Политична соціалізація,де соціалізація,ре соціалізація особистості

Люди не народжуються із заздалегідь засвоєними політичною культурою та досвідом. Вони успадковують від батьків колір волосся, шкіри, інші фізичні та психофізіологічні характеристики. Що ж сприяє перетворенню індивіда на члена сучасного йому суспільства?

Тут стає у пригоді поняття політичної соціалізації.

Під політичною соціалізацією розуміють процес засвоєння індивідом (групою) правових, соціальних і психічних норм політичної поведінки, системи цінностей політичної культури, які притаманні цьому суспільству.

Засвоївши ці норми й цінності, вивчивши мову та набувши необхідних соціальних навичок, суб'єкти політики можуть ефективно виконувати політичні ролі та функції й у такий спосіб забезпечувати збереження вищезгаданого суспільства і його політичної системи.

Зрозуміло, що соціалізація як процес засвоєння й передачі політичного досвіду неможлива поза рамками етнонаціонального досвіду освоєння дійсності.

У процесі соціалізації соціальний досвід перетворюється на власні настанови, цінності, орієнтації, засвоєння соціальних норм, ролей, навичок.

Соціалізація передбачає формування соціальних зв'язків, засвоєння надбань культури, розвиток самосвідомості, уявлень про себе, соціальне пізнання (ознайомлення з цінностями, ролями і т. ін.), засвоєння соціальних ролей та навичок практичної діяльності. Процес соціалізації включає самосоціалізацію — своєрідний внутрішній контроль і самокорекцію.

Десоціалізація – це процес відмови від старих цінностей, норм, ролей і правил поведінки. Ресоціалізація – процес навчання новим цінностям, нормам, ролям і правилам поведінки. Ресоціалізація ж відбувається тоді, коли в людини сформувалася певна система поглядів, переконань, і вона, як особистість, спроможна протистояти груповому тиску й висловити свою здатність до індивідуальної переоцінки культурних норм і традицій, перегляду своїх ідеологічних позицій тощо. У принципі ресоціалізація може йти й неправильно. Її рівень відбиває безперервність самоконтролю особистістю своїх уявлень, цінностей, засобів політичної поведінки й ідеологічних позицій.

ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ – процес засвоєння індивідом упродовж життя політичних знань, норм і цінностей суспільства, до якого він належить.

Вперше цей термін застосували у XIX ст. американський соціолог Ф. Гіддінс і французький соціопсихолог Г. Тард.

Політична соціалізація передбачає комплекс заходів, які готують людину до життя у сфері політики, визначають її політичну поведінку, впливають на уподобання та рішення.

Високий рівень політичної соціалізації громадян є передумовою високого рівня розвитку суспільних відносин та їх стабільності.

КОНЦЕПЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІї

Політична соціалізація – це своєрідне введення людини в політичне середовище, залучення її до системи сформованих у суспільстві політичних орієнтацій, традицій, навичок, передача їй та засвоєння нею існуючих політичних відносин, процесів, явищ, включення її в систему політичних зв'язків шляхом розвитку її політичної активності та наділення її якостями, що необхідні для нормального функціонування суспільства.

Етапи політичної соціалізації
Політична соціалізація здійснюється протягом усього життя людини. У залежності від відношення індивіда до політичного процесу (особиста участь чи неучасть) зазвичай виділяють три основних етапи політичної соціалізації особистості.
"Допартіціпаторний" - індивід ще не приймає особистої участі в політичному процесі. Даний етап охоплює період ранньої дошкільної фази дотрудовой стадії загальної соціалізації і частково фазу шкільного навчання. Для нього характерна переважно "первинна" політична соціалізація. Саме в цей час закладаються основи, засвоюваній індивідом політичної культури [11]. У свою чергу, цей етап підрозділяється на ряд послідовно змінюють один одного стадій.
Американські політологи Д. Істон і Дж.Денніс виділяють чотири таких стадії: "політизації", "персоналізації", "ідеалізації" і "інституалізації". Перша з них, що охоплює приблизно перші п'ять років життя дитини, характеризується тим, що в індивіда формується усвідомлення політичної влади як більш важливою, ніж влади батьків. У цьому віці інформацію про політику дитина отримує переважно від батьків. На другій стадії політична влада асоціюється у свідомості дитини через фігури як великих політичних лідерів загальнонаціонального масштабу (президент, прем'єр-міністр, лідери найбільших політичних партій), так і осіб, що уособлюють владу в повсякденному житті (поліцейський). Третя стадія характеризується утворенням на основі сформованих асоціацій вже більш стійкого емоційного ставлення до політичної системи. У рамках четвертої стадії дитина переходить від персоніфікованого уявлення про владу до інституціонального, тобто до сприйняття влади через знеособлені інститути (державні структури, партії), що свідчить про ускладнення його політичних уявлень і переходу до самостійного ведення політики [12].
Особливість первинної соціалізації полягає в тому, що людині доводиться адаптуватися до політичної системи і нормам політичний культури, ще не розуміючи їх сутності і значення. Тому засвоєння норм політичної культури в рамках цього етапу відбувається, перш за все, на емоційному рівні.

Універсальними інститутами політичної соціалізації є родина, система освіти, засоби масової інформації, державні та суспільні організації, окремі політичні події. Завдяки цим інститутам здійснюється залучення людей до домінуючої політичної культури. В різних країнах роль, значення та спрямованість дії даних інститутів політичної соціалізації може сутнісно відрізнятися.

Політична соціалізація має два якісні стани - первісний та вторинний. Різниця між ними - в залежності від віку людини, конкретного політичного досвіду та ступеня самостійності політичної поведінки й дії.

Поиск по сайту: