Міжнаціональна згода: суть, проблеми і шляхи досягнення

Національна згода - це наявність між різноманітними етносоціальними групами дружніх відносин, одностайності з основ­них питань спільної життєдіяльності, од­нодумності, спільності міркувань на шляху їх вирішення. Національна згода - це відображення повної гами на­ціональних почуттів, породжених історичними, економічними, полі­тичними, етнопсихологічними, культурними, побутовими та іншими факторами. Природно, національна згода - надзвичайно тонкі матерія, яку буває легко зруйнувати навіть не дією, а одним лише необережним словом і внаслідок визріває, якщо не спалахує миттс во, національний конфлікт. В сучасних умовах в Україні можна зус тріти не тільки заяви, аде й дії, що змушують подумати, що деякими силами випробовується крихке мирне становище України. Однією з особливостей перехідного періоду в Україні є відсутність консолі­дації нації. А як наслідок відсутня і загальнонаціональна еліта, що неминуче відбивається на політичній та економічній ситуації.

Суспільство розколото. Розколото з фундаментальних питань: незалежність, демократія, ринок, приватна власність, форми дер­жавного управління, устрою і територіальної організації, національ­ної безпеки, мови. Існує і зростає політичне протистояння. В Ук­раїні йде холодна громадянська війна. Колір влади закріплюється за територіями, і це особливо небезпечно. Створення держави може бути успішним тільки на основі консолідації нації (нації не тільки у вузькому, етнічному, але й в державному змісті). Утворення держа­ви і утворення нації - взаємозв'язані процеси. Без створення нації та її консолідації на території України може бути держава, навіть незалежна, але чужа. Викликає тривогу та обставина, що україн­ський електорат непатріотично ставиться до незалежності. З іншого боку, ультранаціоналісти об'єктивно шкодять, тому що, не врахо­вуючи реалії, породжують і посилюють антиукраїнські настрої. Вза­галі українізація як основа утворення держави - під загрозою. Успішне будівництво держави можливо тільки на основі конверсії національної свідомості. Головне - не зміна зовнішніх обставин, а внутрішніх якостей українців. Інакше не будуть ефективними дер­жавні та недержавні владні та управлінські структури. Ті з політиків, що не розуміють кардинального значення змін у свідомості, психіці та світогляді українців, не можуть претендувати на роль керівників.

Конверсія національної свідомості зв'язана із утвердженням націо­нальної та людської гідності, твердості, стійкості та сили волі, почуття самобутності й неповторності українства, почуття загальноукраїнської спільності. Це дасть можливість інтегрувати всіх етнічних українців і тих українців, що ідеологічно і духовно тяжіють до України, в єдиний народ, перетворивши його в могутню творчу, самодіяльну силу. Це дасть можливість об'єднати народ навколо свободи і величі нації. На основі конверсії свідомості багатонаціональний склад населення Ук­раїни перетвориться з фактора слабкості в фактор сили. Адже відомо, суспільство виховує в людях прагнення до широкого співробітницт­ва з іншими народами, почуття спільності їх інтересів гармонійно по­єднується з почуттям національної гідності, гордості за свій народ, при­в'язаності до його мови, культури.

Спільність національного характеру, що відображає своєрідність на­ціональної психології,- одна з важливих ознак нації. В понятті націо­нальний характер знаходить відображення своєрідність історичного шляху нації, її господарської діяльності, особливості соціального та куль­турного розвитку і географічного середовища. Все це залишає згусток вражень у психіці її представників, що висловлюються в особливостях культури поведінки, смаках, звичках, звичаях, особливостях складу розуму і сприймання навколишнього світу. Риси національного характе­ру українця, його національної психології змінюються разом зі змінами умов існування нації. І все ж риси характеру досить тривкі, щоб надати своєрідність культурі, духовній діяльності людей. Національний харак­тер - це деяка незмінна суть, властива всім людям певної нації, що відрізняє 'їх від усіх інших етнічних (національних) груп і незримо визначає їх соціальну поведінку, відображає певну історичну реальність: спільність вироблених і засвоєних в ході спільного історичного розвитку психологічних рис і засобів дії, закріплених груповою самосвідомістю. Національний ха­рактер виражається в спільності національної культури, а національна своєрідність культури пояснюється характером нації.

Політичним і соціально-економічним механізмом конверсії на­ціональної свідомості виступає національна ідея як ідея національ­ної свободи, воля нації до свободи, духовна першооснова і джерело особистого розвитку людини і державотворчої енергії етносу. Праг­нення до свободи нація реалізує через створення суверенної держа­ви. Тому-то національна ідея наділена сучасною державотворчою суттю. Утворення держави - прояв волі нації до життя. Незалежна держава - надійний гарант життя нації. Національна ідея - основа консолідації соціальних груп, політичних партій, етносів, релігійних конфесій, інтегрує і гармонізує життєдіяльність населення певного ландшафтно-кліматичного простору і даєзагальну орієнтацію намай-бутнє. Національна ідея відображає об'єктивну необхідність консо­лідації народу України. Якщо народ України консолідується, то збе­режеться державність, соборність і демократія. Демократія стає можливою там і тоді, коли прагнення до свободи стає всенародним. В процесі консолідації російські, представники інших національнос­тей, які живуть серед українців, сповнюються українським менталі­тетом і підкоряються українським національним інтересам. Усі, хто живе в Україні, - українці, також як усі, хто живе в США, - амери­канці. Слід тільки уточнити, що в Україні живуть етнічні і неетнічні українці. Ті, хто не ідентифікує (ототожнює) себе подібно, - чужі (і тут немає нічого образливого). Відносини чужих до української дер­жавності можуть бути доброзичливими, індиферентними і ворожи­ми. Таке бачення державності України досить типове для багатьох сучасних теорій з проблем відродження українства, розповсюдже­них в Україні під прапором національного відродження та єдності, але практично йде протягування великодержавності і національно­го підпорядкування, формування психології «молодшого брата».

В суверенній Україні діяльність по відродженню національної свідомості українців має морально і матеріально заохочуватися дер­жавою, але на таких же засадах, як і діяльність російських, грецьких або болгарських націоналістів. Було б небезпечним взяти україн­ський націоналізм за основу державного будівництва. Водночас дер­жавні інститути мають чуйно реагувати на всі випадки злоякісного переродження націоналізму в шовінізм. Щоб забезпечити просуван­ня процесу створення держави, потрібна національна згода, згурто­ваність громадян всіх національностей. Той факт, що більшість ро­сійськомовного населення в Україні під час референдуму 1991 року висловилася за відділення від СРСР, - свідчення прагнення народу України не тільки до самостійної державності, але й реальний істо ричний шанс досягнення національної згоди в українському суспільстві, тому що позиція російських та інших неукраїнських на родів на референдумі ясно свідчила, що вони не відчувають для ceбе небезпеки в існуванні незалежної української держави. Тепер дужі важливо не підірвати довіри безвідповідальними адміністративнії ми рішеннями в сфері національної політики.

Поиск по сайту: