АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Політична опозиція як суб’єкт політичного процесу

Читайте также:
  1. Актори політичного процесу
  2. Альтернативні концепції політичного устрою
  3. Виникнення та сутність синергетичного методу дослідження політичного процесу.
  4. Висновки і пропозиція.
  5. Виявляти хиби в організації та методиці проведення навчального процесу.
  6. Вкажіть, хто із суб’єктів господарювання (СГ) зобов’язаний зареєструватися платником ПДВ?
  7. Вульгарна політична економія про кризи
  8. Глава 11. Державне регулювання діяльності суб’єктів господарювання з питань цивільного захисту
  9. Глава 30. Додаткові функції суб’єктів забезпечення цивільного захисту
  10. Глава 6. Оповіщення та інформування суб’єктів забезпечення цивільного захисту
  11. Глава 77. Взаємовідносини органів доходів і зборів з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, суб’єктами підприємницької діяльності
  12. Глава 77. Взаємовідносини органів доходів і зборів з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, суб’єктами підприємницької діяльності

Політична опозиція – один з найважливіших інститутів демократичної

політичної системи, що забезпечує одночасно її стабільність і динамізм.

Виникнення й діяльність політичної опозиції обумовлені плюралістичним

характером самого демократичного суспільства, різноманіттям існуючих у

ньому груп, що прагнуть до максимального задоволення своїх інтересів. Як

показує практика демократичних країн, наявність у політичному процесі

законної, конструктивної опозиції, що володіє реальними можливостями

вираження своєї точки зору й надання впливу на прийняття найважливі-

ших політичних рішень, здійснює позитивний стабілізуючий вплив на

політичну систему суспільства.

Складність категоріального визначення терміна «опозиція» пов'язана з

тим, що цей реальний суспільний феномен є предметом особливої уваги не

тільки фахівців, що представляють різні наукові напрямки й школи (а тому

трактують цей термін у відповідності зі специфікою своєї науки), але й прак-

тичних політиків, журналістів, суспільних діячів, які. нерідко використовують

його в сугубо прагматичних цілях.

У зарубіжній політичній науці проблема політичної опозиції досить

активно розробляється протягом вже декількох десятиліть. Такий інтерес

учених цілком пояснений, з огляду на винятково важливу роль опозиції в

політичному процесі, у підтримці соціального миру й стабільності. У робо-

тах Р. Даля, О. Кіршхеймера, О. Нолена, Г. Оберройтера, Дж. Сартори до-

сить докладно проаналізовані сутність і функції політичної опозиції, її мо-

делі й типи, стратегія й тактика опозиційної боротьби, форми взаємин і

протиборства із владою, соціальна база опозиції й т.д.

Праць українських вчених, в яких розглядалися б концептуальні, ме-

тодологічні аспекти аналізу політичної опозиції, на сьогодні практично

немає. Інтерес представляють роботи російських політологів, таких як

Ю. Андрєєва, П. Бергмана, Г. Ділігенського, Т. Заславської, Т. Лукмана,

В. Нечаєва, Ю. Рєзника, в яких розглядаються проблеми соціальних (у то-

му числі політичних) інститутів й інституціоналізації (сутність цього про-

цесу, його етапи, рушійні сили).

Опозиція полягає в двох елементах:

  • протиставлення своєї політики політиці інших політичних сил;
  • виступ проти думки більшості у законодавчих, партійних та інших структурах.

Розрізняють опозицію помірковану, радикальну, лояльну, конструктивну, деструктивну (руйнівну). Важливим механізмом забезпечення альтернативності, багатоваріантності у прийнятті рішень органами влади є інститут політичної опозиції, існування якого визнається органічним явищем та необхідною характеристикою демократичної політичної системи. Проте виникнення та функціонування цього інституту можливе лише за умов забезпечення права громадян на протест, де опозиція виступає однією з його форм. Виходячи з цього, різними є й підходи до класифікації опозиції. Так, опозицію як форму суспільного протесту можна поділити за сферами життя на політичну, економічну, соціальну, духовно-культурну тощо. • за ставленням до системи влади виокремлюють системну (яка поділяє основні цінності, принципи та цілі існуючої політичної системи, але заперечує методи здійснення політики) та позасистемну (яка не згодна не лише з діями владних структур, а й з самими підвалинами суспільно-політичного ладу в країні); • за характером вимог визначають радикальну опозицію (застосовує як парламентські, так і позапарламентські методи тиску та, як правило, відкидає будь-які компроміси з чинною владою), помірковану (застосовує переважно методи парламентського тиску, вдається до „політичного торгу” з принципових питань) та лояльну опозицію (готова підтримувати владу, може дійти згоди з нею і навіть піти на поступки); • за характером дій виокремлюють конструктивну опозицію (дії опозиції спрямовані на поліпшення якості політичного управління, стимулювання влади до реформ) та деструктивну (її дії спрямовані на створення перешкод у діяльності владних структур); • за місцем у спектрі політичної сили опозицію характеризують як ліву, праву, центристську тощо

. Опозиції між членами опозиції розділяються на:


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)