Формаційний і цивілізаційний підходи до аналізу політичної системи

Проблема співвідношення двох названих підходів до аналізу політичної системи зво­диться до двох різноякісних оціночних шкал, що визначають соціальну роль, соціально-історичне призначення і динамічну направ­леність розвитку системи.

У формаційному підході політична система виступає як ос­новний елемент надбудови, яка є повністю обумовленою і визна­ченою економічним базисом суспільства. У надбудові синтезовані не всі явища духовного життя, а перш за все офіційна ідеологія, виражена і закріплена відповідними законодавчо-правовими акта­ми і політичними інститутами. її основна функція полягає в охороні існуючого політичного ладу, який виражає інтереси панівних класів. Надбудова (політична система) зазнає докорінних змін лише тоді, коли один суспільний лад замінюється іншим у ході соціальної революції. Цей підхід, класовий за своєю суттю, звужено трактує соціальну роль політичної системи, зводить її до функції охорони; головним джерелом й розвитку є розв'язання соціальних супереч­ностей між основними антагоністичними класами. Створення системи політичних і правових установ поставлене тут у жорстку залежність від зміни базису. Однак надбудовні елементи не є про­стим віддзеркаленням економічних чинників.

Цивілізаційний підхід долає обмеженість формаційного і реалізує більш широку оціночну шкалу. Він акцентує активно-перетворюючу роль політичної системи в розвитку суспільства, утвердження цивілізованих відносин між людьми (цивілізованість - це виключна здатність людини об'єднуватись із собі подібними для спільного проживання). У ході еволюції політичні системи більшою чи меншою мірою засвоюють загальнолюдські цінності і сприяють гуманізації суспільства, «прирощенню» свободи, суверенізації особистості, зниженню напруженості у відносинах між працею і капіталом. Цей підхід базується на гармонізації відносин між політичною і неполітичною сферами суспільства і на вирішальній ролі в них людини-громадянина (цивілізація - від лат. civis — громадянин).

Процес становлення політичних систем обумовлений рядом змінних:

• зміною способу виробництва (зміною форм власності тощо);

• зміною в соціально-класовій структурі суспільства;

• політичною поляризацією суспільства (спочатку переважа­ла економічна поляризація);

• збільшенням чисельності суб'єктів політики;

• зростанням робітничого руху і створенням буржуазних політичних партій, рухів тощо);

• загальногуманітарним прогресом, пов'язаним із роллю ЗМІ, преси, мистецтв тощо;

• зростанням ролі ідеології — світської і релігійної;

• глобалізацією проблем, що стоять перед людством; «вітальні» проблеми обумовлюють відповідну реакцію політичних систем, тому не є випадковою поява концепції «мондіалізму» — створення певної планетарної політичної системи, яка б обслуговувала всю цивілізацію.

Таким чином, цей процес обумовлений диференціацією політичних ролей (структурною диференціацією), розвитком економіки, зрілістю громадянського суспільства, зростанням рівня секуляризації суспільства тощо.

Це дало можливість Г. Алмонду і Д. Пауеллу класифікувати політичні системи за цивілізаційною оціночною шкалою і визначити три типи - примітивні, традиційні та сучасні системи.

Примітивні системи мають переривчасті політичні структури; їм властивий мінімум структурної диференціації, якій відповідає закрита, замкнена на саму себе «парафіяльна» культура. Члени такої політичної системи залишають майже без уваги національне ціле і звернені, перш за все, убік більш обмеженої політичної підсистеми - селища, племені, клану.

Традиційні системи характеризуються диференційованими урядово-політичними структурами і «культурою підлеглості». Люди мають уявлення про існування політичної системи, але вона залишається поза їх увагою. Вони чекають від неї послуг і побо­юються її зловживань, тому настроєні пасивно.

Сучасні системи знаменують подальший прогрес в структурно­му і культурному аспектах. Вони мають не лише диференційовані урядово-політичні структури (законодавчі, виконавчі, судові орга­ни), але й диференційовану політичну інфраструктуру - політичні партії, зацікавлені групи і ЗМІ. За такої інфраструктури розвивається не «культура підлеглості», а «культура участі».

Поиск по сайту: