Політичні відносини

Що таке політичні відносини? Політичні відносини - взаємодія суб'єктів політики і влади, де відбувається їх об'єднання або роз єднання, передача ідей, поглядів, обмін ресурсами (впливом, інформацією, знаннями та in.), передача вольових устремлінь від одного суб'єкту (активного) до другого (пасивного). Політичні відносини - початковий, вихідний момент політичних відносин.

Спілкування особисто-індивідуальне відрізняється від дистанційного усно і з допомогою документів, письмово. В процесі спілку­вання встановлюються, здійснюються контакти між різними суб'єк­тами політики, від окремих людей до держави, всередині суспільства і його частин (малих груп, в суспільствах лідерів, між супротивниками, організаціями та ін.) в різних ситуаціях - спонтанних (в натовпі, між людьми, на мітингу), організованих (в ділових відносинах, в трудовій політичній діяльності), між лідерами і масами (на зборах, маніфестаціях та ін.), а також в зов­нішньополітичній діяльності (міжнародне спілкування).

Спілкування - необхідний початковий акт влади. В будь-яких формах спілкування означає вплив, обмін (думками, поглядами, впливом та ін.), узгодження або політичний потенціальний або актуальний конфлікт. Легкість, частота, активність спілкування характеризує політичні відносини в суспільстві, їх відкритість, політичну і громадянську культуру. Співвідносний формалізова­ного і неформального спілкування дозволяють судити про стан демократії в суспільстві. Розвиток міжнародного спілкування свідчить про важливість і вагу держави в міжнародних відноси­нах, його авторитет, активність. Співвідносний формальних, офі­ційних і неформальних видів політичного спілкування свідчать про політичний вигляд суспільства, де може варіюватися від відо­мостей спілкування до легалізованих форм, а неформальних -забороненим, підпільним або дисидентським (в тоталітарному суспільстві) до вільного поєднання всіх видів, формальних і не­формальних, де і є найефективніші. В історії політичних відно­син спілкування еволюціонувало від примітивних форм (зібрань, віче, страйків, авторитарних форм, зведення рахунків тощо) до цивілізованіших. Упорядкуванням же політичного спілкування суспільство займалося особливо, про що свідчать закони про збо­ри, про заборону появлятись на народних зборах, в парламенті зі зброєю, формування культурних норм та ін.

Політичні відносини відіграють у суспільстві настільки ж знач­ну роль, як і соціальні та економічні відносини, вони характери­зують тип суспільної організації, стосунки експлуатації, пануван­ня і підкорення або співробітництва, взаємодії і політичної єдності.

Зміст політичних відносин визначається відносинами держави і суспільства, влади і народу (тобто відносинами функціональної політичної диференціації), класів, груп і верств суспільства струк­турною соціально-політичною диференціацією суспільства і на рівні внутрігрупового, міжгрупового і міжіндивідуального спілку­вання - ступенем розвитку суспільного процесу, його демокра­тизації, політичними свободами, доступністю інформації і кон­тактів, тобто також і матеріальними можливостями людини і особливо - рівнем політичної культури суспільства.

Інтенсивність політичних відносин змінюється в залежності від зміни загального тонусу політичного життя і може також хитатися в залежності від його активізації та спаду. В періоди криз, в залеж­ності від реакції влади і суспільства, вони можуть замирати (вве­дення надзвичайного становища, збройна сутичка, репресії та ін.) або бурхливо розвиватися (в періоди революцій, відкритих демокра­тичних реформ та ін.). В структурі політичних відносин розрізня­ються конфлікти компромісні і консенсусні (узгоджувальні), відно­сини, основані на взаєморозумінні та одностайності сторін. Всі вони охоплюються типом договірних відносин. Домовленість як принцип політичної організації суспільства - одна з універсаль­них, загальних форм політичних відносин. Договірна практика отримала теоретичне оформлення в концепції договірних відно­син влади (держави) і суспільства (народ). Першою за часом ідея угоди (пакту) народу і передачі державі права встановлювати по­рядок висунута Томасом, а за нею сформульована відома концеп­ція суспільного договору Жан-Жаком Руссо, тобто про політичні відносини суспільства і державної влади, про договірну природу політичних відносин, що закріплена тоді конституційними доку­ментами ряду країн того часу (найвідоміші з них конституція США кінця XVIII ст. і конституція Французької революції) і згодом стала договірною основою політичних відносин більшості країн.

Особлива форма політичних відносин - відносини політики як організаційної та регулятивно-контрольної системи суспільс­тва з іншими політичними організаційно-регулятивними система­ми - економічної, правової, ідеологічної, моральної та ін.

Відно­сини між ними існують через необхідність координувати системи, організовувати і спрямовувати їх, чому і служить політика. Нор­мальна форма відносин таких систем - взаємодії, хоча вони мо­жуть бути і опозиційними, і конфліктними.

Відносини між полі­тикою та іншими системами, що формують суспільство, утворюють нові, суміжні або складні форми політичних відносин, що скла­даються в сфері економічної, культурної, наукової політики і ба­гатьох інших аналогічних форм.

Відносини між політикою та іншими системами і сферами сус­пільства визначаються рядом загальних закономірностей:

політичні відносини обмежуються допустимими межами, за якими між сторонами відносин виникають напружені конфлікти, що завдають шкоду таким відносинам і одній або обом їх сторо­нам (наприклад, уповільнення економічного зростання внаслідок надзвичайної політизації економіки - політичного диктату, засто­сування командно-адміністративних методів управління, занадто великого державного втручання та ін.);

відносини взаємні, не існує одного напрямку, що визначає їх (наприклад, тільки від економіки до політики або навпаки), і ця обставина відображена в утворенні співвідносин між парними формами: політичної економії і економічної політики, культур­ної політики і політичної культури та ін.;

двосторонні відносини визначаються, врешті-решт, не тільки самими системами, але й іншими близькими сферами відносин або ж всією їх сукупністю (наприклад, відносини політики і економіки зв'язані з ідеологією, культурою, наукою, правовими відносинами і ці зв'язки можуть бути визначальними). Тому-то аналіз конкрет­ної політики і формулювання теорії політичних відносин малопродуктивні, спрощують їх суть схеми і формули (база, надбудова, форма і зміст), виступають в певному розумінні вірними, між тим, не з'я­совують істинного змісту політичних відносин. Політичні відноси­ни не тільки об'єднують і зближують сторони таких відносин, але і диференціюють їх. Тому-то їх сторонами стають правлячі сили та опозиція, сукупність політичних сил або суб'єктів політики, які под­іляються на правих, лівих, центр, причому підстави такої диференці­ації звичайно бувають найрізноманітнішими.

Різні сторони політич­них сил проявляються в діяльності парламенту, в боротьбі між політичними партіями, і політичні відносини в таких ситуаціях особ­ливо різноманітні. Є, проте, стійкі традиції, що розрізняють ради­кальні (праві та ліві) і помірні (центр) сторони політичних відно­син, а також прогресивні (ліві) і реакційні (праві) сторони в залежності від того, що вважається прогресивним або реакційним.

Поиск по сайту: