Роль держави у вирішенні етносоціальних проблем України

Історичний досвід свідчить, що в ряді країн з багатонаціональним складом на­селення при дотриманні принципів бур­жуазного парламентаризму, демократизму досягається повна погодженість національних інтересів різних груп населення стосовно їх економічного, політичного і культурного становища, хоча і залишається багато не­розв'язаних проблем (Швейцарія, Данія). Разом з тим такий підхід не реалізується в багатьох розвинених країнах Заходу, про що свідчать конфлікти у взаємовідносинах англійсько-франко-канадського насе­лення в Канаді, проблема Ольстеру в Великобританії, палестинська проблема в Ізраїлі та ін. Ефективна така національна політика, іцо відпо­відає демократичним принципам національних проблем.

Складність реалізації принципу рівноправності полягає в необхід­ності проголошення юридично-правової рівності націй, їх фактич­ної рівності в основних сферах суспільного життя, насамперед, в економічній і духовно-культурній. Створення реальних умов соціатіь-но-економічного і культурного розвитку націй і народностей, які живуть тепер в Україні, залежить від продуманої законотворчої діяль­ності держави. Критична ситуація в міжнаціональних відносинах в ряді регіонів Співдружності незалежних держав, дійшовши до зброй­ного протистояння, фактично до громадянської війни між окреми­ми народами (Нагірний Карабах, Вірменія і Азербайджан, При­дністров'я, Таджикистан), значно зумовлена не тільки тим, що ще не подолана до кінця трагічна спадщина минулого у взаємовідносинах народів, породжена жорсткими рішеннями влади, але й прорахунка-ми, помилками в здійсненні національної політики, допущенними в 80-х - на початку 90-х років верхніми ешелонами влади. Тільки підхід з позицій зваженості, чіткого врахування реалій життя, з позицій послідовного демократизму і соціальної справедливості може забез­печити реалізацію насущних інтересів усіх і кожної нації та народ­ності, стабілізувати міжнаціональні відносини на основі дружніх, рівноправних взаємовідносин між народами в ім'я їх загального доб­ра і прогресу.

Прийняті Верховною Радою України Закон про громадянство, Дек­ларація прав національностей України, договори між Україною і Ро­сійською Федерацією та іншими незалежними державами Співдруж­ності закладають міцний фундамент правових, дружніх відносин між народами. В Декларації прав національностей України особливо підкреслено, що держава Україна гарантує всім народам, національним групам, громадянам, які живуть на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права. Представники народів і національних груп обираються на рівних правах в органи державної влади всіх рівнів, займа­ють будь-які посади в органах управління, на підприємствах, в установах і організаціях. Дискримінація за національною ознакою забороняється і карається за законом.

Складність, багатогранність і уразливість міжнаціональних відно­син вимагають широкого політичного компромісу, такого політично­го підходу, коли переборюються нерозуміння власних стратегічних вигод нації. В процесі державного будівництва усуваються соціальні та політичні забобони й упередження різних соціальних і національ­них груп, їх амбіції і груповий егоїзм, навіть прагнення паразитувати, спекулювати на трагічних сторінках історичних взаємовідносин на­родів, на труднощах у міжнаціональних відносинах сучасності. По­літичний компроміс в міжнаціональних відносинах означає відмову від екстремізму, нігілізму в вирішенні національних проблем, вимагає зва­женого і спокійного, вдумливого пошуку всіма учасниками міжнаціональ­них відносин такого рішення, коли виграють усі, коли врахований обо­пільний інтерес. Повністю справедливе твердження, що тільки велика повага існуючих проблем національного життя, вчасне їх розв'язання на всіх рівнях національної політики і державного управління ство­рює фундамент для прогресу кожної нації, суспільства.

У нормалізації національних відносин тяжко переоцінити пріо­ритетну роль політичних засобів. Так, видне місце займає мовна по­літика держави, заснована на рівноправності мов, їх вільному роз­витку і функціонуванні в усіх сферах життя. Без такої політики марно чекати національно-культурного відродження і гармонізації націо­нальних відносин. Політичний інтерес народу України, питання на­ціонально-культурного відродження вимагають досягнення повної рівноправності мов на її території де-факто, зміцнення позицій україн­ської мови як державної. Рішення національних проблем в Україні ще не знаходиться в точній відповідності з прийнятими законами, декла­раціями та іншими всередині і зовнішньополітичними договорами і угодами. Причина тому - гострий дефіцит етнополітичної культури громадян. Адже будь-яке законодавче рішення буде фікцією, якщо не реалізується державою, всіма структурами і самими громадянами. Під етнополітичною культурою розуміється сплав політичної куль­тури і культури міжнаціонального спілкування. Культура міжнаціо­нального спілкування - це соціально-культурне явище, наслідок і регу­лятор міжнаціонального спілкування, важлива умова формування групової та індивідуальної національної та інтернаціональної свідо­мості, вагомий фактор розвитку етносоціальних спільностей і люд­ства. Етнополітична культура зумовлена ступенем демократичності суспільства, рівнем рішення політичних і соціально-економічних проблем, в тому числі національного питання, загальним розвитком політичної і духовно-культурної сфери. Етноіюлітична культура найвидатніше досягнення, загальнолюдська цінність.

Основними рисами високої етнополітичної культури визнані: ро­зуміння необхідності досягнення балансу і гармонії міжнаціональних, державних і національних, загальнолюдських та національних інте­ресів; неподільне почуття громадянської і національної гордості; по­чуття дружби між народами країни проживання, єдності родини люд­ської; піклування про долю малої Батьківщини, великої Батьківщини, всієї планети Земля; розуміння необхідності трудитися на добро своєї країни, народу, в ім'я збереження людства; прагнення і сприяння ви­рішенню політичних і економічних зв'язків свого народу та країни з народами та країнами всього світу; нерозривний інтерес до політич­ної та духовної культури свого народу, країни і всього світу; знання рідної мови, мов народів своєї країни та інших країн; громадянська і націо­нальна скромність, турбота про гідність свого та інших народів, країни і всього людства; дотримування законів країни і положень міжнародних пактів про права людини і народів; глибока повага до громадянської та національної гідності людей своєї національності та будь-якої іншої, відмо­ва від звички ділити людей за їх політичними поглядами і національним походженням; нетерпимість до проявів етнополітичного екстремізму. Сприяти підвищенню етнополітичної культури - важливе завдання дер­жави, політичних партій, інших суспільно-політичних організацій і рухів.

Поиск по сайту: