Система міжнародних економічних відносин

Міжнародні економічні відносини - це відносини щодо виробництва, розподілу, обміну та споживання благ і послуг у світовому господарстві. Вони знаходять свій прояв, в основному, в таких формах, як міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталів, міжнародні кредитні відносини, міжнародні валютні відносини, міжнародна міграція робочої сили, міжнародний обмін технологіями та ін.

Розвиток зовнішньої торгівлі історично став першою формою економічних зв'язків між різними народами й країнами. Сьогодні міжнародна торгівля - одна зі сфер міжнародних товарно-грошових відносин як сукупність зовнішньої торгівлі усіх країн світу.

Міжнародна торгівля є засобом, з допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність ресурсів і збільшувати загальний обсяг виробництва. Вони можуть вигравати за рахунок спеціалізації на товарах, які вони можуть виробляти з найбільшою ефективністю, та їх обміну на товари, які вони не в змозі самі ефективно виробляти. Різновиди зовнішньоторговельної політики: фритредерство і протекціонізм.

Фритредерство - полягає в проведенні лібералізації зовнішньої торгівлі та інших зовнішньоекономічних зв'язків країни при мінімальному втручанні держави в приватнопідприємницьку зовнішньоекономічну діяльність. Політика вільної торгівлі зародилась в Англії в останній третині 18 століття і розгорнулася в першій половині 19 століття. Вона була пов'язана з промисловим переворотом, завдяки якому Англія стала "майстернею світу".

Елементи вільної торгівлі запроваджувались в окремі періоди у Франції, Росії та інших країнах. Однак тривалий час ця політика не мала широкого застосування, оскільки країни були розгородженими економічно-політичними бар'єрами. Тільки після Другої Світової війни вона поступово набирає сили в країнах ринкової системи світової економіки. Сьогодні принципи вільної торгівлі здійснюються в рамках регіональних економічних інтеграційних об'єднань (ЄЕС, НАФТА,АСЕАН тощо) та і світовому господарстві в цілому через ГАТТ - генеральна угода про тарифи й торгівлю, яку тепер звуть СОТ - Світовою організацією торгівлі. Розвинені країни через ГАТТ - СОТ намагаються використати свої переваги в конкурентній боротьбі, відкрити для себе ринки інших країн та забезпечити більш низькі ціни на своїх ринках на сировину й напівфабрикати.

Протекціонізм - зовнішньоторговельна політика держави, що спрямована на підтримку розвитку національної економіки і здійснюється за допомогою економічно-політичних бар'єрів, які захищають внутрішній ринок від певних іноземних товарів (відповідні аналоги національного виробництва, неконтрольований ввіз іноземних капіталів тощо). При цьому інструментарієм зовнішньоекономічної політики є: мито; кількісні обмеження (квоти); нетарифні обмеження; заборона імпорту певних товарів; валютне регулювання тощо.

Для протекціонізму характерне фінансове заохочення національної економіки для розвитку конкурентноспроможного виробництва й економічного зростання. Це забезпечує розвиток національних виробництв, які ще не досить конкурентноспроможні, але конче необхідні для розширеного відтворення і макроекономічного зростання, що приводить до збільшення доходів населення, інвестування в національну економіку, суспільного багатства й добробуту.

Основні характеристики розвитку сучасної міжнародної торгівлі:

- в сучасних умовах зростаючої інтернаціоналізації господарського життя темпи розвитку світової торгівлі мають тенденцію до випередження зростання виробництва. Так, якщо протягом 80-х років загальний обсяг світової торгівлі збільшився в 1,5 рази, а реальне зростання світової економіки становило не більше 1/3, то в першій половині 90-х років глобальний товарообіг майже в 3 рази перевищив зростання світового виробництва;

- в міжнародну торгівельну сферу щорічно надходить 1/5 всього, що виробляється, вирощується та добувається на землі. Наприкінці 80-х років світовий товарооборт перевищив 3 трильйони дол. США, а з урахуванням обміну послугами зріс до 4 трильйонів дол. США;

- участь окремих країн та їх угруповань у світовому обміні залежить від ступеня їх залучення до міжнародного поділу праці та інтеграції в світове господарство;

- чітко діє тенденція до різкого збільшення у світовому товарообороті частки продукції обробної промисловості, відповідно зменшується частка сировини;

- найбільш значною й динамічною групою товарів на світовому ринку є машини та обладнання, частка яких досягла 1/3 обсягу світової торгівлі (у 60-х роках вона становила приблизно 1/5).

Важливою характеристикою нинішньої міжнародної торгівлі є зміна в її регіональних напрямках, що відображає суттєві зміни не лише в місці окремих країн у системі міжнародних економічних відносин (МЕВ), а й у світовому господарстві в цілому. Це пов'язано насамперед із розвитком нових індустріальних країн та залученням на ринкових засадах до світової економіки країн, що відійшли від командно-адміністративної системи.

Вивіз капіталу - це експорт вартості в грошовій або товарній формі з однієї країни в іншу. Розрізняють експорт підприємницького й позичкового капіталів. Вивіз підприємницького капіталу представляє собою довгострокові закордонні інвестиції, що ведуть до створення за кордоном філій, дочірніх компаній і спільних підприємств. Капіталовкладення в закордонні підприємства, що забезпечують контроль за ними зі сторони інвестора, називаються прямими іноземними інвестиціями. В міжнародній статистиці до них відносяться такі інвестиції, при яких в іноземного інвестора знаходиться не менше 25% акціонерного капіталу компанії.

Рух позичкового капіталу у сфері зовнішньоекономічних зв'язків виступає у вигляді міжнародного кредиту. В широкому розумінні це поняття включає в себе також закордонні портфельні інвестиції - вкладання капіталу в іноземні облігації, акції закордонних підприємств і інші цінні папери з метою отримання прибутку, а не встановлення контролю за господарською діяльністю позичальника.

Основними мотивами для таких капіталовкладень є отримання доступу до новітніх технологій, наближення виробництва до ринків збуту, обхід протекціоністських бар'єрів, економія на податкових платежах, зниження видатків на охорону навколишнього середовища.

Основні характерні ознаки розвитку вивозу капіталу в сучасних умовах:

- на основі вивозу підприємницького капіталу складається розгалужена сітка ТНК, які включають виробничі підприємства в різних країнах. Сьогодні ТНК - основна ланка в системі експорту підприємницького капіталу;

- експорт капіталу з провідних розвинутих країн привів до утворення їх "другої економіки". Розмір "другої економіки" в США в 2 рази перевищує сумарну економіку Німеччини, Великобританії й Франції;

- змінюються напрямки експорту капіталу: раніше - з розвинутих країн у слаборозвинуті; тепер, з розвинутих та слаборозвинутих у розвинуті країни, а також у нові індустріальні країни та країни постсоціалістичної системи.

Важливою складовою ланкою світового господарства є міжнародні валютні відносини. Їх функціонування і розвиток пов'язаний з обслуговуванням усього комплексу економічних зв'язків, що складаються між окремими країнами, юридичними суб'єктами ринку і приватними особами.

Світова валютна система - спеціально розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма організації валютних відносин між усіма чи значною кількістю країн світу.

В історичному плані розрізняють три світові валютні системи:

1. Система золотого стандарту, або система фіксованих валютних курсів за золотого стандарту.

2. Система золотовалютного (золото-доларового) стандарту, або система регульовано-фіксованих курсів (Бреттон-Вудська система).

3. Система вільно плаваючих курсів, або кероване плавання валютних курсів у нинішній (Ямайській) валютній системі.

Перша система склалась наприкінці XIX ст. і проіснувала до середини 30-х років XX століття (з 1879 до 1939 р.). Вона передбачала практично фіксовані валютні курси, в основі яких був золотий паритет грошової одиниці.

В період Великої депресії 1929-1933 рр. система золотого стандарту потерпіла крах.

Для закладення підвалин нової міжнародної валютної системи у 1944 р. в американському місті Бреттон-Вудсі відбулася міжнародна конференція союзних у Другій світовій війні країн. На цій конференції було досягнуто домовленості про створення системи регульовано-фіксованих валютних курсів. Цю систему назвали Бреттон-Вудською. Для регулювання валютних відносин країн було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ). Ця світова валютна система проіснувала до 1971 року. Поряд із золотом роль світових грошей офіційно було закріплено за доларом США.

США взяли на себе зобов'язання обмінювати долари, якими володіли країни - члени МВФ, на американське золото. Була встановлена ціна на золото – 35 доларів за тройську унцію (31,1035 г золота). У Бреттон-Вудській системі роль валютних резервів виконували одночасно золото та долар США.

Завдяки тому, що світові запаси золота зростали повільно, долар США ставав усе дедалі вагомішим світовим резервом. Одночасно золотий запас США зменшувався. Суттєве перевищення маси доларів у світі, особливо в Європі, над золотим запасом США змусив останніх відмовитись від вільної конвертованості доларів у золото (Рішення Ніксона 15 серпня 1971 р.).

Це означало кінець Бреттон-Вудської системи. Зокрема, поклало крах політиці продажу золота за долари за ціною в 35 доларів за унцію, яка тривала 37 років. Нова політика розірвала зв’язок між золотом і міжнародною вартістю долара, що відпустило долар у вільне “плавання” і дозволило ринковим силам визначати його вартість. Тобто золото стало не грошима, а звичайним металом.

У січні 1976 року в місті Кінгстон (Ямайка) на нараді представників країн-членів МВФ була підписана угода, що започаткувала створення третьої (нинішньої) валютної системи, яку звуть Ямайською або Кінгстонською.

У цій системі валюти "плавають" і час від часу центральні банки здійснюють інтервенції, щоб стабілізувати або змінити ці курси. Проте загалом нинішня система валютних курсів досить складна, бо частина валют у своєму плаванні прив'язана до інших валют. Країни використовують дві основні системи плаваючих вільних курсів:

вільні курси, або незалежне плавання валют;

регульовані курси, кероване плавання валют.

Для забезпечення розвитку міжнародних економічних відносин, і насамперед, міжнародних грошово-валютних відносин, створюються міжнародні економічні організації, в тому числі валютно-фінансові.

Створення великої машинної індустрії викликало розвиток і такої форми міжнародних економічних відносин, як міжнародна міграція робочої сили. Вона проявляється в еміграції (виїзді робочої сили за кордон) та імміграції (приплив робочої сили з-за кордону).

Необхідність міжнародної міграції робочої сили зумовлена нерівномірністю нагромадження капіталу в різних країнах та регіонах; існуванням відносного перенаселення (безробіття) як постійного джерела надлишкових робочих рук в одних країнах і недостача дешевої робочої сили в інших; різницею в заробітній платі та іншими факторами.

Характерною рисою міжнародної міграції робочої сили в сучасних умовах є рух двох різних типів мігрантів із відсталих країн у розвинуті. Один тип - це наукові кадри й спеціалісти (так звана втеча розуму), інший тип - це некваліфікована або малокваліфікована робоча сила.

Серед традиційних постачальників робочої сили на міжнародний ринок праці вважались Туреччина, Греція, Португалія, Югославія, Мексика, Пуерто-Рико, Пакистан, Марокко, Туніс, найбідніші країни Центральної Африки та інші.

В даний час з'явився новий регіон, який умовно можна назвати Європейський: країни, що з'явились при розпаді колишнього СРСР.

Чим же приваблює підприємців іноземна робоча сила, в той час як свої національні ринки праці переповнені безробітними? Перш за все тим, що робітники-мігранти вимушені погоджуватись на будь-яку найтяжчу, найбруднішу, непрестижну роботу і за значно нижчу, ніж у місцевих робітників, заробітну плату. По-друге, використовуючи іноземну робочу силу, підприємці в значній мірі звільняються від витрат на її відтворення (освіту, медичне обслуговування, професійну підготовку, пенсії по старості та інвалідності, допомога по безробіттю тощо). По-третє, іноземна робоча сила використовується в найбільш продуктивному віці, а в разі втрати працездатності повертається на батьківщину й підприємці країн еміграції не несуть ніяких витрат на неї. По-четверте, за рахунок вищої заробітної плати країни еміграції заохочують прилив кваліфікованої робочої сили та спеціалістів найвищої кваліфікації.

Однак, міжнародна міграція робочої сили є нормальною формою міжнародних економічних відносин.

Поиск по сайту: