного доходу залежить від таких факто­рів: по-перше, від маси праці, яку застосовують у сфері матері­ального виробництва. Якщо чисельність працівників, зайнятих у цій сфері, зростає, збільшується тривалість робочого дня, підви­щується інтенсивність праці, то національний доход збільшуєть­ся. По-друге, від зростання продуктивності праці у сфері мате-ріального виробництва. Із підвищенням продуктивності праці зростає фізичний обсяг національного доходу, тобто кількість ви­роблених споживних вартостей. По-третє, фактором зростання національного доходу є економія на постійному капіталі. Дія цього фактору, як правило, погіршує умови праці робітничого класу і зрештою веде до хижацького використання найважливі­шого елемента продуктивних сил — робочої сили.

Зростання національного доходу — найважливіший показник, який характеризує стан економіки тієї чи іншої країни.

Виробничі відносини капіталізму стримують це зростання. Факторами, які перешкоджають зростанню національного дохо­ду, є надмірне збільшення чисельності державного апарату, від­волікання робочої сили на обслуговування паразитичних потреб панівних класів, наявність величезного відносного перенаселен­ня в усіх його формах.

Поиск по сайту: